Олевська республіка. 
Друга світова війна

В величезному трикутнику Луцьк — Гомель — Житомир вже навiть нiмцiв не вважали за ту велику силу, що брала Київ i Смоленськ, i шла далі, на Москву. Центром республіки — а саме так стали називати лiсове населення цей звiльнений вiд окупантiв шматок землi — стало невелике районне мiстечко Олевськ.

Дивнi речi стали вiдбуватись зразу по приходу військ Польської Сiчi — Олевськ був центром воєнних дiй i тепер — штабом: мешканцi з радістю зустрiчали визволителiв, i це можна зрозумiти — цей факт iснування острiвцiв української незалежностi серед німецьких окупантiв. Одразу ж люди самi розпочали без сторонньої допомоги пiдiймати економiку — відпала потреба в колгоспах i радгоспах, почали вiдкриватись невеликi промисловi підприємства та iн. Все це показує, що українська нацiя має дуже сильну вiру i мрiю — хоч на пожарищі та голiй, але рiднiй землi спорудити храм української суверенної соборної держави. Велику роль в становленнi краю зiграв Петро Смородський — начальник штабу УПА. Вiдбулося й культурне становлення — вiдкриваються церкви, школи, новi й старi газети «Вiстi», «Слово», «Голос», «Гайдамакi» — що стала офiцiйним джерелом Полiської Сечi. Виникає в iсторiї ще одна вагома фiгура — Iван Митринт, котрий очолює редакцiю «Гайдамака». Вiн хоче створити «Українську нацiонально — демократичну партiю», має деякi «лiвi» погляди (наприклад, хоче залишити колгоспи) i намагається посилаючись на свiй та iншi авторитети втягнути УПА в полiтичну боротьбу. Та позиція верхiвки УПА нехитна — вона пiдкорюється лише законнiй владi.

Потрібно відлити те, що iснування Олеської республiки навiть чисто теоретично стоїть пiд знаком питання. I дiйсно, згодом нiмцi почали присилати своїх iнспекторiв, вимагаючи бездоганного пiдкорення української військової одиницi — а Полiська Сiчь саме такою i була в той час. В керiвництвi УНР було пiднято питання про припинення iснування республiки i перехiд в пiдпiлля. На мiй погляд, таке рiшення було досить мудрим — це давало можливiсть скоротити по над 10 тисяч бойових членiв Полiської Сечi, бо ж партизанськi загони радянських військ було витиснено аж у брянські лiси, а от втримувати звільнену територiю ставало все важче.

Так чи інакше 15 листопада 1941 року Полiська Сiч УПА була само ліквідована. По плану зброю було сховано, а людей розпущено додому. Залишився лише Олеський гарнiзон, якiй проіснував на декiлька днiв довше.

Отже, виконавши свiй бойовий обов’язок, ця «армiя без держави» — Полiська Сiч припинила своє iснування. Але у бiйцiв не зникло бажання боротись проти ворогiв рiдної України.