Актуальність і постановка проблеми

Нині тема розробки і вдосконалення дистанційних курсів актуальна як ніколи. На початок 2005 р. згідно протоколу рішення Колегії МОН № 6/2−4 (від 23 червня 2005 р.) вищими навчальними закладами України було задекларовано наявність понад 2200 дистанційних курсів. У 2008 р. їх кількість досягла 4500, разом з тим найбільш використовуваною навчальною платформою було визначено Moodle [1]. Статистичні дані, наведені на сайті Moodle (http://moodle.org/stats, грудень 2016 р.) за всіма країнами світу, свідчать про наявність 74,5 тисяч інсталяцій системи та 11,2 мільйонів дистанційних курсів. Разом з тим окремої уваги заслуговують масові відкриті онлайн курси (MOOC), у яких за узагальненими оцінками зареєстровано близько 7 млн. студентів у світі з їх загального числа в 100 млн. [2].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Особливості організації дистанційного навчання розглянуто у наукових розвідках багатьох українських дослідників, серед яких [3; 4]: В. Биков, Ю. Богачков, В. Кухаренко, О. Майборода. Питання організації навчання в MOOC-курсах (Massive Open Online Course), LMS-системах (Learning Management System) репрезентовано в працях Н. Болюбаш, К. Бугайчука, О. Глазунової, К. Колос, В. Сергієнка, О. Спіріна та ін. Розробці технологій навчання на основі сценаріїв (scenario-based learning) присвячено роботи багатьох закордонних дослідників, серед яких R. Clark [5], J. Savery [6], D. Dikke [7], L. Juracz [8]. Разом з тим в останні роки як у педагогічній літературі, так й у вітчизняній педагогічній практиці все більшого поширення набуває поняття сценарію дистанційного курсу.

Метою публікації є спроба на основі аналізу інтерпретацій різних варіантів тлумачень поняття «сценарій курсу» запропонувати власний підхід до його охарактеризування, який би дозволив розкрити актуальні практичні потреби у підготовці та реалізації академічного дистанційного курсу.