Громадянська освіта державних службовців як умова становлення і розвитку громадянського суспільства

У статті запропоновано визначення поняття «громадянська компетентність державного службовця», обґрунтовано необхідність формування знань, умінь та цінностей, які є чинниками ефективної професійної діяльності державного службовця. Визначено, що важливою складовою формування громадянської компетентності є громадянська освіта. Представлено основні компоненти змісту, етапи, форми і методи громадянської освіти.

Ключові слова: громадянська освіта, державний службовець, громадянська компетентність, формування компетентності.

Аннотация

В статье предложено определение понятия «гражданская компетентность государственного служащего», обосновано необходимость формирования знаний, умений и ценностей какфакторов еффективной профессиональной деятельности государственного служащего. Определено, что важной составляющей формирования гражданской компетентности есть гражданское образование. Представлены основные компоненты содержания, этапы, формы и методы гражданского образования.

Ключевые слова: гражданское образование, государственный служащий, гражданская компетентность, формирование компетентности.

Аnnоtаtіоn

The аuthоr оffered, а determіnаtіоn оf the cіvіl cоmpetence fоr the publіc servаnt; she grоunded оf knоwledges, skіlls аnd vаlues fоrmіng necessіty, whіch аre the fаctоrs оf the prоfessіоnаl аctіvіty. The іmpоrtаnt pаrt оf cіvіl cоmpetence fоrmіng the аuther determіned the cіvіl educаtіоn. The аuther prоpоsed, а bаsіc cоmpоnent оf cоntent, stаges, fоrms аnd methоds оf cіvіl educаtіоn іn thіs аrtіcle.

Key wоrds: the cіvіc educаtіоn, the publіc servаnt, the pоlіtіsche bіldung, the cоmpetence fоrmоng.

Актуальність порушеної проблеми. Сучасне громадянство — складне суспільне явище, що містить різні складові: політичні, економічні, юридичні, моральні. Так, громадянство визначає статус громадянина з його правами та обов’язками, свободами і відповідальністю в межах держави та передбачає належність до певної держави, суспільства, нації, володіння соціальними, політичними, економічними і культурними правами, підпорядкованість законам держави, наявність обов’язків перед державою, законослухняність, лояльне і водночас критично вимогливе ставлення до інституцій державної влади, пошанування цінностей громадянського суспільства, громадянську самоідентифікацію.

Розвиток громадянського суспільства передбачає налагодження ефективної взаємодії органів виконавчої влади з інститутами громадянського суспільства. Тому натепер обговорюється питання про необхідність формування нової парадигми державного управління, розроблення на її засадах нової моделі суспільного управління. Досвід демократичних країн свідчить про те, що оновлення державного управління безпосередньо залежить від професійної компетентності державних службовців. Сприяння розвитку громадянського суспільства передбачає також наявність і вияв громадянської компетентності.

Аналіз досліджень з проблеми. Про професійну компетентність державного службовця свідчать його практична діяльність та вчинки, серед її критеріїв виділяють авторитет суб'єкта діяльності, задоволення інших результатами діяльності суб'єкта, оцінка колективом відповідності суб'єктивних якостей індивіда вимогам діяльності тощо. Критерії компетентності охоплюють широкий спектр показників, включають мотиваційну сферу, професійні якості, стиль професійної діяльності [8]. До критеріїв оцінки діяльності державних службовців можна віднести такі: результативність (ступінь досягнення поставленого завдання); ефективність (співвідношення результатів і витрат, необхідних для отримання результату); справедливість (визначає розподіл товарів і послуг між різними групами у суспільстві); адекватність (міра відповідності рівня результативності потребам, цінностям і можливотям, що спричинили проблему); відповідність прагненням суспільства (тобто потребам, бажанням і цінностям окремих груп суспільства, суспільним групам); прийнятність (відповідність мети діяльності загальним цінностям або національним, легітимність діяльності); політична здійсненність (прийняття рішень відповідно до політичних реалій); відповідність професійної діяльності законодавчим актам, відповідність урядовому курсу; придатність до адміністрування (наявність адміністративного персоналу, вмінь і ресурсів для впровадження рішень).

Виклад основного матеріалу. Професійна компетентність державного службовця може приносити користь державі і суспільству тоді, коли вона поєднується з високою моральною свідомістю особистості. Окремі вимоги існують до компетентності посадових осіб, пов’язаної зі зверненнями громадян щодо вирішення питань. Серед критеріїв оцінки посадовців важливим є виконання доручень різного рівня (Президента, міністра), реалізація національних проектів, оцінка населення тощо. Головним чином діяльність посадових осіб оцінюється за документами та економічними показниками. Показником справжнього демократизму державного службовця є доступність, що означає готовність до спілкування із людьми, коректність у спілкуванні, позитивне ставлення до контролю суспільства за діяльністю системи державної служби.

Чинником ефективної професійної діяльності є вияв громадянської компетентності державним службовцем. Насамперед, державний службовець — рівноправний громадянин держави, який має права та обов’язки. По-друге, державний службовець у міру особливостей професійної діяльності повинен мати знання про права людини, права та обов’язки громадянина, про інституції, проблеми і практику громадянського суспільства і правової держави. Таким чином, до критеріїв громадянської компетентності державного службовця можна віднести знання (правові, политичні, етики, про соціальну сферу суспільства, про етнічні, релігійні та регіональні відмінності, про історичну спадщину і проблеми сьогодення); уміння (критично мислити, отримувати, аналізувати та оцінювати інформацію, вести переговори та дискусії, визначати соціальні проблеми та приймати обгрунтовані рішення щодо їх вирішення, реалізовувати права та обов’язки, використовувати механізми захисту прав людини, встановлювати конструктивні стосунки із людьми, толерантно поводитися), цінності (права і свободи людини, людської гідності, інститутів громадянського суспільства, норми і правила демократії, справедливість), усвідомлення особистої відповідальності за розв’язання проблем для забезпечення справедливості, солідарності, миру та демократичного суспільства; розуміння інтеграційних процесів, толерантне ставлення до історії та культури інших народів та окремих людей. У професійній діяльності державні службовці повинні бути аполітичними, толерантними, вони мають вміти аналізувати та оцінювати поточну політичну і соціальну ситуації, бути відмежованими від бізнесу, враховувати політичну конкуренцію і боротьбу різних груп інтересів, працювати з обмеженими ресурсами в умовах політичної конкуренції, враховувати особливості ринкової економіки та забезпечувати суспільну підтримку діяльності, створювати сприятливі умови для діяльності громадянського суспільства. Необхідність працювати з міжнародними організаціями вимагає знань відповідних стандартів і форматів цієї співпраці.

Окремої уваги у формуванні громадянської компетентності державного службовця, на нашу думку, заслуговує таке питання. Громадянське суспільство зорієнтоване насамперед на особистість, її всебічний розвиток і самоствердження. У 1948 році Організація Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини як ціннісну основу для діяльності і взаємодії народів і держав світу. Виміри простору свободи індивіда, в який ні держава, ні будь-хто інший не мають права втручатися, права, які визначають суспільно-політичне життя громадян (права громадянина), забезпечення рівня життя, необхідного для здоров’я і добробуту кожної людини, сприймаються сьогодні у розвинених суспільствах як неодмінна умова їх існування. Ставлення до прав людини є відображенням стану розвитку певної країни, що, відповідно, ставить вимоги до професійної діяльності державних службовців. громадянський компетентність службовець освіта В основі системи правового взаємозв'язку між державою і громадянським суспільством лежить баланс взаємних прав і обов’язків. Дотримання прав людини і основоположних свобод має стати основою професійної діяльності державних службовців, зокрема з огляду на інтеграційні процеси, які відбуваються у світі. У результаті глибинних демократичних перетворень, що відбулися на Європейському континенті на тлі Другої світової війни, у 1949 році було засновано Раду Європи — Міжнародну регіональну організацію європейських держав, які проголосили своєю метою розширення демократії, зближення всіх народів Європи, захист прав людини, співробітництво з основних питань права, культури, освіти, інформації, охорони навколишнього середовища. Принцип захисту прав людини чітко зафіксований також і у нинішніх статутних документах Європейського Союзу (ЄС). Відповідно до нього мають будуватися відносини з громадянами ЄС та особами, які перебувають під його юрисдикцією, а також співпраця його держав-членів. Дотримання вказаного принципу є однією з умов ефективної співпраці з країнами, членами ЄС.

Натепер розвиток громадянського суспільства значно випередив спроможності влади працювати з інститутами громадянського суспільства. Наявна бюрократична машина не пристосована для роботи з політикою та групами інтересів, які є в основі партійної політики. Тому без створення технологічної машини бюрократії, спроможної працювати з політиками та групами інтересів, представники уряду всіх рівнів не виконують обіцянок, не спроможні працювати з громадянами та громадськими об’днаннями, які активізувалися. Отже, нині важливою складовою формування громадянської компетентності та становлення співпраці державної влади із громадянським суспільством є громадянська освіта.

Партнерські стосунки органів державної влади і громадян передбачають для громадян можливість обговорювати рішення і генерувати ідеї щодо напряму політичного курсу, а для уряду — врахування пропозицій громадян під час прийняття остаточного рішення. Проте існують певні стереотипи мислення громадян та органів влади, проблеми співіснування цих двох сторін. Різний рівень знань завжди призводить до виникнення непорозумінь, і, що ще гірше, до відсутності лояльності. Тому питання про громадянську освіту і навчання стосується як працівників органів влади, так і членів територіальної громади; не менш серйозні питання освіти стоять і перед працівниками органів місцевого самоврядування. Баланс у володінні знаннями та інформацією сприяє обміну думками та пошуку механізмів вирішення проблем. Саме освіта здатна здійснити інформування людей, навчити співпрацювати з метою запобігання боротьби та протистояння. Тому в сучасності важливим завданням є визначення етапів, форм і методів, основних компонентів змісту і результатів громадянської освіти.

Освітніми результатами становлення громадянської компетентності має бути сприйняття нових ситуацій на основі застосування нових спільних правил і принципів; внесення громадянсько-правових норм і цінностей у свій внутрішній світ, уміння приймати їх (можливо частково, але усвідомлено) в якості власних норм, цінностей, зразків; уміння адекватно слухати, інтерпретувати, ставити себе на місце іншої людини в якості умови діалогу, партнерської поведінки, соціальної кооперації та відповідальності; толерантне ставлення до іншої думки, іншої позиції, іншої ідентичності та способу життя; пошук нового знання як орієнтир для подальшої роботи і соціальних дій.

Монтеск'є зазначав, що народ, який різко порвав зі своїм минулим, швидко підпадає під вплив сильної реакції, яка змушує його відступати. Аби переворот був стійким, треба міняти не уряди, а звичаї. Тому визначальним чинником і передумовою демократичних перетворень у суспільстві є зміна способу мислення людей, їхніх ціннісних орієнтацій — того, що називають менталітетом.

Ще древньогрецькі філософи вказували на необхідність і наявність у громадян певних сформованих якостей, які мають сприяти розвитку держави і задоволенню власних інтересів громадян в умовах існування держави. Платон (427−348 рр. до н.е.), створюючи вчення про державу, намагався узгодити індивідувальну доброчинність і суспільну справедливість. С. фон Пуфендорфу належить вчення про людські обов’язки: «необхідно виробити правила у формі законів, декретів, встановлень, що обмежують волі різних людей» [10]. В основі його концепції лежить положення, що справжнє благополуччя знаходиться в нас самих.

Сучасні дослідження проблем політичної освіти проводяться університетами, науковими інститутами, окремими вченими (Д.Адельсон, Д. Бартелемі, В. Гагель, К. Герман, Г. Гезіке, В. Хейтмайєр, Ф. Етінжер та багато інших), державними органами (в ФРН діє Федеральний центр з політичної освіти), фондами та асоціаціями. Спеціальними розробленнями питань громадянської освіти займається 21-й Дослідницький комітет Міжнародної Асоціації Політичних наук [4]. Усе це сприяло розвитку спеціальної галузі політичної науки — політичної дидактики — та більш глибокому розумінню ролі політичної освіти в розбудові та стабілізації політичних систем.

Cвідченням зростання інтересу до проблем громадянської освіти в Україні є програми, проекти, наукові конференції та публікації, зокрема документи концептуального значення. Відповідно до «Концепції громадянського виховання дітей і молоді», громадянська освіта — це навчання людей того, як жити в умовах сучасної держави, як дотримуватися її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати права громадян, домагатися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства тощо.

Громадянська освіта є ланкою політичної освіти, діяльність її закладів спрямована на навчання і виховання майбутніх громадян. Громадянська освіта передбачає як спрямоване навчання, так і інформування, мета якого — надання необхідних знань та інформації для мотивації громадян брати участь у розв’язанні важливих суспільних проблем. Сутністю громадянської освіти є правове виховання, навчання основам демократії, виховання і розвиток цінностей, знань, умінь громадянськості як інтегральної якості особистості. Метою громадянської освіти є розвиток громадянської компетентності: знання громадянина про засоби реалізації прав, свобод та усвідомлення обов’язків і відповідальності за прийняті рішення і вчинені дії, громадянська активність. Громадянська компетентність формується на основі засвоєння норм та опанування способів соціальної взаємодії, набуття вмінь захищати власні інтереси, протистояти тиску і маніпуляціям, розмірковувати з приводу власних очікувань, мотивів та можливих дій.

Елементами громадянської компетентності, які можуть бути сформовані системою освіти, є знання як основа для розуміння того, як людина може діяти, задовольняти свої потреби, реалізовувати свої інтереси у політичній, правовій, економічній, соціальній, культурній сферах демократичної держави; вміння і досвід участі у соціальному та політичному житті суспільства і практичній реалізації знань; громадянські чесноти: стандарти, ставлення, цінності, властиві громадянському і демократичному суспільству.

Основними компонентами змісту громадянської освіти є такі: політичні та правові знання; розуміння своїх прав і свобод, уміння використовувати їх на практиці, повага до прав та свобод інших громадян; особиста відповідальність за свій вибір і свою поведінку, усвідомлення необхідних юридичних і моральних зобов’язань перед людьми, що оточують, суспільством та державою; дієве і критичне ставлення до соціальної реальності на основі вільного особистісного вибору, моральних переконань, ідеалів, рівних прав громадян і суверенітету народу щодо влади; здатність вести позитивний діалог із владою, іншими громадянами і громадськими об’днаннями; усвідомлення своєї громадянської ідентичності - належності до країни, суспільства і держави, їх правового та мовного простору, історії та культури; наявність культури громадянськості, яка визначається рівнем юридичної освіченості людей, їхніми знаннями і розумінням того, що є законним, а що — незаконним; толерантність і готовність до компромісу, до розв’язання конфліктів шляхом переговорів; бажання участі у спільних справах: ефективне розв’язання проблем життя громад потребують безпосередньої й зацікавленої участі, вміння робити зважений вибір, знання правил і процедур ухвалення рішень та їх реалізації.

Зміст і методи громадянської освіти безпосередньо залежать від політичної культури того чи іншого суспільства. Так, у тоталітарних та авторитарних суспільствах громадянська освіта виконує роль відвертої ідеологічної пропаганди. В суспільствах, що перебувають у фазі переходу до демократичного врядування, завданням громадянської освіти є створення умов для формування демократично налаштованих громадян. Вітчизняні науковці відмічають низку параметрів, які становлять зміст громадянської освіти: законослухняність (готовність підпорядкувати власну поведінку дисципліні, наявним у суспільстві правилам, дотримання встановлених законів, виконання настанови чинної влади); відповідальність (згода людини з тим, щоб її вчинки були піддані оцінюванню щодо їх відповідності чинним законам, умовам угод тощо); політична активність (готовність, умотивованість і вміння людей самостійно діяти для захисту і задоволення власних інтересів, подолання перешкод у досягненні мети, вплив на ухвалення рішень); ставлення до влади (співпраця із владою у вирішенні життєвих ситуацій та соціально-економічних проблем); індивідуальна свобода (вільний вибір індивідом обставин і передумов власного життя); толерантність (терпиме ставлення індивіда до інших, до всіх, хто є не таким, як він, визнання їхнього права думати й діяти інакше, ніж він).

Громадянська освіта реалізується у три етапи. На першому закладаються основні моральні цінності, норми поведінки, формується особистість, яка усвідомлює себе частиною суспільства, здатною зробити внесок у розвиток країни. На другому — формуються знання та вміння, необхідні для життя у суспільстві, повага до закону, права, прав інших людей та відповідальність перед суспільством. На третьому етапі формується готовність і вміння людини захищати свої права та права інших людей, уміння будувати індивідуальну і колективну діяльність.

Громадянська освіта базується на тих же загальнопедагогічних і дидактичних принципах, що й освіта в цілому. Будучи безперервним процесом, громадянська освіта охоплює всі вікові етапи соціалізації, зокрема політичної: дошкільне виховання й початкову освіту — шкільну освіту — вищу і професійну освіту — освіту дорослих. Кожен із виділених вікових етапів громадянської освіти має свою специфіку, завдання, механізм реалізації отриманих знань.

Оволодіння системою знань сприяє формуванню світоглядних орієнтацій особистості, виробленню власної філософії життєдіяльності, її самоідентифікації та самореалізації у кожній зі сфер суспільного життя.

Навчальні теми громадянської освіти мають містити важливі соціальні проблеми, а навчальний матеріал повинен стимулювати прагнення визначати власну позицію з проблеми, співвідносити свою думку з фундаментальними нормами, цінностями, політичними ідеологіями. Обов’язковою умовою є практична орієнтованість такого навчання.

Сучасна українська школа має чималий досвід викладання на основі застосування традиційних методів: лекції, семінару, диспуту, бесіди, самостійної роботи з підручником та періодикою, написання рефератів, учнівських доповідей. Потенціал цих методів з точки зору завдань громадянської освіти досить значний. Проте пріоритетну роль у громадянській освіті мають відігравати активні методи, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення і базуються на принципі багатосторонньої взаємодії.

Провідну роль у реалізації громадянської освіти відіграють освітньо-виховні заклади (формальної і неформальної освіти). На становлення громадянської свідомості впливає також діяльність політичних партій, громадських організацій та асоціаціацій (молодіжних, жіночих, правозахисних, екологічних тощо). Сприяти досягненню цілей громадянської освіти значною мірою покликані різноманітні благодійні та філантропські організації та фонди на основі підтримки організації виховних заходів, конкурсів, семінарів, тренінгів, надання грантів для розроблення науково-методичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової підтримки публікацій. Виконувати завдання громадянської освіти та просвіти мають також засоби масової інформації, пропагуючи ідеї громадянськості, публікуючи відповідні матеріали, випускаючи навчальні телета радіопередачі тощо.

Щодо форм освіти, то у багатьох випадках високоефективними на практиці є семінари-тренінґи. Серед методів розвитку демократії, активізації суспільства, формування культури прав людини, захисту та просування інтересів різноманітних суспільних груп все більшої популярності набуває форум-театр (А.Боаль, Народний Театр Пригнічених) [7]. Основною ідеєю форум-театру є показ суспільству необхідності участі кожної людини у побудові кращого майбутнього, роз’яснення людям, що у більшості випадків покращення їхнього життя і зміни соціальної ситуації у країні залежить від них самих.

Основним показником якості навчання можна вважати рівень компетентності - володіння достатнім рівнем знань для ефективної професійної та іншої діяльності, вміння здобувати і оцінювати знання, вміння інтерпретувати і передавати інформацію, вміння покращувати системи, вести моніторинг і коригувати діяльність, розуміння взаємозв'язків соціальних, органічних і технічних систем, уміння розподіляти час, гроші і матеріали, простір і людські ресурси, працювати у команді тощо.

Підсумовуючи зазначене вище, можемо стверджувати, що громадянська освіта є цілісним, безперервним процесом навчально-виховної роботи, спрямованим на формування громадянина, який розуміє і застосовує права та обов’язки, підтримує тих, хто реально може забезпечити його інтереси; вона зосереджена на питаннях функціонування основних сфер суспільного життя і відповідно структурних елементів суспільствознавства, є самодостатньою. Важливим у процесі громадянської освіти є усвідомлення громадянами своєї значущості та здатності діяти в контексті власних інтересів. Наслідком і результатом громадянської освіти має бути формування людини, яку характеризують відчуття власної гідності, шанування прав людини і вміння їх захищати. Про права людини не достатньо лише знати, необхідно навчитися сприймати їх як беззаперечну цінність — власну і загальну.

Громадянська освіта спрямована на навчання і виховання громадян, їхню подальшу компетентну дієву участь у суспільному житті, є важливою складовою формування органами державної влади та основними суб'єктами громадської думки та позитивного ставлення до співпраці.

Ця освіта є базою, на основі якої зростає співпраця громадян, представників органів місцевого самоврядування і державної влади. Таке навчання допоможе подолати значну кількість труднощів та існуючих проблем побудови громадянського суспільства. Питання значення освіти для розвитку самоврядування передбачає необхідність школи соціального і громадського виховання: негативне ставлення до центральної влади, яка б підкорила націю єдиній волі, призводило і призводить до того, що самоврядування починає трактуватись як «самоуправство» або ж як «самодіяльність» у гіршому розумінні цього слова. Не менш серйозно питання громадянської освіти стоїть і для працівників органів місцевого самоврядування та державної влади. Це саме та сила, яка визначає напрям руху; від такої освіти значною мірою залежить незмінюваність напряму під впливом і натиском особистих інтересів та застарілих переконань.

Список використаних джерел

• 1. Асоціація викладання громадянської освіти (Аssоcіаtіоn fоr Teаchіng Cіtіzenshіp). — Режим доступу: www. teаchіngcіtіzenshіp.оrg.uk.
• 2. Громадянська освіта: теорія і методика навчання. — К.: ЕТНА-1, 2008. — 174 с.
• 3. Держава і громадянин: шлях до співпраці: наук.-метод. матеріали з питань організації громадських слухань / уклад.: Е.А.Афонін, Л. В. Гонюкова. — К.: НАДУ, 2006. — 84 с.
• 4. Іванов М. Формування системи політичної та громадянської освіти як чинник процесу демократизації політичного життя окремих європейськиї країн [Електронний ресурс] / М.Іванов. — Режим доступу: http://www.demоcrаcy.kіev.uа/publіcаtіоns/cоllectіоns.php?cоnference=3§іоn=19.
• 5. Корені трави. Громадянське суспільство в Україні: стан і перспективи розвитку / упорядник І.Підлуська. — К., 2003.
• 6. Політична освіта в Україні: проблеми та перспективи розвитку // за заг. ред. С. Г. Рябова. — К., 2005.
• 7. Реуцький К. Використання театру в навчанні з прав людини [Електронний ресурс] / К.Реуцький. — Режим доступу: http://edu.helsіnkі.оrg.uа/іndex.php?іd=1 237 831 160.
• 8. Садохин А. П. Компетентность и компетентностный подход в диалоге культур [Електронний ресурс] / А. П. Садохин // Социология и социальная антропология. — 2008. — Том XІ. — № 2. — Режим доступу: http://www.jоurssа.ru/2008/2/07Sаdоhіn.pdf.
• 9. Смагін І. Перший вітчизняний шкільний підручник з громадянської освіти Самуїла Фон Пуфендорфа [Електронний ресурс] / І.Смагін. — Режим доступу: http://eprіnts.zu.edu.uа/2109/1/08sііsfp.pdf.
• 10. Шаров Ю. Сучасна парадигма суспільного управління і стратегічне мислення державних службовців / Ю. Шаров // Вісник державної служби України. — 2001. — № 1. — С. 60−68.