Висновки. 
Зарубіжна та вітчизняна практика аудиту у державному секторі

Розглянутий матеріал стосовно зарубіжної та вітчизняної практики аудиту в державному секторі дозволяє сформулювати наступні висновки:

Зарубіжні рахункові відомства здійснюють аудит правильності використання фінансових ресурсів із точки зору законності й доцільності, а також повноти і своєчасності відображення фінансово-господарських операцій в облікових та звітних реєстрах.

Головним критерієм вибору того чи іншого об'єкта контролю є факт розпорядження організацією чи установою коштами державного бюджету. Водночас законодавство зарубіжних держав передбачає, що, поряд із перевірками витрат бюджетів, контролю з боку вищих органів фінансового контролю підлягають усі державні інстанції.

Обов’язковою умовою ефективного забезпечення дієвого й оперативного контролю в більшості країн є наявність територіальних підрозділів, які, залежно від форми державного устрою країни, повністю або частково підпорядковані верховному рахунковому відомству, проте в цілому зберігають самостійність у виконанні функцій та зосереджені на перевірках витрачання коштів місцевих бюджетів. У разі потреби вони виконують оперативні завдання центральної контрольної установи.

Неодмінним чинником ефективного розвитку державного фінансового контролю й аудиту є забезпечення активної участі держави у міжнародних відносинах для набуття досвіду побудови структури та організації аудиту у галузі державного управління.

Реформування вітчизняної системи державного фінансового контролю відбувається шляхом адаптації законодавства до європейських норм, зокрема до положень Лімської декларації керівних принципів аудиту державних фінансів, що була підписана в жовтні 1977 року в Лімі (Перу) делегатами ІХ Конгресу вищих органів контролю державних фінансів.

Основним об'єктом державного аудиту є не лише цільове і законне використання коштів, а й необхідність і ефективність управлінських рішень, що приймаються державними органами. Державний аудит повинен забезпечувати об'єктивну, незалежну і публічну оцінку результатів соціально-економічного розвитку в державі, чітко визначати цілі подальшого удосконалення управління суспільством.

Ситуація, коли уряд України прагне взяти на себе функції відповідального та координуючого органу, котрий повинен забезпечувати функціонування єдиної державної системи фінансового контролю, викликана неповним розумінням сутності і особливостей державного фінансового контролю і аудиту, частковою підміною понять, намаганнями поєднати різні напрями контролю з метою досягнення найкращого ефекту від запровадження. Як наслідок, ревізії і перевірки продовжують залишатись нагадуванням колишнього адміністративно-командного устрою, а звітна результативність контрольних заходів не відповідає реальному усуненню порушень і відшкодуванню збитків.

Чинна система державного фінансового контролю практично не виконує покладені на неї функції попередження порушень у фінансовій сфері, а також запобігання неефективному використанню бюджетних коштів.