Анотація. 
Комунікативна складова у навчанні іноземної мови у ВНЗ

КОМУНІКАТИВНА СКЛАДОВА У НАВЧАННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ У ВНЗ Штохман Л. М., Тернопільський національний економічний університет.

У статті розглядається питання навчання іноземної мови з врахуванням особистого досвіду і мотивації студентів. Обґрунтовано, що мотивація учіння відіграє вагому роль у засвоєнні знань в умовах включення студента в різні види життєдіяльності. Висвітлюються деякі аспекти комунікативного підходу до викладання іноземної мови, роль у ньому викладача і студентів. Представлено принципи організації занять та особливості зворотного зв’язку під час їх проведення.

Ключові слова: мотивація, іноземна мова, комунікація, метод, заняття.

Вступ

Постановка проблеми. У вищих навчальних закладах продовжується комплектування цілокупності знань студента про світ. Іншими словами, відбувається поглиблення здобутих знань та розширення рамок розуміння концептуальної картини Всесвіту, що знаходить відображення у системі мовного вираження.

Період навчання у вищій школі можна співставити з часом активного вдосконалення мовних засобів індивіда, які відповідатимуть його досвідові, інтелектуальному розвиткові, емоційним та психологічним особливостям, естетичним смакам. Розуміння іноземної мови як засобу міжнародного спілкування стимулює пошук нових підходів в організації процесу навчання іноземних мов, який забезпечуватиме пізнання студентами нової культури. Зростання освітнього, виховного й розвивального значень іноземних мов у житті суспільства й кожної людини, а також наявність багатомовного й полікультурного середовища в усіх європейських країнах продукували ідею розширення індивідуального мовного досвіду особистості.

Досягнення цієї мети вимагає використання методичної концепції навчання іноземним мовам у вищому навчальному закладі, яка виходить з найголовнішого, комунікативного підходу до професійно-орієнтованого навчання чотирьом видам мовленнєвої діяльності.

Визнаючи провідну роль мотивації у вивченні іноземної мови, викладачу необхідно продумувати засоби й прийоми її формування в умовах навчального закладу. Хоча, як визнають науковці, навчальна діяльність, яка здійснюється у формі комунікативної діяльності групи студентів, є завжди вмотивованою [1, с. 57].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Комунікативний підхід є продуктом невдоволення освітян і лінгвістів аудіолінгвальним та граматично-перекладним методами навчання іноземній мові [1; 3; 4; 8; 10]. За їх спостереженнями, учні і студенти, вивчаючи мову, опановували її далекою від реальної, живої мови. Іншими словами, комунікація відбувалась поза межами культури мови, що вивчалась.

Інтерес та розвиток комунікативного підходу до навчання мали місце у 1970;х; використання автентичної мови та розігрування навчальних ситуацій природного спілкування стало досить поширеним.

З часом комунікативний підхід адаптували до усіх рівнів опанування мови і його філософія торкнулась різних методів навчання, включно із комунікативним навчанням. Мова під час комунікативного підходу в першу чергу — знаряддя ділової мови — «мови тільки для спеціальних цілей» [9, с. 247].

Мовленнєва функціональна система, яка забезпечує комунікацію, тобто спілкування, має складний, системний характер і включає в себе цілий ряд ланок: мотив, задум, внутрішню програму і т. д. Ще однією умовою комунікативності є наявність чи відсутність у тих, хто навчається, мотиву для здійснення мовленнєвої діяльності іноземною мовою [1; 3; 6]. Це положення є головним при визначенні комунікативності. Важливою умовою ефективності діяльності, за визначенням багатьох науковців, є наявність і мотиву, і предмету діяльності, їх тотожність [4, с. 93].

Існує багато сучасних підходів до проблеми мотивації, зокрема розглядається її зв’язок із культурою. Один з аспектів — вміння орієнтуватися в соціокультурному середовищі країни, мова якої вивчається. Найбільш цікаві у цьому плані роботи Сафонової В.В., Пасова Є.І., Кузовлева В. П., Тучкової Т.У., Б. Монка. комунікативний іноземна мова навчання Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Margie S. Berns, експерт у сфері комунікативного навчання мові наводить точку зору Алана Фірта, про те, що «…мова є взаємодією; це — міжособистісна діяльність, тому її зв’язок із суспільством є природним. У світлі цього вивчення мови повинне бути спрямоване на використання (функціонування) мови у контексті як лінгвістичному, так і соціальному чи ситуаційному (хто говорить, яка їх соціальна роль, чому вони ведуть діалог)» [1, с. 5]. Перш за все комунікативна спрямованість навчання повинна переслідувати мету не навчання спілкування взагалі, а навчання мовленнєвому спілкуванню.

Якщо вести мову про справжню комунікативність, насамперед потрібно викликати у тих, хто навчається, природну потребу у спілкуванні іноземною мовою на занятті. Комунікативний підхід до навчання мови полягає у використанні реальних ситуацій із життя, що спонукають до спілкування. На відміну від аудіолінгвального методу навчання мови, що в своїй основі має повторення та тренування, комунікативний підхід дозволяє завжди забезпечити студентам відчуття неочікуваності під час виконання вправ, адже їх результат залежатиме від реагування та відповідей тих, хто навчається. Моделі ситуацій з реального життя змінюються щоразу, а мотивація студентів до навчання зумовлюється їхнім бажанням до змістовної комунікації на значущі для них теми [7].

Формулювання цілей статті. З огляду на вищевказане метою нашої статті є розгляд питання навчання іноземної мови з врахуванням особистого досвіду і мотивації студентів, особливостей комунікативного підходу до навчання іноземних мов та низки чинників, що мають вплив на його ефективність, описаних у працях західних науковців та методистів.