Особливості вербалізації концепту «час»

Концепт репрезентується у мові готовими лексемами зі складу лексико-фразеологічній системи мови; вільними словосполученнями; структурними і позиційними схемами речення (синтаксичні концепти); текстами і сукупностями текстів (за необхідності експлікації чи обговорення змісту складних, абстрактних чи індивідуально-авторських концептів). Концепти може бути стійкими і непостійними, нестабільними, ще формувалися, глибоко особистісними. Наявність мовного висловлювання для концепту, його регулярна вербалізація підтримують концепт в стабільному, усталеному стані, роблять його загальновідомим. Автори пропонують таку модель концепту: ядром концепту є почуттєвий базовий образ, який кодує образ універсального предметного коду. Цей образ належить буттєвому прошарку свідомості людини та, як свідчать деякі спостереження, має операційний чи предметний характер.

Ядром сформованих концептів виступали спочатку виділені людиною ознаки, а навколо ядра розташовувалися ознаки, виділені на більш пізніх етапах пізнавальної діяльності.

Особливе місце серед концептів належить так званим універсальним, базовим концептам. Вони займають центральне місце у картинах світу багатьох національно-мовних співтовариств, оскільки становлять основу, фундамент всього світосприймання. Безсумнівно, що концепт «час» зараховується до таких концептів, які несуть образ світу.

Феномен часу з давніх-давен привертає до собі увагу дослідників із різних наукових сфер: фізики, філософії, психології, лінгвістики. Фізики намагаються усвідомити природу часу шляхом вивчення руху небесних тіл, спостереження круговороту природних явищ і подій у світі; філософи та психологи наближаються до таємниць часу й особливостям її сприйняття людиною. Відправним ж пунктом лінгвістичних (але тільки) досліджень часу є теза у тому, що розуміння таємниці часу закладене у мові.

Більшість філософів розглядають час як суб'єктивний феномен. Яскрава характеристика психологічного часу — існування його у вигляді психологічної тимчасової перспективи, де минулий час представлено пам’яттю, справжній або теперішній час — спогляданням, а майбутній — уявою — виділяється практично всіма авторами. Вважається, що сутність часу можна розкрити лише стосовно його до людини і тому час є певної формою «інтуїції», що відповідає внутрішньому чуттю. Оскільки об'єктивного пояснення категорії часу немає, він інтерпретується суб'єктивно. Суб'єктивна оцінка часу виходить з емоціях і почуттях, які безупинно змінюються, тому час може протікати швидко чи повільно, зупинятися чи змінювати свій напрям.

Перші розмірковування про час зародилися ще у надрах античної філософії. Вже давньогрецькі мислителі задавалися питаннями про причини часу, його властивості, напрям, кінці. З того часу філософська інтерпретація цієї категорії зазнала значних змін [1, c. 68].

Концепт «час» є багатомірною, вона кодує знання про традиції, звичаї, обряди, побутову культуру, повсякденну поведінку, норми використання часу, і має багатошарову структуру (етимологічну, універсальну, національну верстви).

Слід також зазначити, що при літературно-культурологічному підході термін концепт має певні точки збігу з таким літературним явищем як художня дефініція. Цей термін позначає тлумачення одного поняття та явища через співвіднесення з іншими і виникає та функціонує у художній творчості. «У момент свого виникнення художня дефініція виступає результатом творчості індивіда, авторським твором, і тому характеризується суб'єктивністю. Художня дефініція відображає авторський світогляд, індивідуально-особистісні пріоритети, інтелектуальний та художній потенціал творця, оригінальність погляду, нестандартність мислення, парадоксальність асоціацій, зіставлень» [14, с. 74]. Художня дефініція має великий вплив на смислову частину концепту. «…означуване в художній дефініції - культурний концепт» [14, с. 78]. І. А. Тарасова у науковій статті «Художественный концепт: диалог лингвистики и литературоведения», спираючись на роботу О. В. Беспаловой, зазначає: «Художній концепт — одиниця пізнання поета чи письменника, яка отримує свою репрезентацію в художньому творі чи їхній сукупності і виражає індивідуально-авторське осмислення сутності предметів і явищ» [22, с. 742], підкреслюючи цим самим однорідність концепту та авторської ідеї. Концепт може розглядатися як наукова категорія і як художнє явище, яке існує в літературі. В якості наукового поняття концепт — це абстракція, ідеальне явище. В художній творчості таке ідеальне явище наповнюється індивідуальними якостями. Використовуючи вплив фундаментальних концептів культури, письменник і сам стає ініціатором творення нових концептів. Таким чином, маючи різновекторне і різнофахове застосування терміну «концепт», який в літературознавстві позначає феномен художнього концепту як елемента літературного твору і як компонента літературного процесу, дозволяє при їх аналізі найбільш повно врахувати перманентну взаємодію між різними рівнями художніх явищ у поєднанні синхронного і діахронного аспектів. Саме тому — звернення до цього терміну в літературознавчій науці є, на нашу думку, логічним, доречним і обґрунтованим.