Склад, мета та етапи обліку витрат виробництва

РефератДопомога в написанніДізнатися вартістьмоєї роботи

Склад, мета та етапи обліку витрат виробництва (реферат, курсова, диплом, контрольна)

Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості.

Витрати на виробництво відрізняються за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

Згідно з П© БО 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду, в якому вони були здійснені, наступні витрати:

· понаднормативні відходи;
· витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва;
· адміністративні накладні витрати;
· витрати на збут.

Склад витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції, відображено у табл.

Склад собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг)


Склад витрат у фінансовій звітності згідно з П© БО 3 «Звіт про фінансові результати».	Структура видів витрат згідно з П© БО 16 «Витрати».	Склад витрат, які можна віднести до конкретного об'єкту витрат згідно з П© БО 16.
Прямі.	Прямі. матеріальні. витрати.	Вартість сировини, основних матеріалів, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів.
Прямі втрати на оплату праці.	Заробітна плата й інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції (робіт, послуг).
Інші прямі витрати.	Відрахування на соціальні заходи, амортизація, втрати від браку, які складають вартість остаточно забракованої продукції за справедливою вартістю; суми, що відшкодовуються робітниками, які допустили брак; інші прямі виробничі витрати.
Непрямі.	Загальновиробничі витрати: — змінні — постійні — розподілені	Витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, ділянками, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування апарату управління цехами. їх відрядження тощо).
Амортизація необоротних активів загальновиробничого (цехового) призначення.
Витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування основних засобів та інших необоротних 1 активів загальновиробничого призначення.
Витрати на опалення, освітлення, водопостачання й інші витрати, пов’язані з утриманням виробничих приміщень.
Витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці, відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників такі апарату управління виробництвом, витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами, за якістю продукції (робіт, послуг)).
Витрати на удосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи робітників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва^ покращанням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі, витрат матеріалів, комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх підприємств).
Витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища.
Інші витрати (внутрішньозаводське переміщення матеріалів, деталей, напівфабрикатів, інструментів зі складу в цехи та готової продукції на склади; недостачі втрати від псування запасів у цехах; оплата простоїв тощо).

Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси — це другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з’являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Облік витрат на виробництво організовується з метою розподілу витрат на кожну окрему операцію або кожен окремий продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового результату.

Завдання обліку витрат на виробництво полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах — продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат — це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю.

Сегмент діяльності підприємства, в якому виникають витрати називають місцем виникнення витрат. До місць виникнення витрат відносяться структурні підрозділи (цехи, відділи, ділянки), які є об'єктам; нормування, планування, обліку та контролю витрат виробництва з метою управління ними.

Цехом називається відокремлена в адміністративно-господарському розумінні виробнича частина підприємства, яка складається з декількох ділянок, що спеціалізуються на випуску певної продукції (заготовок, деталей, вузлів, виробів) або на виконанні однорідних технологічних процесів.

Розрізняють наступні види цехів:

— основні, де здійснюється основний виробничий процес з випуску продукції, що поділяється на три стадії - заготівельну, обробну та збирально-оздоблювальну. До основних цехів відносяться цехи, що виготовляють продукцію, яка за своїм призначенням не відрізняється від тієї, на якій спеціалізується підприємство, але з такого ж основного матеріалу (не з його відходів), та цехи, які випускають напівфабрикати (наприклад, цех нормалей — гвинтів, шайб, гайок тощо);
— допоміжні, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукції, але забезпечують безперебійність виробничого процесу в основних цехах: інструментальний, модельний, ремонтно-механічний тощо;
— обслуговуючі, які сприяють нормальній роботі основних та допоміжних цехів;
— побічні, які займаються переробкою відходів основного виробництва та виготовленням товарів широкого вжитку. Побічне виробництво може бути організовано як самостійна галузь роботи підприємства, яка виконує частину його основної виробничої програми (наприклад, виготовлення паркету з відходів та обрізків деревини);
— експериментальні, які призначені для виготовлення дослідних зразків виробів та виконання експериментальних робіт.

Виробнича структура цеху — це сукупність його ділянок, допоміжних і обслуговуючих ланок, форма їх зв’язків, характер спеціалізації та кооперування для спільного процесу виготовлення продукції.

Ділянка представляє собою первинний виробничий підрозділ промислового підприємства. Ділянки можуть входити до складу цехів або бути самостійними структурними підрозділами.

Підприємства, що мають безцехову структуру, складаються тільки з їх самостійних ділянок. В залежності від масштабів виробництва та характеру спеціалізації ділянка може мати різні назви: майстерня — це велика та слабо спеціалізована ділянка; відділ цеху — це велика ділянка або декілька функціонально пов’язаних ділянок (в поточному виробництві вузько спеціалізована ділянка називається лінією, в серійному — конвеєром).

Допоміжні виробництва — це сукупність цехів та інших підрозділів підприємства, зайнятих обслуговуванням основного виробництва, виконанням робіт для нього і наданням йому послуг.

Допоміжними вважаються виробництва, які забезпечують інші підрозділи свого підприємства різними видами енергії (електроенергією, парою, газом), транспортними послугами, виконують ремонт основних засобів, виготовляють інструменти, штампи, запасні частини, будівельні матеріали, деталі, конструкції тощо. Деяка частина продукції, робіт або послуг допоміжних виробництв може бути реалізована стороннім споживачам (підприємствам, організаціям, установам, фізичним особам).

Обліково-обчислювальну роботу з визначення собівартості промислової продукції можна поділити на три етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:
- · прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі - на збірно-розподільчих.
2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціяхкалькуляційних рахунків:
- · змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;
- · постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.
3. Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків).
· незавершеним виробництвом вважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій, фаз виробництва, передбачених технологічним процесом. До нього не відносяться забраковані напівфабрикати і деталі, які не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, напівфабрикати, які не були в обробці.

Оцінка залишків незавершеного виробництва здійснюється згідно із галузевим порядком калькулювання собівартості готової продукції за винятком понесених внаслідок технічно неминучого браку, відшкодування зносу спеціального інструменту та витрат на освоєння виробництва нових видів продукції. Допускається оцінка незавершеного виробництва за сумою прямих виробничих витрат.

Розмір незавершеного виробництва уточнюється при проведенні інвентаризації.

Там, де поточний облік витрат ведеться не окремо по кожному об'єкту калькуляції, а в цілому, (наприклад, за групами однорідних виробів), виникає необхідність позасистемного розподілу витрат в межах кожної групи виробів між окремими видами продукції, що входять до даної групи.

собівартість витрати обліковий калькулювання.

Показати весь текст

Заповнити форму поточною роботою