Виклад основного матеріалу

Загальна структура компетентності сучасного учителя/викладача ІМ складається з наступних компетенцій:

• 1) професійна іншомовна комунікативна компетенція;
• 2) професійні компетенції (україномовна комунікативна, філологічна, психолого-педагогічна, методична);
• 3) загальні компетенції (загально-наукові, соціально-

особистісні, інструментальні) [3, с. 263].

Сучасний російський методист О. Соловова приділяє велику увагу проблемі формування професійно-орієнтованої комунікативної компетенції учителя/викладача іноземної мови. Вона підкреслює, що у вчителя/викладача іноземної мови мають бути сформовані наступні навички та вміння:

• * планувальні вміння;
• • організаційні вміння;
• • уміння у забезпеченні контролю та оцінювання;
• • аналітичні вміння;
• • дослідницьки вміння;
• • професійно-комунікативні вміння;
• • психолого-педагогічна компетенція;
• • філологічна компетенція;
• • особистісні характеристики [5].

Згідно з дослідженнями А. Щукіна, здатність викладача/учителя ІМ до реалізації успішної професійної діяльності включає:

• Знання в галузі:

о дидактики;

о психології;

о мовознавства;

о методики;

о психолінгвістики;

о інших наук, значущих для діяльності педагога;

• Володіння професійними вміннями:

о конструктивними (відбір та організація навчального матеріалу);

о організаційними (організація педагогом власної діяльності та діяльності учнів);

о гносеологічними (відповідне/правильне врахування індивідуальних особливостей особистості учня/студента);

0 комунікативними (забезпечують процес педагогічного спілкування на уроці) [8].

Таким чином, професійна компетентність учителя/викладача ІМ — це інтегральна характеристика, яка визначає здатність розв’язувати професійні проблеми і типові професійні завдання, що виникають у реальних ситуаціях професійної педагогічної діяльності, з використанням знань, професійного і життєвого досвіду, цінностей і схильностей [2; 3].

Вітчизняні методисти виокремлюють чотири групи професійно значущих комунікативних вмінь учителя/викладача ІМ:

1 група — вміння, зорієнтовані на самопізнання та пізнання учнів (професійно спрямоване усвідомлення учителем власного досвіду вивчення ІМ, співвідношення його з теорією і практикою навчання і проекція отриманих даних на індивідуальні можливості учнів у певних умовах навчання).

ІІ група — вміння, зорієнтовані на планування іншомовного спілкування (планування цілеспрямованого навчального комунікативного впливу на учнів під час підготовки до уроку).

ІІІ група — вміння, зорієнтовані на реалізацію плану іншомовного спілкування та його корекцію (залучення учнів до іншомовного спілкування, створення сприятливого мікроклімату на уроці/занятті тощо.

!V група — вміння зорієнтовані на аналіз іншомовного спілкування (самоконтроль учителя/викладача під час педагогічного спілкування, самокорекція) [3, с. 266].

Типові програми з іноземних мов для вищих навчальних закладів передбачають, серед інших, професійні цілі та завдання навчання у педагогічному ВНЗ, а саме:

професійна ціль: формувати у студентів професійну компетенцію шляхом ознайомлення їх з різними методами і прийомами навчання іноземної мови та залучення до виконання професійно орієнтованих завдань [4, с. 3].

Випускники вищих навчальних закладів серед інших завдань повинні:

• • вільно користуватися англійською мовою у професійних, наукових та інших цілях;
• • застосовувати культурологічну інформацію у професійній діяльності;
• • використовувати власний досвід оволодіння іншомовним мовленням у викладацькій діяльності;
• • демонструвати впевненість і позитивну мотивацію у користуванні іноземною мовою; усвідомлювати роль учителя як у шкільному, так і у позашкільному оточенні [4, с. 4].

У своїх дослідженнях методист О. Тарнопольський формулює професійно орієнтовані складники мети формування мовленнєвої компетенції у чотирьох видах діяльності (говорінні, письмі, читанні та аудіюванні) на різних етапах навчання у ВНЗ (на початковому, основному та просунутому етапах) [6].

Проаналізуємо, наприклад, зміст навчання іншомовного професійно орієнтованого усного мовлення:

проектувальні вміння створювати навчальні комунікативні ситуації (НКС); виявляти потенційні труднощі в оволодінні усним мовленням; укладати і/або розробляти опори для навчання усного мовлення; укладати і/або самостійно розробляти додаткові навчальні вправи; добирати необхідні засоби мовної і немовної наочності для формулювання НКС; розробляти логіко-комунікативні плани (схеми) діалогічних фрагментів з різними комунікативними завданнями; використовувати різні види опор (вербальні, невербальні) для навчання усного мовлення в залежності від ступеня навчання, характеру мовленнєвого матеріалу та функціонального типу монологу/діалогу;

адаптаційні адаптувати своє мовлення до конкретних умов навчання; розпочинати вправу; управляти учнями підчас її виконання; надавати необхідні пояснення; закінчувати вправу й адекватно діяти після завершення роботи над нею; володіти виразами класного вжитку; перефразовувати складні висловлювання чи текст;

організаційні давати чіткі вказівки; надавати необхідні пояснення; демонструвати зразки невербальної поведінки; виступати в ролі ініціативного співрозмовника і залучати учнів до різних форм (діалогічної і монологічної) мовленнєвого спілкування; ставити навідні запитання для управління висловлюваннями учнів за ілюстративною опорою, при переказі чи обговоренні тексту; перебудовувати мовленнєву поведінку учнів відповідно до зміни умов навчальної ситуації тощо;

мотиваційні стимулювати іншомовну мовленнєву діяльність учнів у говорінні в типових ситуаціях усного спілкування;

комунікативні говорити виразно й емоційно; використовувати стратегії спілкування для зрозумілості свого мовлення; використовувати різні прийоми отримання й передачі інформації в усному мовленні; проводити уроки ІМ; розвивати й доповнювати повідомлення учня, наводячи відповідні приклади і деталізуючи основні положення; детально викладати інформацію про письменника, явище культури; виступати з підготовленим коментарем щодо окремих питань тощо;

дослідницькі використовувати засоби інформаційних технологій, засоби активних форм навчання з метою вдосконалення умінь усного мовлення;

контролюючі здійснювати (само)запис і коректорське прослуховування своїх висловлювань; редагувати усні (в запису) мовленнєві висловлювання; реагувати на неправильну відповідь учнів; коригувати типові (лексичні, граматичні, стилістичні) помилки учнів; мотивувати оцінку і спрямовувати учнів на виправлення помилок; встановлювати джерело (причину) помилки і пояснювати її [3, с. 273].

Загальна система вправ для навчання професійно орієнтованого спілкування включає чотири основні групи:

• 1) для навчання професійно орієнтованого говоріння (монологічного, діалогічного та полілогічного мовлення);
• 2) для навчання професійно орієнтованого аудіювання;
• 3) для навчання професійно орієнтованого читання;
• 4) для навчання професійно орієнтованого письма.

Кожна група має відповідні типи та види вправ для кожного етапу навчання, які містяться не тільки у підручниках та НМК, але і розробляються самими викладачами ВНЗ.

У сучасному навчальному процесі у вищих навчальних закладах існують різноманітні форми організації вербальної професійно орієнтованої комунікації.

• • форма запитання-відповіді;
• • лекція в системі педагогічної комунікації;
• • академічна лекція;
• • модуль-лекція;
• • лекція-занурення;
• • лекція-дискусія;
• • лекція-презентація;
• • лекція-самопрезентація;
• • відео-лекція;
• • круглий стіл;
• • регламентована дискусія;
• • супервізія та інтервізія [3, с. 280].

На основі аналізу сучасної методичної літератури та педагогічного досвіду вищих навчальних закладів останніх років можна запропонувати наступні типові завдання для формування іншомовної професійно орієнтованої комунікативної компетенції:

• 1) аналіз професійно значущої інформації з метою організації на її основі дискусії;
• 2) виділення комунікативних умінь, необхідних для здійснення ефективної комунікації у професійно значущих сферах спілкування;
• 3) обмін професійним досвідом з колегами у контексті питань, що пропонуються для обговорення;
• 4) робота в режимі «мозкового штурму» на основі «лотереї коротких виступів»;
• 5) прогнозування варіантів мовленнєвої поведінки учасників у ситуаціях професійного міжкультурного спілкування різних рівнів формальності і його симуляції (рольове/ділове програвання на основі відповідних опор);
• 6) зіставний аналіз подій у професійній сфері в англомовному середовищі із подібними подіями в Україні з наступним обговоренням принципових відмінностей в інтересах спеціалістів, способах розповсюдження професійно значущої інформації тощо [7; 2].