Модель удосконалення внутрішніх характеристик організації

Для поліпшення якості менеджменту на більшості українських підприємств найбільш доцільною є модель удосконалення внутрішніх характеристик організації, спрямована на накопичення потенціалу для успіху. Вона передбачає нетрадиційний підхід до впровадження удосконалень бізнесу.

У кожній сфері діяльності передбачається виконання двох функцій — звичайної функції - щоденної роботи, і функції удосконалення чи роботи з удосконалення. Традиційний метод організації робіт включає поділ праці між співробітниками, що виконують щоденну роботу та керівниками, що займаються удосконаленням способів виконання щоденної роботи. Але така традиційна організація не реагує достатньо швидко на зміни в сучасному світі.

Поліпшення якості менеджменту поєднує наступні завдання:

• — спрямування на швидке та ефективне приведення цілей і діяльності організації у відповідність зі швидкими суспільними та іншими змінами;
• — спрямування на об'єднання та координацію зусиль і ресурсів;
• — об'єднання усіх видів виконуваних завдань у прагненні до досягнення великих успіхів у діяльності організації;
• — спрямування на об'єднання усіх працівників у прагненні до досягнення основних цілей організації. При цьому використовується непрямий тиск, що створює атмосферу наполегливості в роботі [4, с. 151].

Отже, можна передбачити, що у ХХІ ст. стару організаційну модель, що базується на ієрархії, змінить нова — горизонтальна, побудована на інтеграційних процесах. Від традиційно жорсткої функціональної спеціалізації, за якої чітко окреслюються такі сфери, як маркетинг, виробництво, наукові дослідження, дослідно-конструкторські розробки і т.п., організаційна побудова компаній ХХІ ст., можливо матиме форму матриці, оскільки жодне важливе рішення не буде прийняте, коли воно не передбачатиме інтеграції та координації цілої низки функцій.

Посилання міжнародного характеру поставить перед теорією і практикою багато нових питань, які доведеться з’ясувати. Найважливіші з них стосуються спільних ознак і відмінностей у місцевому та міжнародному управлінні; закономірностей, форм і методів управління — універсальних або застосованих тільки для конкретних умов різних країн; особливостей національного стилю в управлінні тощо.

Таким чином, можна констатувати, що на початку ХХІ ст. у теорії і практиці менеджменту відбулися істотні зміни.

Сучасна наука уважно вивчає ці зміни, а також пов’язані з ними тенденції, доповнюючи існуючі вчення та вдосконалюючи практику. Для наших дослідників це завдання удосконалюється особливостями перехідного періоду і національною специфікою економіки. Проте без вивчення та врахування цих особливостей становлення дійсно українського менеджменту неможливе.