Розділ 3. Актуальні проблеми художнього перекладу

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОБЛЕМ ПЕРЕКЛАДУ ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

Коли ми розглядаємо переклад у межах одного культурного ареалу (наприклад, європейсько-північноамериканського), то можемо простежити, що у ньому панівне становище посідають споріднені між собою індоєвропейські мови — англійська, французька, російська, іспанська, італійська, українська, німецька, польська тощо. Між людьми, які розмовляють цими мовами, існують істотні відмінності, і все ж певні спільні риси менталітету просвічують крізь ці відмінності. Завдяки цьому сприймання першотворів при перекладі відбувається легше й інтенсивніше.

Складніша ситуація виникає, коли перекладається твір з іншого культурного ареалу [7, c. 34].

Спробуймо схарактеризувати й згрупувати основні труднощі, які підстерігають перекладача.

1. Відсутність спільної духовної основи у двох культур, що належать до різних ареалів. Якщо європейсько-північноамериканський ареал спирається на духовну спадщину Старого й Нового Завітів, то в далекосхідному ареалі аналогічну роль виконують твори Конфуція, а в мусульманському ареалі - Коран. Усе це накладає додаткові зобов’язання на перекладача: він має не тільки перекласти конкретний твір, а й представити належним чином новим читачам невідому їм культуру [6, c. 86]. Наприклад, загальновідомий у мусульманському світі обов’язок кожного правовірного молитися у визначений час п’ять разів на день очевидно потребує пояснення в перекладі.

Неможливість передати граматичні (а з ними стилістичні та змістові) особливості оригіналу практики перекладу розуміли й відчували завжди: так, Костянтин Філософ (засновник давньослов’янської літератури і перекладач першого слов’янського «Євангелія «на початку 860-х років) у передмові до свого перекладу писав, що для нього переклад був завжди тяжкою працею через невідповідність граматичних рівнів оригіналу і перекладу, тому що, наприклад, у грецькій мові лексеми «ріка «і «зірка» чоловічого роду, а в слов’янському — жіночого, через що в перекладі «Євангелія від Матвія» (глава 7, вірш 25 і 29) зникає символіка порівняння річок з демонами, а зірок з ангелами. Саме тому американці Сепир і Уорф, основоположники гіпотези принципової неможливості переведення, аргументовано стверджували в 1940; 50-і роки, що людство користується мовами з різними граматиками, через що оцінює своє існування, яке зовні подібне у всіх етносів, суттєво і формально по-різному [14]. це можна прибрати для скороченння.

• 2. Відмінність норм взаємин між людьми. Наприклад, поняття родини в Африці дуже відрізняється від європейського. У Західній Європі родина складається з батька, матері і дітей, тоді як до африканської сім'ї належать усі родичі. Коли в одну африканську державу було завезено підручники, за якими діти мали вивчати французьку мову, діти обурилися: хіба можна такі маленькі європейські сім'ї вважати родинами? У японській мові (а точніше було б сказати: у японській культурі) існує кілька ступенів ввічливості залежно від соціального становища людини, до якої звертаються. Відтворити їх у перекладі - річ майже неможлива [7, c. 45].
• 3. Екзотичні реалії - звичаї, одяг, страви, напої, житло, посуд.

Колорит — це та забарвленість слова, якої воно набуває, завдяки приналежності його референта — позначеного ним об'єкту — до даного народу, певної країни або місцевості, конкретної історичної епохи, завдяки тому, що він, цей референт, характерний для культури, побуту, традиції, — одним словом, особливостей дійсності в даній країні або даному регіоні, в дану історичну епоху, на відміну від інших країн, народів, епох [22, c. 173].

Певні труднощі, наприклад, викликає опис традиційного японського житла. Що скажуть українському читачеві такі слова як «фасума» (розсувна стінка в будинку) чи «токонома» (глибока ніша, що прикрашає кімнату), чи «сасимі» (настругана сира риба, яка є національною стравою японців)? Є кілька шляхів вирішення цієї проблеми: залишити ці слова у тексті, один раз пояснивши їх у примітках або ж дати описовий переклад. Більш сприятливим для художнього осмислення тексту є другий спосіб [10, c. 67].

• 4. Велика відстань між мовою-джерелом і цільовою мовою. У тюркських мовах мусульманського ареалу, а також у мові фарсі відсутній граматичний рід, через що почуття любові, дружби й містичної любові до божества можуть виражатися однаково. Це завдає великого клопоту перекладачам, яким у цьому випадку «заважає» граматичний рід їхньої мови [25, c. 214].
• 5. Відмінні принципи побудови літературного твору. Слова класичної китайської мови односкладові, і найпоширенішою формою поезії епохи династії Тан (VII — IX ст.) були чотиривірші з п’яти чи семи слів-складів у рядку. Зрозуміло, що зберегти водночас і зміст, і зовнішню форму такої поезії у перекладі мовою, в якій односкладові слова відносно мало поширені - неможливо. У такому випадку часто доводиться йти на компроміс, видовжувати віршовий рядок і відмовлятися від багатоскладових слів [13, c. 59].

Однак семантичні відмінності виникають навіть між близько родинними мовами. Наприклад, український «мешканець міста» та російський (на перший погляд стовідсотковий синонім) «житель города»: не можна не побачити в українському оригіналі і в його російській аналогу (за лінгвістичним перекладом можна навіть сказати «повному еквіваленті!») різні мовні картини світу: українська лексема «мешканець» позначає тимчасового людини, тоді як російська «житель» має на увазі постійного; українським словом «місто» називають будь-який населений пункт, будь населене людьми географічне місце, а російським словом «город» можна назвати тільки великий населений пункт, обов’язково огороджений (проти загарбників), непробивна (на думку жителів цього населеного пункту) захисна стіна [14]. Там само.