Анализ вірші А. Блоку «Ми зустрічалися з тобою на закате»

Анализ вірші А. Блоку «Ми зустрічалися із тобою наприкінці» «Мы зустрічалися із тобою на закате».

Мы зустрічалися із тобою наприкінці,.

Ты веслом розсікала залив.

Я любив твоє біле платье, Утонченность мрії разлюбив.

Были дивні вечірні встречи.

Впереди — на піщаної косе Загорались вечірні свечи Кто-то думав про блідої красе.

Приближений, сближений, сгораний -.

Не сприймає блакитна тишь…

Мы зустрічались у вечірньому тумане, Где берега рябизну і камыш.

Ни туги, ні любові, ні обиды, Все померкло, прошло, отошло…

Белый стан, голоси панихиды И твоє золоте весло.

Фонетические кошти: алітерація — [ж/г] - 3я строфа {КОНТРАСТ} [ш] - 3я + четверта [год], [р], [л] - загальний фон ассонанс + алітерація = [лижений/ний], [ашло].

Морфемные кошти: при-ближений, с-ближений + с-гораний.

по-меркло + про-йшло, ото-шло.

Лексичні: спеціальні - нет.

Неологізми — нет.

Застарілі - панихида.

Порівняння: розгорнутий — нет Прямое -немає.

Отрицательное — нет Существительное в тв. п. -нет Олицетворения: блакитна тишь Метафоры: витонченість мрії, бліда краса, блакитна тишу, голоси панихиды Гипербола: нет Литота: нетнет спотворення a-ля истина Оксюморон: нет Перифраз: немає (див. выше) Эпитет А) метафоричний: безсловесна зустріч, вечірні свічки, бліда краса, блакитна тишу, білий стан.

Б) образотворчий: біле сукню, піщана коса, вечірній туман, золоте весло В) ліричний: нет Метонимия: нет НЕ — ИСКАЖЕНИЕ Синекдоха: нет.

Поетичний синтаксис:

А) градація:

Б) повтори: анафора: нет Эпифора: нет В) еліпсис: Приближений, сближений, сгораний -.

Не сприймає блакитна тишь…

Г) інверсія: Були дивні вечірні зустрічі (і др) Рит. прийоми:

А)восклицание: нет Б) питання: нет В) замовчування:

Приближений, зближень, сгораний -.

Не сприймає блакитна тишь…

Ни туги, ні любові, ні обиды, Все померкло, минуло, отошло…

Размер: 3х-стопный анапест Рифма: перехресна авав; жен.муж.жен.муж., переважно — повна.

(+J: сгораний-тумане, закате-платье).

стихотворение з добірки віршів про Прекрасну Даму, написаний 1902 г.

Лирический герой Блоку згадує свого кохання, абсолютно реальной:

Я любив твоє біле сукню,.

Утонченность мрії разлюбив.

Но вже у 2ой строфі він (герой) визнає неприродність цих «дивних» зустрічей і натомість чиїхось дум про «блідої», примарною «красі» мрій; реальність дивна серед «вечірніх свічок». І герой визнає своїй приналежності саме до світу мрії, попри ймовірний «тілесність», реальність любові: зустрічі відбуваються «в вечірньому тумані, де з берега рябизну і очерет», де ніжність вечора згладжує, пом’якшує вогонь пристрасті. Життя «приближений, сближений, сгораний» гаситься, тоне в незрозумілих сутінкових обрисах, серед очеретів, а звук [ж], який її уособлює, різко який увірвався у єдиний звукоряд вірші, зникає під тихими хвилями [т],[ш], сплесками [л] і [л'], під брижами мрії. Останній строфі вірші алітерація [ж] замінюється органічним для сонної дійсності ліричного героя повтором [ш] за тими словами «минуло, відійшло». Єдина рядок вірші, характеризує реальність — «наближень, зближень, сгораний» — в 4ой строфі відбивається притишено, нечітко, гармонійно поєднуючись із «лазуровій тишею мрії»: «Усі померкло, минуло, відійшло», і це заміна яскравого [ж] на [ш], групи [р], [р], [зв] на [до], [р], [л] є микроотражением основний теми вірші - повернення героя на свій нереальну дійсність з недійсного йому світу реальності. Образи, сопутсвующие героїні - лише підтвердження цієї теми. Згадайте, тоді як першої строфе:

Мы зустрічалися із тобою наприкінці,.

Ты веслом розсікала залив.

Я любив твоє біле платье, Утонченность мрії розлюбивши, ;

то у вищій строфі всі ці образи з’являються знову, але вже настав чисті, м’які, органічно вплітаються у власний світ героя. «Захід» відбивається «голосами панахиди», «сукню» — втілення земного існування — стає легким нарисом тіла — «станом, а рассекающее затоку весло» бачиться тепер як що руйнує гладку поверхню води, а застиглим непорушно — «золотим». {есть сенс закопатися глибше щодо «білого сукні» з урахуванням античних світоглядів — білий, як колір смерті, щодо веселим і човнів можна пірнути в скандинавську міфологію — куди й тоді пливуть мертві, але власне ідея щодо кільцевої композиції повинна зберегтися, лише мотив Долі посилиться (від не підеш) і з’явиться, можливо, мотив предугадания}..

Таким чином, вірш має кольцевое побудова — автор повертається до образам1ой строфи у вищій, знімаючи із них точні контури реальності, остаточно розчиняючи в фантазийно-призрачном світі свого ліричного героя.

Статичность, нерухомість мрії відчувається у звукописи, її створюють і завдяки співучої однаковості розміру всіх строф: тристопний дактиль з клаузулою в 1ой і 3ей рядках і голову постійної перехресною римою авав. Вірш завдяки чіткості побудови звучить ніби незалежно від цього, що він описано, і навіть вдаючись у сенс слів, читач чує плескіт рассекаемой хвилі, шерехи піску перешіптування очерету, відчуває легку сирість туману, бачить розмиті обриси блідих плям вогню й разом із автором сплітає з вечірніх приглушених тіней сяюче золото мрії про те, щоб забрати у власний мир…