Методи ціноутворення за кредитами

Під час здійснення кредитування банківські установи використовують різні методи визначення ціни банківського кредиту. При цьому вони, як правило, орієнтують на певну комбінацію бажаного показника прибутковості капіталу та системи надбавок до базової ставки. Це передбачає врахування для кожного кредиту індивідуальної ціни, яка враховує можливі ризики та витрати. Таким чином, розрахована ціна кредиту виявляється сумою витрат, прибутку та плати за ризик банку.

У банківській практиці найпоширенішими є такі методи ціноутворення за кредитами:

• 1) «вартість плюс» ;
• 2) цінового лідерства;
• 3) «базова ставка плюс» ;
• 4) надбавки;
• 5) аналізу дохідності клієнта;
• 6) максимальних процентних ставок.

Метод «вартість плюс»

Передбачає врахування вартості залучених банком ресурсів, витрат, пов’язаних з наданням кредиту, а також бажаного рівня прибутковості кредитної операції. При цьому процентна ставка буде визначатися за формулою:

де ПС" - процентна ставка за кредитом; Взр — витрати на залучення ресурсів банку; ОВкр — операційні витрати банку від кредитної діяльності; ПРт — премія за ризик невиконання зобов’язань клієнтом; ПРСК — премія за ризик, пов’язаний із строком кредитування; М — бажана маржа банку. Витрати на залучення ресурсів складають вартість залучених ресурсів, тобто ціну за кошти банку, які залучаються ним у виді депозитів, кредитів, отриманих від інших банків тощо.

Операційні витрати банку від кредитної діяльності включають заробітну плату кредитних працівників, вартість обслуговування кредиту, моніторингу забезпечення, витрати на зберігання майна, наданого у забезпечення тощо.

Премія за ризик невиконання зобов’язань клієнтом та премія за ризик, пов’язаний зі строком кредитування, визначаються банківською установою самостійно у кожному конкретному випадку залежно від ризику втрати кредитних ресурсів.

Бажана маржа банку показує рівень прибутковості, який банк планує отримати від наданого кредиту для здійснення достатніх виплат на користь акціонерів банку.

При цьому кожен із наведених компонентів може бути вираженим у формі річної процентної ставки відносно суми кредиту. Однак, на практиці такий метод ціноутворення використовується досить рідко, оскільки не враховує такі ринкові чинники як попит і пропозицію, конкуренцію тощо, а також потребує наявності у банку відповідної системи обліку витрат за кожною кредитною операцією.