Теоретичні аспекти проблеми ролі сім'ї у вихованні молодших школярів

Видатні педагоги про роль сім'ї у вихованні дітей

Вчені, педагоги, філософи твердять, що в основному родина дає і повинна давати дитині родинну чуйність у формі особливої ніжності та люб’язності, яка є теплом душі й характеру. Розум і знання можна розвивати всюди, в тому числі, і в школі, але душевна теплота, чутливість (емоційність) плекаються тільки в родині. Саме в ній створюється атмосфера люб’язності, яка так необхідна для формування характеру й особистості дитини. Саме родина є першою школою дитини.

Вагомого значення родині як виховному інституту надавав китайський мислитель Конфуцій. Він стверджував, що сімейні узи є найміцнішими та найщирішими серед всіх інших відносин. Саме сім'ю він вважав моделлю суспільства. Конфуцій викладає свою думку про те, що стосунки батьків і дітей повинні бути пройняті людинолюбством, добротворенням, високою моральністю. Важливою умовою формування таких взаємин він вважав приклад дорослих [8, 3].

Одним із представників соціальної педагогіки, прихильником сімейного виховання є Песталоцці. Педагог трактував поняття сім'ї як перший елементарний осередок соціального виховання, наголошуючи, що школи не можуть охопити виховання людини в цілому, повністю замінити собою сім'ю, вони можуть служити лише доповненням до сімейного виховання. А зв’язок між сім'єю та школою є очевидним і необхідним.

Видатний гуманіст, філософ-просвітитель, педагог українського барокко Григорій Сковорода вважав, що першими вихователями дітей мають бути батьки. Він надавав першорядного значення сімейному вихованню, передаючи свої етичні погляди через байки і притчі, в яких розкриваються стосунки між батьками і дітьми, наголошується на вихованні почуття вдячності та вмінні задовольнятися малим. Великий мислитель зауважував, що першими природними вихователями і наставниками дітей є батьки. Діти мають зростати в атмосфері глибокої пошани й любові до батька і матері, ставлячись до них як до «ікон Божих». Батьки мають піклуватися про народження здорових дітей та про правильне виховання. Він вважав, що невдячна або аморальна людина не може дарувати доброту. Про це яскраво свідчить його трактат «Благородний Еродій», у якому просвітитель вустами Еродія (лелеки) висуває вимоги до батьків щодо виховання дітей.

Першу вимогу філософ ставить для того, щоб батьки усвідомлювали, що дитина народжується для добра, для того, щоб влити в неї найкращі якості людини, любов, доброту, чесність, з чим вона й піде у соціальне середовище. Друга вимога, поставлена Г. Сковородою, говорить про збереження здоров’я дитини її батьками. Мати і батько повинні турбуватися про стан здоров’я своєї дитини з самого народження, реалізуючи завдання, мету фізичного виховання, так як воно є основою здоров’я нації. Третя вимога сконцентровує увагу на моральному вихованні, яке також є важливою складовою виховання гуманної особистості [8, 5].

Один із українських національних геніїв 19 ст. К. Д. Ушинський, приділяючи вагоме значення ідеям народництва, повазі до особистості вихованця, був переконаний, що весь досвід, набутий суспільством, вся його духовна мудрість, усі якості громадянина передаються саме через сім'ю. Він відзначив важливість доброзичливих відносин між батьками і дітьми, дружби, любові, взаємної поваги між ними. Педагог також указує на те, що батьки повинні бути взірцем для дитини, адже саме вони закладають перші паростки їхніх майбутніх успіхів і невдач [1, 17].

Розвиток теорії сімейного виховання висвітлений і у педагогічній спадщині А. С. Макаренка. Актуально звучать сьогодні ідеї Макаренка щодо формування колективістських відносин у сім'ї, піднесення батьківського авторитету, поваги до батьків, збагачення методів і засобів сімейного впливу на вихованців, формування гармонійної особистості. Макаренко вважав, що виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. «Наші діти — це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Правильне виховання — це наша щаслива старість; погане виховання — це наші сльози, майбутнє горе, провина перед суспільством, Всевишнім, усією країною (бо ми виховуємо громадянина України). «Особливу увагу він звертав на мету виховання в сім'ї. Те, що дитина здобуває в сім'ї, вона зберігає протягом усього свого життя. Важливість родини як інституту виховання обумовлена тим, що в ній дитина знаходиться протягом значної частини свого життя.

Жоден з інститутів виховання не може зрівнятися з родиною. У ній закладаються основи особистості дитини, саме в родині дитина одержує перший життєвий досвід, робить перші спостереження й учиться, як поводитися в різних ситуаціях. Дуже важливо, щоб те, чому батьки учать дитину, підкріплювалося конкретними прикладами, щоб вона бачила, що в дорослих теорія не розходиться з практикою. Першою й основною задачею батьків є створення в дитини впевненості в тім, що його люблять і про нього піклуються [3, 22]. «Мета і мотив виховання дитини — це щасливе, повноцінне, творче, корисне людям життя цієї дитини» — визначав А. С. Макаренко. Свою концепцію сімейного виховання А. С. Макаренко описав у роботі «Книга для батьків» та «Лекції про виховання дітей», які педагог встиг прочитати по радіо, але в друкованому вигляді вони побачили світ вже після смерті автора. Педагог не ставив собі за мету створити методику сімейного виховання, а лише допомогти батькам оглянутись, задуматись, розкрити очі [2, 34].

В.О.Сухомлинський також розглядав виховання дітей у сім'ї, як важливу соціальну проблему. Видатний педагог наголошував, що «Сім'я — це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої країни. І чим сильніший виховний вплив робить сім'я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, тим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень». Він постійно цікавився проблемами сімейного виховання, умовами і особливостями виховання дітей у різних сім'ях, вивчав позитивний досвід, підмічав найістотніші і найбільш типові вади та недоліки сімейного виховання, шукав причини цих недоліків. «Щоб добре вивчити дітей, треба добре знати сім'ю — батька, матір, братів, сестер, дідусів і бабусь» [2,19].

В.О.Сухомлинський вважав, що Батьківщина починається із сім'ї, що найважливіші риси і якості громадянина-патріота своєї Батьківщини зароджуються в сімейному вихованні, що діти — продовження не тільки нашого роду, а й нашого соціального ладу, наших завоювань і благородних намірів. І від того, які духовні цінності візьме від нас молодь, залежатиме майбутнє нашого народу і суспільства. Молоді батьки повинні розуміти, що шлюб розпочинається з готовності до великої і відповідальної соціальної ролі - виховання дітей, успіх якої залежить передусім від духовного багатства, вірності коханню, взаємної поваги і спілкування, педагогічних знань і умінь. «Своїх вихованців — юнаків і дівчат ми вчимо: моральне право на кохання має той, хто вміє відповідати за майбутнє - за своїх дітей» .

Видатний педагог писав: «Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо ви мрієте залишити після себе глибокий слід на землі - не обов’язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елементу періодичної системи. Творення людини — найвище напруження всіх сил. Діти — не тільки і не стільки джерело радості. Діти — це щастя, створене працею» [10, 61].