Висновки. 
Розвиток педагогічних ідей фізичного виховання у епоху Відродження

Визначення найважливіших перспектив розвитку освіти і виховання у ХХІ столітті потребує орієнтації на певні гуманістичні цінності, передусім на визнання самоцінності людини, усебічний розвиток якої має стати головною метою освітньо-виховного процесу.

Усебічний розвиток, у свою чергу, передбачає фізичне виховання як невід'ємну складову і передумову цілісності педагогічного процесу.

Проте такий підхід сьогодні швидше декларується, ніж послідовно втілюється у практиці.

Ми дбаємо більше про комп’ютеризацію, інноваційні технології, ніж про елементарне здоров’я дитини, її фізичний розвиток.

Між тим ідея цілісного виховання «душі і тіла» — один із важливіших пріоритетів європейської гуманістичної педагогіки, генезис якої припадає на епоху Відродження, перехідну від Середньовіччя до Нового часу.

Джерелом ідеї фізичного виховання послугувала антична традиція пайдейї — цілісного, всебічного виховання особистості, її «душі і тіла», переконаність у тому, що педагогічний ідеал досягається лише у гармонійному поєднанні інтелектуального, морального та фізичного розвитку людини.

Гуманісти відродили інтерес до давньогрецької гімнастики і п’ятиборства (пентатхлону), яке включало біг, боротьбу, стрибки, кидання диску й списа.

Про фізичні вправи, їх значення для розвитку та зміцнення людського організму писали всі італійські мислителі й педагоги Відродження — Е.С. Пікколоміні, Л.Б. Альберті, П.П. Верджеріо, М. Пальмієрі та інші, а природознавці та лікарі зробили спробу підвести під їхні ідеї власне обґрунтування.

У педагогічній думці Відродження популярною була формула Псевдо-Плутарха, що визначала структуру і послідовність виховного процесу: «природа — дисципліна (наука, метод) — вправи».

Отже, дитяче здоров’я в епоху Відродження стало важливою метою фізичного виховання. Про це говорив не лише Альберті. Такої ж думки були й інші італійські педагоги-гуманісти — П.П. Верджеріо, М. Веджо, Е.С. Пікколоміні, Вітторино да Фельтре.