Наукова робота у педуніверситетах як чинник педагогічного поступу

Суспільство знань, що формується прискореними темпами у сучасному світі і накладає свій відбиток на ті соціальні і культурні трансформації, що відбуваються в Україні, передбачає залучення до цих радикальних перетворень педагогічних ідей, які є вагомими чинниками духовного розвитку людства.

Варто зазначити, що педагогічний поступ, без якого неможливий духовний розвиток людства, тісно пов’язаний з організацією духовного виробництва у педуніверситетах, суттєвою складовою якого є наукова робота. Педагогічні дослідження тут вже за своїм визначенням відіграють провідну роль. При цьому йдеться не тільки про кількісне домінування педагогічних досліджень, а й про педагогізацію усієї науково-дослідної роботи. Річ у тому, що наукові дослідження в педуніверситетах здебільшого мають комплексний характер, утворюючи міждисциплінарні синтези педагогічних, філософських та соціально-політичних ідей. Це торкається не тільки гуманітарних наук, а й природничих, гуманітаризація яких є відповіддю на виклики суспільства знань.

Педагогічний університет є не тільки навчально-виховним інститутом, а й генератором педагогічних ідей, кумуляція та верифікація яких є передумовою педагогічного поступу. Але цим не обмежується специфіка культурного виробництва у педуніверситеті, який є своєрідною лабораторією, де формується вчитель. Практична складова широко представлена у дослідницьких проектах, що розробляються і здійснюються у педвузах. Звернемо увагу на такий момент. Педагогічний поступ розгортається не тільки у освітньому просторі, а й у полі культури. Як зауважує В. Кремень, домінантними імперативами сучасної гуманістичної тріади «людина-освіта — культура» виступають: 1) мовна політика, котра має орієнтуватися на глобальні тенденції розвитку культури, науки й освіти; 2) крос-культурний діалог, що є виразом суспільного розвитку, який сприяє збереженню національної складової, яка зазнає тиску з боку культурної глобалізації.

Це означає, що педагогічні ідеї неминуче обумовлюються тенденціями розвитку суспільства, трансформуються у нових соціокультурних контекстах. Але їхня роль при цьому не залишається пасивною, вони впливають на стан і якісні характеристики суспільства. Отже, педуніверситет як генератор та провідник педагогічних ідей активно втручається у процеси суспільного розвитку. Історія педагогіки аргументативно підкріплює цю тезу. Як приклад тут можна навести ідеї А. С. Макаренка та В. О. Сухомлинського. Їх реконструкції та реінтерпретації одержали новий поштовх у своєму розвитку саме завдяки працям і практичної діяльності сучасних представників інтегральної педагогічної науки.

Так, переосмислюючи спадщину В. О. Сухомлинського, А. М. Бойко пише: «Поняття „свобода“ — педагогічна категорія, провідний принцип навчання і виховання, а отже — основоположне правило, яким належить керуватися у педагогічній взаємодії. Сьогодні загальноосвітні навчально-виховні заклади роблять перші кроки у його здійсненні на основі особистіс-но-соціального підходу. В оновленій парадигмі виховання, що об'єднує раціоналістичний (навчальний) і культуротворчий (виховний) напрями освіти. На основі єдності навчання і виховання реалізується прагнення людської природи до свободи у своєму розвитку. Педагог покликаний здійснювати особистісно зорієнтовану педагогічну діяльність, забезпечуючи принцип свободи у формуванні особистості згідно з її природними даними, потребами та інтересами» .

Ідея свободи є однією з тих, завдяки яким підтримується творчий потенціал сучасної педагогічної думки, забезпечується її поступ. Показово, що у Сухомлинського розбудова свободи пов’язується з розвитком культури мислення. «Вихованці, підкреслював Сухомлинський, — можуть успішно вчитися тільки тоді, коли вони вміють спостерігати, думати, висловлювати думки, читати, писати, думаючи, читати і, читаючи, думати, коли виробляється ставлення до своїх думок» .

Ця вимога Сухомлинського торкається також і наукових досліджень у педагогіці, філософії та соціології освіти, де надзвичайно важливу роль відіграє принцип критичної саморефлексії. Він стає незамінним, коли йдеться про ефективність наукових розробок у цій площині, про валідність тих чи інших рекомендацій щодо застосування педагогічних інновацій. Голос сумління науковця тут є так само важливим, як і рецензії та відгуки щодо його теоретичного доробку. Окремо треба також зупинитися на проблемах організації наукової роботи у педуніверситетах, яка також впливає на поступ педагогічних ідей.

Не тільки педагогічні ідеї, а й освітні інститути, насамперед вища школа у XXI столітті зазнає значних трансформацій. Усе це змушує по-новому розглядати функції і зміст науково-дослідної роботи у сучасних університетах, принципи організації яких суттєво відрізняються від тих, що обслуговували різні фази індустріального суспільства. Зупинемся дещо детальніше на деяких тенденціях трансформацій науково-педагогічної роботи насамперед у педагогічному університеті, який має свою специфіку у порівнянні з так званими «класичними».

Звернення до реалій педагогічного університету обумовлено не тільки тим, що тут постає більш виразним педагогічний аспект діяльності науковця, що позиціонує себе вчителем та організатором наукового дослідження, але й тим, що так звані «нові університети» нерідко у сучасному філософському, педагогічному та соціально-політичному дискурсах розглядаються як своєрідні квазілегітимні утворення, що лише формально наслідують практику класичних університетів. Але це не так. Саме педагогічний університет як одна із моделей посткласичної вищої освіти, на мою думку, здатний виявити потенціал науковця як педагога і дослідника, моделюючи водночас дві реальності — дійсність наукового дослідження та її педагогічний аналог. При цьому рольова реальність науковця і педагога тут не розпадається, а навпаки, постає інтегративною цілісністю.

Річ у тому, що педагогічний університет як ніякий інший, має міцний між поколінний зв’язок. Науковці цього вищого закладу у своїй діяльності не втрачають з поля зору молоду генерацію, адже в силу специфіки своєї роботи постійно на різних рівнях здійснюють спілкування з учнівською молоддю у середній школі. Тут здійснюється не тільки селекція обдарованих дітей, а й моделюються нові форми організації наукових співтовариств та дослідницьких груп, що працюють за принципом командної роботи.

Для розуміння структури наукових революцій у XXI столітті такі між-поколінні нестійкі форми організації наукової праці у ланці «школа — університет — велика наука» мають принципове значення, бо відкривають нові перспективи у виборі між конкуруючими науковими парадигмами, роблячи цей вибір більш м’яким, толерантним, а відтак — виваженим. Т. Кун пише: «Так само, як між конкуруючими політичними інститутами, вибір між конкуруючими парадигмами виявляється вибором між несумісними моделями життя співтовариства. Внаслідок вибору такого характеру, він не детермінований просто оціночними характеристиками процедур нормальної науки» .

Слід зазначити, що сучасна науково-дослідницька робота має іншу, більш міцну організацію, ніж попередня, що асоціюється з так званою «наукою», її процес має також інший перебіг. В той час, як науку створювали у цілому окремі науковці, точніше їх фундаментальні ідеї та розроблені ними методи — це разом утворювало «школу», — і наука у своїй основі живилися важко передбачуваними досягненнями окремих осіб, то сьогодні, якщо ідеально-типово, з метою протиставлення зобразити ситуацію, дослідницька робота ґрунтується насамперед на спеціалізації, доцільності, на чітко визначеній стратегії, на детальному плануванні змісту, часу, ресурсів, підготовці засобів, вона може здійснюватися у великих групах або у командах (team-work) — коротко кажучи: сучасна дослідницька робота потребує організації, орієнтованої на дослідництво і підтримання у них дослідницько-специфічних процесів. Вона розділяється на численні галузі та сфери застосування, адже стає все важчим однаково організовувати дослідження, скажімо, у біології та філософії. На це звертають увагу також зарубіжні дослідники сучасного університету.

Західний досвід показує, що саме посилення науково-дослідної роботи у сучасних університетах перетворює їх на ефективні заклади підготовки сучасних спеціалістів, в тому числі і вчительських кадрів. Це впливає на професійну організацію вищих шкіл, на комплектування професорсько-викладацького складу, на діяльність аспірантури. В європейських університетах (італійських, німецьких, французьких, польських тощо) професійний рейтинг науковця визначається його досягненнями насамперед у дослідницькій роботі. Також при фінансуванні — насамперед це торкається внутрішнього розподілу коштів — вирішальну роль мають дослідницькі інтереси. За умов конкуренції між вищими школами на передній план висувається дослідницька робота. Так, як доводиться у сучасних філософсько-педагогічних і соціологічних дослідженнях, в інформаційному суспільстві у характеристиці наукового співробітника набувають першорядного значення його дослідницькі досягнення, що знаходить відбиток у аналізі якості публікації, науковій репутації тощо.

Західноєвропейський досвід показує, що посилення значення науково-дослідної роботи у вищий школі має позитивний зворотній вплив на внутрішнє життя вищих наукових закладів. Дослідницька робота тут набуває привілейованого статусу, впливаючи на статусну позицію науковця. Але йдеться не тільки про оцінку за підсумковими результатами. Успішний науковець західного зразка має право самостійно організовувати дослідницькі групи, де платними співробітниками стають найкращі студенти. Останні тим самим на професійній основі залучаючись до наукової роботи. Це є сучасним варіантом здійснення неогуманістичної вимоги єдності сумісного життя викладачів і студентів. На пострадянському ж просторі ця вимога розуміється і відповідно реалізується у її до модерному вигляді, про що не в останню чергу свідчить організація студентських наукових конференцій, різних конкурсів на кращу студентську науково-дослідну працю тощо. На безоплатній основі, за умов командної або проектної організації науково-дослідної роботи студентів разом із штатними викладачами та професорами, час від часу трапляється зловживання результатами права майже не захищеної студентської науково-дослідної роботи.

На цей вид корупції у вітчизняній вищій школі не звертається достатньо уваги. У цьому зв’язку слід зазначити, що саме у вищому навчальному закладі відбувається формування професійної етики майбутнього науковця, від моральних характеристик якого залежить інтелектуальний потенціал нації.