Роль недержавних організацій в здійсненні соціальної реабілітації людей з особливими потребами

На сьогоднішній день характерною ознакою демократичних суспільств є розгалужена мережа громадських організацій найрізноманітнішого спрямування. Громадські об'єднання як інститути громадянського суспільства виступають єднальною ланкою між суспільством і державою. Ступінь поширення громадських об'єднань та рівень участі в них громадян може розглядатись як один з показників розвинутості громадянського суспільства. [Матвійчук А. Основні способи взаємодії громадських організацій із державою: наук. стаття. / А. Матвійчук]

В Україні традиційно надання певних видів послуг незахищеним верствам населення було завданням держави. Однак в останні роки цю функцію в основному на себе перебрали недержавні організації, які здатні, і здебільшого забезпечують попит на соціальні послуги у громаді.

Лісовець О.В. надає таке визначення громадським організаціям: Громадські організації — об'єднання, яке створюють за ініціативою і на основі вільного волевиявлення дітей і дорослих, не є безпосереднім структурним підрозділом державного органу, але може функціонувати на його базі і за його підтримки, не ставить своєю статутною метою отримання прибутку та розподілу його між членами організації.

У своїй роботі недержавні організації керуються потребами та інтересами своїх клієнтів, мають великий досвід допомоги їм, користуються довірою місцевих громад. Завдяки безпосередній наближеності до клієнтів, можуть виконувати специфічні послуги.

Найбільш типові функції, які недержавні організації можуть виконувати у системі надання соціальних послуг:

• 1. Безпосереднє адресне надання соціальних послуг у громаді;
• 2. Вивчення потреб й очікувань клієнтів;
• 3. Збір і акумулювання інформації про попит на послуги та зміни соціальної інформації у громаді;
• 4. Участь у формуванні місцевих соціальних програм та планування розвитку систем на місцевому рівні;
• 5. Здійснення громадського контролю за якістю надання соціальних послуг та ефективністю місцевих соціальних програм.

Згідно із Законом постачальниками соціальних послуг можуть бути державні, комунальні, недержавні заклади і організації, фізичні особи. До недержавних надавачів соціальних послуг Закон відносить «громадські, благодійні, релігійні організації та фізичні особи, діяльність яких пов’язана з наданням соціальних послуг. [Закон України «Про соціальні послуги» ]

На сьогоднішній день недержавні громадські організації перейняли на себе основну роль в наданні реабілітаційних послуг особам з неповносправністю. В Україні, а зокрема у Львові, функціонує безліч недержавних організації, що надають послуги людям з особливим потребами.

Недержавні організації можуть використовувати безліч ресурсів задля надання кваліфікованої допомоги людям з особливими потребами, а саме: кваліфіковані фахівці (соціальні працівники, реабілітологи, психологи, педагоги, медики), волонтерська діяльність, психологічна підтримка на засадах «рівний — рівному», фінансові ресурси, застосування різних методик у проведенні реабілітації.

Проте недержавні громадські організації мають певні типові проблеми, пов’язані із можливістю реалізації та наданні послуг, а саме:

• 1. Відсутність регулярного фінансування;
• 2. Низька активність і низький рівень довіри з боку громади;
• 3. Недостатня відкритість влади й небажання співпрацювати з недержавними (громадськими) організаціями.

Ці проблеми мають вплив на діяльність організацій, однак вони не є настільки суттєвими, щоб не давати можливості проводити реабілітацію людей з особливими потребами. На сьогоднішній день громадські організації проводять не лише виключно соціальну реабілітацію, але й фізичну, медичну та психологічну.

Залежно від пріоритетних потреб дітей і молоді з особливими потребами та з ними та їхніми батьками працюють соціальний працівник, психолог, логопед, праце терапевт, реабілітолог та інші кваліфіковані працівники. В недержавних організаціях повинна існувати команда кваліфікованих спеціалістів, які працюють над задоволенням потреб людини з обмеженими можливостями. Реабілітолог, зокрема, працює над розвитком рухової сфери, рефлексів, контролю та позицій тіла, дрібної моторики, праце терапевт — на розвитком побутових навичок, логопед — над комунікацією.

Важливим аспектом проведення реабілітації в недержавній структурі є робота з родиною людини з особливими потребами. Важливим принципом, який застосовується в роботі з сім'єю, є підхід та застосування методу наснаження, коли спеціалісти максимально підтримують батьків, надають їм всю необхідну інформацію, і залишають за батьками право приймати рішення. Короткотерміновим результатом такої роботи є особистий розвиток неповносправної особи, довгостроковим — налагодження позитивної співпраці з сім'ями на основі врахування їхніх пріоритетів і побоювань. В ході цієї співпраці на кожному наступному етапі батьки отримують своєчасну інформацію про розвиток своєї дитини, та про організації, послугами яких вони користуються.

Для того щоб якісно надавати послуги клієнтам, недержавні організації повинні мати ресурси, завдяки яким вони функціонують. Основними ресурсами є: фінансові, людські, волонтерські, співпраця з локальними спільнотами та ЗМІ.

Розглядаючи фінансові ресурси організації, в першу чергу варто звернути увагу на її фінансовій спроможності забезпечувати власні потреби. Аналізуючи особливості фінансового стану недержавних організації в Україні, слід зазначити, що їх становлення великою мірою відбулось завдяки участі міжнародних донорів. Найпотужніші на сьогодні недержавні організації - це ті, що мали багаторічну підтримку міжнародних фондів та партнерів. Гранти міжнародних донорів становлять левову часку фінансування недержавних організацій в Україні. У більшості країн світу недержавним організаціям дозволено здійснювати економічну діяльність, тобто, фінансувати свою діяльність за рахунок власних доходів від продажу товарів власного виробництва. Особливістю українських організацій є те, що вони не ставлять перед собою завдання виконувати економічні функції, а акцентують свою діяльність на соціальній сфері. Законодавство України не сприяє економічній діяльності неприбуткових недержавних організацій. Згідно з Законом «Про об'єднання громадян», громадська організація не може самостійно займатись економічною діяльністю, а лише через госпрозрахункове підприємство. Створені таким чином підприємства втрачають статус неприбуткових і змушені зареєструватись в органах державної податкової інспекції, та вносити до бюджету платежі у встановленому порядку і розмірах передбачених законодавством. Частка доходу від такої діяльності складає в середньому 4% від всіх доходів організації.

Наразі в Україні найбільш поширеним механізмом надання фінансової підтримки недержавним організаціям є надання субсидій. Субсидії надаються лише окремим недержавним організаціям, які відповідають критеріям, визначеними державою. Розмір субсидій, як правило, визначається відповідно до операційних витрат організації, проведення окремих масових заходів, зборів, форумів. Держава може надавати не тільки кошти, але й забезпечувати організацію обладнанням, приміщенням чи пільговими умовами орендування приміщення чи землі.

Щодо людських ресурсів, то організація, яка функціонує на ринку послуг повинна бути забезпечена кваліфікованим персоналом у достатній кількості та бути спроможною документально підтвердити кваліфікацію працівників, особливо якщо мова йде про надання реабілітаційних послуг людям з особливими потребами. На сьогоднішній день в Україні, лише половина організацій має штатних працівників і розроблені функціональні обов’язки персоналу. Кількість штатних працівників в середньому від 2 до 5 осіб, включно з бухгалтером та головним директором, більшу кількість працівників мають організації, які давно функціонують на ринку надання соціальних послуг, мають формалізовані процедури, високий рівень менеджменту й регулярну фінансову підтримку.

Продуктивність ресурсної бази недержавних організацій великою мірою визначається участю волонтерів у діяльності організації. Переважні кількість українських недержавних організацій залучає волонтерів до роботи в організації, а середньому в організації може працювати до 10−14 волонтерів. Волонтерами можуть бути родичі людей з особливими потребами, студенти, учні. Деякі організації залучають до волонтерської діяльності журналістів, представників уряду або бізнесу. Мотивація для волонтерів може бути дуже різною: професійний розвиток, оволодіння новими знаннями та навичками, самореалізація та самовираження, можливість допомогти людині, яка цього потребує. В Законі України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» наголошується про те, що потрібно надавати підтримку волонтерській роботі в наданні соціально-реабілітаційних послуг клієнтам.

У різному віці пріоритетність потреб людей з неповносправністю змінюється. У ранньому віці - це найкраще обстеження, сприяння нормальному розвитку, психологічна підтримка сім'ї. В шкільному віці - це підбір особливих методів навчання, соціалізація дитини, у дорослому на перший план виступає забезпечення можливості проживання в громаді, відчутті своєї приналежності та потрібності суспільству. В нашій країні ці потреби держава задовольнити повною мірою не може. Ще з раннього віку сім'я відчуває брак послуг, в шкільному віці лише незначна частина дітей з особливими потребами мають змогу відвідувати школу та отримувати відповідне навчання, тим більше в старшому віці її самостійне життя проблематичне. За останні роки функції соціалізації та реабілітації людей з особливими потребами перейняв на себе недержавний сектор, а саме громадські організації, які поступово розвиваються щоб досягти стандартів міжнародного зразка.