Аспекти теорико-методологічних досліджень основних інструментів державного регулювання інфляційних процесів

Аспекти теорико-методологічних досліджень основних інструментів державного регулювання інфляційних процесів

У системній модернізації економіки важливу роль відводиться державному регулюванню інфляційних процесів, які мають значний вплив на забезпечення відновлення економічного зростання, на розвиток реального сектора економіки, на макроекономічну стабільність у сферах грошово-кредитній та державних фінансів, на динаміку зовнішньої торгівлі держави, її ролі у світових фінансових потоках тощо.

Фінансова криза, загострення якої в Україні припало на 2008;2009 роки, продемонструвала обмеженість існуючого інструментарію державного регулювання інфляції. Високий рівень інфляції у нашій країні значною мірою обмежив заходи державного стимулювання економічного зростання і, як наслідок, національна економіка впритул наблизилась до стагфляції. Зважаючи на зазначені реалії теоретичної та практичної актуальності набувають питання удосконалення державного регулювання інфляції в умовах трансформації економіки України.

Інфляція вже давно визнана об'єктивним економічним явищем. Інфляційні процеси, що мають місце в економіці, є відображенням серйозних змін у макроекономічних процесах країни та особливої динаміки соціальних відносин, які суттєво впливають на стан окремих суб'єктів господарювання та держави в цілому. Визначаючи інфляцію звичним явищем, жоден дослідник не вказує на можливість її ігнорування. Вказана проблема особлива поєднанням соціальних і політичних факторів, які впливають на виробничий процес та визначають рівень інфляції у державі. Розв’язанню вказаної проблеми присвячено дослідження різних фахівців. Пропозиції щодо управління інфляційними процесами неодноразово знайшли своє відображення у роботах Нобелівських лауреатів. Так, М. Фрідмен, дослідивши особливості розвитку інфляції, прийшов до висновку, що крива Філіпса далеко не стабільна, особливо з врахуванням ситуації в економіці багатьох країн світу, коли зростання інфляції супроводжується не зниженням, а зростанням заборгованості. Положення аналізу «кривої Філліпса» М. Фрідмен виклав у своїй праці «Роль монетарної політики» (1968), після чого з’явилася назва «вертикальна крива Фрідмена-Філліпса». Темою Нобелівської лекції М. Фрідмена 1976 р. стала «Інфляція та безробіття», у якій він зазначав, що замість номінальної заробітної плати коректніше використати показник інфляції, в наслідок чого одержується зв’язок не заробітної плати та безробіття, а інфляції й безробіття, на що І. Фішер звернув увагу ще у 1926 р.

Крім того, у 2011 р. професор Нью-Йоркського університету Т. Сарджент і професор Принстонського університету К. Сімс розділили Нобелівську премію за «емпіричні дослідження причини наслідкових зв’язків в макроекономіці». Вчені відпрацювали методику, що дозволяє оцінити, як різноманітні економічні параметри, серед яких й інфляція, впливають одне на одного.

Інфляційні процеси, що мають місце в економіці, є відображенням серйозних змін у структурі економіки країни та особливої динаміки соціальних процесів, які суттєво впливають на стан окремих суб'єктів господарювання та країни в цілому. У багатьох випадках такі процеси мають об'єктивні причини для виникнення, що стимулює їх стримання та регулювання державою з метою уникнення лавиноподібного зростання інфляції в економіці. Розвиток інфляційного процесу вимагає відповідних дій в процесі управління власністю, оскільки у період активізації зростання цін прийняття рішень ускладнюється як на макро-, так і на макрорівні.

Нині надаються різні пояснення причин виникнення інфляції. Однак спільним для усіх трактувань є визнання того, що існування інфляції обумовлене застосуванням грошей, які опосередковують економічні відносини. Зі зростанням обсягів і ускладненням господарських процесів гроші постійно змінюють свою вартість, що є об'єктом численних наукових досліджень. Враховуючи сучасні умови обігу грошових коштів, основою пояснення різних коливань їх вартості визначається, переважно, вартість товарів та умови соціальноекономічного розвитку. Отже, гроші є засобом обміну, вимірником вартості й, як наслідок, інструментом оцінки, що обумовлене безперервним його використанням у господарській діяльності. Фактично, гроші узагальнюють відомості про оборот трудових і матеріальних ресурсів через вартість, в якій вони виражені. У зв’язку з цим, обіг грошей пов’язаний з рядом теорій вартості, що є одними з найскладніших в економіці. Причинами цього є різноманіття теорій вартості: трудова теорія вартості, теорія витрат виробництва, теорія трьох факторів виробництва, теорія граничної корисності (маржинальна) та неокласична теорія.

Представники теорії трудової вартості У. Петті, П. Буагільбер, А. Сміт, Д. Рікардо вважали єдиним джерелом вартості діяльність людини. Праця є єдиною і загальною мірою. Дана теорія отримала свій подальший розвиток в працях К. Маркса, який розробив вчення про двоїстий характер праці, розкрив суперечливість між приватною та суспільною, конкретною та абстрактною працею, споживчою вартістю та вартістю товару, дослідив історичний процес розвитку обміну і форм вартості, розкрив природу і сутність грошей як загального еквівалента. В його економічній концепції трудова теорія вартості та заснована на ній теорія додаткової вартості займають чільне місце [1, с. 231].

Представники теорії витрат виробництва Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Дж. МакКуллох розглядали витрати виробництва як основу мінової вартості та цін, вважаючи, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею, оскільки величина витрат виробництва залежить від цін на окремі їх елементи (предмети й засоби праці, робочу силу).

Французькі економісти першої половини XIX ст. Ж.-Б. Сей і Ф. Бастіа трактували формування вартості в процесі виробництва як результат витрат трьох його основних факторів: праці, капіталу та землі.

Представники теорії корисності У. О. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Є. Бем-Баверк, Л. Вальрас, Дж.Б. Кларк визнавали вартість зміною корисності результату та розглядали її як суб'єктивну категорію, як судження економічної людини про важливість благ, наявних в її розпорядженні, для підтримання життя і добробуту.

Вчені А. Маршалл, М. Туган-Барановський, П. Самюельсон — представники неокласичної теорії - спробували поєднати теорію класиків політекономії про визначальну роль витрат виробництва з теорією граничної корисності, теорією попиту і пропозиції у формуванні та русі цін. Вартість згідно з даною теорією є проявом відносин між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем). Виробник (продавець) зацікавлений у відшкодуванні витрат та одержанні прибутку, споживач (покупець) — в придбанні необхідної йому споживчої вартості - корисності.

Вказані теорії вартості пов’язані з теоріями грошей [2] (табл. 1).

Таблиця 1. Основні теорії грошей

Зростання цін, спричинене надмірною грошовою та кредитною емісією, порушенням законів грошового обігу, є наслідком знецінення грошових коштів. Сьогодні існує ряд теорій інфляції, які пояснюють причини її виникнення (табл. 2).

Таблиця 2. Теорії виникнення інфляції [3, с. 53]

За дослідженнями С. Моїсеєва, історичний розвиток інфляції можна поділити на кілька періодів, хронологія яких наведена у табл. 3 [4, с. 21].

Таблиця 3. Найбільш відомі епізоди інфляції в історії людства

Аналіз табл.3 дозволяє стверджувати, що в більшості ситуацій спостерігався незначний рівень інфляції порівняно із сучасним станом.

Першою причиною в умовах металевих стандартів — золотого, срібного, мідного — було погіршення якості металевих грошей. Уряд міг навмисно занижувати якість грошей, щоб випустити в обіг більше монет і збільшити доходи казни, що збільшить їх капітал та активи взагалі.

Другою причиною тієї епохи зростання інфляції могла бути циклічна пропозиція дорогоцінних металів. Не досить позитивною причиною інфляції є «чорна смерть» або епідемія бубонної чуми в Європі. Ще одним із чинників інфляції у 1716 р. була авантюра Джона Лоу, який отримав патент на відкриття приватного банку у Франції. Шотландець мав наміри врятувати французьку економіку через емісію паперових грошей. Випущені купюри визнані законним засобом обороту і приймалися в рахунок сплати податків. До початку 1720 р. емісія банкнот вийшла за межі можливого, через що їх змушені були анулювати без повернення втраченого.

Перша гіперінфляція виявлена на початку XX ст., що розпочалася через першу світову війну. Досить відчутними стали наслідки інфляційних процесів у роки після Другої світової війни, руйнівними стали інфляційні процеси для тих країн, які зазнали найбільших втрат у війні.

На сучасному етапі ведення бізнесу спостерігається зростання темпів інфляції, що характеризується постійним підвищенням загального рівня цін та в подальшому призводить до знецінення грошової одиниці. Така ситуація суттєво впливає на суб'єкти господарської діяльності.

Дані Державної служби статистики України свідчать про наявність інфляції в нашій країні протягом 2000;2016 рр. (табл. 4).

Таблиця 4. Зведена таблиця індексів інфляції 2000;2016 рр.

* Джерело: index.minfin.com. ua

Природа української інфляції, фактори, що визначають її прискорення або гальмування, є предметом гострих наукових і політичних дискусій [5].

Детальний аналіз численних наукових праць, присвячених проблемі інфляції у сучасному світі та тим негативним і руйнівним наслідкам, які вона має для економіки держави, суб'єктів підприємницької діяльності та населення, зокрема таких дослідників, як О. П. Близнюк, І.Л. Шевчук, В.Є. Власюк, А. П. Гачек, Т. Ф. Григораш, С. М. Колач, О.О. Папаіка, А. Б. Горбанський, М. В. Поплавський, Д. Ю. Сметана, Л. П. Троцюк, Л.І. Дятел, дозволив систематизувати основні причини усвідомлення на державному рівні необхідності контролю інфляції і як наслідок цього — передумови виникнення практики державного антиінфляційного регулювання.

Антиінфляційне регулювання — це складова частина комплексу заходів, що застосовуються владою при виникненні інфляційних процесів. Таким чином, передумовою виникнення антиінфляційного регулювання виступає явище інфляції та ті наслідки, які воно має для стану економіки країни. Негативні соціальні та економічні наслідки інфляції змушують уряди різних країн проводити певну економічну політику, яка має назву антиінфляційної політики.

Сутність державного антиінфляційного регулювання вітчизняні науковці М. В. Лизун та Н. В. Комар вбачають у: «Комплексі заходів і дій у економіці, що стримують інфляційне зростання цін». Крім того, вчені розрізняють два шляхи втілення антиінфляційних заходів: адаптивний, який передбачає пристосування до інфляції, спробу держави мінімізувати її негативні наслідки та активний, що спрямований на ліквідацію причин, які викликали інфляцію [6]. Зарубіжні вчені Г. С. Вечканов та Г. Р. Вечканова ототожнюють поняття антиінфляційного регулювання та антиінфляційної політики, що, на думку автора — є помилковим, і визначають його як: «сукупність інструментів державного регулювання, націлених на боротьбу з інфляцією» [7, с. 477]. Схоже визначення зустрічаємо у російського дослідника О. Н. Лаврушина: «антиінфляційна політика (регулювання) це система заходів щодо попередження та подолання інфляції. Прийняті державою для здійснення антиінфляційного регулювання заходи залежать від характеру і рівня інфляції» [8, с. 84].

У своєму дисертаційному дослідженні С. Ф. Черничко відзначає відсутність в економічній літературі чіткого визначення антиінфляційного регулювання як категорії механізму державного регулювання ринкової економіки. В результаті проведеного аналізу науковець пропонує наступне визначення поняття: «Антиінфляційна форма механізму державного регулювання ринкової економіки — це комплекс законодавчо закріплених заходів регуляторного характеру, спрямований на уповільнення темпів інфляції та ліквідацію її наслідків для досягнення основних цілей державного регулювання економіки» [9, с. 5].

У своєму прагненні конкретизувати поняття антиінфляційного регулювання у контексті антиінфляційної політики держави, науковець В. О. Сухань розглядає антиінфляційну політику: «Не тільки в якості частини стабілізаційних заходів на макроекономічному рівні, які безпосередньо направлені на запобігання високим темпам інфляції та управління нею на незагрозливому для стабільності економічної системи рівні, але й ще в якості чинника, який може опосередковано впливати на макроекономічну стабільність через посилення або послаблення довіри до заходів антиінфляційної політики та їх результативності» [10, с. 8].

Метою антиінфляційного регулювання економіки О. О. Базелюк та О. Г. Кубай вважають встановлення контролю за інфляцією і досягнення прийнятних для народного господарства темпів її зростання [11].

«Загалом, — зазначають П. В. Круш та О. В. Клименко — антиінфляційне регулювання — це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією» [12, с. 61].

Регулювання інфляції представляє одну із найважливіших проблем сучасної грошово-кредитної і загалом усієї фінансової політики. Необхідно враховувати при цьому багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не тільки монетарні, але й інші чинники. При всій значущості скорочення державних витрат, для поступового зменшення грошової емісії потрібне проведення широкого комплексу заходів антиінфляційного регулювання. Серед них:

• — стабілізація та стимулювання виробництва;
• — удосконалення податкової системи;
• — формування ефективної ринкової інфраструктури;
• — підвищення рівня відповідальності підприємств за результати їх господарської діяльності;
• — зміна та контроль обмінного курсу національної валюти;
• — проведення ряду заходів щодо регулювання цін і доходів.

Антиінфляційне регулювання має важливе значення для стримування інфляції та підтримки відносно стабільних темпів економічного зростання. Це пояснюється тим, що інфляція виникає як при «перегріві» економічної кон’юнктури, так і при спаді виробництва.

Важливою частиною розроблення антиінфляційної програми є встановлення кількісних показників, які визначатимуть її кінцеві результати. До таких належать цінові показники (темп інфляції, індекс споживчих цін, індекси оптових цін тощо), динаміка грошової маси в обігу, розмір і динаміка державних видатків тощо [13, с. 15].

Розглянемо сучасний інструментарій антиінфляційного регулювання. Так, російський вчений К.І. Романов вважає, що для антиінфляційного регулювання використовуються два типи економічної політики:

• 1. Політика, спрямована на скорочення бюджетного дефіциту, обмеження кредитної експансії, стримування грошової емісії.
• 2. Політика регулювання цін і доходів, що має на меті пов’язати зростання доходів зі зростанням цін.

Для стримування небажаних явищ можуть встановлюватися межі підвищення або заморожування заробітної плати, обмежуватися видача кредитів тощо.

На думку Г. С. Вечканова та Г. Р. Вечканової, антиінфляційне регулювання включає у себе два блоки:

• а)регулювання сукупного попиту;
• б)регулювання сукупної пропозиції [7, с. 477].

У дисертаційній роботі С. Ф. Черничко сформульовано два види антиінфляційного регулювання, подібних до тих типів економічної політики, що їх пропонує К.І. Романов, — дефляційна політика та політика регулювання доходів [10, с.9], що дає змогу віднести їх до одного наукового підходу до антиінфляційного регулювання.

Отже антиінфляційна державна політика та антиінфляційне державне регулювання як інструмент її прояву, займають одне із головних місць серед засобів державного регулювання економіки. Проте характерна ознака сучасної інфляції полягає в тому, що вона розвивається інерційно, і зупинити її надзвичайно важко. Тобто інфляція має властивість залишатися стабільною, поки економічна ситуація не змусить її рівень підвищитися або зменшитися. Відповідно, стає очевидним, що без державного втручання контролювати інфляційні процеси у сучасних економічних умовах навряд чи вдасться.

Висновки з проведеного дослідження

На основі аналізу теорії та практики державного регулювання інфляційних процесів досліджено причинно-наслідкові взаємозв'язки між інфляцією й основними макроекономічними показниками та результативність використання державою основних інструментів регулювання інфляції в Україні.

Список використаних джерел

• 1. Центральний банк та грошово-кредитна політика: підручник / [А.М. Мороз та ін.]. — за ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. — Київ: КНЕУ, 2005. — 556 с. — Бібліогр.: с.498−526.
• 2. Гальчинський А. С. Теорія грошей: навч.-метод. посібник / А. С. Гальчинський. — Київ: Вид-во «Основи», 1998. — 415 с.: іл. — Бібліогр.: с.384−398.
• 3. Афанасьєв А.О. Гроші та кредит: конспект лекцій / Афанасьєв А.О., Кузенко Т. Б., Фісічкін Р.А. — Харків: ХНЕУ, 2006. — 180 с.
• 4. Моисеев С. Р. Инфляционное таргетирование: международный опыт и перспективы его использования в РФ: дис… канд. экон. наук: 08.00.10 защищена 24.04.2003 / Сергей Рустамович Моисеев; Московский Государственый Университет, Статистики и Информатики. — Москва, 2003. — 99 с. — РГБ ОД, 61:03−8/2838-Х
• 5. Булавіна О. Немонетарна сутність інфляційних процесів в Україні / О. Булавіна // Вісник Тернопільської академії народного господарства. — 2001. — Випуск 1. — С. 12−15. — Бібліогр.: 12 с.
• 6. Вечканов Г. С. Макроэкономика. / Г. С. Вечканов, Г. Р. Вечканова. — изд. 2-е (отредактировано и дополненно). — СПб.: Питер, 2006. — 544 с.
• 7. Лаврушин О. Н. Деньги, кредит, банки: учебник / О. Н. Лаврушин. — Москва: Изд-во «Финансы и статистика», 1999. — 112 с.: Библиогр.: с.98−104.

8. Черничко С. Ф. Державне регулювання інфляційних процесів в перехідних економіках: автореф. дис. канд. екон. наук: 08.02.03 / Станіслав Федорович Черничко; Ужгородський національний університет. — Ужгород, 2006. — 20 с.

• 9. Сухань В. О. Антиінфляційна політика в системі макроекономічного регулювання в умовах ринкової трансформації: автореф. дис.. канд. екон. наук: 08.00.01 / Вікторія Олександрівна Сухань; Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. — Харків, 2009. — 16 с.
• 10. Круш П.В.Інфляція:суть, форми та її оцінка: навч. посіб./ П. В. Круш, О. В. Клименко.-Київ.:Центр учбової літератури, 2010. — 288 с.
• 11. Антиінфляційна політика — 2010: сильні і слабкі сторони / упоряд.: Б. А. Курилець [та ін.] - Київ / Київський міський осередок ВМГО «Демократичні перетворення України», 2011. — 63 с.