Економічне зростання та сталий розвиток: ознаки і результати рівня конкурентоспроможності підприємств

Питання та проблеми економічного зростання і сталого розвитку привертали увагу та займали центральне місце у дослідженнях всіх часів. Сталий розвиток країни, з одного боку, тісно пов’язаний і обумовлює економічне зростання окремих регіонів, галузей, суб'єктів господарювання, що їм підпорядкований. З іншого боку, існує зворотній зв’язок, а саме, рівень стійкого розвитку підприємств, галузей, регіонів визначає рівень економічного розвитку країни. Науковців минулого, залежно від течій та напрямків наукової думки, завжди цікавили різні аспекти, що вивчались останніми. Так меркантилістами досліджувались питання щодо «багатства народів» та його нагромадження; питання збагачення націй та нагромадження капі талу вивчали представники класичної політичної економії; економічне зростання, проблеми розподілу та фактори, що його зумовлюють вивчались маржиналістами.

У світовій економічній думці існують два напрями: умовно їх можна поділити на американський та європейський. Американський є домінуючим і ґрунтується на теорії макроекономічної рівноваги, яка являє собою особливий стан економіки на макрорівні, який вважається найважливішою передумовою розвитку ринкових сил і головним важелем економічного розвитку. Згідно з європейським напрямком що економічна нестабільність є зворотною стороною стабільного розвитку, що характеризується різким відхиленням економічних параметрів від положення рівноваги, і стосується не тільки економік перехідного типу, а й певною мірою економік розвинених країн, вважає автор [5, с. 11−12]. На сьогодні є частим стан нестабільності, який і приводить до розбіжності в розумінні економічного розвитку і відсутності, досить часто, економічного зростання [5, с. 23].

Аналіз останніх досліджень. Проблеми економічного зростання досліджувались такими провідними діячами, як К. Маркс, А. Маршалл, Дж. М. Кейнса, Е. Лундберг, Е. Ліндаль, Р. Харрод, Г. Фельдман, Є. Домар, П. Самуєльсон, А. Пезенті, К. Макконнелл, С. Брю, Р. Солоу, Р. Нурєєв А., Філіпченко та ін. Л. Корнійчук простежив еволюцію поглядів на економічне зростання і сталий розвиток, розкрито зміст поглядів, залежно від шкіл та напрямів дослідження [1; 2]. В.М. Геєць докладно дослідив питання економічного зростання за умов що склалися, а саме: політику стабілізації та економічного розвитку за умов формування нового економічного укладу в Україні, а також провів системні узагальнення теоретичного та практичного характеру стосовно забезпечення розвитку за умов нестабільності [5]. В економічній літературі не існує єдиного погляду на питання економічного розвитку та економічного зростання. Умови функціонування підприємств у конкурентному середовищі, при рівні конкурентоспроможності, що знаходиться під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів, висувають проблеми сталого розвитку, економічного зростання за умов нестабільності на одне з перших місць.

Метою статті є дослідження еволюції поглядів представників різних течій на економічне зростання та встановлення зв’язку економічного зростання, сталого розвитку і конкурентоспроможності підприємства за певними ознаками. Мета статті досягається шляхом виконання наступних завдань: дослідити процес трансформації наукової думки щодо поглядів на економічне зростання та розвиток; вивчити існуючі наукові підходи щодо формування взаємозв'язку та взаємозалежності темпів зростання основних показників діяльності підприємства; довести взаємозв'язок економічного зростання та рівня конкурентоспроможності, як ознаки та результату один одного; визначити основні характеристики (критерії), що є результатом економічного зростання та відповідного рівня конкурентоспроможності за умов нестабільності економіки.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основоположником теорії економічного зростання вважається англієць Р. Харрод (1939 р.), який розробив власну модель економічного зростання, простеживши зв’язки між заощадженнями та інвестиціями, пристосував її на довгострокову перспективу, означив умови рівноваги та основи її збереження. Автор відзначає, що рівновага систематично порушується, що породжує кризи, безробіття, інфляцію тощо. Р. Харрод наголошує на необхідності своєчасного часткового державного втручання, яке сприяє пом’якшенню економічних коливань і має відігравати компенсаторну роль. На думку вченого, стабільний темп зростання забезпечується повним використанням факторів виробництва. Відповідно, ним виділено кілька різновидів темпів зростання — фактичний, гарантований і природний. Гарантований темп означає рівно мірне зростання виробництва і повне завантаження виробничих потужностей. Природним темпом вважається такий, що забезпечує повне використання робочої сили. Ці різновиди темпів зростання пов’язані з проблемами, по-перше, економічної кон’юнктури, по-друге, перспективного збалансованого зростання економіки. Аналогічний висновок щодо доцільності і необхідності постійного темпу зростання як вирішальної умови динамічної рівноваги зробив американський вчений Є. Домар. В економічній літературі прийнято визначати здобуток обох вчених як модель Харрода-Домара. Є. Домар наголошує, що автором першої в світі моделі економічного зростання (1928 р.) був російський економіст Г. Фельдман. Модель не була сприйнята у країні, а науковець став всесвітньо відомим лише у 1957 р., після виходу у світ книги Є. Домара «Нариси теорії економічного зростання» [1, с. 85].

На основі досліджень еволюції поглядів на економічне зростання, що здійснені Л. Корнійчук [1; 2], нами виділено основні концептуальні положення зазначених теорій, які, на нашу думку, є актуальними за сучасних умов, і з одного боку, формують, а з іншого, впливають на конкурентоспроможність держави, галузі, підприємств. Основними з них є такі: враховувати, що норма заощаджень в економіці визначає розмір запасу капіталу, а відповідно, й обсяг виробництва; чим вища норма заощаджень, тим вища капіталоозброєнність і вища продуктивність; тривале зростання продуктивності залежить від технологічного прогресу (Р. Солоу) [4, с. 292]; досліджувати динаміку суспільних процесів, з урахуванням «нових комбінацій», «нововведення», «новаторства»; вперше ввів термін «підприємець» — саме підприємці несуть у собі новаторську функцію (Й. Шумпетер); винаходити способи, щоб уникнути «блокування зростання» і виявив фактори, що визначають рівень національного доходу (Дж. М. Кейнс); класифікувати фактори економічного зростання (Е. Лундберг, Е. Ліндаль); досягати стабільних темпів зростання, що забезпечуються повним використанням факторів виробництва (Р. Харрод); розрізняти зростання кількісне і якісне, і виділяти відповідно поняття «зростання» і «розвиток» (А. Пезенті); досліджувати збільшення реального обсягу продукції на душу населення (К. Макконнелл, С. Брю); розглядати не просто збільшення обсягу продукції, що випускається в країні, а зміну рівня добробуту її мешканців (Дж. Харвей); досліджувати постійне збільшення виробництва благ, призначених для задоволення людських потреб (С. Кузнець); враховувати, що економічне зростання має брати до уваги природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також безліч психологічних і соціальних факторів (Б. Селігмен); відзначати якісні зміни в господарській системі суспільства, що забезпечують кількісне нарощування його ресурсного потенціалу та якісне вдосконалення базових елементів формоутворюючих структур (А. Філіпенко); виділяти якісні зміни всієї системи і розглядати як багатовимірний процес, що включає глибокі зміни в технічній, економічній, соціальній і політичній сферах (Р. Нурєєв) [1, с. 85−86].

Як видно з дослідження, не існує єдиних підходів до категорій економічного розвитку і економічного зростання як у вітчизняній, так і у зарубіжній літературі. Так І. Блюмін, праці з проблем «економічної динаміки» поділяв на дві групи. Перша група виділяла саме економічне зростання (Р. Харрод), друга — включає праці переважно соціологічного характеру, в яких розглядаються фактори, що впливають на економічний розвиток суспільства (Б. Селігмен) [1, с. 91]. фінанси баланс конкурентоспроможність У середині 50-х років ХХ ст. почався новий етап розвитку теорії зростання, оскільки було необхідно віднайти та обґрунтувати механізм постійних темпів економічного зростання. Ключову роль у цей період відіграла модель зростання Р.-М. Солоу. Одночасно і незалежно один від одного на початку 60-х років проблему оптимального для суспільства економічного зростання порушили Е. Фелпс («золоте правило нагромадження капіталу»), Дж.-Е. Мід, М.-Ф.-Ш. Алле та ін. У 1980;ті роки Пол Ромер довів, що зростаючу суспільну віддачу дають витрати на науково-дослідні та експериментально-конструкторські роботи, а згідно з твердженнями Р. Е. Лукаса — інвестиції у людський, а не у фізичний капітал. Одним із важливих висновків моделі Ромера і Лукаса полягає в тому, що економіка, яка розпоряджається великими ресурсами людського капіталу та розвиненою наукою, має у довгостроковій перспективі більші шанси зростання, ніж економіка, позбавлена цих переваг. Модель зростання Р. Солоу стала основою для розроблення внутрішньогалузевих балансів економічного розвитку та була своєрідним імпульсом для появи нових напрацювань, що відображають різні взаємозв'язки між працею і капіталом [3, с. 17−19].

Значну увагу питанням економічного розвитку України, в умовах формування нового економічного укладу, порівняно з іншими країнами (Китаєм, Росією), за умов нестабільності, приділив відомий сучасний науковець В.М. Геєць. Автором досліджено динаміку фінансових показників за галузями економіки, а саме: виручки від реалізації продукції, собівартості реалізованої продукції, прибутку від реалізації продукції, обігових коштів та грошових коштів підприємства. Динаміка зазначених показників мала негативну тенденцію, а саме: постійне зменшення грошових коштів підприємств, витрати, в порівнянні з виручкою від реалізації, зростають швидше, відповідно зменшується прибуток, постійно нарощуються суми дебіторської та кредиторської заборгованостей. В роботі наголошено, що основною причиною зазначеної динаміки показників та дедалі важчого фінансового стану держави і підприємств є, в першу чергу, неефективність виробництва [5, с. 286].

Стійким зростанням, на рівні суб'єкту господарювання, вважається максимально можливе зростання без змін фінансового ризику. При цьому допускається збільшення зобов’язань, але пропорційно зростанню власного капіталу. Темпи зростання реалізації визначаються темпами зростання власного капіталу, а темпи стійкого зростання — це і є темпи зростання власного капіталу [6, с. 165].

Доцільно враховувати динаміку показників балансового прибутку, реалізації продукції та авансованого капіталу. При чому темпи зростання балансового прибутку повинні бути вищими ніж темпи зростання реалізації, а темпи зростання реалізації повинні бути вищими ніж темпи зростання авансованого капіталу, які є вищими за 100%. Таку залежність автор вважає запорукою зростання економічного потенціалу підприємства, збільшення обсягу реалізації та підвищення ефективності використання ресурсів підприємства, а запропоноване співвідношення між показниками умовно називає «золотим правилом економіки підприємства» [7, с. 105−106].

Автори використовують взаємозв'язок та взаємозалежність показників чистого прибутку, виручки від реалізації та собівартості продукції, де відповідно темпи зростання чистого прибутку повинні бути вищими за темпи зростання виручки від реалізації, а темпи зростання виручки повинні бути вищими за темпи зростання собівартості, та наголошують, що саме така залежність показників є запорукою стабільної та збалансованої діяльності підприємства, і є гарантом високого рівня його ділової активності [8, с. 90].

Аналіз існуючих теоретичних підходів щодо зростання і економічного розвитку та визначення відповідних показників, що характеризують певний стан підприємства дав змогу зауважити, що зміна умов господарювання та відповідно економічної ситуації, висувають нові вимоги до характеристик діяльності суб'єктів господарювання. Функціонувати за конкурентних умов господарювання можуть лише підприємства з від повідним рівнем конкурентоспроможності, який повинен своєчасно та оперативно оцінюватись та регулюватись. Важливо наголосити, що з одного боку, рівень конкурентоспроможності підприємства є відображення відповідного ступеня його економічного розвитку, а з іншого — певний рівень конкурентоспроможності суб'єкта господарювання є умовою, що забезпечує відповідний стан економічного розвитку. Таким чином доцільно від значити, що існує тісний взаємозв'язок рівня конкурентоспроможності і економічного розвитку (зростання), які є одночасно і ознакою і результатом один одного. Так економічний розвиток формує відповідний рівень конку рентоспроможності підприємства, який в свою чергу є умовою і забезпечує належний процес розвитку підприємства, що відображається у наступному: формування оптимального взаємозв'язку та взаємозалежності темпів зростання основних показників; кількісні та якісні зміни обраних характеристик щодо діяльності підприємства (позитивна динаміка); повне та ефективне використання ресурсів підприємства (факторів виробництва); класифікація та дослідження впливу зовнішніх і внутрішніх факторів, що обумовлюють динаміку економічного зростання.

Вивчення та оцінка сучасних поглядів [5−8], щодо існуючих критеріїв та характеристик, розвитку та зростання на рівні суб'єктів господарювання дав змогу виділити основні з них, що на нашу думку, тісно пов’язані з рівнем конкурентоспроможності підприємства та можуть бути характеристиками його зміни. Важливо відзначити, що всі запропоновані характеристики є показниками фінансової звітності, які розкривають абсолютні зміни показників, їх значення у відсотках, структурні та якісні зміни. Наступною ознакою рівня конку рентоспроможності є дослідження відповідної взаємозалежності та взаємозв'язку основних показників, що характеризують особливості діяльності підприємства. Вагомою рисою рівня конкурентоспроможності, як і результатом економічного розвитку є дослідження динаміки якісних показників, що виступають одночасно характеристиками ефективності діяльності підприємства.

Відповідно для оцінки конкурентоспроможності підприємства доцільно досліджувати: динаміку, взаємозалежність та взаємозв'язок показників балансу підприємства та їх структурні зміни, що будуть визначати рівень його балансової напруги; динаміку, взаємозалежність та взаємозв'язок показників звіту про фінансові результати з урахуванням динаміки активів підприємства, що будуть характеризувати рівень галузевої безпеки підприємства, та ефективність його діяльності.

Оцінка рівня конкурентоспроможності підприємств в розрізі запропонованих напрямів до сліджень та відповідних показників дасть можливість більш точно встановити за рахунок яких підприємств спостерігається зазначена тенденція розвитку галузі, а саме:

• — визначити які підприємства вимагають термінових оперативних рішень та кардинальних заходів, спрямованих на стабільне покращення ситуації на перспективу;
• — встановити підприємства на яких вже спостерігається позитивна тенденція щодо рівня їх конку рентоспроможності (з метою надання відповідної підтримки), оскільки саме ці підприємства можуть бути пріоритетними для розвитку галузі та економіки у майбутньому.

Література

• 1. Корнійчук Л. Економічне зростання і сталий розвиток / Л. Корнійчук // Економіка України. — 2008. — № 3. — С. 84−91.
• 2. Корнійчук Л. Економічне зростання і сталий розвиток / Л. Корнійчук // Економіка України. — 2008. — № 4. — С. 82−90.
• 3. Довбенко М. В. Сучасна економічна теорія (Економічна нобелелогія): навч. посібник. — К.: Академія, 2005. — 336 с.
• 4. Мочерний С. В. Історія економічних вчень (Сучасна економічна думка): навч. посібник / С. В. Мочерний, М. В. Довбенко; за ред. С. В. Мочерного. -2-ге вид., допов. — Л.: Новий світ — 2000, 2005. — 448 с.
• 5. Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання / В.М. Геєць. — К.: Ін-т екон. прогнозув., 2000. — 344 с.
• 6. Базілінська О.Я. Фінансовий аналіз: теорія та практика: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / О.Я. Базілінська. — К.: Центр навч. л-ри, 2009. — 328 с.
• 7. Ковалев В. В. Финансовый анализ: управление капиталом. Выбор инвестиций. Анализ отчетности / В. В. Ковалев. — М.: Финансы и статистика, 1996. — 432 с.
• 8. Войнаренко М. П. Ділова активність підприємств: проблеми аналізу та оцінки: монографія / М. П. Войнаренко, Т.Г. Рзаєва. — Хмельницький: ХНУ, 2008. — 284 с.