Висновки. 
Принцип суб'єктності особистості школяра у навчально-виховному процесі: теоретичне обґрунтування потреби запровадження

Методологічні пошуки в умовах парадигмальних змін спричинено потребою оцінки тих вихідних положень науки, які відображають закономірні зв’язки між досліджуваними феноменами і, можливо, набули нових форм, видозмінилися або потребують уточнення. Саме у такому ракурсі представлено необхідність запровадження у педагогіку принципу суб'єктності особистості школяра у навчально-виховному процесі. Розширення категорійного поля педагогіки завдяки введенню в її науковий тезаурус дефініції «суб'єктність» стало реакцією на появу в освітньому просторі феномену постнекласичного школяра. Його особистісна суб'єктність позначила інтегральну здатність сприймати себе як цивілізаційну цінність і на цій основі вибудовувати взаємини у різних сферах життєздійснення.

Наукове обґрунтування особливостей організації навчання-виховання-розвитку школяра у вимірах суб'єктності визначається багатомірністю та полідетермінованістю його особистісних характеристик. Їх врахування дає змогу уточнити змістовно-функціональну сутність гуманітаризації освітньої ситуації, де пріоритетом стає забезпечення становлення цілісної особистості, здатної до самоактивності в змінюваних умовах життя і діяльності.

Перспективу дослідження пов’язуємо з розглядом технології втілення в практику діяльності школи принципу суб'єктності особистості школяра у навчально-виховному процесі.