Розрахунок витрат за техніко-економічними факторами

Собівартість продуктів річних та квартальних планів визначається на основі розрахунків техніко-економічних факторів (умов), спричинених розвитком виробництва, зміно" структури продукції, інвестиціями в оновлення основних фондів, впровадженням нових технологій, змінами в організації виробництва та умовами матеріально-технічного забезпечення.

Під факторами розуміють технічні, економічні та інші причини у виробничо-господарській діяльності підприємства, наслідком яких є зміна абсолютної величини чи рівня витрат на виробництво одиниці продукції. За допомогою економічних розрахунків дається кількісна оцінка впливу різних факторів на зміну рівня витрат, що склався в базовому році та величина витрат у планованому періоді.

Розрахунок собівартості за техніко-економічними факторами (умовами) здійснюється в такій послідовності:

• а) розраховується собівартість товарної продукції планового року виходячи з планового рівня витрат базового року. При цьому з обсягу товарної продукції планованого року у вартісному виразі віднімається та її частина, приріст якої не пов’язаний із збільшенням фізичного обсягу продукції або витрат на виготовлення (приріст обсягу продукції, спричинений підвищенням середніх цін на продукцію, зростанням її випуску за рахунок поліпшення якості сировини, повнішим використанням комплексної сировини, одержанням продуктів з відходів без їх додаткової обробки). Базовим рівнем витрат є планові витрати року, що передує планованому:
• б) розраховується зміна собівартості продукції (економія, перевитрати) у планованому році, зумовлена впливом техніко-економічних факторів. У розрахунках визначається вплив на величину і рівень витрат зміни виробничо-технічних та інших умов у планованому році порівняно з умовами, прийнятими в розрахунках базового року. Собівартість може визначатися в цілому або за структурою витрат — за статтями, елементами;
• в) від собівартості товарної продукції, розрахованої за рівнем витрат базового року, віднімається загальна сума (за всіма факторами) та визначається собівартість товарної продукції в цінах базового року та умовах планованого року;
• г) визначається рівень витрат на один карбованець товарної продукції в планованому році та його зміна до витрат базового року;
• д) вплив зміни цін на ресурси, що використовуються, та на продукцію, що виготовляється, в планованому році порівняно з базовим розглядаються як окремі фактори.

Якщо ціна на продукцію, що виготовляється, змінюється, сума зміни цін додається або віднімається від вартості товарної продукції в цінах базового періоду.

Зазначені суми зміни цін на сировину, матеріали, паливо, енергію, тарифів на перевезення та послуги, зміни норм амортизаційних відрахувань, сум витрат на оплату праці, норм відрахувань на соціальні заходи та інших умов, що впливають на рівень і склад собівартості порівняно з базовим періодом, також відповідно додаються або віднімаються від собівартості базового року.

З урахуванням цих змін визначаються обсяг товарної продукції, її собівартість, а також рівень витрат на один карбованець товарної продукції за цінами та умовами планованого періоду.

Під час проведення класифікації техніко-економічних факторів враховуються такі вимоги:

єдність принципу класифікації, що базується на умовах виробництва, що спричинили зміни витрат;

виділення істотних, повторюваних, закономірних зв’язків між умовами та витратами виробництва;

розмежування факторів за їх безпосереднім зв’язком з витратами та виключення можливості повторного обліку витрат за різними факторами;

поділ факторів, що обумовлюють зміни змінних та постійних витрат, абсолютної величини та відносного рівня витрат.

З урахуванням зазначених вимог розроблено таку типову класифікацію факторів: зміна обсягу виробництва; зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань; зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції, у тому числі за рахунок конверсії; зміна технічного рівня виробництва; зміна організації виробництва та умов праці; зміна природних умов та способів видобутку корисних копалин; інші фактори.

На підприємствах перелік факторів може змінюватись і доповнюватися з урахуванням специфіки та умов виробництва Перелік факторів повинен бути досить повним, охоплювати всю сукупність умов, що спричинили зміни витрат, які формують собівартість продукції, випадкові причини та фактори, що істотно не впливають на величину витрат до переліку не вносяться.

Зміна обсягу виробництва спричиняє відносну зміну величини постійних витрат на одиницю (на один карбованець) продукції. Величина постійних витрат, що залишаються незмінними для певного виробництва (що містить зміни обсягу продукції протягом року), визначається в результаті докладного аналізу витрат. Частина витрат може змінюватися протягом року, але не пропорційно до зростання обсягу продукції. Такі витрати приводяться до умовно-постійних витрату які визначаються за формулою Суб=Сп-(Сп/Трх100). (1).

де Суб — сума приведених умовно-постійних витрат базового року, Сп — приріст витрат базового року, що змінюються непропорційно до зростання обсягу продукції, пов’язаний із збільшенням обсягів виробництва, Тр — темп зростання обсягу виробництва в базовому році. у відсотках Приріст витрат і обсягу виробництва визначається без нових виробництв, що впроваджуються протягом року Відносна економія умовно-постійних витрат визначається за формулою Еуп=ТіхСуб/100 (2).

де Еуп — економія умовно-постійних витрат, Ті - темп приросту товарної продукції в планованому році порівняно з базовим роком, у відсотках, Суб — сума приведених умовно-постійних витрат базового року Зміна відносних розмірів амортизаційних відрахувань, пов’язаних як із змінами величини основних фондів, що використовуються, так із зростанням (чи зниженням) обсягу виробництва До розрахунку включаються діючі на початок року та заново введені основні фонди, крім тієї їх частини, що враховується в розрахунках введення нових потужностей та в розрахунках комплексного впливу нової техніки. Введення основних фондів визначається планами інвестицій та строками їх виконання. При цьому капітальні вкладення поділяються: на спрямовані на розширення та на оновлення фондів.

Капітальні вкладення, спрямовані на оновлення фондів, визначають основну частину їх вибуття з експлуатації, до якої додається зайве устаткування, що підлягає реалізації або списанню. Розрахунок включає як абсолютні зміни сум амортизаційних відрахувань, так і відносні зміни їх величини на один карбованець продукції.

Цей розрахунок визначається за формулою Еа=(Ап/Тп Аб/Тб)хТпхК, (3).

де Еа — зміна суми амортизаційних відрахувань, Ап і Аб — сума амортизаційних відрахувань у планованому і базовому роках, Тп і Тб — обсяг товарної продукції у планованому і базовому роках, К — коефіцієнт, який враховує величину амортизаційних відрахувань, що відносяться до собівартості продукції в базовому році.

Зміна структури (номенклатури та асортименту) продукції є одним з найважливіших факторів зміни рівня витрат у багатономенклатурному виробництві.

Під зміною структури продукції розуміють зміну питомої ваги окремих її видів у загальному обсязі виробництва, пов’язану з освоєнням нових та припиненням виробництва застарілих виробів, з неоднаковими темпами зростання випуску різних видів продукції, а також з конверсією воєнного виробництва. Розрахунок здійснюється для всіх виробів. Номенклатура виробів, за якою складаються планові калькуляції, відповідає номенклатурі плану виробництва.

Коли номенклатура виробів, що виготовляються, велика, однорідна продукція об'єднується в укрупнені позиції номенклатури, при цьому ціна і собівартість одиниці кожного виду продукції визначаються як середньозважені величини відповідних показників усіх типосорторозмірів виробів, включених в укрупнену позицію номенклатури.

Для базового та планованого періодів ціни та собівартість окремих видів продукції приймаються незмінними. Вплив конверсії воєнного виробництва на структурні зміни продукції розраховується за видами приймання.

Собівартість виробів визначається на основі калькуляції. При цьому із собівартості продукції виключаються витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції Вплив зміни структури продукції розраховується на підставі показників зміни витрат за такими статтями калькуляції матеріальні витрати, витрати на оплату праці з відрахуваннями на державне соціальне страхування та обов’язкові страхові внески до Пенсійного фонду (соціальне страхування), витрати на утримання та експлуатацію устаткування, інші виробничі витрати, позавиробничі (комерційні) витрати.

Вплив структурних змін у складі продукції на собівартість визначається за формулою:

де Ес — відносне зменшення (збільшення) витрат внаслідок структурних змін у складі продукції, у відсотках.

Сб — витрати на один карбованець продукції кожного виду.

Тп і Тб — товарна продукція кожного виду відповідно в планованому та базовому роках,.

і - кількість видів продукції, і = 1, 2, 3, 4, 5, n.

Зміна технічного рівня виробництва виявляється в економії матеріальних та трудових витрат за напрямами впровадження нової та удосконалення технології, що застосовується, механізації та автоматизації виробничих процесів, розширення масштабів застосування нової техніки, застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення їх використання, зниження трудомісткості продукції,.

підвищення якості та удосконалення конструкцій і технічних характеристик виробів.

У розрахунках плану собівартості враховується прямий ефект застосування нової техніки, що виявляється в зниженні технологічної трудо-, матеріало, енергомісткості та інших змінних витрат на виробництво. Під економією від підвищення технічного рівня виробництва розуміють пряме абсолютне зниження витрат на одиницю продукції чи планований обсяг робіт. При цьому в розрахунок не включаються:

відносна економія, що утворюється за рахунок збільшення обсягу виробництва (враховується в розрахунках скорочення умовно постійних витрат),.

економія від використання нової техніки на заново введених виробництвах та об'єктах, яка враховується за одним з напрямів зміни організації виробництва та умов праці,.

економія від виробництва нових видів продукції, що враховується в розрахунках обсягу продукції у вартісному виразі та в розрахунках зміни структури продукції.

Розрахунок економії від підвищення технічного рівня виробництва базується на розрахунках економічної ефективності заходів, що здійснюються. Плани впровадження нової техніки містять деякі з цих заходів. Розрахунок проводиться виходячи з витрат на нову техніку (які передбачаються в кошторисах на використання коштів, що знаходяться в розпорядженні підприємства, включаючи кредити банку на ці цілі, та середньої окупності витрат (в частині економії від зниження собівартості), що визначається розрахунком за минулий час.

Якщо на підприємстві розроблено конкретну програму технічного переоснащення з розрахунками витрат та економічного ефекту, цей ефект слід враховувати, окремо виділяючи відповідну частину витрат із загальних асигнувань на розвиток техніки. Річний економічний ефект враховується в розрахунках плану в частині, що одержана з моменту впровадження заходу до кінця року, виходячи або з обсягу робіт на цей період; або з частки річної економії, що припадає на календарний період часу від початку впровадження заходів до кінця року. Водночас у розрахунках за напрямом «Розширення масштабів застосування нової техніки» окремо обчислюється різниця між річною та врахованою в плані економією внаслідок впровадження заходів у базовому році від розширення масштабів робіт за всіма іншими заходами, витрати на які були проведені раніше.

Сума економії від впровадження технічних заходів визначається за формулою:

Епв=Сс-Сн (5).

де Епв — економія поточних витрат:

Сс — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) до впровадження технічних заходів;

Сн — поточні витрати на річний обсяг виробництва продукції (робіт, послуг) після впровадження технічних заходів.

У розрахунках за напрямом «Застосування нових видів сировини і матеріалів та поліпшення їх використання» враховується економія, одержана в результаті здійснення заходів раціонального використання сировини та матеріалів, що не відображені в розрахунках за названими вище напрямами, в тому числі:

• — поліпшення використання природної сировини шляхом зменшення її втрат під час первинної обробки, а також повнішого добування корисних компонентів у процесі використання комплексної сировини;
• — поліпшення використання сировини у виробництві (поліпшення розкрою, зниження припусків на обробку, впровадження нових рецептур, компонентів тощо);
• — застосування замінників, економічних профілів прокату металу тощо;
• — повніше використання відходів сировини та матеріалів у виробництві, вторинного тепла, впровадження безвідходних технологій.

Вихідними даними для розрахунків за цим напрямом с норми витрат матеріальних ресурсів, що періодично переглядаються, та план заходів щодо ресурсозбереження.

Економія від зниження матеріальних витрат визначається за формулою:

Ем=(НоЦо-НіЦі)хКі, (6).

де Ем — економія від зменшення матеріальних витрат:

Но і Ні - норма витрат сировини, матеріалів, палива, енергії на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів;

Цо і Ці - ціна натуральної одиниці сировини, матеріалів, палива, енергії відповідно до і після впровадження заходів;

Кікількість одиниць продукції, що випускається з початку впровадження заходів до кінця планованого року.

Зміни технічного рівня виробництва виявляється також в економії трудових затрат за рахунок зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції. Економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування в результаті зниження трудомісткості виробництва одиниці продукції визначається за формулою:

Ез= [(ТоЧо-ТіЧі)х (1+В/100)х (1+Г/100)] х Кі. (7).

де Ез — економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування, То і Ті - трудомісткість виробництва одиниці продукції в нормо-годинах до і після впровадження заходів;

Чо і Чі - середньогодинна тарифна ставка робітника до і після впровадження заходів;

В — середній відсоток додаткової заробітної плати для даної категорії робітників;

Г — встановлені відсотки відрахувань на соціальне страхування;

Кі - кількість продукції, що виробляється з початку впровадження заходів до кінця планованого року.

Поліпшення якості на удосконалення конструкцій і технічних характеристик виробів визначається шляхом розрахунку змін прямих витрат на матеріали, оплату праці тощо на виробництво одиниці продукції до і після змін якості продукції та множення одержаного результату на випуск продукції кращої якості в планованому періоді. Якщо в результаті заходів щодо підвищення якості змінюється стандарт чи технічні умови, продукт вважається новим і витрати на його виготовлення, як і підвищена ціна, враховуються у розрахунках зміни структури продукції.

Збільшення обсягу товарної продукції в результаті застосування надбавок до ціни за підвищену якість продукції визначається за формулою:

ДТп=(Ці-Цо)хКі, (8).

де ДТп — збільшення обсягу товарної продукції;

Цо і Ці - ціна до і після поліпшення якості;

Кі - кількість одиниць продукції поліпшеної якості, яку передбачається виготовити в планованому році.

Зміна організації виробництва та умов праці виявляється в економії витрат за напрямами:

• а) впровадження нових виробництв, цехів та агрегатів;
• б) спеціалізація та кооперування виробництва;
• в) зміни в організації та обслуговуванні виробництва і праці;
• г) зміни в організації управління виробництвом;
• д) зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення;
• е) усунення зайвих витрат та збитків.

У розрахунках зміни витрат у результаті впровадження в дію нових виробництв, цехів та агрегатів, що мають вищий технічний рівень та кращі техніко-економічні показники (ліквідацію застарілих та малоефективних), різниця у витратах визначається за формулою:

Ев=(Сі-Со/100)Ті, (9).

де Ев — економія витрат у результаті впровадження нових виробництв, цехів, агрегатів:

Сі - витрати на один карбованець товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів;

СО — середні витрати на один карбованець товарної продукції в базовому році;

Ті - обсяг товарної продукції нових виробництв, цехів, агрегатів.

Вплив впровадження в дію нових виробництв, цехів, агрегатів розраховується за повним переліком витрат (постійних та змінних), що включаються до собівартості продукції. Одночасно враховується також можливе перебільшення середніх витрат у період освоєння проектних потужностей нових виробництв. Пов’язані з цим додаткові витрати визначаються кошторисом витрат, пов’язаних з підготовкою та освоєнням виробництва продукції, пускових витрат та розрахунком собівартості за цими витратами протягом строку його освоєння.

Вплив змін пускових витрат визначається множенням різниці між сумами списання цих витрат на одиницю продукції в планованому і базовому роках на обсяг виробництва цього виду продукції в планованому році.

Економічний ефект від спеціалізації та кооперування виробництва визначається в розрахунках за цим напрямом, коли виготовлення деталей, вузлів, агрегатів, комплектуючих виробів виділяється у відокремлені виробництва (подетальна спеціалізація) та коли стадії технологічного процесу виділяються у самостійні виробництва або цехи (технологічна спеціалізація), крім тих випадків, коли виробництво організується на заново введених потужностях, освоєння яких враховується як окремий фактор.

Вплив на собівартість продукції впровадження заходів спеціалізації та кооперування виробництва (передача виробництва окремих вузлів, деталей, лиття, штампування та інших напівфабрикатів на інші підприємства, кооперативи, малі підприємства, орендні колективи) визначається за формулою:

Ес=(С-Ц)хКі, (10).

де Ес — сума економії собівартості продукції від впровадження заходів спеціалізації та кооперування виробництва;

С — виробнича собівартість або витрати на комплектуючі вироби, напівфабрикати, що передаються для виробництва іншим підприємствам;

Ц — ціна, за якою комплектуючі вироби, напівфабрикати поставляються виробником, Кі - кількість комплектуючих виробів, напівфабрикатів, що будуть одержані від спеціалізації та кооперування до кінця планованого періоду.

Вплив внутрішньозаводської спеціалізації на зміну собівартості продукції від організації спеціалізованих замкнених дільниць та цехів, поточних спеціалізованих ліній визначається за формулою:

Есп=(Со-Сі)хКі, (11).

де Есп — сума економії собівартості продукції від організації спеціалізованих замкнених дільниць та цехів, поточних спеціалізованих ліній;

Со і Сі - цехова собівартість продукції (виробів) до і після впровадження заходів;

Кі - кількість продукції (виробів), одержаних за спеціалізацією до кінця планованого періоду.

Зміни в організації та обслуговуванні виробництва й праці визначаються на основі розрахунків ефективності передбачуваних заходів: зміни режиму роботи підприємства та підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування організаційно-технічних та підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, роботи внутрішньозаводського транспорту, внутрішньоцехового матеріально-складського господарства і постачання виробництва матеріалами, паливом і енергією, поліпшення організації збуту продукції. Економія. одержана в результаті поліпшення організації та обслуговування виробництва, виробництва, розраховується на основі планів наукової організації праці і визначається множенням кількості вивільнених робітників на їхню середню заробітну плату (з вирахуваннями на соціальне страхування). Під час вивільнення робітників, заробітна плата яким нараховується за тарифними ставками, економія заробітної плати визначається за формулою:

Езв=ЛхФ (1+Г/100)хМ, (12).

де Езв — економія заробітної плати з вирахуваннями на соціальне страхування, Л — кількість вивільнених робітників;

Ф — середньомісячна заробітна плата цієї категорії робітників;

Г — встановлені відсотки вирахувань на соціальне страхування;

М — кількість місяців роботи від початку впровадження заходів до кінця року.

Зміни в організації управління виробництвом визначаються на основі розрахунків ефективності таких заходів, як укрупнення цехів, впровадження безцехової структури управління, автоматизованих систем управління, механізації та автоматизації інженерної праці, поєднання функцій та усунення зайвих.

Зміни в умовах матеріально-технічного забезпечення розраховуються на основі аналізу господарських зв’язків та спеціально розроблених заходів раціоналізації складського господарства. До таких заходів належать:

• — забезпечення ресурсами в необхідному асортименті та зменшення збитків внаслідок використання матеріалів, що не відповідають технологічним вимогам за розмірами, якістю та іншими властивостями, зменшення збитків під час транспортування та зберігання матеріалів;
• — зменшення витрат у результаті змін форм постачання, забезпечення його регулярності та надійності;
• — зменшення витрат шляхом раціоналізації господарських зв’язків та вибору оптимальних схем доставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, покупних напівфабрикатів, палива.

Усунення зайвих витрат та збитків, які не є необхідними в умовах нормальної організації виробничого процесу, є важливим фактором зниження собівартості продукції.

Такі витрати і збитки виявляються за допомогою аналізу фактичних витрат на виробництво.

Економія від ліквідації непродуктивних витрат та збитків визначається як добуток сум цих витрат у базовому періоді на темп зростання обсягу товарної продукції в планованому періоді.

Вплив зміни природних умов і способів добування природних копалин визначаються в таких напрямах: зміна вмісту корисної речовини в руді, що добувається; поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній сировині:

• — зміна коефіцієнта погашення гірничо-підготовчих робіт, витрат на рекультивацію землі;
• — зміна способів добування й збагачення мінеральної сировини.

Економія від підвищення вмісту основної речовини в руді, що добувається, порівняно з базовим роком визначається за формулою:

Еор=(Сі-Со)хКі. (13).

де Еор — сума економії від підвищення вмісту основної речовини в руді;

Сі і Со — собівартість однієї тонни видобутку руди (у перерахунку на вміст основної речовини) у планованому і базовому роках;

Кі - кількість видобутку руди (у перерахунку на 100% вмісту основної речовини) у планованому році.

Економія від поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній сировині й виходу побічних продуктів визначається з урахуванням собівартості одиниці основного продукту, що змінюється із збільшенням або зменшенням вартості одержаних побічних продуктів.

Сума економії обчислюється за формулою:

Евпк = (Сі-Со)хТі (14).

де Евпк — сума економії від поліпшення використання попутних компонентів у мінеральній сировині,.

Сі і Со — собівартість однієї тонни видобутку руди (у перерахунку на вміст основної речовини) у планованому і базовому роках;

Ті - обсяг виробництва основного продукту в планованому році.

Розрахунок зміни витрат у зв’язку зі змінами коефіцієнта погашення витрат на гірничо-підготовчі роботи, витрат на рекультивацію землі здійснюється на основі передбачених у плані обсягів гірничо-підготовчих робіт, добутку руди тощо.

Економія (або підвищення) витрат визначаються в такій послідовності:

• а) визначається розмір погашення витрат на гірничопідготовчі роботи (на одну тонну руди) шляхом ділення витрат, що підлягають погашенню в планованому (базовому) році, на кількість видобутку руди у тому ж році;
• б) економія (або підвищення) витрат визначається за формулою:

Ев=(Зі-Зо)хКі. (15).

де Ев — економія (або підвищення) витрат у зв’язку зі змінами коефіцієнта погашення витрат на гірничо-підготовчі роботи;

Зі і Зо — розмір погашення, витрат на гірничо-підготовчі роботи на одну тонну руди в планованому і базовому роках;

Кі - кількість видобутку руди у планованому році. Розрахунок здійснюється окремо для підземного й відкритого способів добування руди.

У розрахунках за напрямом «Зміна способів добування й збагачення мінеральної сировини» економія від збільшення питомої ваги добування мінеральної сировини прогресивними способами визначається на основі даних про середню собівартість видобутку однієї тонни руди підземним і відкритим способами добування та кількості руди, видобутої кожним із способів у загальному обсязі виробництва базового і планованого років.

Середня собівартість видобутку у базовому та планованому роках визначається за формулами:

де Соср і Сіср — середня собівартість видобутку однієї тонни руди у базовому і планованому роках;

Соп і Сіп — собівартість однієї тонни видобутку підземним і відкритим способами у базовому році;

Коп і Коп — кількість видобутку руди відповідно підземним і відкритим способами у базовому і планованому роках.

Економія від збільшення питомої ваги, добування корисних копалин прогресивними способами визначається за формулою:

Епс=(Сіф-Соф)хКі. (18).

де Епс — економія від збільшення питомої ваги добування корисних копалин прогресивними способами;

Соф і Сіф — середня собівартість видобутку в планованому і базовому роках;

Кі = (Кіп+Ків) — загальна кількість видобутку руди в планованому році (підземним і відкритим способами).

Дані щодо економії, пов’язані з впливом окремих факторів, узагальнюються у зведеному розрахунку змін собівартості продукції за техніко-економічними факторами.

Під час зведення розрахунку особлива увага звертається на взаємозв'язок і взаємовідповідність окремих розрахунків з тим, щоб не допустити повторного врахування впливу тих же технічних, технологічних або організаційних змін у виробництві на собівартість товарної продукції.

Наведені вище способи розрахунку впливу техніко-економічних факторів на планову собівартість продукції застосовуються також під час аналізу фактичної собівартості продукції. Такий аналіз рекомендується проводити систематично, вивчаючи вплив окремих факторів на собівартість, доцільність і динаміку окремих видів витрат, а також собівартість окремих видів продукції. У період, що передує розробці плану, і після закінчення господарського року повинен проводитися комплексний аналіз з урахуванням всієї сукупності витрат на виробництво.

Для аналізу використовуються дані звітності бухгалтерського обліку, технічна і нормативна документація, аналітичні групування витрат (за етапами виробничого процесу і за техніко-економічними факторами). Для виявлення причин відхилень від плану і можливостей зменшення витрат використовуються також матеріали спостережень на робочих місцях, вибіркових перевірок, обстежень роботи окремих структурних підрозділів підприємства.

Особлива увага під час аналізу впливу окремих факторів на собівартість продукції приділяється визначенню фактичної ефективності заходів підвищення технічного рівня й удосконалення організації виробництва. Результати аналізу використовуються в оперативному управлінні виробництвом і під час складання планів на наступні періоди.