Навчання в Острозькій школі

На думку більшості сучасних дослідників, в окремі періоди свого існування Острозька школа мала ознаки вищого навчального закладу, але цей статус їй надавали в першу чергу викладачі, котрі і становили її славу, але значну увагу надавали науковій та літературній діяльності. В Академії читались предмети, що належали до т. зв. «семи вільних (визволених за тодішньою термінологією) наук». Вони об'єднувались у два навчальні блоки: «трівіум», до складу якого входили граматика, риторика, діалектика, та «квадрівіум», в який включались арифметика, геометрія, музика, астрономія. Проте аналіз джерел свідчить, що в Острозькій академії вивчалися також предмети, що не входили до «тривіуму» й «квадріуму». Учні оволодівали старослов’янською, грецькою, латинською й польською мовами, вивчали поезію та історію. Викладання філософії поряд з теологією в ту добу було прерогативою вищих навчальних закладів. Цей перелік засвідчує, що в Острозькій академії пріоритетною вважалася греко-візантійська культурна традиція. З мов перевага віддавалася старослов’янській, а також українській, що була близькою до народної, розмовної. В острозькій школі не занедбували й воєнні науки, спудеї часто робили вправи в стрілянні з гармат і рушниць, їздили на конях, пробували, як далеко летять стріли з луків.

Престиж школи, науковий рівень навчання забезпечують викладачі. Чи не головна заслуга К. Острозького в тому, що він зумів зібрати під одним дахом видатних педагогів, і не лише українських, але з різних куточків Європи. У школі-академії при дворі князя Острозького зібралося сузір'я талановитих, всебічно освічених, як на свій час, людей. Захарія Копистенський так охарактеризував коло острозьких діячів: «Згромадилися тут ритори, рівні Демосфену, та інші різні філософи; знайшлися й знамениті математики та астрологи. Церква та двір князя були повні православних учителів, євангельських і апостольських… які знають богословіє й праву віру від богословів Діонісія, Афанасія та інших багатьох і від соборів та патріярхів східних». У складі педагогів, за оцінкою проф. Лук’яновича, були «представники всіх галузей тодішньої науки — медицини, астрології, філософії, богослов’я, проповідництва», математики. Як засвідчує один із найавторитетніших дослідників історії Острозької академії Ігор Мицько, запрошених фахівців «було тут більше, ніж у будь-якому навчальному закладі православного спрямування в Європі XVI — XVIII ст.». Більшість із них викладали в Академії, працювали в друкарні, входили до складу науково-літературного перекладацького гуртка.

Високий рівень науковців, що працювали в Острозькій академії, знову ж дозволяє нам говорити про особистісно-орієнтовані технології. Вони спрямовані не лише на вихованця, а й на вихователя, вимагаючи інтенсивного залучення до виховного процесу його індивідуальних можливостей і особистісних схильностей. Викладач мусить своїм моральним складом викликати в дітей повагу, довіру, бути авторитетом у їхніх очах як вихователь і людина. Дійсно, в Острозькій академії працювали Особистості з великої літери. Назвемо декотрих із них.

Кирило Лукас — навчався в Падуї, слухав там лекції Галілео Галілея; Ян Лятос — професор Краківського університету, якого церковники вигнали з Польщі за вільнодумство. Тут починав свою педагогічну діяльність Іван з Вишні, звідсіля він пішов на Афон, щоб стати відомим письменником-полемістом Іваном Вишенським. Герасим Смотрицький — перший ректор Академії - родом із місцевих українців, подільський шляхтич, був писарем у Кам’янець-Подільському старостві. Людина високоосвічена й надзвичайно обдарована, активний діяч Острозького літературно-наукового гуртка, один із перших українських релігійних полемістів, автор знаменитої праці «Ключ царства небесного» (Львів, 1587), один із видавців «Біблії», автор «Передмови» до неї й віршованої посвяти князеві Острозькому. Клірик Острозький (рр. н. і см. невід.) — український письменник-полеміст. Його справжнє ім'я залишається невідомим. Твори цього автора написані яскравою, образною мовою, близькою до народної української. Дем’ян Наливайко — український церковний діяч і письменник. Високоосвічена людина, поет, перекладач проповідей Івана Золотоуста. Д. Наливайко був прихильником педагогічних новацій, зокрема створення паралельних текстів, написаних старослов’янською й українською мовами.

Славу школи створюють її вихованці, характер їх подальшого життєвого шляху. Серед тих, хто отримав освіту в Острозькій школі, бачимо гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, автора славнозвісної «Граматики» Мелетія Смотрицького, церковного, політичного й освітнього діяча Іова Борецького, білоруського поета Андрія Вимшу, культурного діяча, письменника й перекладача Гаврила Дорофієвича та інших.

У літературі, в тому числі й художній, знаходимо чимало яскравих описів того, як було організоване навчання в Острозькій академії. Вони є яскравим підтвердженням тези про те, що цей навчальний заклад був осередком особистісно-орієнтованого виховання. Наприклад, в історичній повісті Панаса Феденка «Несмертельна слава», у розділі «В Острозькій академії» так описується навчальний процес: «наука в Острозькій школі була від дев’ятої години ранку до дванадцятої, потім по обіді - від третьої до шостої. За порядком у класах та в бурсі доглядали педагоги й ліпші ученики, — так звані «протосхоли». Хіба це не зародки самоврядування? Читаємо далі: «Пильні ученики сиділи на перших лавах, хоч були селянські або міщанські сини, ледачий, — чи був князь або вельможний шляхтич, — мусив терти штани «на ослячій лаві». Сучасні педагоги назвали б такий підхід «ефектом зігріваючого сіяння успіху». Він полягає в тому, що людина, яка переживає успіх, стає більш комунікабельною й проявляє більше співчуття до інших, більше бажання надати їм допомогу й підтримку.

Однією з вирішальних умов успішної діяльності острозького науково-освітнього центру був тісний зв’язок педагогічного процесу Академії з дослідницькою діяльністю науково-перекладацького гуртка та роботою друкарні. Це особливо виразно простежується на другому етапі діяльності Академії з появою в Острозі нових учених і педагогів як українських, так і зарубіжних. Вочевидь, значною мірою це зумовлювалося загостренням ідеологічної боротьби напередодні й після проголошення Берестейської унії 1596 року. Серед острозьких друків особливий успіх мали «Буквар», «ради научения дитського», виданий у 1578 році на основі львівського «Букваря» (1574 року); «Новий Завіт з Псалтирем» та окреме видання алфавітно-предметного покажчика до нього — «Книжка, собрание вещей нужнейших» (1580); «Хронологія» Андрія Римші, листівка церковнослов’янською, староєврейською та українською мовами у вигляді віршованого пояснення назв місяців року (1581).

І, нарешті, найголовніше видання того часу — «Біблія» (1581) — основоположна книга християнського світу, відповідь на нагальну потребу в умовах гострої ідеологічної боротьби мати таку книгу саме в кириличному варіанті. Це був великий поступ, особливо якщо врахувати, що католицьке видання «Біблії» було здійснене на 20 років раніше, а видання кальвіністів — на 8 років раніше. «Острозька Біблія» й закурений порохом мушкет, — як влучно висловився Є. Маланюк, — «це могло би бути гербом тієї вікопомної доби на переломі XVI —XVII століть».