Фізична терапія, ерготерапія: тлумачення професійної діяльності

Входження України у світовий освітній простір, зокрема Болонський процес, вимагають пошуку нових напрямів у розбудові сфери професійної освіти. Одним із таких напрямів сьогодні є саме фізична терапія, ерготерапія, що є дещо більшим і ґрунтовнішим, аніж просто діяльність. В її основі лежить саме поняття «занятість», яке відрізняється від звичайної діяльності сенсом, метою, культурним і соціальним змістом, що є індивідуальними для кожної особи. Саме повсякденна занятість створює засоби, на основі яких триває фізичний, когнітивний, соціальний та емоційний розвиток людини, формуючи її внутрішній світ і ставлення до інших, що, своєю чергою, відображається в поведінці й інтересах людини.

Наші попередні дослідження з термінологічних питань допомогли розкрити вітчизняне тлумачення термінів «фізична реабілітація» і «фахівець з фізичної реабілітації», а також виявили подібність між національним трактуванням терміна «фізична реабілітація» та інтернаціональним трактуванням терміну «фізична терапія» (physical therapy). Було встановлено, що словосполучення «фізична реабілітація» не використовується в економічно розвинутих країнах як назва галузі чи спеціальності. Визначення фізичної реабілітації нам віднайти не вдалося. Таким чином, пошук сучасного міжнародного відповідника спеціальності «фахівець з фізичної реабілітації» залишається актуальним питанням. Для його вирішення ми продовжити вивчати зміст терміна «фізична терапія» («фізіотерапія»). Нагадаємо, що терміни «фізична терапія» і «фізіотерапія» в англомовних літературних джерелах є синонімами, а в україномовній науково-методичній літературі термін «фізична терапія» не поширений [2].

Внесення до Таблиці відповідності Переліку наукових спеціальностей (Перелік 2011) і Переліку галузей знань та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти (Перелік 2015), затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 6 листопада 2015 року № 1151, таких змін: спеціальність «24.00.03 Фізична реабілітація» галузі науки «24 Фізичне виховання та спорт» (Перелік 2011) перевести у відповідність спеціальності «227 Фізична терапія, ерготерапія» галузі знань «22 Охорона здоров’я». Внесення до Таблиці відповідності Переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра (Перелік 1), Переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра (Перелік 2), та Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти (Перелік 2015), затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 6 листопада 2015 року № 1151, таких змін: у Переліку 2015 р. цифри і слова «227 Фізична реабілітація» замінити на цифри і слова «227 Фізична терапія, ерготерапія», що відповідатиме напряму підготовки 6.10 203 «Здоров'я людини». Питання виникли після внесення до Переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти, спеціальності «227 Фізична терапія, ерготерапія» замість спеціальності «227 Фізична реабілітація» (постанова Кабінету Міністрів України від 01 лютого 2017 року № 53). Всі перелічені вище зміни зумовлюють пошук нових шляхів тлумачення професійної діяльності фізичної терапії, ерготерапії. Ерготерапія як сфера професійної діяльності ставить за мету зрозуміти ці характеристики зайнятості кожної людини, ознайомитися з бажаннями та потребами людини і створити сприятливі умови для її залучення до реалізації важливої для неї занятості. фізичний реабілітація ерготерапія суспільний Ерготерапія (occupational therapy) — це професія, спрямована на повернення людини до повсякденної діяльності та суспільного життя з урахуванням при цьому її особистих потреб і бажань. Слово «occupation», яке використовується в англійській мові, походить від латинського «occupatio», що в перекладі означає «занятість» і передає спрямованість на те, щоб людину «зайняти або захопити» [10].

Повсякденна людська занятість позначена певними формами, сенсом, метою, стилем культури та соціальним та економічним змістом. Бути зайнятим означає використовувати та навіть контролювати свій час та простір. Заняття — це сукупність усього того, що людина робить. Воно забезпечує основу самоусвідомлення, залучає до навколишнього світу, дозволяючи при цьому вижити і зберегти себе. Заняття розвиває здібності та навички, сприяючи задоволенню інтересів, вираженню цінностей людини [3]. З цього випливає, що якщо діяльність є занятістю, то вона повинна бути пізнавальною, оскільки, пізнаючи явище, людина може описати його і, отже, повідомити про нього.

Метою цієї статті є представлення тлумачення поняття «occupational therapy» як «заняттєвої терапії». Ми зосереджуємося на завданнях висвітлення «занятості» як центральної діяльності (активності), що лежить в основі заняттєвої терапії та забезпечує її функціонування як сфери професійної діяльності, а також на описі ролі занятості у процесі розвитку людини. Наукові праці з цих питань є переважно зарубіжними [5].

Дослідники використовують терміни «ерготерапія», «працетерапія» та «трудотерапія», посилаючись на процес виконання і в такий спосіб акцентуючи увагу на описі лише того, що можна означити, як робити, тобто дії в занятості, в той час, як заняттєва форма стосується контексту «робити ситуацію», що забезпечує її метою і сенсом [6]. Заняття містить завдання, які взаємопов'язані певними характеристиками. Найголовніше, щоб вони мали сенс для особи, яка займається ними. Поняття «занятість» містить декілька елементів, починаючи від спрямованості мети та використання часу і закінчуючи впливом культури і навколишнього середовища на людину. У сукупності вони підкреслюють складність так званої «психології» занятості. Заняттєва форма передбачає виконання певних дій у певному місці та в певний час, що наділяє це виконання конкретним змістом [2].

Заняттєва терапія розглядає «занятість» як засіб і як результат. Працюючи з клієнтами, заняттєві терапевти спрямовують свої зусилля на надання допомоги клієнту в тому, щоб діяти. Зміна діяльності спрямована на підтримку залучення у значущу занятість, що, відповідно, впливає на здоров’я, благополуччя та життєве задоволення. Занятість розглядається як діяльність, що має унікальне значення і мету в житті особистості та вважається центральним моментом для самовизначення людини, її компетенції, впливаючи на те, як кожен проводить час і приймає рішення [2]. Заняття має свої певні межі, пов’язані з тим, де воно відбувається і за яких обставин, тим самим утворюючи важливу частину людського досвіду і життя. Воно формує людську ідентичність та робить внесок у її самовідчуття. Зміст і значення заняття часто залежать від оточення людини і впливають на соціальний аспект саме в тому, як людина описує заняття та як вона його цінує.

Терапевти сприяють залученню у зайнятість і повсякденну життєву активність, враховуючи всі види діяльності, до яких людина, група людей чи населення можуть бути залучені, та використовують свій досвід для вирішення питань ефективності в усіх сферах, що впливають на людську здатність брати участь у занятті та різноманітних заходах, важливих для неї. Дана людська діяльність сортується за категоріями, які називають «сферами занятості»: це повсякденна діяльність, інструментальна діяльність, освіта, робота, ігри, відпочинок та участь y житті суспільства.

Термін «діяльність» описує загальні дії людини, тобто процес, завдяки якому людина досягає поставленої мети, що виникла внаслідок появи потреби, але самі по собі дії не є такими важливими і значущими для неї, як «занятість». Розрізняють чотири типи діяльності: необхідна діяльність як задоволення базових фізіологічних потреб і потреб самообслуговування: прийняття їжі, сон, особистий догляд, гігієна та ін.; діяльність за угодою як оплачувана праця або освіта у навчальному закладі, що базується на взаємному обміні та відбувається, в основному, за межами дому; діяльність за зобов’язанням, що носить характер роботи або продуктивної праці та, зазвичай, не передбачає грошової винагороди: це робота по дому, приготування їжі, похід до магазину, догляд за дітьми та ін.; діяльність у вільний час, тобто час, що залишився після необхідної діяльності, діяльності за угодою та діяльності за зобов’язанням: відпочинок та інші види діяльності, які людина хоче виконувати [5].

Американський психіатр А. Мейєр (1866−1950 рр.) писав: «Те, як люди використовують свій час, і те, чим вони займаються, має вирішальне значення для їхнього добробуту» [7]. Людська діяльність займає центральне місце в житті людини та формується під впливом вроджених пізнавальних, емоційних та фізичних здібностей, а також середовища, в якому людина живе та працює. Вибір, до якої діяльності залучитися, залежить від здібностей, уподобань, цінностей, обов’язків та очікувань кожної людини.

Сьогодні про розвиток людини відомо більше, ніж у будь-який інший період історії людства. Дослідження мозку й людського генотипу розширює знання про біологічні сили, що формують людський досвід. Однак біологія сама по собі не може пояснити, як і чому людина змінюється впродовж життя. Розвиток людини як соціальної істоти вимагає виховання з боку батьків та суспільства. Крім того, діяльність впродовж усього життя призводить до досягнення мудрості старшого віку. Переживання найчастіше відбуваються в контексті щоденних занять людини, у тих видах діяльності, завданнях або функціях, які пов’язані із самообслуговуванням, грою або відпочинком, роботою й іншими виробничими цілями (наприклад, освіта), що становлять основу повсякденного життя [9]. Отже, занятість складає досвід, через який навчання відбувається або безпосередньо, або опосередковано, а вивчення занятості допомагає зрозуміти чинники, що впливають на розвиток людини.

Від сформованості навичок залежить продуктивність тієї чи іншої діяльності. Заняттєві терапевти, використовуючи кваліфіковане спостереження, конкретно визначають, які навички є ефективними або неефективними під час виконання занятості, а саме: моторні навички — це спостереження за тим, як клієнт рухається і взаємодіє з об'єктивними завданнями та середовищем; аспекти рухової навички включають поставу, рухливість, координацію рухів, силу й енергію; процес реалізації навичок — це спостереження за тим, наскільки вміло клієнт управляє і змінює дії під час виконання завдання; аспекти процесу застосування навички включають енергію, знання, тимчасову організацію, організацію простору й об'єктів, а також адаптацію; приклади продуктивності специфічного процесу навичок включають підтримку уваги на завданні, вибір відповідного інструменту та матеріалу для виконання цього завдання, логічну організацію робочого простору або відповідність методу виконання завдання у відповідь на проблему; зв’язок навичок — це спостереження за тим, як вправно клієнт передає свої або чиїсь наміри, потреби і координати соціальної поведінки, взаємодіючи з іншими людьми. Аспекти зв’язку/взаємодії навичок включають тілесність, обмін інформацією і відносини з людьми. Приклади продуктивності специфічних взаємодій навичок включають жести для позначення намірів із проханням надати інформацію або виразити афект, або встановити контакт з іншими людьми [8].

Коли людина бере участь у занятості, вона вчиться діяльності в результаті самостійного вибору та мотивації. Залучення до занятості включає в себе як суб'єктивні (емоційні або психологічні) аспекти, так і об'єктивні (фізичні) аспекти діяльності. У розумінні заняттєвої терапії (англ. occupational therapy) здоров’я підтримується тоді, коли людина бере участь у занятті та заходах, що задовольняють її бажання або необхідність участі вдома, у школі, на робочому місці та в суспільному житті.

Поведінка людини спостерігається на основі фізичного, когнітивного, емоційного та соціального стану індивідуума. Дослідження людського розвитку свідчать про те, що ці зміни з плином часу, зазвичай, відбуваються систематично і впорядковано.

Фізичний розвиток включає в себе функції організму та структуру тіла, тобто становить собою ріст і розвиток усіх частин тіла, зміни в руховому апараті та сенсорній системі організму людини. Він триває під генетичним впливом і впливом екологічних факторів, таких, як харчування, якість охорони здоров’я та ін.

До когнітивного розвитку відносять функції організму, структуру тіла, діяльність та участь у ній. Когнітивний розвиток включає в себе всі зміни психічної системи, необхідні для інтелектуальної діяльності, мислення, навчання, пам’яті, вирішення проблем і спілкування. Пізнавальний розвиток перебуває під впливом генетики, фізичного розвитку, а також екологічних факторів, таких, як соціальна стимуляція, харчування та якість медичної допомоги.

Емоційний розвиток людини — це функції організму, структура тіла, діяльність й участь у ній. Він включає в себе розвиток почуття прихильності, довіри, безпеки і любові, а також особисті емоції та почуття. Емоційний розвиток приводить до появи самовідчуття і ставлення людини до інших. Це відображається в поведінці, інтересах та стратегіях, що використовуються для взаємодії з іншими людьми у повсякденному житті. На емоційний розвиток впливають фізичний і когнітивний чинники, а також природні ресурси.

Соціальний розвиток включає в себе функції організму, структуру тіла, діяльність, участь у ній і вплив навколишнього середовища. Соціальний розвиток відповідає за соціалізацію, моральний розвиток, відносини з сім'єю й колегами. Він становить собою набуття ролей і обов’язків, таких як шлюб, батьківство, професійна й освітня діяльність. Соціальний розвиток відбувається через взаємодію фізичної особи з її соціальним, культурним і фізичним навколишнім середовищем та залежить від індивідуального і соціального контексту [5].

Більшість теорій розвитку конкретно не розглядають актуальну концепцію занятості, представлену дослідниками і вченими, але вивчення розвитку забезпечує основу для розуміння занятості. Багато моделей заняттєвої участі вирішують проблеми розвитку та жодна з них не надає єдиного пояснення ролі занятості впродовж усього життя.

П. Балтес описав два підходи до вивчення розвитку: 1) у центрі перебуває людина (цілісний підхід); 2) у центрі перебувають функції людини. Перший розглядає людські системи і спроби зрозуміти розвиток, описуючи вікові періоди або стан поведінки в загальній картині життя. Другий — це орієнтований підхід, який фокусується на виборі конкретної категорії поведінки, а потім описує механізми, що змінюються у ній із часом [7]. Згодом учені дійшли висновку, що обидва підходи необхідні для того, щоб повністю зрозуміти вікові зміни в поведінці людини.

А. Шевцов визначає такі принципи ортопедагогічного підходу: врахування поліморфності клінічних проявів та складності патогенезу порушень; мультифакторність та особистісно орієнтована спрямованість комплексного корекційно-реабілітаційного впливу на фізичне, психічне та соціальне здоров`я й розвиток; використання інтегральних міждисциплінарних корекційно-реабілітаційних технологій (методика Марії Монтессорі, кондуктивна педагогіка Петьо, анімалотерапія, ігротерапія, арт-терапевтичні методи, ерготерапія тощо); застосування в методиках роботи інтеграції всіх способів засвоєння дитиною світу; мультидисциплінарність командної роботи ерготерапевтів та реабілітологів. Як зазначає А. Шевцов, системність та цілісність, комплексність має бути наріжним каменем побудови методологічних принципів ортопедагогіки. Ті ж самі принципи мають бути базисними при створенні ерготерапевтичної технології [6].

Вчені визначають заняттєву участь у розвитку людини як «здатність вибирати, організовувати і задовільно виконувати значущу занятість як у культурному відношенні, так і у відповідності до віку, турботи про себе, насолоджуючись життям і прагнучи до емоційної, соціальної та економічної спільноти» [8]. Зв’язок між ерготерапією та розвитком не викликає сумнівів і висвітлюється у таких принципах:

• 1. У людини є здатність брати участь у занятості.
• 2. Занятість є складною і багатовимірною діяльністю.
• 3. Занятість має розглядатися в контексті навколишнього середовища.
• 4. Занятість проходить випробування в контексті часу.
• 5. Занятість має сенс для людини, яка займається нею.
• 6. Занятість впливає на здоровья і благополуччя людини.
• 7. Занятість виступає як засіб і процес упродовж розвитку людини [5].

Означені взаємозумовлені відносини можуть спостерігатися у прагненні займатися діяльністю, що забезпечить можливості для ефективності, майстерності та серйозності відносин з іншими. Заняттєві терапевти використовують поняття занятості як засобу досягнення цього явища. Вибір заходів залежить від вимог, що долаються окремими і наявними ресурсами для задоволення потреб [3]. Означені процеси є вузькоспецифічними для окремої людини, її віку, фізичного і соціального стану.

Відносний розподіл ресурсів для конкретного заняття змінюється впродовж усього життя. Саме тому занятість є організованим і значущим завданням і заходом у повсякденному житті, у процесі розвитку людини (формуючи її фізичний, соціальний, когнітивний та емоційний стани), окремо визначає потужність і мотивацію особистості до участі в цих заходах. Хоча зростання і втрати відбуваються у будь-якому віці, традиційна теорія розвитку припускає, що в цілому ресурси зорієнтовані на: зростання на початку життя, підтримання в середньому віці й управління або компенсацію втрат у подальшому житті. Дослідження людського розвитку показали, що ця динамічна взаємодія є систематичною і передбачуваною на конкретному етапі життя.

Список використаної літератури

• 1. Багрій І. П. Теоретичне осмислення поняття «занятості» у заняттєвій терапії / І. П. Багрій // Теоретичні та практичні аспекти розвитку педагогіки та психології: збірник тез наукових робіт учасників міжнародної науковопрактичної конференції (м. Львів, 14−15 червня 2013 року). — Львів: ГО «Львівська педагогічна спільнота», 2013. — С. 109 — 112.
• 2. Всеукраїнська благодійна організація «Даун синдром», 2010. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: ttp://www.downsyndrome.org.ua/forum/index.php/topic/608-argoterapevt .
• 3. Ерготерапія і життєдіяльність, 2013 — [Електронний ресурс]. — Режим доступу :

http://www.ergoterapia.wordpress.com/2013/01/30/ерготерапія-і-життєдіяльність.

• 4. Українська асоціація фізичної терапії. Загальні питання фізичної реабілітації. Що таке ерготерапія? [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.physrehab.org.ua/forum/topic/83.html.
• 5. Эрготерапия (Occupational Therapy) — новая профессия в сфере реабилитации для Украины. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.uaua.info/mamforum_arch/theme/516 316.html.
• 6. Шевцов А. Г. Освітні основи реабілітології: [монографія] / А. Г. Шевцов. — К.: «МП Леся», 2009. — 483 с.
• 7. Baltes P. B. Theoretical propositions of lifespan developmental phychology: On the dynamics growth and decline // Developmetal Phychology. — 2015. — № 23(5). — P. 611- 626.
• 8. Christiansen C. H. Introduction to occupation: The art and science of living / Carles H. Christiansen, Elizabeth A. Townsend. — 2nd ed. Library of Congress Cataloging-inPublication Data, 2013. — 434 p.
• 9. Christiansen C. H. Occupational Therapy, Performance, Participation and Well-being / Carles H. Christiansen. — Library of Congress Cataloging-in-Publication Data, 2005. — 668 p.
• 10. Occupational Therapy Practice Framework: Domain and Process // American Journal of Occupational Therapy. — 2011. — № 56. — P. 609 — 639. Moruno Miralles P. Occupational Therapy: An historical perspective. 90 years after its establishment: [Internet monograph] / Moruno Miralles P., Talavera Valverde M. A. — TOG (A Coruna): APGTO, 2014. — 323 p. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www. revistatoq.com