Соціально-педагогічна занедбаність дітей: сутність, ознаки та прояви

Практичному психологові часто приходиться мати справу з дітьми, які мають значні відхилення від прийнятих у суспільстві правових чи моральних норм. Прохання до психолога «якось вплинути» на того чи іншого «важкого» школяра — одне з найбільш частих звернень зі сторони вчителів і батьків. При цьому в категорію «важких» попадають дуже різні учні: невстигаючі, недисципліновані, діти з різного роду нервовими і психічними розладами, підлітки, що стоять на обліку в комісії у справах неповнолітніх, врешті, просто діти з так званих неблагополучних сімей. Це висуває перед шкільним психологом проблему вибору адекватних методів психологічної і педагогічної роботи з «важкими» учнями.

На сьогоднішній день у психолого-педагогічній науці немає єдиного розуміння поняття «важка» дитина, єдиного підходу до діагностики і корекції її поведінки і особистісного розвитку. Кожний із наявних підходів має свої сильні та слабкі сторони, і вибір того чи іншого з них залежить від багатьох обставин: характеру професійної підготовки психолога, його теоретичних знань, методичного оснащення, особливостей конкретної ситуації.

Як відомо, значну кількість дітей «групи ризику» становлять школярі, яких інколи називають соціально чи педагогічно занедбаними.

Соціально-педагогічна занедбаність — це стан особистості дитини, який проявляється у несформованості у неї властивостей суб'єкта діяльності, спілкування, самопізнання і виявляється у порушенні образу «Я» [4; 5].

Соціальна занедбаність формується під впливом соціальних умов, в яких розвивається дитина. її основними проявами в дитячому віці є нерозвинутість соціально-комунікативних якостей і властивостей особистості, низька здатність до соціальної рефлексії, труднощі в оволодінні соціальними ролями.

Педагогічна занедбаність зумовлена, перш за все, недоліками навчально-виховної роботи, наслідком яких є несформованість дитини як суб'єкта навчально-пізнавальної, ігрової та інших видів діяльності. її проявами є важконаучуваність, важковиховуваність дитини, тобто власне педагогічні труднощі. Педагогічна занедбаність — це стан, протилежний пізнавальній розвинутості, освіченості. Він характеризується відсутністю необхідного запасу знань, навчально-пізнавальних мотивів, слабким володінням способами і прийомами їх здобуття.

Соціальний і педагогічний аспекти занедбаності взаємозв'язані і взаємозумовлені.

Зовнішніми причинами соціально-педагогічної занедбаності в дитячому віці є дефекти сімейного виховання, на які накладаються недоліки і прорахунки у навчально-виховній роботі в дитячому садочку та школі, зокрема дегуманізація педагогічного процесу і сімейного виховання.

Внутрішніми причинами виникнення і розвитку занедбаності дітей можуть бути індивідуальні психофізіологічні та особистісні якості дитини: генотип, стан здоров’я, домінуючі психоемоційні стани, внутрішня позиція, рівень активності у взаємодіючими та ін.

Відомо, що дитина проходить через три виховних соціальних середовища: с чий садок і школу. І кожне із цих середовищ створює багато соціально-педагогічних ситуацій, котрі по-різному відображаються на її розвитку.

Головним мікросоціальним чинником розвитку дитини, особливо на ранніх етапах розвитку, є сім'я. Основними факторами сімейного виховання, що сприяють формуванню соціально-педагогічної занедбаності дітей, є виховання в аморальній і конфліктній атмосфері, недостатній і некоректний педагогічний вплив, емоційна відчуженість та жорстоке ставлення до неї. Можна виділити чотири типи сімей, виховання в яких сприяє формуванню соціально-педагогічної занедбаності дитини:

• 1. Кримінальні і аморальні сім'ї (сім'ї, в яких батьки схильні до кримінальної та аморальної поведінки).
• 2. Конфліктні сім'ї (сім'ї, взаємини між подружжям, родичами в яких характеризуються постійними конфліктами).
• 3. Сім'ї з недостатніми виховними ресурсами (неповні сім'ї, багатодітні сім'ї
• 4. Педагогічно некомпетентні сім'ї (сім'ї, де батьки займають неправильну педагогічну позицію або використовують неприпустимі методи виховання).

Наслідком виховання в подібних умовах можуть бути соціальна дезадаптація, педагогічна занедбаність дитини, підвищена її агресивність, тривожність, пошук дитиною емоційного комфорту, психологічної підтримки та зразків для наслідування поза сім'єю.

Соціально-педагогічна занедбаність бере свій початок в ранньому дитинстві приблизно в трьохрічному віці, тобто співпадає з початком розвитку самопізнання її правильної і доцільної поведінки. При несприятливій ситуації розвитку прояви занедбаності нагромаджуються і переходять в якісні утворення — симтомокомплекси. Проявляються вони спочатку в поведінці дитини, не зачіпаючи її особи знаходиться на стадії становлення (дошкільне дитинство). В подальшому занедбаність розповсюджується на особистісний рівень.

У молодшому шкільному віці, в зв’язку з переходом до навчання, у розвитку занедбаності головну роль починають відігравати шкільні фактори: непосильність перевантаження навчальними завданнями, негативне емоційне ставлення зі сторони вчителя, втрата бажання вчитися, інтересу до навчання, тощо. У цьому випадку, за наявності несприятливої ситуації розвитку в сім'ї, зачіпаються всі особистісні структури дитини, порушуються процеси формування самопізнання особистості. Вихід із цієї ситуації можливий лише за умови зміни методів навчання і виховання дитини, проведення психолого-педагогічної роботи з нею.

Таким чином, соціально-педагогічна занедбаність виникає там, де не створюються умови для повноцінної соціалізації і індивідуалізації особистості дитини на: навколишнє мікросередовище, перш за все батьки і педагоги, негативно впливають на формування особистості дитини як суб'єкта власного життя, вона не отримує достатньої свободи для прояву своєї активності.

В залежності від характеру динаміки, вираженості ознак занедбаності, рівня адаптації до соціального середовища і рівня оволодіння соціально значущою діяльністю виділяють латентну (легку), початкову (середню) і яскраво виражену ступінь педагогічної занедбаності дитини.

Занедбані діти є менше соціально пристосовані, вони відрізняються недовірою надмірною ображеністю, у їхній поведінці часто спостерігається негативізм, впертість, егоцентризм. У них погана увага, швидка втомлюваність. Вони часто реагують на невдачі, невпевнені в собі, важко адаптовуються до нових умов, настрій у них нестійкий, самооцінка неадекватна. Занедбана дитина намагається компенсувати свій стан агресивністю, схильністю до ризикованих вчинків з метою привернути до себе увагу. Однак незадоволення її основних потреб — бути особистістю (для молодших школярів — це потреба бути хорошим) і бути прийнятим здійснюють негативний вплив на формування особистості дитини.

Як же можна виявити занедбаних дітей?

Р.В. Овчаровою розроблений метод комплексної експрес-діагностики соціально-педагогічно занедбаних дітей [4]. В основі методу лежать незалежні характеристики дитини, написані педагогом і психологом. Одночасно ведеться спостереження за дитиною, вивчаються продукти її діяльності, медична картка, проводяться бесіди з батьками.

Метою психологічної роботи з соціально-педагогічно занедбаними дітьми є створення умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку зазначеної категорії дітей, успішної їх соціалізації, подолання особистісних проблем і конфліктів з оточенням.

Психологічна робота здійснюється в таких напрямках:

• * Профілактика соціально-педагогічної занедбаності неповнолітніх — комплекс заходів, спрямованих на попередження, подолання або нейтралізацію чинників, що спричиняють занедбаність дітей (лекції, бесіди, виступи на батьківських зборах, педагогічних радах, спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури батьків і вчителів).
• * Психологічне — просвітництво та робота, спрямована на розвиток особистості дитини (факультативні курси психології, поширення передового педагогічного досвіду в навчальних закладах, психологічні тренінги, розвивальні ігри, правова освіта дітей та підлітків).
• * Надання психологічних консультацій дітям зазначеної категорії, їхнім батькам, вчителям.
• * Психологічна корекція та реабілітація (індивідуальна та групова психотерапія, створення навколо дитини позитивного педагогічного оточення, налагодження сприятливої атмосфери у сім'ї тощо).

Профілактика професіонально-педагогічної занедбаності на ранніх етапах її розвитку, безпосередньо пов’язана з особливостями навчально-виховного процесу і тому носить загально-педагогічний характер.

Педагогічна робота здійснюється в таких напрямках: формування і стимулювання мотивації учіння; розвиток допитливості і пізнавальних інтересів дитини; активізація навчально-пізнавальної діяльності; підвищення рівня довільності психічних процесів; формування основних властивостей суб'єкта навчальної діяльності.

Основними засобами педагогічної корекції дисгармоній розвитку є розуміння, безумовне прийняття дитини, співчуття зі сторони педагога, особистий приклад вчителя, довіра до дитини, створення ситуацій запрограмованого успіху, підкреслення досягнень дитини. Ці засоби допоможуть скоректувати високу тривожність занедбаних дітей, подолати труднощі спілкування, неадекватність поведінки і підвищити тим самим соціальний статус дитини.

Аналіз психолого-педагогічної літератури з означеної проблеми дозволяє виділити загальні принципи профілактики, діагностики і корекції соціально-педагогічної занедбаності дітей:

• 1. Комплексний і системний підхід до профілактики, діагностики та корекції.
• 2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини, специфіки соціально-педагогічної ситуації її розвитку.
• 3. Професійна компетентність та розподіл функцій психолога і педагога.
• 4. Опора на позитивні, збережені сторони особистості дитини і орієнтація на і гармонізацію її розвитку.
• 5. Єдність і взаємодоповнення психологічних та педагогічних методів.
• 6. Особистісно зорієнтований підхід.

Отже, психологічна робота, спрямована на подолання соціально-педагогічної занедбаності дітей, повинна проводитися у тісному співробітництві психолога з учителями і вихователями, тобто повинна мати не лише психологічне підґрунтя, але й носити загальнопедагогічний характер, оскільки пов’язана з навчально-виховним процесом.