Розділ 1. Законодавчо-нормативні і теоретичні аспекти обліку розрахунків з покупцями і замовниками

Законодавчо-нормативні аспекти обліку розрахунків з покупцями і замовниками

Основи нової системи бухгалтерського обліку закладено в Законі України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», прийнятому 16.07.1999 р., та конкретизовано у відповідних Положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку. Важливим інструментом реалізації міжнародних принципів і методів бухгалтерського обліку є новий План рахунків [18], розроблений на виконання Програми реформування бухгалтерського обліку, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.1998 р. № 1706.

Основними нормативними джерелами з обліку розрахунків з покупцями і замовниками виступають:

• 1. Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 р. з урахуванням змін та доповнень, внесених Законом України № 2505-IV від 25.03.2005 р. та іншими законами, станом на 28.04.2005 р [11].
• 2. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 р [10].
• 3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість». Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 р. № 237. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 р. за № 396/3689.
• 4. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 «Баланс». Затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 р. № 87. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 р. за № 725/4018.
• 5. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Затверджено Постановою Правління Національного банку України 21.01.04 № 22. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за № 377/8976.
• 6. Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затверджене Постановою Міністерства фінансів від 24 травня 1995 року № 88.
• 7. Положення «Про форму та зміст розрахункових операцій» від 12 лютого 2001 року.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначає П (С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». Норми П (С)БО 10 застосовуються всіма підприємствами, крім бюджетних установ. Керуватися зазначеним Положенням слід з урахуванням правил, встановлених іншими П (С)БО.

Відповідно до П (С)БО 10 дебітори — юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівалентів або інших активів [20].

Дебіторська заборгованість — це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату.

Дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначена її сума. Майбутня економічна вигода від дебіторської заборгованості полягає в тому, що в результаті її погашення в майбутньому відбудеться пряме надходження грошових коштів або отримання грошей на банківський рахунок від здійснення факторингової операції.

Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року (зі змінами та доповненнями) [9]. Цей Закон визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності та поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність відповідно до чинного законодавства.

Важливим питанням обліку дебіторської заборгованості є її оцінка. Методи оцінки дебіторської заборгованості повинні забезпечити дотримання викладеного у Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІУ одного з основних принципів фінансової звітності — обачності, згідно з яким сума оцінки активів і доходів підприємства не повинна бути завищена [9].

Виникнення на підприємстві дебіторської заборгованості здійснюється відповідно до принципу нарахування. За цим принципом відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг) покупцю за умовами договору купівлі-продажу вважається подією, згідно з якою у продавця виникають валовий дохід (за податковим законодавством) та поточна дебіторська заборгованість у разі відсутності негайної сплати.

Відповідно до П (С)БО 2 «Баланс» у статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги» відображається заборгованість покупців або замовників за надані їм продукцію, товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). У підсумок балансу включається чиста реалізаційна вартість, яка визначається шляхом вирахування з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів. Сума резерву сумнівних боргів наводиться у дужках [19].

У статті «Дебіторська заборгованість за розрахунками з бюджетом» показується дебіторська заборгованість фінансових і податкових органів, а також переплата за податками, зборами та іншими платежами до бюджету.

У статті «Дебіторська заборгованість за виданими авансами» показується сума авансів, наданих іншим підприємствам у рахунок наступних платежів.

У статті «Дебіторська заборгованість з нарахованих доходів» показується сума нарахованих дивідендів, процентів, роялті тощо, що підлягають надходженню.

У статті «Дебіторська заборгованість із внутрішніх розрахунків» показується заборгованість пов’язаних сторін та дебіторська заборгованість із внутрішньовідомчих розрахунків.

У статті «Інша поточна дебіторська заборгованість» показується заборгованість дебіторів, яка не може бути включена до інших статей дебіторської заборгованості та яка відображається у складі оборотних активів [19].

У сучасній економічній практиці методологічні основи відображення у вітчизняному бухгалтерському обліку і звітності дебіторської заборгованості наведені в П (С)БО 10 «Дебіторська заборгованість». У міжнародному обліку дані питання регулюються декількома міжнародними стандартами, серед них: МСБО 1 «Подання фінансових звітів», МСБО 32 «Фінансові інструменти: розкриття і подання», МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка».

Згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», національні стандарти бухгалтерського обліку не повинні суперечити міжнародним, але, не зважаючи на це, існують певні відмінності. У вітчизняній практиці дебіторську заборгованість ототожнюють із правом на повернення боргу, а в зарубіжній — з претензією на активи підприємства-покупця [1].

Стандартом 10 визначені методи оцінки дебіторської заборгованості на етапах зарахування її на баланс, при відображенні у фінансовій звітності на дату балансу і при списанні з балансу як безнадійної [20].

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, послуги визнається активом одночасно з визнанням доходу від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг та оцінюється за первісною вартістю.

Розглядаючи оцінку дебіторської заборгованості, зазначимо, що наприкінці.

не всі борги дебіторів повертаються підприємству. Тому у підприємства завжди є сумніви у повному погашенні наявної у нього на балансі дебіторської заборгованості. Відмовитися від продажу продукції в кредит продавець, як правило, не може, оскільки він зацікавлений негайно продати вироблену їм продукцію і за рахунок цього збільшити свій дохід.

З урахуванням наведеної обставини Стандартом 10 за поточною дебіторською заборгованістю за продукцію передбачено створювати резерв сумнівних боргів як частину загальної суми такої заборгованості, щодо якої існує невпевненість у її погашенні боржниками.

Законодавством України передбачений порядок проведення розрахунків між підприємствами, підприємствами і фізичними особами як у безготівковій формі, так і за готівку. Порядок розрахунків безготівковими коштами викладений в інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.03.2001 р. № 135 [13].

Підприємства самостійно вибирають форми розрахунків, передбачені Інструкцією НБУ № 135, і зазначають їх при укладанні договорів.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюються чинним законодавством, у тому числі окремими нормативно-правовими актами Нацбанку України.

Крім зазначених форм розрахунків, розділом 8 Інструкції «Про безготівкові розрахунки в Україні» передбачений порядок розрахунків шляхом заліку взаємної заборгованості.

Розділом 5 цієї Інструкції встановлено порядок розрахунків платіжними вимогами без акцепту платників і безспірного стягнення коштів, яке здійснюється у випадках, передбачених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, рішення податкових органів та визнаних претензій документи на безспірне стягнення і безакцептне списання коштів приймаються банками незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств.

Безспірне стягнення і безакцептне списання кошті у іноземній валюті регулюються Порядком безспірного стягнення та безакцептного списання коштів з рахунків в іноземній валюті суб'єктів підприємницької діяльності на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 10.10.1996 р. № 261. При безготівкових розрахунках між підприємствами, підприємствами і громадянами встановлений термін позовної давності. Позовна давність — встановлений законом термін для захисту порушеного права.

Отже, при організації бухгалтерського обліку необхідно користуватися даними основними нормативними документами, діючими в Україні. Економічні відносини в Україні перебувають в постійному розвитку, тому деякі нормативно-правові документи є застарілими і потребують оновлення. Міністерство фінансів України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України та інші законодавчі органи постійно працюють над вдосконаленням нормативної інформації, вносять нові зміни та доповнення.