Перестрахування в страхових операціях

Перестрахування виражає систему відносин, згідно якої страховик НАСК «Оранта», приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим переслідується мета створення по можливості збалансованого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельності страхових операцій[2].

В основі перестрахування — договір, у відповідності з яким одна сторона — страховик — передає повністю чи частково страховий ризик (групу страховик ризиків певного виду) іншій стороні - перестраховику. Він, в свою чергу, приймає на себе зобов’язання відшкодувати страховику відповідну частину виплаченого страхового відшкодування.

Таким чином, в договорі перестрахуванні діють дві сторони: страхове товариство, що передає ризик (перестраховочний ризик) і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик.

Сама операція, пов’язана з передачею ризику, називається цедируванням ризику, або перестраховочною цесією. В цьому зв’язку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, якій його приймає, — цесіонарієм.

Можлива і передача ризику, що прийнятий даним перестраховиком від цедента, повністю або частково іншому страховому товариству. Наступна передача перестраховочного ризику називається ретроцесією, а страхова компанія, яка передає ризик в перестрахуванні третьому учаснику, ретроцедентом. В свою чергу, страхове товариство, що приймає ретроцедируваний ризик, — ретроцесіонарієм [4, с. 123].

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливають з особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно якому перестраховик зобов’язаний виплатити цеденту відшкодування пропорційно долі участі, але лише в тому випадку, якщо цедент виплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов’язаний повідомляти страховика до укладення договору страхування і на протязі всього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуються об'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійного лиха.

Аналогічні обставини витікають з операцій перестрахування. Цедент зобов’язаний надати перестраховику повну й достовірну інформацію про цедируваний ризик. Ця обставина має особливе значення для підтримання довгострокового співробітництва перестраховика з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, страховий платіж, страхове відшкодування, тощо.

Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуація в даному страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав чи обов’язків, що витікають з укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями перестрахування, які підписані цедентом відносно передачі ризиків. Страховик не зобов’язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати взяті ризики повністю або частково в перестрахування [4, с. 123].

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику, завдяки чому відбувається кількісне і якісне вирівнювання портфеля. Механізм передачі страхового ризику можна показати так:

• · Первинне розміщення ризику
• · Вторинне розміщення ризику
• · Третинне розміщення ризику
• · Ретроцедент
• · Перестрахування

Крім перерозподілу ризику, перестрахування виконує деякі допоміжні функції, зокрема, воно дозволяє приймати на страхування унікальні й крупні ризики.

В процесі тривалого розвитку перестраховочних операцій (перше перестраховочне товариство було утворено в німецькому місті Кельні в 1846 p.) сформувались певні види перестраховочних договорів. По формі взаємно взятих зобов’язань цедента й перестраховика договори перестрахування підрозділяються на [4, с. 123]:

• · факультативного перестрахування;
• · облігаторного перестрахування;
• · факультативно-облігаторного перестрахування.

Сам процес перестрахування по перерахованих договорах називається факультативним, облігаторним й факультативно-облігаторним.

Договір факультативного перестрахування виражає собою індивідуальну угоду, що в принципі стосується одного ризику. Цей договір надає сторонам повну незалежність: цеденту — у вирішенні питання, скільки необхідно залишати на власному ризику (власне утримання), перестраховику — у вирішенні питань прийняття ризику в тому чи іншому обсязі. З Бракуванням самостійності прийняття рішень при укладанні кожного договору перестрахування перестраховочні платежі стягуються індивідуально, незалежно від обсягу страхових платежів, які одержує цедент. Як правило, величина платежів за надані гарантії в порядку факультативного перестрахування встановлюється, виходячи із ситуації на перестраховочному ринку.

Відмітна ознака факультативного перестрахування в тому, що, як цеденту, так і перестраховику надана можливість індивідуальної оцінки ризику, і в залежності від цього прийняття певного рішення: цеденту — про передачу ризику, перестраховику — про прийняття ризику. Негативна сторона факультативного перестрахування в тому, що цедент повинен передати частину ризику до початку відповідальності за нього. Перестраховик здебільшого має незначний проміжок часу для всебічного аналізу ризику, який він бере в перестрахування.

Договір облігаторного перестрахування зобов’язує цедента в передачі певних часток у всіх ризиках, що прийняті на страхування. Передача цих часток ризиків перестраховику відбувається лише їв тому випадку, якщо їх страхова сума перевищує певну попередньо встановлену участь страховика. З іншого боку, договір облігаторного перестрахування зобов’язує перестраховика прийняти запропоновані йому в перестрахування частки цих ризиків.

Перестраховочні платежі по договору облігаторного перестрахування завжди визначаються у відсотку від суми страхових платежів, які одержані страховиком при укладанні первинного договору страхування.

Договір облігаторного перестрахування, як правило, підписується на невизначений строк з правом взаємного його розторгнення шляхом попереднього повідомлення партнера про прийняте рішення. Цей договір найбільш вигідний для цедента, тому що всі раніше визначені ризики автоматично одержують покриття у перестраховика. Тому договір облігаторного перестрахування відрізняється від факультативного, в якому предметом договору є кожен відокремлений ризик з врахуванням умов, що визначаються в індивідуальному порядку. Облігаторне перестрахування охоплює весь або значну частину страхового портфеля страховика [4, с. 124].

На практиці також зустрічається змішана (перехідна) форма договору перестрахування — факультативно-облігаторна. Ця форма договорів перестрахування називається договором «відкритого покриття» і дає цеденту право незалежно приймати рішення: у відношенні яких ризиків і в якому розмірі слід їх передати перестраховику. В свою чергу, останній зобов’язаний прийняти цедирувані частки ризиків на попередньо погоджених умовах.

Перестраховочні платежі по договорах «відкритого покриття» визначаються на індивідуальній основі за згодою сторін або пропорційно страховим платежам, які одержані при укладанні первинного договору страхування.

Перестраховику договір «відкритого покриття» може бути невигідним чи небезпечним тому, що цедент схильний передавати в перестрахування лише найбільш небезпечні ризики. Саме з цієї причини договори «відкритого покриття» підписуються перестраховиками, як правило, лише з такими цедентами, що користуються їх повною довірою, виходячи з багаторічної практики їх взаємного співробітництва.