Педагогічна діяльність Л.М. Толстого, А.С. Симоновича, та Є.М. Водовозової

Геніальний російський письменник Л. М. Толстой відомий усьому світові не тільки своєю художньою творчістю, а й широкою педагогічною діяльністю. Особливу увагу приділяв питанням початкового виховання дітей, розглядаючи ранній вік як визначальний у формуванні особистості людини. Виходячи з ідеї всебічного розвитку творчих сил дитини, яким надавав вирішального значення, Л. М. Толстой розробив низку важливих проблем щодо змісту і методики початкового виховання. Високо оцінював письменник роль гри і спостережень у вихованні й розвитку дітей, ознайомленні їх з природою і суспільним життям.

Думки про вільну школу Діти перебувають завжди — і тим більше, чим вони менші — в тому стані, який лікарі називають першим ступенем гіпнозу. І вчаться, і виховуються діти тільки завдяки цьому їхньому станові. (Ця їхня здатність до навіювання віддає їх на повну волю дорослих, і тому не можна бути недостатньо уважним до того, що і як ми навіюємо їм.) Отже, вчаться і виховуються люди завжди тільки через навіювання, що відбувається двояко: свідомо й несвідомо. Все, чого ми навчаємо дітей, від молитов і байок до танців і музики, все це свідоме навіювання; все те, що незалежно від нашого бажання наслідують діти, особливо в нашому житті, в наших учинках, є несвідоме навіювання. Свідоме навіювання — це навчання, освіта, несвідоме — це приклад, виховання у вузькому розумінні, або, як я назву це, — освічення. На перше в нашому суспільстві спрямовані всі зусилля, а друге мимоволі, внаслідок того що наше життя погане, перебуває в зневазі. Люди, вихователі або — найзвичайніше — приховують життя і взагалі життя дорослих від дітей, ставлячи їх у виняткові умови (корпуси, інститути, пансіонати і т. ін.), або переводять те, що має відбуватись несвідомо, в галузь свідомого: приписують моральні життєві правила, при яких необхідно додавати. Через це й виходить, що в нашому суспільстві так не відповідно далеко пішла освіта, і так не просто відстало, але відсутнє справжнє виховання, або освічення. Живе яка-небудь родина землевласника, чиновника, навіть художника, письменника буржуазним життям, не пиячить, не розпусничає, не лаючись, не кривдячи людей, і хоче дати моральне виховання дітям. Однак це так само неможливо, як неможливо навчати дітей нової мови, не розмовляючи цією мовою і не показуючи їм книг, написаних цією мовою. Діти слухатимуть правила про моральність, про повагу до людей, але несвідомо не тільки наслідуватимуть, а й засвоять собі як правило те, що одні люди покликані чистити чоботи та одяг, носити воду й виносити нечистоти, готувати їжу, а інші — бруднити одяг, горниці, їсти страви тощо. Якщо тільки серйозно розуміти релігійну основу життя — братерство людей, то не можна не бачити, що люди, які живуть на гроші, відібрані в інших, і примушують цих інших за ці гроші служити собі, живуть аморальним життям, і жодні їхні проповіді не позбавлять їхніх дітей від несвідомого аморального навіювання, яке або залишиться в них на все життя, перекручуючи всі їхні судження про життєві явища, або з великими зусиллями і труднощами після багатьох страждань і помилок буде зруйноване ними…

Отже, виховання, несвідоме навіювання, є найважливіше. Для того ж щоб воно було добре, моральне, потрібно, — от дивина, — щоб усе життя вихователя було добрим…

Для того щоб виховання дітей було успішним, треба, щоб люди, які виховують, не перестаючи виховували себе, допомагали б один одному дедалі більше і більше здійснювати те, до чого прагнуть…

Аделаїда Семенівна Симонович (1840—1933).

Організатор першого дитячого садка в Росії (1866), видавець першого журналу з питань дошкільного виховання («Детский сад»), А. С. Симонович зробила вагомий внесок у розвиток російської дошкільної педагогіки як дослідницькою, практичною працею в дитячому садку, так і розробкою теоретичних засад освітньо-виховної роботи з дітьми дошкільного віку. Надаючи великого значення громадському дошкільному вихованню, вона визначила мету й завдання дитячого садка, конкретний зміст його роботи, принципи організації ігор і занять дітей, вимоги до дитячих садівниць. Книга А. С. Симонович «Дитячий садок» (1907) була першим практичним посібником у роботі дошкільних закладів у Росії.

Дитячий садок (практичний посібник для дитячих садівниць) Дитя — маг і чародій: сидячи в кутку своєї дитячої кімнати, воно бачить золоті нитки, які переплітаються дивними візерунками; тримаючи в руці тріску, воно уявляє собі лицаря в чудовому вбранні; воно чує музику там, де її нема, воно розказує вголос саме собі про напад дикунів, про зіткнення кораблів, про врятування на крижині. Воно хвилюється, неначе все це відбувається насправді. Воно живе маренням своєї фантазії. У своїх фантастичних іграх воно виявляє не тільки фантазію, а й переживання давнього язичницького світогляду, старовинних звичаїв, воєн, словом, давно минулу епоху первісного людства.

Дитя ~ найдіяльніший працівник у всьому світі: цілий день воно рухається і рухає, будує, ріже, ліпить, малює, фарбує, клеїть — словом, видозмінює матеріал, що потрапив йому до рук. У цих своїх творчих справах воно не знає пересичення. Щодня, упродовж восьми і більше років, дитя з однаковою старанністю береться за свою творчу роботу. На ньому лежить відбиток вічно творчого людського генія.

Дитя — суспільний: починаючи з чотирирічного віку, діти прагнуть гратися разом. Це природжене прагнення дітей добре відоме батькам і вихователям. Біологія пояснює нам, що людина здавна жила не поодинці, а громадою, тому почуття гр по успадковане потомством. Як би то не було, але дитя, яке виросло саме, без товариства, — нещасне дитя.

Дитя — тонкий спостерігач і наслідувач. Хто не бачив, як діти граються в «маму», в «школу», в «крамницю», і не тільки чудово наслідують зовнішній бік справи, і на подив, а іноді й незадоволення дорослих підносять їм мовби дзеркало їхнього щоденного життя, в якому відображуються не одні тільки благородні почуття.

На цих корінних властивостях дитячої натури: фантазувати, спостерігати, наслідувати і гратися в товаристві інших дітей, — властивостях, характерних для всіх племен людства, Фребель заснував свої дитячі садки. Ігри наслідувальні і фантастичні називаються в дитячих садках рухливими іграми, ігри творчі називаються роботами дитячого садка: будування, малювання, вирізування, наклеювання і ліплення.

Дитя любить слухати оповідання до забуття всього навколишнього. Фребель увів у дитячі садки оповідання, в основу яких покладено подію, яка знайомить з характером тварини: вона любить своїх дітей, вона боягузлива чи хоробра, благородна чи підступна, як це спостерігається в житті. Якщо темою оповідання є сама дитина, то вона зображена зі своїми радощами і прикрощами.

Фребель вилучив з дитячого садка казковий елемент: велетні, чарівники і відьми не дають освітнього матеріалу в цьому віці. Дитя любить тварин, квіти і каміння, воно ще відчуває свою єдність зі всією іншою природою. В дитячих садках влаштовані грядки квітів, за якими доглядають самі діти, є пісок, а інколи живі тварини.

Дитя любить спів, і дитячий садок дає йому пісні, доступні його вікові.

Отже, матеріал для занять з маленькими дітьми був Фребелем знайдений. Він запозичив його в дитячій кімнаті, в саду, в іграх на вулиці, які передаються з роду в рід від старших братів і сестер, від бабусь і нянь.

Однак не досить було знайти загальну точку зору, знайти метод застосування. Вийшовши з гуманітарної школи Песталоцці, Фребель був сповнений віри в необхідність вільного виявлення дитячих сил, віри в непогрішність дитячої натури, віри в можливість всебічного розвитку душі дитини. Щоб досягти цієї великої мети, Фребель обрав метод натуральний, що ґрунтується на чуттєвих сприйманнях, на конкретних образах, тобто метод свідомий, наочний.

Переваги наочного методу були висловлені набагато раніше Ко-менським і Песталоцці щодо шкільного навчання. Заслуга Фребеля полягає в тому, що він застосував цей метод у справі виховання маленьких дітей. Тепер нам здається, що в цьому немає жодної особливої заслуги. Чи можливо з маленькими дітьми діяти інакше, не наочно? Виявляється, що було можливо, і Фребелеві довелося боротися за своє нововведення, за наочність і за інші принципи своєї системи.

Єлизавета Миколаївна Водовозова (1844—1923).

Учениця й послідовниця К. Д. Ушинського, Є.М. Водовозова розробила теоретичні засади виховання і розвитку дітей дошкільного віку, її педагогічні погляди ґрунтуються на ідеї народності. Високо оцінюючи значення дошкільного віку для загального формування особистості, вона розробила систему ігор і занять для сімейного виховання дітей, сформулювала основні вимоги до методики їхнього розумового і морального розвитку.

Найповніше втілення педагогічні погляди Є.М. Водовозової знайшли у її ґрунтовній праці «Розумове і моральне виховання дітей від першого вияву свідомості до шкільного віку» (1871). Ця книга перевидавалася 7 разів, стала першим теоретичним посібником для підготовки виховательок російських дитячих садків. Останнє її видання здійснено в 1913 р.

Розумове і моральне виховання дітей від першого вияву свідомості до шкільного віку Моральне виховання Перш ніж говорити про моральне виховання, запитаємо в себе, що таке моральна людина. Зверніться з цим запитанням до кількох людей і ви отримаєте зовсім різні визначення. Різні класи суспільства зовсім не сходяться між собою в своїх ідеалах, у поняттях про мораль. У світському колі найбільшою повагою користується та жінка, яка в жодних життєвих обставинах не поступиться зовнішніми звичками, одним словом, така, яка свято береже забобони бездіяльних людей. Ідеал жінки з інтелігентного кола зовсім інший. Так само діаметрально протилежні погляди на мораль має одне покоління порівняно з іншим.

Моральною людиною може вважатися та, яка свято виконує свої обов’язки щодо сім'ї та суспільства, та, яка, не покладаючи рук, працює все життя, наскільки вистачає сил і вміння. Під час подібних прогулянок і бесід не треба забувати й того, що розумовий розвиток дитини здебільшого може йти пліч-о-пліч з естетичним. Звертайте увагу вашого вихованця на блиск сонця і його хід, а також на те, як ті чи ті явища відображаються на навколишній природі; не втрачайте нагоди милуватися разом з нею місцевими з пишною рослинністю, краєвидами безкрайого моря, його могутніми хвилями, грою в них сонячного проміння, красою неба і арок, які час від часу набувають таких фантастичних форм, хирними високими скелями і горами; не залишайте поза увагою ні рева, ні кущика, ні квітів, ні метелика, ні гарного «сонечка», ні зумочка, який тече, ні дощових краплинок на листочках, коли вони тремтять, ніби алмази, і переливаються багатьма кольорами. Нехай ваш вихованець прислухається і до пісень робітників у полях, і співу та щебету птахів, і до дзюрчання струмочка; хай вдихає хмяні квіти і рослини.

Якщо ви розкриєте перед дитиною цю велику книжку природи і руватимете нею, вона всією душею прив’яжеться до навколишнього ту і дуже швидко почне спостерігати не тільки абсолютно самостійно, без будь-якого керівництва з вашого боку, а й поступово і вас штовхуватиме під час спостереження чудових картин і явищ природи на такі сторони, які ви ще не зуміли помітити або до яких досі тишалися байдужими. За такого виховання в дитини прогресує інтерес до природи, її цікавість і спостережливість щодня помітно зстають. Те, що не цікавило минулого тижня, сьогодні доступне її зумінню і цікавить її, кличе й вабить до себе. Треба помічати цю слідовність розвитку, щоб не спонукати дитину до спостережень, редчасних для її віку і ступеня розуміння.