Динаміка розвитку електронної комерції в Україні

Початком епохи електронної комерції можна вважати заснування та активне поширення глобальної електронної мережі - Internet. Сутність Internet полягає в застосуванні нових можливостей розповсюдження інформації.

Загалом же, Internet це — глобальна інформаційна система, частини якої логічно взаємопов'язані між собою за допомогою унікального адресного простору, заснованого на протоколі IP (Internet Protocol) або його наступних розширеннях, здатна підтримувати зв’язок за допомогою комплексу протоколів TCP/IP (Transmission Control Protocol/Internet Protocol), їхніх наступних розширень або інших IP-сумісних протоколів і публічно або приватно, що використовує або робить доступною комунікаційну службу високого рівня. Іншими словами, визначити Internet можна як взаємозв'язок мереж, що базуються на єдиному комунікаційному протоколі - ТСР/IP.

Однією із найбільш визначальних подій в історії заснування Internet у галузі розвитку електронної комерції є створення, так званої, «Всесвітньої електронної павутини» — сфери World Wide Wed (далі - WWW), в основу якої лягла технологія гіпертексту. За допомогою WWW користувачі Internet можуть ефективніше здійснювати і електронну комерцію товарів, робіт та послуг.

Так, на початок нинішнього століття близько 40% усіх користувачів Internet (понад 150 млн. осіб) здійснили принаймні одну купівлю у віртуальних магазинах. У 2000 році обсяг роздрібного продажу в мережі Internet досягав $ 40−50 млрд.

В основі мотивації використання інтерактивних магазинів на першому місці стоїть зручність (78%), на другому — відсутність тиску при купівлі з боку інших людей (67%), далі - економія часу (64%) і можливість одержати докладну інформацію щодо товару (61%).

Як стверджують аналітики цього ринку, відсоткове співвідношення Internet-покупців товарів, робіт та послуг має такий вигляд:

Поява Internet значно скоротила витрати на ведення електронної комерції за рахунок низької собівартості передачі інформації, що привело до виникнення її якісно нових форм.

Разом з тим, електронна комерція дозволяє покупцеві фізично не спілкуватися із продавцем, не витрачати час на ходіння по магазинах, а також одержувати повнішу інформацію про товари. Продавець же може швидше реагувати на зміну попиту, аналізувати поведінку покупців, заощаджувати кошти на персоналі, оренді приміщень тощо. Таким чином, порядок роботи віртуального торговця багато в чому нагадує порядок роботи дрібнооптового дистриб’ютора. Яскравим прикладом може слугувати діяльність корпорації Dell, що однією з перших зробила ставку на віртуальну форму ведення бізнесу і швидко досягла успіху.

Через Internet найбільш активно здійснюється купівля-продаж таких товарів та послуг, як:

засоби зв’язку, аудіота відеотехніка;

автомобілі та високотехнологічна побутова техніка;

дорогі алкогольні напої;

тютюнові вироби;

замовлення квитків для подорожей, на концерти та вистави тощо.

Слід зазначити, що перші системи електронної комерції виникли ще в 60-х роках минулого століття у США. Для цього були створені стандарти електронного обміну даними між організаціями (Electronic Data Interchange, EDI) — набори правил електронного оформлення типових ділових документів: замовлень, накладних, митних декларацій, страхових форм, рахунків тощо. Відтак до кінця 60-х років у країні вже існувало чотири індустріальних стандарти для обміну даними в системах управління авіаційним, залізничним і автомобільним транспортом.

Електронна комерція стала основною складовою електронного бізнесу. Під електронним бізнесом — розуміємо будь-яку ділову активність, що застосовує можливості глобальних електронних інформаційних мереж для здійснення внутрішніх і зовнішніх зв’язків з метою отримання прибутку.

У той же час під електронною комерцією почали розуміти — будь-які форми ділових угод, при яких взаємодія сторін здійснюється електронним способом замість фізичного обміну або безпосереднього фізичного контакту й у результаті якого право власності або право користування товаром або послугою передається від однієї особи іншій.

Не будучи єдиною технологією, електронна комерція має ознаки різнобічності. Вона об'єднує широкий спектр бізнес-операцій, що містять у собі:

обмін інформацією;

встановлення контактів, наприклад, між потенційними замовниками і постачальниками;

перед та після продажну підтримку, наприклад, надання докладної інформації про продукти та послуги, документації, відповідей на питання замовників тощо;

продаж товарів і послуг;

електронну оплату із застосуванням різноманітних електронних платіжних систем;

організацію розповсюдження продуктів, включаючи як управління доставкою і її відстеження для фізичних продуктів, так і безпосередньо доставку продуктів, що можуть розповсюджуватися електронними засобами;

можливість організації віртуальних підприємств — групи окремих фахівців або навіть незалежних компаній для ведення спільної комерційної діяльності;

здійснення бізнес-процесів, спільно керованих компанією та її торговими партнерами.

Електронна комерція, як засіб ведення бізнесу в глобальному масштабі, дозволяє компаніям ефективно і гнучко здійснювати господарські операції щодо взаємодії з постачальниками і швидше реагувати на запити та очікування замовників. Компанії одержують можливість вибору кращих партнерів незалежно від їх географічного розташування.

Можливості електронної комерції сприяють появі нових елементів у сучасному бізнесі, а саме:

зростанню конкуренції;

глобалізації сфер діяльності;

координації і взаємодії;

скороченню каналів розповсюдження товарів;

економії витрат.

При здійсненні міжнародної електронної комерції українським підприємцям слід зважати на ряд обмежень, що застосовуються в європейських країнах. Так, через Internet не укладаються:

угоди, що вимагають нотаріального засвідчення;

угоди, що вимагають реєстрації в органах державної влади.

До них можна віднести не лише продаж товарів через Internet, але й надання послуг (медичних, юридичних, інших професійних консультацій, а також банківські, фінансові послуги тощо).

Світова практика доводить, що Internet буквально «втягується» до сфери національних юрисдикцій. У зв’язку з цим не виправдалися припущення щодо стрибка в розвитку міжнародного права та посилення його ролі в уніфікації національного законодавства.

Регіон, де такі тенденції спостерігаються, — це Європа, оскільки Європейський Союз прагне встановити єдиний правовий простір, у тому числі й у сфері електронної комерції, і як наслідок, гарантувати захист інтересів учасників електронної комерції. При розвитку електронної комерції українським підприємцям пропонується враховувати, що питання про юридичну чинність угод пов’язується з умовами, за яких держава визнає ту або іншу угоду, що породжує відповідні їй правові наслідки. Такими умовами є:

наявність у суб'єктів правоздатності та дієздатності на вчинення угоди;

законність змісту угоди;

відповідність внутрішньої волі сторін їх волевиявленню;

вчинення угоди у встановленій законом формі.

Зрозуміло, що всі вищезазначені умови повинні витримуватися при вчиненні будь-яких угод, у тому числі ті, що укладаються через Internet. Проте специфіка укладання угод, за допомогою цієї мережі пов’язана насамперед із тим, що волевиявлення сторони в угоді створюється та доводиться до адресата за допомогою засобів електронно-обчислювальної техніки й електронних каналів зв’язку. Тому при розгляді питання про дійсність угод, здійснених із застосуванням Internet, особливого значення набуває проблема дотримання визначеної чинним законодавством форми угоди.

Застосування глобальних електронних комунікацій у комерційній діяльності та повсякденному житті обумовило виникнення таких нових економічних і правових явищ які набули умовної назви — «економіка в режимі реального часу» (on-line economy). За таких умов електронна комерція (electronic commerce) в юридичному сенсі є - укладення на міжнародних і внутрішніх ринках в електронній формі ряду підприємницьких договорів типу: купівля-продаж, постачання, угода про розподіл продукції, страхування, банківські договори, перевезення вантажів або пасажирів повітряним, морським, залізничним транспортом, а також інших договорів, пов’язаних із промисловим і діловим співробітництвом.

У зв’язку з цим виникає ряд першочергових питань: які правові підходи і методи необхідно застосовувати, щоб оперативно й ефективно відповісти на появу нових можливостей у бізнесі? Які правові умови є найбільш сприятливими для розвитку «on-line economy»? Здається, що такою умовою є особливе законодавче упорядкування електронної комерції, що забезпечувало б застосування традиційних базових юридичних норм і правил (таких, як положення цивільного або господарського законодавства України) і створення нових правових інститутів і процедур. До числа найважливіших юридичних питань, що вимагають невідкладного законодавчого вирішення, можна віднести: оподатковування, тарифи, вимоги до форми укладення угод, захист інформації та застосування електронних підписів, державну охорону прав споживачів, інтелектуальної власності і ряд інших.

При розвитку правового регулювання електронної комерції в Україні пропонується звернути увагу на те, що в закордонній юридичній доктрині присутні різні точки зору з даного питання. Суть однієї з них полягає в тому, що у зв’язку з глобальністю «on-line economy» національне законодавство повинно бути зведене до мінімуму розбіжностей, стати послідовно прозорим та узгодженим з міжнародним правом. Глобальність і розгалуженість е-економіки в реальному часі унеможливлює її регулювання будь-яким урядом або державним органом. Як результат — у бізнесі перевага найчастіше надається методу саморегулювання. Глобальний бізнес-діалог має бути налаштований на пропозицію конкретних рішень, що належать до зазначеної системи саморегулювання, і створення так званих уніфікованих правил у статусі «кодексів поведінки».

Таким чином цілком очевидно, що країни, де правова система ґрунтується на судовому прецеденті (рішенні суду), мають більше можливостей для саморегулювання ніж країни, у яких застосовуються винятково нормативні публічно-правові акти. У останніх електронна комерція часто не в змозі перебороти законодавчі перешкоди, що можуть виникати через загальнообов’язкові положення національних норм, зміна яких вимагає спеціальної публічно-правової процедури.

В Україні право та юридична практика останніх років сприйняли електронний бізнес, становлення якого збіглося з процесом загальної модернізації вітчизняної правової системи. Проте, переважна більшість правовідносин між учасниками електронної комерції дотепер не регулюється спеціальними, адресованими їм законами або іншими джерелами права. На практиці створюються та постійно модифікуються різного роду угоди про електронний обмін даними або про електронний документообіг, більшою чи меншою мірою, що відповідає чинному законодавству. У цілому ж зберігається загальна нерозвиненість і фрагментарність правових норм, щодо зазначеної форми бізнесу. Як і на міжнародному рівні, такі норми є юридичними бар'єрами для розвитку електронної комерції в Україні та для її інтеграції в глобальний електронний ринок.

Позбутися подібних перешкод можна шляхом більш детального відображення електронної комерції в діючих публічно-правових актах, у тому числі, через оптимальне співвідношення норм адміністративного і цивільного права, їх єдності в структурі публічного і приватного права.

Вирішити таке завдання можливо і шляхом прийняття ряду нових законів, серед яких одним із пріоритетних є проект закону «Про електронну комерцію (торгівлю)» (додаток Б), адже електронна торгівля вже сьогодні суттєво впливає як на економіку, так і на права громадян.

При укладенні договорів в електронній комерції пропонується, щоб підпис здійснював такі юридичні функції як:

зазначав, ким підписаний документ або повідомлення, при цьому був складним для відтворення будь-якою іншою не уповноваженою на те особою;

ідентифікував те, що підписано, і робив недоцільним підробку або зміну — без можливості виявлення — як підпису, так і підписаного;

виконував процедурну роль, тобто символізував волевиявлення сторони за угодою, дозвіл тощо тобто те, що підтверджує юридичну дійсність угоди.

У електронній комерції процедури створення та перевірки підпису юридично є гарантією справжності і дійсності договірних зобов’язань, а також захистом від їхньої односторонньої зміни або розірвання.

Розвиток міжнародного права в даній галузі відбувається шляхом його гармонізації через національні законодавства, через вироблення загальних принципів, що дозволить створити на міжнародному рівні універсальну правову інфраструктуру електронного підпису.

Водночас слід зазначити, що новий світ глобальних електронних мереж висуває нові жорсткі вимоги до держави і права, зокрема, в галузі захисту інтересів учасників електронного ринку. Сьогодні окремі демократичні держави часто демонструють своє безсилля у світі електронних мереж, тому що вони не контролюються цією державою і дозволяють кожному включитися в загальнодоступні глобальні процеси. Цілеспрямоване втручання будь-якої національної держави у функціонування всесвітньої децентралізованої мережі типу Internet не дає бажаного результату. У цій новій сфері держава не має ні засобів примусу, ні монополії, ні влади, ні суверенітету. Захист індивідуальних і суспільних інтересів тільки за допомогою дозвільних або заборонних заходів більше не спрацьовує. При розробленні юридичних норм, присвячених електронній комерції, стратегія держави, що зорієнтована переважно на владні функції, повинна бути змінена новим підходом. Щодо цього доцільно виділити такі чинники:

якщо демократична держава не може достатньою мірою захистити учасників ринку в новому соціальному просторі е-мереж, то вона повинна дати їм право на самозахист;

технологія в інформаційному суспільстві дозволяє створити систему самозахисту, що замість права найсильнішого передбачає юридично рівноправну багатосторонню систему безпеки кожного учасника електронного зв’язку;

юридичні норми не можуть вступати в протиріччя з технічними засобами самозахисту. Право повинно тільки надати можливість користуватися технічними засобами самозахисту. Будь-який учасник має право індивідуально в кожному конкретному випадку вирішувати, яким із них він хотів би скористатися. Ряд технічних засобів може застосовуватися без будь-якої спеціальної регламентації. У цьому випадку держава повинна відмовитися від обмежувального регулювання;

інші засоби, наприклад, цифровий підпис, повинні спиратися на відповідну нормативну інфраструктуру, що допоможе юридичній або фізичній особі користуватися даним інструментом самозахисту;

така інфраструктура створює спеціальний правовий механізм. Саме тут законодавцю варто доповнити систему самозахисту необхідними юридичними гарантіями з боку держави;

у ряді обов’язкових державних гарантій особливе місце займає забезпечення недоторканності приватного життя, персональних даних.

Сьогодні однозначно можна лише стверджувати, що певні невідповідності потенційно можуть в майбутньому ускладнити запровадження режиму взаємного визнання електронних підписів, генерованих в ЄС та Україні. Тобто, законодавство, що регулює відносини у сфері електронної комерції, певно є декларативними, і потребує в подальшому суттєвих змін та доповнень.

Буде дуже прикро, якщо ця «декларативність» негативно вплине на розвиток та впровадження технологій електронного підпису в Україні, віддаляючи її від ЄС та обмежуючи економічне співробітництво з країнами ЄС із використання новітніх технологій, таких як електронна комерція тощо.

Зауважимо, що для подальшого активного розвитку нашого електронного бізнесу та електронної комерції потрібно не так вже й багато — на практиці визнати членство України в Міжнародній організації зі стандартизації ISO та впровадити необхідні технічні й інші стандарти, що вже діють у ЄС. А для логічної завершеності в законодавчому полі - ухвалити Закон України «Про електронну комерцію (торгівлю)», який, за визначенням більшості фахівців та експертів, відповідає вимогам ЄС, а також узгоджується з іншими міжнародними стандартами. Крім того, адаптувати вже ухвалені закони до вимог законодавства європейських країн.

З прийняттям Закону України «Про електронний цифровий підпис» у державі буде вирішено кілька важливих юридичних завдань:

по-перше, це принципове визнання на публічно-правовому рівні електронного цифрового підпису як аналога власноручного підпису для значно більшого кола юридичних дій, ніж це передбачено чинним законодавством. Якщо підходити формально, передбачається визнання електронного цифрового підпису у зв’язку з укладенням широкого кола угод. У дійсності існує безліч юридичних документів, що не мають відношення до угод, наприклад, документи, пов’язані із реєстрацією акціонерного товариства, проведенням загальних зборів акціонерів: письмове повідомлення, бюлетені для голосування тощо, або зовсім не мають відношення до Цивільного кодексу України, наприклад, трудові контракти.

Питання про можливість застосування електронного цифрового підпису в таких випадках залишається відкритим. Для його рішення Цивільного кодексу України явно недостатньо.

Зміни до чинного законодавства необхідні також, щоб створити легальну можливість застосування електронного цифрового підпису як функціонального еквівалента власноручного підпису у випадках, коли це прямо не заборонено законодавством. У міжнародному праві про електронний підпис такі заборони стосуються заповіту і ряду інших процесуальних документів. Звичайно, необхідно буде також внести і ряд змін та доповнень і в інші чинні законодавчі та підзаконні нормативно-правові акти;

по-друге, зазначений Закон встановлює вимоги, при дотриманні яких електронний цифровий підпис вважається рівнозначним власноручному підпису особи;

по-третє, даний Закон знімає протиріччя і невизначеності відносно електронного цифрового підпису, що є в інших законах.

Разом з тим, такий документ «набуває юридичної чинності» тільки після його підписання посадовою особою в порядку, встановленому чинним законодавством. А як же бути простим, не посадовим, особам, де шукати той порядок і що робити з підписаними «безладно» документами, чинне законодавство не повідомляє…

Не менш істотною умовою подальшого розвитку електронної комерції в Україні з прийняттям проекту Закону «Про електронну комерцію (торгівлю)», було б врегулювання правовідносин, які виникають у процесі обміну електронними повідомленнями при вчиненні угод у сфері підприємництва.

Метою зазначеного вище законопроекту повинно бути:

забезпечення юридичного визнання угод, що укладаються за допомогою електронних засобів телекомунікації;

гарантії дійсності таких угод;

захисти від несанкціонованого доступу;

охорона прав споживачів у сфері електронної комерції.

Електронна комерція безперспективна, якщо її учасники не будуть мати можливості захистити свої права і законні інтереси в суді. У цьому зв’язку законопроект повинний передбачати правила про надання електронних повідомлень як судових доказів. Варто однозначно встановити, що допускається надання як письмових доказів електронних повідомлень, підписаних за допомогою електронного цифрового підпису або інших аналогів власноручного підпису в порядку, передбаченому чинним законодавством. Крім того, допустимість доказів не може заперечуватися тільки на тій підставі, що вони надані у вигляді електронних повідомлень. При оцінці електронних повідомлень як доказів варто враховувати надійність того, яким способом дані були сформовані, зберігалися або передавалися, надійність того, яким способом забезпечувалася достовірність і незмінюваність електронних повідомлень, а також будь-які інші відповідні умови.

Слід зазначити, що через виняткову значимість відносин у сфері електронної комерції для становлення конкурентоспроможної ринкової економіки будь-яка цивілізована держава має сприяти їх розвитку. Для цього необхідно визначити основні публічно-правові процедури і принципи здійснення електронної комерції, а також передбачити рівні юридичні гарантії та судовий захист для всіх її учасників. При цьому, слід враховувати, що особливістю правовідносин, які мають бути врегульованими, є те, що вони в основній своїй масі екстериторіальні.

XXI століття — вік інформатизації та автоматизації різних галузей людської діяльності (наука, промисловість, фінансова активність, побут тощо). Комп’ютер, що заполонив практично всі сфери життя, вже став символом нашого часу. У всьому світі інформаційні та телекомунікаційні технології породжують нову індустріальну революцію, не менш значущу ніж промислові революції минулого і таку, що матиме вельми далекосяжні наслідки. Саме революція додає величезних можливостей інтелекту людини і створює нові інформаційні ресурси, які суттєво впливають на спосіб нашої діяльності та життя. Це означає: заохочення підприємницького інтелекту, який створює можливості для появи нових секторів економіки, що динамічно розвиваються; розвиток загального підходу до регулювання ринку, спрямованого на підвищення конкурентоспроможності економіки та ринку інформаційних послуг.

Сьогодні в розвинених країнах кількість on-line операцій зростає, а компанії на будь-якому ринку і в будь-якому регіоні світу поспішають включити електронну комерцію до своїх бізнес-планів. Великі та малі компанії-професійні користувачі вже торують шлях до застосування нових технологій для підвищення ефективності своїх систем управління та виробництва. Серед роздрібних продавців також існує стійкий інтерес до е-комерції, що виявляється вже не тільки в дослідженнях даного сегмента ринку, але й у конкретних діях, покликаних забезпечити ефективність роботи із невпинно зростаючим потоком споживачів.

Подальший розвиток електронної комерції в Україні буде здійснюватися за такими напрямами:

бізнес-бізнес (business-to-business, B2B), коли покупцем і продавцем є юридичні особи. Це найбільший сектор електронної комерції, що охоплює понад 80% всього ринку;

бізнес-споживач (business-to-consumer, B2C), коли продавець юридична, а покупець — фізична особа;

споживач-споживач (consumer-to-consumer, C2C), колиспоживачі обмінюються інформацією між собою щодо якості товару, його ціни тощо;

бізнес-адміністрація (business-to-administration, B2A);

споживач-адміністрація (consumer-to-administration, C2A).

Е-комерція може набувати різних форм, у ній все частіше задіюються складні, інтегровані, так звані, віртуальні торговельні майданчики, що складаються з безлічі різних покупців і продавців. Один із прикладів — eSteel, «горизонтальний» ринковий центр, який зв’язує виробників і постачальників з покупцями в усьому світі і надає можливості здійснення on-line покупок і оплати в режимі реального часу. Інший приклад — Covisint, «вертикальний» on-line ринковий центр. Він дозволяє виробникам автомобілів здобувати всі необхідні для зборки машини деталі в одному місці.

Застосовуючи електронну комерцію, компанії мають змогу заощаджувати кошти і підвищувати продуктивність. Економія із застосуванням електронних форм становить десятки мільйонів доларів США. Крім того, зменшується кількість паперових форм, спрощується процес управління, збільшується потік інформації при зниженні витрат. Завдяки економії коштів та часу порівняно з традиційними методами електронні процедури відразу після першого ж застосування стають переважним способом ведення бізнесу.

Сучасна електронна торгівля має попередників — це замовлення товару телеграфом, телефоном, поштою тощо. При цьому є і можливість зайняти нішу, підготовлену два десятиліття назад, зайняти її на новому технологічному й економічному рівні, що, безумовно, допоможе новій формі торгівлі в її становленні. Вона починалась і з операцій купівлі-продажу, з перерахування коштів через комп’ютерні мережі. Звичайно, в її основі лежала традиційна комерція.

Зауважимо, що стрімкому розвитку електронної комерції через Internet сприяли:

швидкий ріст продажів персональних комп’ютерів;

стрімке зростання продуктивності процесорів, пам’яті і каналів передачі даних;

відсутність митних зборів, пов’язаних з електронними продажами;

швидке поширення альтернативних засобів доступу в Internet, насамперед — мобільних телефонів і інтерактивного телебачення;

відносно низька вартість доступу в Internet, а також постійна тенденція до зменшення плати за доступ в Internet і користування його ресурсами;

підвищення безпеки обробки трансакцій*в Internet завдяки появі нових технологій і стандартів, пов’язаних з електронною комерцією;

зручність і простота технології електронних покупок через Internet для покупця: товар, що його цікавить, можна придбати не виходячи з дому, у будь-який час доби, без черги тощо;

можливість для покупця одержати пропозиції на покупку потрібного йому товару відразу від багатьох торговельних підприємств;

доступність інформації про товари і послуги в Internet-магазинах у режимі реального часу;

можливість для торговельних підприємств давати пропозиції з продажу своїх товарів великій аудиторії потенційних покупців;

привабливість електронної комерції для торговельних підприємств у зв’язку зі зменшенням накладних витрат на організацію бізнесу.

В Україні також існує ринок товарів і послуг, для оплати яких електронна комерція є зручним платіжним інструментом. До них належать: бронювання і продаж квитків на всі види транспорту; продаж комп’ютерів, іншої техніки та комплектуючих до неї; продаж книг і інших видань, компакт-дисків; резервування і оплата проживання в готелях; продаж туристичних путівок; оплата користувачами Internet послуг (Internet Service Provider, ISP); передплата на різні послуги (наприклад, газети, журнали); продаж медикаментів тощо. Проте в нашій державі цей ринок перебуває в «ембріональному» стані і напевне йому буде потрібно більше часу для власного розвитку, ніж аналогічному ринку в розвинутих країнах.

Це пояснюється рядом причин:

по-перше, в Україні сьогодні існує ряд юридичних проблем, які ускладнюють використання електронної комерції;

по-друге, на шляху розвитку електронної комерції в Україні постає цілий ряд перешкод: шахрайські трансакції, які вчиняються за допомогою викрадених реквізитів карток; магазини, що безвісти зникають з ринку після успішно виконаних афер; фіктивні магазини, призначені для збору інформації про картки клієнтів; психологічний фактор тощо. Найнебезпечнішими, звичайно, є шахрайства. За допомогою Internet здійснюється більше тридцяти видів шахрайських дій.

Найбільш розповсюдженими шахрайствами через Internet із застосуванням міжнародних платіжних систем також вважаються:

трансакції із застосуванням правильних реквізитів картки (номер картки, термін її дії тощо);

компрометація даних (одержання даних про клієнта через злом бази даних торговельних підприємств шляхом перехоплення повідомлень покупця, що містять його персональні дані) з метою їх застосування в шахрайських цілях;

магазини, що виникають, як правило, на нетривалий час, для того, щоб зникнути після одержання від покупців коштів за ненадані товари чи послуги;

зловживання торговельних підприємств пов’язані зі збільшенням вартості товару по відношенню до ціни, яка пропонується покупцям, або із повтором списань з рахунка клієнта;

магазини і торгові агенти (Acquiring Agent), призначені для збору інформації про реквізити карток та інших персональних даних покупців.

Механізм шахрайства може бути різноманітним. Підготовка до здійснення злочину завжди відрізняється: ретельним плануванням; пошуком і залученням нових учасників; введенням обліку учасників злочинних угруповань, у тому числі безпосередньої участі в злочинних акціях і розподілі добутого злочинним шляхом; значними попередніми затратами для забезпечення успіху самої злочинної акції і функціонування групи в цілому.

Злочинним угрупованням притаманні такі ознаки:

високий рівень професіоналізму;

їх обізнаність щодо методів учинення злочинів;

використання дорогих технічних засобів;

наявність регіональних, міжрегіональних і міжнародних зв’язків.

Слід зауважити, що у 2006 році відділ ФБР США, який бореться із такою категорією злочинів (Internet Crime Complaint Center), отримав 207,5 тис. заяв від потерпілих. Це на 10,4% менше, ніж 2005 року. Сума сукупних збитків оцінюється в 198.4 млн. дол. (183,1 млн. дол. у 2005 році, 68,1 млн. — у 2004 році, 125,6 млн. — у 2003 році).

Середньостатистичний потерпілий від дій Internetшахраїв утратив 724 дол. Проте майже у 40% випадків розміри втрат перевищили 100 тис. дол. Найчастіше (понад 44% випадків) шахрайства відбуваються під час Internet-аукціонів. Типова схема: покупець оплачує куплений ним товар, але не отримує його.

Проте найбільшої шкоди завдають так звані нігерійські листи — першими схему почали використовувати нігерійські шахраї, звідси пішла назва афери. Цей метод застосовується вже півтора десятиліття: житель країни з перехідною економікою пропонує жителеві «заможної» країни допомогти у виведенні, наприклад, із Нігерії значних фінансових активів, які колись належали високо посадовцям, військовим тощо. Результатом операції мав бути чесний поділ отриманих коштів. Першим кроком є внесення певної суми на рахунок у нігерійському банку. Після того, як гроші переказані та переведені в готівку, шахраї зникають. У 2006 році середньостатистична жертва втратила на цьому 5,1 тис. дол. До трійки лідерів увійшли також шахрайства з чеками (3,7 тис. дол.) і фіктивними інвестиціями (трохи менше ніж 2,7 тис. дол.).

75% викритих Internet-шахраїв є жителями США. Проте американців активно ошукували й іноземці, серед яких найбільше представників Великобританії, Нігерії, Канади, Румунії, Італії, Нідерландів, Німеччини і ПАР. Російські шахраї посіли восьме місце в цьому мало почесному рейтингу, на їх частку припало 1,1% скоєних у США Internet-злочинів. Шахраї найчастіше входили в контакт із потенційними «жертвами» за допомогою електронних листів (майже 74% випадків).

Цікаво, що «жертвами» шахраїв ставали переважно досить освічені чоловіки у віці 30−50 років. Чоловіки втрачали помітно більше, ніж жінки (середньостатистичний потерпілий чоловік втратив 920 дол., жінка — 544). Розміри втрат збільшуються разом із віком потерпілих.

З розвитком Internet та появою «віртуальних магазинів» стало можливим замовляти товари з персонального комп’ютера. У зв’язку з цим значно розширилося і поле для шахрайств з пластиковими картками, адже для оплати замовленого товару достатньо вказати реквізити картки. Відповідно, будь-яка інформація про картку для власника може обернутися великими збитками. А способів «виманювання» реквізитів карток у їх власників — безліч.

Нині у світі нараховується понад мільярд банківських карток. Як фінансовий інструмент вони постійно вдосконалюються, розширюється коло послуг з використанням їх. Протеплатіжні картки, як і будь-який бізнес (особливо у сфері грошового обігу), є особливо привабливим об'єктом для злочинців, ставши мішенню для протиправних посягань.

«Пластикові посягання» — це надзвичайно новий для нашої дійсності вид злочинів, і розвивається він аж надто стрімко. Характерними для злочинів на основі застосування пластикових платіжних засобів є: висока латентність; «інтернаціональність»; складність збирання доказів; складність доказу в суді подібних дій; значні збитки, навіть від одиничного злочину. За зарубіжними джерелами, у поле зору правоохоронних органів потрапляє лише 15% подібного роду злочинів.

Спочатку такі злочини скоювали одиночки, тепер же за афери прийнялися організовані злочинні угруповання, інколи чисельністю до 50 чоловік, оснащені найсучаснішою технікою. Їх члени користуються консультаціями висококваліфікованих спеціалістів, а для прикриття своєї протиправної діяльності мають надійні документи. Вдаючись при цьому до різних махінацій злочинці створюють фіктивні фірми та банки. Наприклад, відкривають корпоративні рахунки, видаючи їх клієнтам за індивідуальні. Коли ж власники, переконавшись, що картки функціонують без проблем у країні та за кордоном, перераховують на них значні суми грошей, злочинцям тільки того й треба. Вони, маючи таке ж право, як і клієнт щодо розпорядження коштами на рахунках, витрачають ці суми на свій розсуд.

В Україні переважна більшість таких шахрайств скоюються в Києві, оскільки тут найрозвинутіша структура закладів, які приймають до сплати пластикові картки (супермаркети, фірмові магазини, казино, готелі тощо). Найчастіше для вчинення злочину використовувались картки загублені, викрадені та одержані в банківських установах за фіктивними документами.

Найбільш гостро проблема шахрайств з платіжними картками постала в 90-ті роки, з переходом банківських та фінансових структур на розрахунки з використанням електронних систем платежів. Цей вид злочинів вирізняється простотою, відсутністю насилля, а також тим, що потерпілі: банк і законний власник картки, як правило, ніколи не бачать злочинця. Можливість одержання чималого прибутку, а також недостатня увага з боку приватних і державних організацій до цього типу злочинів, робить їх принадними для будь-якої організованої злочинної групи.

У нашій державі з впровадженням системи платежів із застосуванням пластикових карток ускладнилася ситуація, пов’язана з відсутністю підготовленого складу працівників та слаборозвиненою системою телекомунікаційних сполучень, що додає труднощів при процесі перевірки дійсності карток.

За сучасних умов дедалі все більшого застосування набуває міжбанківська система електронних платежів та взаєморозрахунків — комп’ютерна система електронного зв’язку, яка, природно, не може бути абсолютно надійною. Складається ситуація, що заохочує злочинців отримувати несанкціонований доступ до комп’ютерних банків даних для вчинення незаконних маніпуляцій з корисливими цілями.

Реальну загрозу електронній комерції створюють хакери. Вони можуть за допомогою спеціального програмного забезпечення здобувати, а потім продавати номери діючих рахунків кредитних карток, а також розповсюджувати паролі, ідентифікаційні номери, кредитну та іншу персональну інформацію через комп’ютерні мережі, чим допомагають злочинцям отримувати незаконний доступ до кредитних бюро та комп’ютерних систем фінансових установ.

Слід зазначити, що хакери — це, як правило, висококваліфіковані системні програмісти, спеціалісти в галузі телекомунікаційних систем, інколи службовці банків. Проникнення в комп’ютерні системи це не просто забава, це чітко продумані, підготовлені дії. На практиці підготовка до злому комп’ютерних систем займає декілька місяців і пов’язана з такими кримінальними діями, як шантаж, підкуп персоналу, таємне проникнення в службове приміщення, аналіз відкритої та крадіжка службової інформації, підслуховування розмов та перехоплення службових повідомлень на лініях зв’язку.

Наприклад, при затриманні одного комп’ютерного хакера у нього був вилучений код для доступу до інформації про номери карток Visa Aerogold. У його розпорядженні знаходилося 315 діючих номерів кредитних карток, які були одержані за допомогою комп’ютера, без використання традиційних засобів викрадення.

В Україні діє альтернативна Internet мережа FIDOnet. Для якої не існує загально визначених правил, тому хакери і зламують сервери. Скажімо, «заломлюють» будь-яку суперсучасну комп’ютерну програму охорони американського банку, що захищена не одним рівнем захисту. Потім «скидають» в Internet, і з цього моменту нею починають користуватися всі. Наприклад, певний час модно було замовляти квіти з Голландії. Свіжі троянди надходять наступного ранку, а розраховуватися не потрібно: існує програма — екулятор кредитної картки. Для багатьох саме Internet є джерелом існування.

За даними Національного банку України (НБУ), щоденно фіксуються десятки спроб несанкціонованого доступу до електронної системи міжбанківських розрахунків. Масштаби цих правопорушень поки що невеликі, але не варто їх недооцінювати, оскільки злочинність розвивається паралельно із самою індустрією. Крім того, слід наголосити, що це найбільш «тіньовий» вид злочинну.

Нині, коли наша Україна стала на шлях економічних реформ та структуризації з Європейськими спільнотами, ці питання набувають дедалі більшої актуальності.

Сьогодні в Україні з’явилася унікальна можливість сформувати на основі представлених законопроектів прогресивне Internet-законодавство. У разі успішного прийняття всіх необхідних законів вітчизняна Internet-економіка отримає могутній імпульс для свого подальшого розвитку.

* Трансакціями називають операції безготівкових розрахунків у платіжних системах. Платіжні системи підтримують трансакції різних видів: купівля, зняття готівкових коштів у відділенні банку, зняття готівки у банкоматі; одержання інформації про залишок на рахунку клієнта та ін.

розвиток регулювання електронна комерція україна.