Правове регулювання організації бухгалтерського обліку суб'єктів господарювання

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

О. Орлова Суб'єкти господарювання реалізовують свої права щодо регулювання питань бухгалтерського обліку, його організації та ведення шляхом: самостійного визначення облікової політики в межах чинної нормативної бази; вибору організаційно-правової форми господарювання та форми облікової реєстрації; розробки системи внутрішньогосподарського обліку та контролю за діяльністю суб'єкта господарювання; налагодження схеми документообігу; вибору способу обробки та фіксації інформації на відповідних носіях; вибору програмного забезпечення бухгалтерського обліку; планування розвитку методики бухгалтерського обліку стосовно до конкретних умов діяльності суб'єкта господарювання. Тому питання організації бухгалтерського обліку є надзвичайно важливими для кожного суб'єкта господарювання в його практичній господарській діяльності. Адже належним чином організований бухгалтерський облік забезпечує ефективність його ведення, належне та своєчасне забезпечення як внутрішніх, так і зовнішніх користувачів достовірною, повною та об'єктивною інформацією, що є необхідною для прийняття рішень у сфері господарювання.

Окремі питання організації бухгалтерського обліку вже раніше висвітлювалися в працях таких вчених, як: С.В. Івахненков, В.П. Завгородій, А.М. Кузьмінський, В. В. Сопко, Ф. Ф. Бутинець та ін. Однак, питання правового регулювання організації бухгалтерського обліку попри їх значущість для сфери господарювання ще не були предметом фахових господарсько-правових досліджень, чим власне і викликаний інтерес автора до відповідної тематики.

Метою цієї статті є висвітлення проблемних аспектів правового регулювання організації бухгалтерського обліку, визначення для потреб господарсько-правової науки понять організації бухгалтерського обліку, облікової політики суб'єкта господарювання.

Для забезпечення виконання бухгалтерським обліком своїх функцій суб'єкт господарювання самостійно обирає структуру бухгалтерії, форми, методи, технічні засоби, облікові процедури тощо. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (ст.8) передбачена альтернативність у виборі форм організації ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності та її подання в установленому законом порядку. Суб'єкти господарювання можуть вводити до свого штату посаду бухгалтера або створювати бухгалтерську службу; укладати трудовий договір з фізичною особою — бухгалтером; користуватися послугами професійного бухгалтерка, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи; доручити вести бухгалтерський облік на договірних засадах бухгалтерській фірмі. Вести бухгалтерський облік та складати фінансову звітність може також безпосередньо власник або керівник юридичної особи.

Організаційна форма побудови обліку на підприємстві зумовлюється його особливостями, територіальною відокремленістю його структурних підрозділів, системою управління, рівнем самостійності структурних підрозділів, чинною системою контролю та звітності. У практиці господарювання склалися такі форми організації бухгалтерського обліку, централізована, децентралізована, комбінована [1, с.304]. Із використанням централізованої форми організації бухгалтерського обліку всі первинні та зведені документи надходять до бухгалтерії суб'єкта господарювання, де здійснюється їх подальша обробка та складається фінансова звітність. При централізації облікового процесу утворюються великі масиви інформації, відокремлюються процеси складання та обробки інформації. У випадку децентралізації бухгалтерського обліку останній здійснюється в межах окремої галузі або підприємства від складання первинних документів до зведених робіт. У вищій ланці узагальнюється і складається фінансова звітність. Комбінована форма організації бухгалтерського обліку передбачає поєднання в собі елементів попередній двох форм, як централізованої, так і децентралізованої. Побудова й належне функціонування бухгалтерського обліку передбачає органічне поєднання методологічних та організаційних принципів його здійснення.

Найважливішими передумовами раціональної організації бухгалтерського обліку, на нашу думку, є: вивчення особливостей діяльності суб'єкта господарювання, його організаційної структури, технології виробництва, матеріально-технічного постачання і збуту продукції, виробничо-фінансового плану й стратегії розвитку; з’ясування складу й обсягу періодичної та річної фінансової, оперативно-технічної, статистичної, податкової звітності, термінів її подання; вивчення нормативно — правових вимог щодо особливостей провадження господарської діяльності у відповідній сфері.

Бухгалтерський облік суб'єкта господарювання повинен бути організованим таким чином, аби, на виконання Програми реформування бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів, затвердженої постановою КМУ від 28.10.1998 р., відповідати ряду вимог:

• 1) раціональність та економічність побудови бухгалтерського обліку. Раціонально організований та добре налагоджений облік — основа правильного господарювання. Для виконання вимог бухгалтерського обліку облікові працівники суб'єкта господарювання мають бути добре обізнані у своїй справі, набуваючи для цього необхідних теоретичних та практичних знань, постійно підвищуючи кваліфікацію. Облікові працівники мають бути вимогливими до якості виконуваної роботи, постійно здійснювати самоконтроль. Без цього неможливим є додержання вимог своєчасності, точності та ясності обліку, виконання програми реформування бухгалтерського обліку із застосування МСБо та впровадження національних П © БО;
• 2) ясність і зрозумілість обліку;
• 3) простота, чіткість, точність та повнота поточних і звітних даних, попередження різного роду спроб перекручування дійсності, усунення серйозних недоліків у організації бухгалтерського обліку і посилення його ролі в здійсненні контролю за господарською діяльністю; надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інформації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності господарюючого суб'єкта за звітний період, відповідно до П © Бо 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом МФУ від 31.03.1999 р.;
• 4) дійсність і достовірність поточних та звітних даних;
• 5) порівнювання звітних даних останнього періоду з даними за минулі звітні періоди, планами, прогнозами, даними бізнес-планів господарюючого суб'єкта (при цьому необхідна єдина оцінка об'єктів, єдність показників за об'єктами обліку та фінансової звітності тощо).

Основним інструментом побудови облікової системи конкретного суб'єкта господарювання як у вітчизняній, так і міжнародній практиці, що враховує особливості його діяльності та врегульовує методичні питання, є облікова політика. Отже, організація роботи суб'єкта господарювання та облікового процесу починається з формування облікової політики. Формування облікової політики передбачає вибір методичних прийомів, процедур і способів організації та ведення бухгалтерського обліку із сукупності затверджених нормативно — правовими актами, відповідно до особливостей діяльності конкретного суб'єкта господарювання. Ретельно продумана облікова політика забезпечує ефективну фінансово-господарську діяльність відповідного суб'єкта, а також максимальний ефект від ведення обліку. Основою для прийняття рішень щодо облікової політики має бути формування повної, достовірної, правдивої інформації, яка максимально ефективно розкривала б відомості про діяльність суб'єкта господарювання для зацікавлених осіб — користувачів.

Поняття «облікова політика» увійшло до сучасної господарсько-правової науки та вітчизняної практики господарювання з прийняттям Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пакета національних П © БО. Воно є ключовим у системі МСФЗ, що зумовлено самою ідеєю стандартизації обліку та звітності. Відповідно до національних П © БО, зокрема 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (п.3), облікова політика — це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. За МСБО 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки», облікова політика — це конкретні принципи, основи, домовленості, правила та практика, застосовані суб'єктом господарювання при складанні та поданні фінансових звітів. Проте, щоб уникнути невизначеності в питанні побудови та висвітлення основних положень облікової політики МФУ було видано Лист від 21.12.2005 р. «Про облікову політику», у якому визначено, що встановлення облікової політики належить до компетенції власника (власників) підприємства, органу, уповноваженого управляти державним майном та корпоративними правами держави. Крім того, доцільно відображати ті методи оцінки, обліку та процедур, щодо яких нормативно-правова база передбачає більш ніж один варіант та перелік питань щодо методів оцінки, які варто висвітлити у документі про облікову політику; можливі зміни облікової політики. Облікова політика застосовується з урахуванням принципу послідовності, що передбачає постійне (із року в рік) застосування прийнятої стабільної облікової політики. Також у згаданому листі зазначається, що зміни в обліковій політиці можуть відбуватися у випадках: якщо змінюється на підприємстві статут; якщо змінюються вимоги органу, який здійснює функції з державного регулювання методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності; якщо зміни облікової політики забезпечать більш достовірне відображення господарських операцій у бухгалтерському обліку і фінансовій звітності.

Трактування поняття «облікова політика» передбачає, що як у МСФЗ, так і у національному законодавстві суб'єкт господарювання до початку звітного періоду обирає в межах, встановлених стандартами або іншими нормативними документами, певні методи, методики, способи оцінки, форми організації обліку тощо, які використовуються ним для ведення поточного обліку і складання фінансової звітності. З одного боку, це забезпечує однозначність тлумачення показників фінансової звітності, а з іншого — створює умови для здійснення фінансового аналізу з метою подальшого планування господарської діяльності, підведення її підсумків за результатами звітного періоду, визначення майнового та/або фінансово-економічного стану суб'єкта господарювання.

Таким чином, ефективна та раціональна організація бухгалтерського обліку розпочинається з формування облікової політики суб'єкта господарювання. Від облікової політики залежить і прибутковість господарської діяльності того чи іншого суб'єкта, оскільки вибір способу і форми ведення обліку забезпечує оптимізацію витрат і, як наслідок, — впливає на результативність господарської діяльності (йдеться про всі складові облікової політики, зокрема: способи нарахування амортизації основних засобів, нематеріальних активів, способи оцінки виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, порядок обліку витрат виробництва, калькулювання собівартості продукції, визначення виручки від реалізації тощо).

Формування облікової політики проходить у декілька етапів:

• 1) визначення завдань щодо використання об'єктів бухгалтерського обліку по відношенню до яких має бути розроблена облікова політика (враховуючи, що кожен суб'єкт провадить господарську діяльність з тільки йому притаманною специфічною сукупністю об'єктів бухгалтерського обліку, на цьому етапі необхідним є встановлення предмету облікової політики);
• 2) виявлення, аналіз, оцінка та ранжування факторів під впливом яких здійснюється вибір принципів, процедур та методів ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності (залежно від складу об'єктів обліку на цьому етапі виявляються конкретній умови, явища і процеси, які безпосередньо впливають на розробку облікової політики);
• 3) ідентифікація можливих до застосування суб'єктом господарювання принципів, прийомів та методів ведення бухгалтерського обліку (на цьому етапі передбачається здійснення відбору потенційно придатних до використання господарюючим суб'єктом принципів, прийомів та методів бухгалтерського обліку);
• 4) вибір принципів, прийомів та методів ведення бухгалтерського обліку, а також складання фінансової звітності, які відповідають умовам діяльності суб'єкта господарювання та запитам користувачів звітної інформації;
• 5) оформлення обраної облікової політики відповідно до формальних вимог.

Загальні вимоги, які висуваються щодо облікової політики суб'єкта господарювання може бути, вважаємо, зведено до таких: (а) облікова політика повинна бути єдиною для суб'єкта господарювання, що означає обов’язкове застосування обраних методів та прийомів ведення бухгалтерського обліку всіма структурними підрозділами, включаючи виділені на самостійний баланс, незалежно від здійснюваного виду діяльності і місця їх розташування (це необхідно для забезпечення співставності та зведення інформації); (б) щодо однотипних господарських процесів повинні використовуватись однакові принципи, методи та прийоми ведення обліку; (в) застосування облікової політики повинно бути послідовним (методика відображення господарських операцій, оцінки майна і зобов’язань на протязі року, а також від одного звітного періоду до іншого, як правило, не змінюється).

Відповідальними за розробку облікової політики є керівник та головний бухгалтер підприємства, які повинні затвердити основні її положення на новий фінансовий рік до кінця грудня року, що минає (ч.2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Новоствореним підприємствам формувати облікову політику доцільно до їх державної реєстрації, бо з моменту реєстрації потрібно вже вести бухгалтерський облік (ч.1 ст.8). Формуючи облікову політику, підприємство повинно вибирати такі принципи, методи та процедури обліку, які дозволяють достовірно відобразити майновий стан підприємства, результати його господарської діяльності та забезпечити зістав — ність фінансових звітів. Тому під час розробки облікової політики необхідно враховувати вимоги щодо якісних характеристик бухгалтерського обліку та фінансової звітності, які викладені в п. п.14−17 П © БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом МФУ від 31.03.1999 р.

Документальне оформлення облікової політики суб'єкта господарювання здійснюється у вигляді наказу про облікову політику, який після його затвердження набуває статусу локально-правового акта. Наказ про облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація облікового процесу суб'єкта господарювання та є обов’язковим для виконання всіма структурними підрозділами та працівниками підприємства. Зауважмо, що законодавством не визначено кількість наказів (один чи два), на основі яких формується облікова політика і організовується бухгалтерський облік суб'єкта господарювання. Тому суб'єктами великого підприємництва можуть видаватися два окремі накази, один з яких встановлює принципи формування облікової політики, а інший — порядок організації бухгалтерського обліку.

Вважаємо, що для потреб господарсько-правового регулювання, організація бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання може бути визначена як система правил, встановлених актами господарського законодавства (в тому числі, локально-правовими актами), що забезпечує процес збору, опрацювання, використання, аналізу та зберігання облікової інформації з метою внутрішньогосподарського оперативного контролю за правильним використанням майна суб'єкта господарювання, надання зовнішнім користувачам зрозумілої і достовірної фінансової звітності.

Облікова політика суб'єкта господарювання — це, на нашу думку, визначена та оформлена на локально-правовому рівні сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються суб'єктом господарювання для ведення поточного бухгалтерського обліку, складання та подання фінансової звітності в межах, дозволених чинним законодавством.

Формування облікової політики полягає в тому, що з усієї сукупності способів реалізації прийомів бухгалтерського обліку обирають ті, які прийнятні на даний час у конкретних умовах господарювання. Обрані способи ведення бухгалтерського обліку мають забезпечувати обліковий процес, внаслідок чого формується повна і достовірна інформація щодо майнового стану суб'єкта господарювання.

Основна мета облікової політики — забезпечити одержання достовірної інформації (про майновий стан суб'єкта господарювання, результати його господарської діяльності), необхідної для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень. Позитивним аспектом формування облікової політики вважаємо є те, що у випадку, коли спосіб обліку певної господарської операції законодавчо не регламентований, то господарюючий суб'єкт може розробити свій варіант обліку і відобразити це в обліковій політиці. У випадку, коли нормативно-правові акти з питань бухгалтерського обліку не враховують специфіки діяльності господарюючого суб'єкта і не дозволяють достовірно відобразити ту чи іншу операцію, такий суб'єкт не повинен застосовувати правила обліку, встановлені чинним законодавством, але зобов’язаний розкрити і обґрунтувати факти відхилення від облікових правил спочатку в своїй обліковій політиці, а потім і в пояснювальній записці до бухгалтерської звітності.

Підсумовуючи викладене, особливу увагу хотілося б звернути також на низку проблемних аспектів, що потребують вирішення шляхом удосконалення чинного облікового законодавства:

• • на сьогодні в Україні не існує єдиного нормативно-правового акта, яким би було врегульовано зміст облікової політики, порядок її оформлення, затвердження і внесення змін. Єдиним профільним документом з питань організації облікової політики до недавнього часу був лише Лист МФУ від 21.12.2005 р. «Про облікову політику», але серйозних методичних рекомендацій, окрім загальних положень та неповного переліку елементів облікової політики для стандартів чинних на момент видання згаданого листа, а також чітких рекомендацій він не містить. Не розв’язав існуючих проблем, на нашу думку, і Лист МФУ від 14.05.2012 р. «Щодо облікової політики», який вніс лише деяку ясність щодо поняття облікової оцінки, яка може переглядатися, якщо змінюються обставини, на яких базувалася ця оцінка, або отримана додаткова інформація, а також щодо зміни облікової політики та зміни облікових оцінок. До речі, єдиним нормативним обліковим документом, в якому міститься згадка про облікові оцінки та розкривається механізм їх зміни, є П © БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах», що затверджене наказом МФУ від 28.05.1999 р., але прикладів таких оцінок він не містить, що погіршує його практичну значущість. Як наслідок такої неоднозначності, зміст облікових політик (не при формальному підході до їх розробки) на практиці охоплює крім сукупності принципів, методів і процедур, що дійсно використовуються для складання та подання фінансової звітності, цілий ряд організаційних питань, стаючи більшою мірою положенням про організацію обліку на підприємстві;
• • базове визначення категорії «облікова політика» наведено в Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» , — «сукупність принципів, методів та процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності», але жодним нормативним документом не встановлено, що має на увазі під його складовими законодавець. Жодним актом чинного законодавства (крім П © БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом МФУ від 31.03.1999 р., де згадуються принципи оцінки статей звітності, через які має розкриватися облікова політика) не конкретизовано сутність зазначених принципів, методів і процедур облікової політики. Відповідно, кожен суб'єкт господарювання встановлює їх на власний розсуд. В даному випадку навіть саме формулювання є некоректним, бо слово «сукупність» — як загальна кількість, сума чогось, — не розкриває взаємозв'язку і супідрядності між складовими облікової політики, а подає їх к рівнозначні. Насправді ж існує чітка ієрархія взаємозв'язку принципів, методів і процедур, оскільки перші дотримуються застосуванням других і виконанням третіх. Тому замість «сукупності» тут доречним було б ужиття дефініції «система» з підкресленням взаємозв'язку в ній принципів — у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», та деталізації дотримання за відповідними процедурами — у П © БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом МФУ від 31.03.1999 р., з одночасним коригуванням його назви, яка є екстравертивною, адже в ній відсутній термін «бухгалтерський облік». Тим — то навіть у формулюванні принципів за цими нормативно-правовими актами допускається еклектичне змішування їх з методами, а останніх — з процедурами;
• • назріла необхідність прийняття окремого нормативно-правового акта П © БО «Облікова політика». Прикладом може слугувати Положення з бухгалтерського обліку «Облікова політика організації», що затверджене МФ РФ від 9.12.1998 р., — у ньому чітко окреслено як має визначатися облікова політика, порядок її розкриття та внесення змін. Стандартизація підходу до визначення, затвердження і розкриття облікової політики на підприємствах і в організаціях впорядковує, організовує ведення бухгалтерського обліку, не обмежуючи суб'єктів господарювання у виборі передбачених чинним законодавством способів, методів і форм бухгалтерського обліку. Діяльність будь-якого із суб'єктів господарювання потребує дотримання принципу ефективності, або економічності (раціональності) ведення обліку. Саме в цьому П © БО повинно бути зазначено, що облікова політика підприємства має забезпечувати раціональне ведення бухгалтерського обліку. Це означає, що витрати на ведення обліку не повинні бути надто великими порівняно з вигодами. Прийняття такого нормативного документа дозволить систематизувати всі питання, що стосуються облікової політики, значно зменшити витрати часу на її формування, що сприятиме чіткій організації бухгалтерського обліку на підприємствах;
• • згідно з вимогою зрозумілості, облікова політика та її зміни повинні бути розкриті у Примітках шляхом опису принципів оцінки статей звітності та методів їх обліку, а під таке визначення підпадає лише частина положень практичної облікової політики, решта не підлягає розкриттю, а є інформацією, небажаною для розголошення, або взагалі комерційною таємницею;
• • більшість господарюючих суб'єктів сприймають облікову політику як такий документ, що обов’язково повинен бути, але особливого значення як інструменту забезпечення облікового процесу йому не надають. Так, наприклад, найбільш типовими помилками, що допускаються при його складанні, є наступні: відсутні посилання за текстом на норми чинного законодавства, що дозволяло б відслідковувати зміни в нормативно — правових актах та відповідним чином вносити зміни та корективи в облікову політику; облікова політика здебільшого являє собою абсолютно «типовий» документ, який жодним чином не враховує специфіки діяльності суб'єкта господарювання та включає лише перелік рахунків і субрахунків, які використовуються в бухгалтерському обліку; не оформляються належним чином зміни та доповнення до облікової політики; не визначені альтернативні елементи за окремими податками, зборами та обов’язковими платежами; елементи облікової політики формуються без належної оцінки наслідків для оподаткування відповідного суб'єкта тощо. Отже, даний документ здебільшого формується поверхнево, без врахування індивідуальних особливостей діяльності суб'єкта господарювання. Немає типової форми наказу про облікову політику, оскільки зміст, порядок його формування не регламентовані жодним нормативним документом;
• • при формуванні облікової політики не враховуються взаємозв'язок та взаємообумовленість обліку бухгалтерського (фінансового та внутрішньогосподарського (управлінського)) та податкового. Не зважаючи на існуючі відмінності, іноді - досить суттєві, бухгалтерська облікова політика і облікова політика в цілях оподаткування — це дві сторони єдиного облікового процесу суб'єкта господарювання, які ґрунтуються на єдиних принципах. У зв’язку з цим, можна виділити сучасну облікову політику суб'єкта господарювання як сукупність принципів, методів і процедур ведення як бухгалтерського, так і податкового обліку. Сутність такого підходу та застосування принципу єдності облікової політики пояснюється наступним: як бухгалтерський, так і податковий облік організовується на підставі практично одних і тих самих первинних документів; об'єктами як бухгалтерського, так і податкового обліку виступають: активи, капітал, зобов’язання та господарські операції. Як вбачається з викладеного, повне розділення облікової політики на відокремлені самостійні частини — бухгалтерську і податкову, з одного боку неможливе, а за іншого — недоцільне, у зв’язку з чим, положення облікової політики для цілей оподаткування повинні стати складовою частиною загальної облікової політики суб'єкта господарювання;
• • існує певна невизначеність у питанні співвідношення облікової політики суб'єкта господарювання та організації бухгалтерського обліку.

правове регулювання бухгалтерський облік.

Література

• 1. Попітіч Т. Передумови раціональної організації бухгалтерського обліку в споживчій кооперації / Т. Попітіч // Економічний аналіз. — 2010. ипуск 6. — С.303−305.
• 2. Нормативно-правові акти, які зазначені у статті подано відповідно до офіційного сайту Верховної Ради України www.rada.gov.ua
• 3. Рішення Ради національної безпеки та оборони України від 17 листопада 2006 року «Про стан житлово-комунального господарства України та основні напрями його реформування», введене в дію Указом Президента України № 1093/2006 від 16 грудня 2006 року // Урядовий кур'єр. — 22.12.2006. — № 242.
• 4. Закон України від 24 червня 2004 року № 1869-IV в редакції Закону України від 11 червня 2009 року № 1511-VI «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово — комунального господарства на 2009;2014 роки» // Відомості Верховної ради України. — 2009. — № 47−48. — Ст.720.3. Закон України від 03 береня 16.01.2003 року // Офіційний вісник України. — 2003. — № 11. — Ст 461.
• 5. Закон України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 18. — Ст.78.4 Закон
• 6. України від 04 жовтня 2001 року № 2745-III «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 33. — ст.440.5. Beck U. Risk Society: Towards a New
• 7. Modernity. — L.: ThousandOaks, 1992. — 260 р.6. Абрамов В. Ю. Страховой интерес как разновидность категории интереса в гражданском праве // Юридическая и правовая работа в страховании. — 2006. — № 1. с.78−93.7 Барабаш А. С. Соотношение понятий «объект» и «предмет» познания и использование из при описании уголовно-процессуальной деятельности // Юридическая наука и юридическое образование в России на рубеже веков: состояние, проблемы, перспективы. Материалы региональной научно-практической конференции. — Ч.3. — ИЗД-ВО
• 8. ТГУ, Тюмень, 2001. — с.43.8 Большой психологический словар / Под ред. Б. Г. Мещерякова, В. П. Зинченко. — М.: АСТ Москва, 2009. — 816 с.
• 9. Большой экономический словар / Под ред. Азрилияна А. Н. — М.: Институт новой экономики, 2007. — 1472 с.
• 10. В даному аспекті термін «страховий капітал» вживається в широкому розумінні, як будь-який акумульований майновий капітал (фонд) призначений для компенсації та/або відшкодування постраждалим особам завданих збитків в результаті реалізації певних ризиків (централізовані резервні (страхові) фонди держави, децентралізовані фонди, страхові фонди (резерви) страховика).
• 11. Відповідно до ч.2 ст. 2 Закону України «Про страхування» Забороняється здійснювати страхову діяльність на території України стра — ховиками-нерезидентами, крім таких видів страхової діяльності: виключно із страхування ризиків, пов’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування [курсив мій — Н. П.] є майнові інтереси, пов’язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом, яким вони транспортуються, та/або будь-яка відповідальність, що виникає у зв’язку з таким транспортуванням товарів; перестрахування; страхове посередництво, таке як брокерські та агентські операції стосовно: перестрахування, виключно із страхуванням ризиків, пов’язаних з морськими перевезеннями, комерційною авіацією, запуском космічних ракет і фрахтом (включаючи супутники), у разі, якщо об'єктом страхування [курсив мій — Н. П.] є майнові інтереси, пов’язані з товарами, які транспортуються, та/або транспортним засобом,
• 12. Щодо історії розвитку законодавства стосовно переважних права в акціонерному товаристві див.: Щербина Е. О преимущественном праве в истории и деталях / Елена Щербина // Акционерный вестник Украины. — 2009. — № 4 (9). — С.58−62.