Засади розвитку системи військового виховання

Вчення про структуру, закони, закономірності й принципи побудови, логічну організацію, методи і засоби діяльності щодо управління процесом функціонування системи, — ось сфера питань, які в першу чергу заслуговують на увагу під час пошуку методологічних засад розвитку системи військового виховання в Україні .

Розгляд розвитку системи військового виховання дає можливість визначити прояв методологічних засад у практиці військового виховання й на цьому ґрунті показати умови їх використання. Концентрований вираз засад військового виховання, зазначай, проявляється в наукових працях вчених, що займаються цією проблематикою, а також в керівних документах органів державного й військового управління.

Термін «виховання» в історії людства мав різні прояви і тлумачення. В українській мові виховання є похідним від слова ховати, вирощувати. В педагогіці воно спочатку застосовувалось у значенні «оберігати (ховати) дитя від небезпеки», а згодом почало означати «вирощувати дітей, навчати правил бажаної поведінки». Пізніше його стали тісно пов`язувати з поняттям навчати і часто використовували як рівнозначні. Ототожнення процесів навчання і виховання призвело з часом до дублювання понять «освіченість» і «вихованість». Нерідко вихованою людиною вважали людину освічену, що по суті неправильно [15, С. 21 — 22].

Виховання в широкому значенні розглядається як процес та результат засвоєння й активного відтворення соціальними суб'єктами суспільного досвіду, який охоплює їх широку, багатосторонню взаємодію між собою, з соціальним середовищем і навколишньою природою. Його суть проявляється як процес цілеспрямованої організаційно оформленої взаємодії всіх його учасників, що забезпечує їх гармонійний розвиток та ефективне вирішення соціально значимих завдань. У вузькому значенні виховання — це процес цілеспрямованого й систематичного впливу суб'єкта виховання на об'єкт в інтересах прищеплювання останньому якостей, що відповідають виховним цілям і завданням. Він охоплює діяльність, вихователів, що здійснюють систему педагогічних впливів на розум, почуття, волю тих, кого виховують, активно реагуючих на ці впливи під тиском власних потреб, мотивів, життєвого досвіду, переконань та інших факторів [22, С. 4].

Таким чином, військове виховання — це процес цілеспрямованого й систематичного впливу на людину в інтересах прищеплювання їй якостей, що відповідають виховним цілям і завданням, таким як забезпечення позитивного ставлення до збройних сил і військової служби, безпосередньої підготовки до військової служби та підготовки до виконання завдань військової служби.

Актуальним у розвитку системи військового виховання завжди було питання обґрунтування зв’язків і залежностей між структурними елементами системи, наприклад, закономірностями та системою принципів військового виховання, тому що закони, закономірності та принципи знаходяться у безпосередньому взаємозв'язку: із законів військового виховання випливають закономірності військового виховання і відповідно із закономірностей — принципи. 32].

Категорія «система», є філософською категорією, відбиває не щось окреме і неподільне, а суперечливу єдність багатьох і цілого. Кожна система, в тому числі й система військового виховання, має свою певну структуру, яка по суті виступає в ролі найбільш сталої, основної частини системи. Філософський словник тлумачить категорію структура (від лат. structura — побудова) як побудову і внутрішню форму організації системи, яка виступає як єдність сталих взаємозв'язків між її елементами, а також законів цих взаємозв'язків. Тобто структура є невід'ємним атрибутом всіх реально існуючих систем і саме з цієї точки зору ми розглядаємо цю категорію .

Система — множина закономірно пов`язаних один з одним елементів (тіл, процесів, явищ, поглядів), структурованих певним чином у ціле утворення, а також порядок, обумовлений планомірним розміщенням частин у повному взаємозв`язку і визначеній послідовності дій проблеми військового виховання обумовлювали розгляд цього процесу як системи, тобто як обмеженої множини взаємовпливових елементів. Дослідження системи військового виховання здійснювалось шляхом визначення складу, структури й організації її елементів і частин, виявлення провідних зв’язків між ними; виявлення зовнішніх зв’язків, виділення з них визначних.

Одним з важливих питань в методології щодо утворення системи військового виховання було з’ясовування сутності процесу, що об'єднує множину в одну цілісність. Дійсно, українських вчених у певному ступені цікавили питання: як утворюються, існують, функціонують, розвиваються системи, як вони зберігають свою цілісність, структуру, форму, ту особливість, що дозволяє відрізнити одну систему від іншої. Тут проглядалось два напрями пошуків відповіді на це питання. Перше полягало в тому, що досліджувались особливості, специфіка, характер системо утворюючих чинників. Інший напрям характеризувався спробами виявити за специфікою, унікальністю, одиничністю конкретних системо утворюючих чинників закономірність, що властива усім системам без винятку, яка проявляється по різному в системах різного рівня.

Практика розвитку системи військового виховання показала, що одним із важливих зовнішніх системо утворюючих чинників є час, точніше не та його частина, що пройшла, а частина яку ми називаємо «майбутнє». Майбутнє може виступати як мета об'єднання. Поняття «заради майбутнього» може бути застосоване до процесів створення будь-яких систем.

Якщо Україна у майбутньому збирається мати дієвий інструмент державної політики й спроможність надійно захищати себе від будь-яких зовнішніх загроз і викликів, саме заради цього необхідно створювати ефективну державну систему військового виховання. Поява нового і є виникнення, а нове зароджується в надрах минулого досвіду на його базі. В повній мірі це стосується і системи військового виховання. З утворенням такого інституту держави, як Збройні Сили незалежної України, закономірно почала формуватись оновлена система військового виховання.

Процес оновлення системи ділився на два етапи — прихований, коли з’являлись нові елементи і відбувалося їх кількісне зростання і явний, коли нові елементи утворювали нову структуру. У цьому випадку йшлося вже не про оновлення, а про створення. [27].

На початку зв’язок елементів системи військового виховання в державі носив несталий характер, тобто нова система знаходилась на меті переходу з можливості в дійсність. Інакше кажучи, нова якість системи повинна була ще затвердитися, проявитися, стати сталою, тобто нова система, виникнувши, повинна була встановитись.

Таким чином, процес утворення системи передбачав певну тривалість, а це в свою чергу залежало від зовнішніх умов. Саме довготривалість формування й розвитку, — характерна ознака системи військового виховання в Україні в силу тривалої боротьби українського народу за державну незалежність.

Система військового виховання могла існувати, функціонувати лише в тому середовищі, у якому сформувалася. Будь-який перехід зрілої системи в інше середовище неминуче викликає її перетворення. Так, простий перехід системи військового виховання з умов радянського суспільства до сучасних умов суспільства незалежної держави Україна обумовлював обов`язкову зміну, перегрупування системи відповідно до нових вимог. Але навіть при сприятливих зовнішніх умовах внутрішні протиріччя в системі вивели її з досягнутого на визначеному етапі стану рівноваги, таким чином, система неминуче вступила в період перетворення.

Як при утворенні системи, так і при її перетворенні або зміні існують внутрішні і зовнішні причини, що виявляються з більшою або меншою силою в різноманітних системах.

До зовнішніх причини можна віднести зміну зовнішнього середовища, що викликає функціональну зміну елементів. Будь-яка зміна як би повільно і непомітно вона не відбувалась, неминуче призводить до якісної зміни системи. Причому зміна зовнішнього середовища може відбуватися як незалежно від системи, так і під впливом самої системи. Прикладом може служити діяльність людського суспільства, що сприяє зміні навколишнього середовища не тільки на користь, але і на шкоду (забруднення водойм, атмосфери, вихолощування наукової думки з повсякденної практики життя і. т. ін.).

Будь-яка система може розвиватись, а може і загинути. За умов припинення зростання і відтворення складових елементів системи вона гине. Перетворення системи на якісно інший, але нижчий за рівнем організованості стан, це шлях до загибелі. Перетворення системи в якісно інше, але вище за рівнем організації пов’язане із прогресивним, поступальним розвитком системи.

Отже, перетворення — неминучий етап у розвитку системи військового виховання. Воно починається в силу зростаючих протиріч між новим і застарілим, між функціями елементів, що змінюються, і характером зв’язку між ними. Перетворення може відбивати як завершальний кінцевий етап у розвитку системи, так і перехід систем-стадій одна в одну.

Перетворення є періодом дезорганізації системи, коли існуючи зв’язки між елементами порушуються, а нові ще лише створюються. Перетворення може означати і реорганізацію системи, а також перетворення системи як цілого на елемент іншої, вищої системи.

Виходячи з викладеного можна дати стисле визначення поняття система військового виховання.

Система військового виховання — це упорядкована множина взаємопов'язаних елементів, які мають власну структуру і організацію.

Вже це коротке визначення показує, що поняття системи військового виховання передбачає такі поняття, як елемент і структура.

Елемент — це неподільний в контексті конкретної системи і конкретного її розгляду та аналізу компонент системи.

Структура — це відносно сталий спосіб (закон) зв’язку елементів того чи іншого складного цілого. Структура відбиває упорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв’язків об'єкта, що забезпечують його сталість, стабільність, якісну визначеність. Структурні зв’язки різного роду пронизують всі процеси, які відбуваються у системних об'єктах.

Об'єкт є системою, якщо його можна розбити на взаємопов'язані і взаємодіючі частини чи елементи. Ці частини, зазвичай, мають власну структуру, а тому можуть бути представлені як підсистеми вихідної, більшої системи. Виділені таким чином підсистеми, в свою чергу, можуть бути розведені на взаємопов'язані підсистеми другого і наступних рівнів.

Як системний може розглядатися будь-який об'єкт. Але не до всіх об'єктів доцільно застосовувати принципи і методи системного підходу. Їх використання є необхідним у тих випадках, коли системні «ефекти» виражені досить інтенсивно.

З цієї точки зору всі комплекси чи сукупності, що існують у світі, можна розподілити на такі, у яких слабко виражені риси внутрішньої організації, а зв’язки частин носять зовнішній, випадковий, нестабільний характер, і такі, у яких явно виражені системні зв’язки.

Об'єкти першого типу умовно називають неорганізованими сукупностями (набір схоластичних теорій, набір технологій та методик тощо). Входячи до складу такої сукупності або виходячи з неї, елементи не зазнають будь-яких значних змін. Властивості сукупності в цілому майже збігаються із сумою властивостей частин. Така сукупність або повністю позбавлена системно-структурного характеру, або він слабко виражений і ним можна знехтувати.

Системні об'єкти мають цілісну, стійку структуру. Для них характерні системні ефекти — поява нових властивостей, які виникають в наслідок взаємодії елементів у темах цілого. Для системних об'єктів типовою є ієрархічність побудови — послідовне включення систем більш низького рівня до систем більш високого рівня. Системою, таким чином, називають не довільно вибрану множину предметів і зв’язків між ними, а упорядковану певним чином цілісну структуру, єдиний складний об'єкт.

Необхідність існування системи військового виховання була обумовлена наявністю в Україні певних конституційно закріплених військових структур державного рівня, перед якими поставлені конкретні завдання заради досягнення певної мети. Практично кожна людина в Україні в тій чи в іншій мірі має стосунок до військових структур безпосередньо чи опосередковано, тому потрапляє у сферу впливу існуючої державної системи виховання і відповідно системи військового виховання, яка виступає підсистемою загальної системи виховання.

Принцип системності і пов’язаний з ним системний підхід є важливим методологічним напрямом у сучасній військовій науці і практиці, який втілив у собі цілий комплекс ідей теорії діалектики.

Кожна система може регулюватись. Процес регулювання багаторівневої ієрархії будь-якої системи, забезпечення зв’язку між її різними рівнями виступає як процес управління. Цим терміном називають різноманітні за жорсткістю і формами способи зв’язку рівнів, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток складних систем.

При дослідженні систем, у яких є власні органи управління, розглядаються також цілі та доцільний характер їх поведінки. Суттєва риса цілої низки системних об'єктів полягає в тому, що вони є не просто системами, а виступають системами, що самоорганізуються з доцільним характером поведінки. У цьому випадку джерело перетворення системи або її функцій зазвичай міститься у самій системі.

Перехід від зовнішнього регулювання поведінки людини (через формально-показові дії) до внутрішнього (на основі відповідних моральних принципів) сприяв піднесенню системи народної педагогіки на вищий щабель її розвитку. Адже в центрі виховної практики вже в античні часи стає проблема формування духовних якостей особистості.

Сформувати моральні риси людини, які б регулювали її вчинки, нелегко. Одна річ, додержуючись споконвічного звичаю, порівну ділити їжу між членами роду, а інша систематично застосовувати засоби впливу на особу, щоб виробити в неї звичку віддавати кращу їжу слабкому чи малому. Система виховних дій народної педагогіки на кожному з етапів її розвитку стає дедалі стрункішою, багатшою, дієвою.

Як свідчить досвід військове виховання громадянина держави відіграє визначальну роль у забезпеченні його самовідданого й компетентного виконання обов’язку перед державою, в якій він проживає. Тому і повинна існувати певна система військового виховання, що сформована на підставі загальних законів створення й функціонування соціальних систем.

Розвиток системи військового виховання, оптимальної її моделі, обрання алгоритму й технології виховної діяльності обумовлені потребою реального життя. Ця потреба може бути задоволена через вирішення протиріч соціально-політичного, економічного, правового, морального, психолого-педагогічного, етнопсихологічного, етнопедагогічного характеру.

Для розвитку системи військового виховання, виявлення її оптимальної моделі, алгоритму й технології виховної діяльності дуже важливо: по-перше, визначити її закономірності, принципи й визначальні ознаки; по-друге, відповідно до них доцільно безпосередньо виявити оптимальний склад моделі, алгоритму й технології виховної діяльності у конкретних вимірах.

Використання системно-цілісного підходу дає можливість синтезувати найбільш продуктивні підходи й на такій інтегрованій основі створювати оптимальну систему військового виховання.

Системний характер військового виховання проявляється як цілеспрямована, організаційно оформлена взаємодія всіх суб'єктів виховного процесу, що регулюється діючим законодавством, педагогічними принципами й спрямовується на забезпечення успішного вирішення завдань воєнної організації й формування у громадян держави патріотизму в певному рівні військових якостей, а також гармонічно розвинутих особистісних якостей .

Військове виховання як система являє собою сукупність взаємопов`язаних елементів, які об`єднані для досягнення виховних мети і завдань. У цій сукупності можна виділити найважливіші - модель, алгоритм і технологію, які створюються відповідно до закономірностей і принципів виховання.

Цілі військового виховання мають конкретно-історичний характер. Вони завжди специфічні не лише для певної епохи, але й для конкретних соціальних систем або інститутів держави. Основна мета й завдання військового виховання в Україні визначаються в законодавчих актах й конкретизуються в керівних документах органів військового управління.

Провідна мета військового виховання в сучасних умовах полягає у формуванні у свідомості громадян України наукового світогляду цілісного комплексу соціально-ціннісних якостей і на цих засадах — досягнення бажаного рівня морально-психологічного стану суспільства, згуртованості перед загрозою агресії, здатності успішно вирішувати практичні завдання.

Крім того, на підставі аналізу практики розвитку системи військового виховання в Україні необхідно виділити найважливіші закони й закономірності цього процесу.

Закони: закон соціальної обумовленості, визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів системи військового виховання; закон єдності навчання й виховання; закон обумовленості функціонування системи характером діяльності об'єктів виховного впливу; закон цілісності системи військового виховання; закон єдності і взаємозв'язку теоретичного й практичного компонентів системи.

Закономірності: обумовленість цілей і завдань системи військового виховання конституційним, доктринальним, світоглядним, морально-етичним орієнтирам і позиціям суспільства, правовим межах військової служби; відповідність моделі системи військового виховання вимогам нормативних документів, обґрунтованим науково-методичним рекомендаціям, призначенню ЗСУ та прийнятій системі формування й підтримки обороноздатності й бойової готовності; зростання значення цивілізаційно-технологічного компоненту в процесі функціонування суб'єктів і об'єктів системи військового виховання; вплив системи на формування й виявлення сутності озброєного захисника держави на результат його самоствердження в житті й у військовій справі - у військово-професійній діяльності, особистісному розвитку й повсякденних взаєминах стосунках; залежність ефективності системи військового виховання від ефективності функціонування систем матеріально-технічного забезпечення.

Отже, Система виховання у Збройних Силах України являє собою комплекс організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогічних, правових, культурно-просвітницьких та військово-соціальних заходів, спрямованих на формування і розвиток у воїнів професійно необхідних психологічних якостей, моральної самосвідомості, що має забезпечити високу бойову та мобілізаційну готовність, зміцнення військової дисципліни та правопорядку, згуртування військових колективів.