Розділ 1. Теоретичні основи формування естетичних почуттів засобами народної педагогіки

Поняття «Естетичні почуття», їх зміст і структура

естетичний виховання школа Усе, з чим люди стикаються в повсякденному житті, викликає у них відповідне відношення. Одні об'єкти і явища викликають у нас симпатію, інші, навпаки, відразу. Одні викликають інтерес і цікавість, інші — байдужість. Навіть ті окремі властивості предметів, інформацію про які ми отримуємо через відчуття, наприклад колір, смак, запах, не бувают байдужі для нас. Відчуваючи їх, ми відчуваємо задоволення або незадоволення, іноді чітко виражені, іноді ледь помітні. Ця своєрідна забарвленність відчуттів, що характеризуює наше ставлення до окремих якостей предмета, називається чуттєвим тоном відчуттів.

Почуття — стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів []. Почуття виділяють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну потребнісно-мотиваційну значущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов’язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Одне й те саме почуття може реалізуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатоаспектністю їхніх зв’язків. Наприклад, почуття любові нерідко включає емоції радості, гніву, суму. В одному й тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні й негативні) емоції. Цим пояснюється така властивість почуттів, як амбівалентність.

Почуття — це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.

Почуття формуються в процесі суспільного розвитку людини й змінюються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття виявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, зазнаючи виховних впливів сім'ї, школи, мистецтва. Виникаючи як результат узагальнення окремих емоцій, почуття стають утвореннями емоційної сфери людини, що визначають динаміку і зміст ситуативних емоційних реакцій.

Переживання почуття є особливим психічним станом, за якого сприймання й розуміння суб'єктом чого-небудь, його знання про що-небудь виступають в єдності з особистим ставленням до сприйнятого — відомого чи невідомого.

У якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад, радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.

В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Значне місце вищим почуттям відводиться в художній творчості. Багато авторів приділяють чималу увагу на їх висвітленні і т.п. Вони являють собою відображення переживань, ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їх інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.

Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Людина відгукується на різні види діяльності - трудову, навчальну, спортивну. Це виявляється в захопленні, в задоволенні діяльністю, в творчому підході, в радості від успіхів або в незадоволенні, в байдужому ставленні до неї. Праксичні почуття стають багатшими, якщо поєднуються з моральними почуттями. Праця як справа честі, гуманістичне ставлення до діяльності роблять праксичні почуття важливим чинником боротьби за високу продуктивність та якість праці.

Інтелектуальні почуття являють собою емоційний відгомін ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові до знань, навчальних і наукових уподобаннях.

Пізнавальні почуття залежно від умов життя, навчання та виховання мають різні рівні свого розвитку. Такими його рівнями є цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю. Пізнавальні почуття своїм механізмом мають природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої дійсності умов життя.

Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Їх джерелом є спільне життя людей, їх взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їх спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.

Естетичні почуття — це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, яка глибоко переживається та вшляхетнює душу. Ці почуття викликають твори мистецтва. Не тільки в мисленні, а й почуттями людина утверджує себе в предметному світі.

Залежно від рівня загальної та мистецької культури люди по-різному відгукуються на красу. Одні глибоко переживаюгь гармонійно виражені ритм і риму, переходи та взаємопереходи між кольорами, звуками, формами та рухами, інші не відчувають цієї гармонії й захоплюються грубими, різкими звуками, безладними рухами, випадковими поєднаннями кольорів.

Естетичні почуття тісно пов’язані з моральними почуттями. Вони вшляхетнюють особистість, надихають її високими прагненнями, утримують від негативних вчинків. Відповідно, естетичні почуття є істотними чинниками у формуванні моральною обличчя людини.

Вищі рівні розвитку естетичного почуття виявляються в почуттях високого, піднесеного, трагічного, комічного, гумору. Ці різновиди естетичних почуттів органічно пов’язані з моральними почуттями і є важливим засобом їх формування.

Індивід, вступаючи в життя, застає готовим не тільки соціально-економічний лад, але й певну культуру суспільства, матеріальні і духовні цінності. Естетичне почуття ця така духовна освіта, яка означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських.

Засвоєні індивідом у процесі соціальної взаємодії й естетичного виховання естетичні цінності, прийняті в суспільстві, виступають як орієнтир в його естетичному відношенні до дійсності, служать еталонами і критеріями, що дозволяють формувати його власний духовний світ, внутрішню структуру особистості.

Нерозвиненість естетичного почуття свідчить про низьку духовність людини, про нездатність її піднятися до істинної суспільної даності будь-якого акту життєдіяльності. Відсутність натхнення, груба утилітарність потреб, бажань особистості свідчать про нерозвиненість естетичного почуття.

Міра развинутості естетичного почуття істотно впливає на характер і якість суспільної діяльності людини. Найбільш виразно це виявляється в мірі потягу до краси, досконалості, гармонії. Причому стаючи істотною характеристикою особистості, естетичне почуття накладає відбиток на будь-який акт діяльності людини і його духовне переживання. Воно забезпечує не тільки гармонізацію зовнішнього світу через діяльність, але й збагачує, робить різноманітним внутрішній світ людини, її духовні переживання.

Говорячи про естетичні почуття, потрібно перше сказати про естетичне сприймання. Естетичне сприймання сприяє розвитку емоційної сфери, емпайтійності, оскільки кожне естетичне явище викликає емоції радості, захоплення, піднесення, а твори мистецтв — складні почуття, переживання.

Здатна до естетичного сприймання людина не зашкодить ні природі, ні продукту праці, бо в ньому також закладена краса. Людина, яка не байдужа до прекрасного, прагне й сама бути красивою як зовні, так і в думках, вчинках, поведінці.

У процесі естетичного сприймання відображаються, насамперед, ті властивості, що надають об'єкту естетичної значущості. Під час естетичного сприймання людина не може втриматися від емоційної оцінки об'єкта, відповідно до власного бачення, потреб, інтересів, бажань.

Естетичний смак — здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати естетичне від неестетичного.

Естетичний смак є своєрідним почуттям міри, вмінням знаходити необхідну достатність в особистому ставленні до світу культури й цінностей. Наявність естетичного смаку проявляється як відповідність внутрішнього й зовнішнього, гармонія духу й соціальної поведінки, соціальної реалізації особистості.

Естетичний ідеал — уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється.

Сформовані естетичні смаки й естетичний ідеал, розвинена здатність оцінювати прекрасне дають змогу людині зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає певну оцінку.

Естетичне судження — це логічний умовивід щодо естетичної значущості об'єкта або якостей. Воно виникає лише на певному етапі естетичного сприймання конкретного предмета чи явища. Естетичне сприймання — складне психічне явище. Воно здійснюється завдяки перебігу як пізнавальних, так й емоційних процесів психіки людини.

Складові естетичного сприймання, які можливо і необхідно розвивати у дітей молодшого шкільного віку:

емоційний компонент: прояви радості, здивування, замилування тощо, які зовні виявляються в міміці, рухах, жестах, висловлюваннях;

пізнавальний компонент: естетична спостережливість, що виявляється в здатності самостійно виділяти естетичний об'єкт серед інших; уміння висловити естетичне судження про об'єкт і його властивості.

Отже, естетичне почуття є основою естетичної свідомості, на якій можуть формуватися більш складні елементи його структури, що забезпечують естетичний розвиток і вдосконалення особистості й суспільства, такий, як естетичний смак й естетичний ідеал.