Постановка проблеми. 
Педагогічна креативність як складова професійної компетентності майбутнього вчителя в умовах розвитку інноваційної освіти

Розвиток креативності сприяє досягненню високого рівня професіоналізму, особистісної й духовної вершин, тобто сприяє самоактуалізації особистості педагога. При високому рівні креативності педагогічна творча діяльність є більш ефективною, успішною, продуктивною і тривалою; окрім того, учитель не тільки адекватніше пристосовується до різних інноваційних освітніх систем, але й сам бере активну участь у їхньому формуванні, розробці й впровадженні в педагогічну практику [5]. Педагогічна креативність — це певна психічна й соціальна готовність особистості вчителя, що дозволяє змінити ситуацію так, що педагог й учень можуть ефективно взаємодіяти в спільній діяльності, досягти взаєморозуміння, зменшити непорозуміння, ліквідувати конфлікти. Проблеми формування креативності майбутнього педагога недостатньо досліджені. Найчастіше дослідники звертають увагу не на педагогічну креативність, а на сам процес педагогічного спілкування, пропонують різні рекомендації з поліпшення спілкування між викладачем і тими, кого навчають (учнями, студентами). Дослідження психологічних механізмів, що забезпечують розвиток креативності педагога є важливим:

• — для формування знань майбутнього педагога;
• — для розвитку комунікативних, поведінкових навичок майбутнього педагога.

Аналіз останніх досліджень із цієї проблеми Динамізм розвитку нашої країни в економічній і політичній сферах викликав істотні зміни в духовному житті людей. Для того, щоб внутрішньо відповідати сучасній дійсності, педагог повинен не просто адаптуватися до нової ситуації, але й бути здатним змінити її, змінюючись і розвиваючись, при цьому, сам. Тому особливий інтерес викликають дослідження, присвячені активній творчій особистості, механізму формування креативності.

Загальні засади креативності досліджено в наукових працях Д. Богоявленської, В. Моляко, О. Пономарьова, В. Роменця, С. Сисоєвої, Дж. Гілфорда, Д. Кугера, М. Ранко, Г. Стенберга, П. Торренса, Д. Треффінджера тощо.

Аналіз науково-психологічної літератури дозволяє розглянути чимало різних теорій креативності. Так, однією з найбільш популярних є теорія Гілфорда, який визначив поведінкові прояви творчої особистості [2]. Більш сучасною є теорія, розроблена Р. Стернбергом і Д. Лавертом [8, 116]. На їхню думку, креативна людина вміє займатися нерозробленими або мало популярними ідеями, всупереч думці оточуючих, їх нерозумінню й несприйняттю. Аналіз психологічної літератури з проблеми креативності дозволяє виокремити дві групи підходів до визначення сутності креативності:

• — підходи, орієнтовані на пошук джерел;
• — підходи, орієнтовані на процес [8].

Розглянувши погляди вітчизняних і зарубіжних психологів щодо креативності, ми дійшли висновку, що креативність — це здатність людини до конструктивного мислення й поведінки, а також усвідомлення й розвитку свого позитивного досвіду.

Формулювання мети та завдань статті.

Метою даної статті є аналіз проблеми педагогічної креативності як складової професійної компетентності майбутнього вчителя, визначення основних елементів стратегії формування досвіду креативної діяльності в умовах розвитку інноваційної освіти. Відповідно до мети, завданням є аналіз психологопедагогічної літератури з проблеми педагогічної креативності, визначення педагогічних умов креативного навчання у ВНЗ та стратегії формування досвіду креативної діяльності.