Валютний курс. 
Банк Англії

Процентні ставки впливають на внутрішні грошові умови, такі як умови кредиту, споживчий попит, інвестиції, випуск продукції і ціни. Вони також можуть впливати на вартість фунта стерлінгів у перекладі на іншу іноземну валюту. При інших рівних умовах, чим вище процентні ставки, тим більше іноземних засобів залучається у фунт стерлінгів, таким чином, вони впливають на валютний курс фунта стерлінгів стосовно іноземних валют.

Банк Англії може впливати на валютний курс, використовуючи золотий і валютний запаси країни. Банк Англії може управляти запасами від імені Казначейства. Резерви містяться на спеціальному рахунку, який називається Валютний Зрівняльний Рахунок (Exchange Equalisation Account). Він був утворений ще в 1930;х роках із метою виявлення несподіваних коливань у «зовнішній вартості» стерлінга. Процес, відомий як валютна інтервенція, складається в тому, що Банк Англії купує фунт стерлінга за іноземну валюту, коли необхідно стримати падіння курсу або продає їх, намагаючись утримати ріст курсу. Ці операції, звичайно, не можуть точно визначити курс фунта стерлінгів на ринку, а існує маса інших способів, крім офіційної інтервенції.

Будучи членом Механізму валютних курсів (ERM — exchange rate mechanism) з 8 жовтня 1990 року, Великобританія була зобов’язана підтримувати курс своєї валюти у визначених рамках стосовно іноземних валют. Після виходу з ERM 16 вересня 1992 року Великобританія перейшла до плаваючого валютного курсу.

Короткочасні процентні ставки і валютна інтервенція є принциповими інструментами монетарної політики у Великобританії. У минулому використовувалися й інші інструменти. Наприклад, на початку 1980;х Банк Англії продав більше державного боргу, чим було необхідно для задоволення потреб уряду, із метою зменшити грошову масу в обігу. Ця політика була скасована в 1985 році. Інші інструменти містили в собі введення спеціальних" стель банківського кредитування" (скасований у 1971 році); вимоги до банків тримати резерви в Банку Англії відповідно до того, наскільки швидко росло число їхніх внесків (скасований у 1980 році); видання керівництва по банківському кредитуванню, націленого на поменшання обсягів видачі кредитів клієнтам.

Одним із найважливіших інструментів сучасної монетарної політики є резервна політика, Крупнов Ю. С. Резервная политика центральных банков за рубежом. // Банковское дело. — 1997. — № 3. — с. 28 яка заснована на зміні вимог центрального банку до обов’язкових (мінімальних) резервів комерційних банків і інших кредитних інститутів. Усі основні знаряддя грошово-кредитного контролю спрямовані в першу чергу на регулювання величини залишків на резервних рахунках кредитних установ у центральному банку або умов поповнення цих рахунків.

Історично обов’язкові резерви розвилися з необхідності для комерційних банків завжди мати напоготові готівку у виді так називаних касових резервів для безперебійного виконання платіжних зобов’язань по поверненню депозитів вкладникам і проведення розрахунків з іншими банками. Іншими словами, касові резерви, які зберігалися комерційними банками в центральному банку, служили гарантійним фондом для погашення депозитів.

З створенням високорозвиненої дворівневої банківської системи касові резерви комерційних банків, які розміщувалися ними на рахунки в центральному банку, перестали бути гарантійним фондом для погашення заборгованості по внескам. Немаловажну роль тут зіграло поліпшення організації і техніки вчинення банківських операцій, а також створення системи страхування депозитів. Як відзначають деякі економісти, сучасним банкам звичайно достатньо мати в наявності не більш 2% своїх коштів.

В цей час мінімальні резерви мають подвійне призначення:

вони повинні забезпечувати постійний рівень ліквідності комерційних банків ;

вони є інструментом центрального банку для регулювання грошової маси, платежеі кредитоспроможності комерційних банків.

Регулювання центральним банком норм указаних резервів впливає безпосередньо на величину оборотних фондів комерційних банків, а, отже, на їхній кредитно-фінансовий потенціал. При збільшенні норми обов’язкових резервів зменшується розмір оборотних фондів банків, і навпаки.

Зниження ефективності ролі мінімальних резервів як інструмента грошово-кредитної політики обумовлено взятим у 80-ті роки курсом на фінансову лібералізацію. Але усе ж прийом і зберігання поточних і строкових вкладів кредитних інститутів продовжує залишатися однією з найважливіших функцій сучасного центрального банку, незважаючи на те, що ці депозити займають невелику питому вагу в балансі центральних банків. Без цього центральні банки не зможуть виконувати свої інші функції, тобто бути «банком банків», «банкірами і касирами уряду», проводити офіційну грошово-кредитну і валютну політику, постачати в економіку необхідну кількість грошей у безготівковій і наявно-грошовій формі, управляти внутрішнім і зовнішнім державним боргом, здійснювати нагляд за банками і фінансовими ринками.

Найважливішою функцією Банку Англії є керування державним боргом країни. Англійський уряд витрачає, як правило, більше, ніж він одержує у виді податків.

Щоденні потоки коштів між урядом і ринком відбиваються рухом коштів на рахунку Національного Кредитного Фонду (National Loans Fund — NLF) у Банку Англії. У випадку короткострокового дефіциту NLF може покрити його, узявши кошти в Банку Англії, а лишні засоби поміщаються в Банку. http://www.bankofengland.co.uk/borrow.htm.

Таке пряме фінансування є тільки короткостроковим і принципова роль Банку Англії, який діє від імені Казначейства, залучити засоби. Банк контролює новий борг уряду й існуючий обсяг боргу. Трьома основними формами урядових позик є казначейські векселя, урядові фондові папери (відомі як високонадійні цінні папери) і позики на валютному ринку.

Фінансування державного боргу здійснюється Банком Англії відповідно до заявки Уряду, поданої в Бюджетному Посланні. Дефіцит бюджету на фінансовий рік покривається з трьох джерел, що перераховані в таблиці нижче:

Джерело: Вимога Уряду на 97−98 фінансовий рік. Цифри можуть не давати в сумі 100% у виді округления.

Пояснення:

CGBR — Central Government Borrowing Requirement — запит уряду на додаткове фінансування — фіксується в Бюджетному посланні.

Expected nET cHANGE iN tHE Official Reserves — очікувана зміна офіційних резервів — не прогнозується, у діяльності Банку використовується реальне значення.

Treasury Bills aND oTHER sHORT tERM dEBT і - казначейські векселя й ін. короткострокові інструменти — використовуються для регулювання ринків, а не для фінансування заборгованості.

Gilts — Облігації - продаються рівномірно протягом року. Сезонні варіації у фінансуванні покриваються короткостроковими інструментами.

Банк Англії - єдиний емісійний інститут в Англії й Уельсі. (Монети випускаються Королівським монетним подвір'ям (Royal Mint) від імені Казначейства і їхній випуск не знаходиться в компетенції Банку Англії). Увесь прибуток від випуску банкнот надходить уряду.

Банк Англії випускає свої банкноти вже протягом 300 років. Емісія вимагає великих витрат праці і чималих засобів. Дизайн банкнот і їхнє виробництво є задачею Банківської друкарської фабрики в Эссексе. Банк не тільки друкує гроші, він постачає їх через свої відділення (котрих 5 — у Брістолі, Бирмингеме, Лидсе, Манчестері і Ньюкасле) http://www.bankofengland.co.uk/note.htm комерційні банки по усій країні, вилучає з обігу старі купюри. Середній термін обертання купюри вартістю 5 ф. ст. — 1 рік, а вартістю 50 ф. ст. — 3−4 року.

Якщо раніше банкноти могли бути обмінені на золото, то з 1844 року емісія носить фидуціарний характер, тобто уряд може випускати в обертання будь-яку кількість грошей, помістивши в сейфи Банку боргові розписки. На практиці розміри емісії диктуються не позиковими потребами уряду, а потребами самого грошового обігу, здатністю Банку Англії задовольнити попит на грошові знаки з боку комерційних банків. Тому лише порівняно невелика частина національного боргу осідає в Емісійному Департаменті.

Банк Англії почав здійснювати випуск банкнот практично з моменту його заснування в 1694 році. Принциповими ознаками банкнот Банку є:

Обіцянка заплатити/ pROMISE tO pAY — зобов’язання Банку Англії виплатити номінальну вартість усіх банкнот, випущених Банком Англії, незалежно від терміна випуску, за умови, якщо залишки банкнот мають ознаки автентичності і можна стверджувати, що по даної банкноті ще не подавався запит на погашення. У средньому Банк Англії одержує 23 000 запити на прийом такий банкнот.

Legal Tender/ легальний платіжний засіб — мабуть найважливіша характеристика банкнот. Всупереч узагальненій думці, вона не означає, що банкноти повинні прийматися як платіжний засіб при вчиненні фінансових транзакций, а значить тільки, що кредитор не має права відмовитися від прийому цих баккнот у погашення боргу. Цікаво, що статус легального платіжного засобу банкноти Банку Англії мають тільки в Англії й Уельсі. У тойже час, у Шотландії і Північної Ірландії статусом легального платіжного засобу володіють тільки монети (Казначейства Великобританії).

Таблиця 4: Обсяг банкнот в обертанні у Великобританії.

• (а) — банкноти гідністю 1 ф. ст. не випускаються з 1984 року
• (б) — виключаються купюри великої вартості, які використовуються всередині Банку Англії http://www.bankfacs.org.uk/fsbndist.htm

Таблиця 5: Кількість нових купюр, які випускаються щороку.

Нагляд за кредитно-фінансовими установими в різних країнах відрізняється як сполученням форм організації надзорной діяльності, так і самою структурою системи. До країн, у яких надзорная діяльність є прерогативою винятково центрального банку, належить Великобританія.

Банк Англії реалізує функції нагляду шляхом:

регулювання виходу організації на ринок банківських послуг. Створення банку регулюється банківським законодавством. Наприклад, мінімальний розмір початкового капіталу повинний складати не менше 5 мільйони фунтів стерлінгів для банків і не менше 1 мільйона фунтів стерлінгів для інших кредитних інститутів;

установлення для банків економічних нормативів і норм діяльності і здійснення документарного нагляду за їхнім дотриманням;

проведення інспекційних перевірок на місцях (в Англії цей обов’язок покладається на зовнішніх аудиторів);

висування вимог до кредитних установ по усуненню виявлених хиб і контролю за їхнім виконанням банками в строго визначені терміни;

втручання в разі потреби в діяльність кредитних організацій.