Навички гри з листа. 
Особливості та структура

Читання нового нотного тексту є важливим компонентом процесу навчання грі на музичному інструменті, музичного розвитку учнів, виховання їх сприйняття, творчої ініціативи, формування цілісного обхвату музичного твору, його художніх образів і характеру розвитку останніх при першому прочитанні твору.

Уміння читати ноти з листа виробляється у процесі практичної творчої діяльності. Твердження багатьох виконавців та педагогів-музикантів світового рівня щодо виховання навички читання нот з листа співпадають у своїй суті. Всесвітньо відомі вітчизняні і зарубіжні музиканти (Е.Гілельс, М. Грінберг, К.Ігумнов, Й. Гофман, Р. Шуман) вважали, що найкращим способом навчитися і вміти швидко та якісно читати ноти з листа є щоденні регулярні вправи на читання нот за інструментом і велика наполегливість того, хто має намір це подолати. За цими висловами проглядає думка про те, що якість гри з листа залежить не від природженості цієї музичної здібності, а від кількості і регулярності у досягненні поставленої мети, тобто про можливість виховання цього навичку концертмейстерської майстерності.

Тому через відсутність розробленої методики читання нот з листа часто в навчальному процесі призводить до використання випадкових і не обгрунтованих прийомів.До останніх можна віднести усне читання (називання нот без програвання тексту); вимога викладача грати новий нотний матеріал набагато швидше, аніж це може учень, читання з листа окремими руками, гра з прорахуванням вголос тощо. Ці прийоми не наближують, а точніше віддаляють від кінцевої мети — вміння засвоїти при першому виконанні музичний твір як цілісний художній організм, виразити смисл твору у точному і конкретному відтворенні музичних образів, зрозуміти і показати процес їх розвитку.

Читання нот з листа передбачає у виконавця створення загального уявлення про виконання твору — про його зміст, художні образи, структуру і характерні особливості.

У процесі читання нот з листа необхідна миттєва і певна реакція на те, що сприймається, а також і на кожну з умов, що змінюється у процесі виконання. У ході зчитування нотного тексту немає можливості на обдумування кожного окремого способу дії. Ці способи мають бути автоматизованими. Вироблені навички є основою швидкого і правильного здійснення необхідних дій.

Дійсно, жодна практична навичка не може бути засвоєна без постійного і настирливого тренування.

Намагаємось з’ясувати причини певного «відставання» розвитку теорії музичного виховання щодо розвитку навички читання нот з листа в учнів дитячих музичних шкіл.

З психологічної точки зору розвинений навик гри з листа є складною високоорганізованою системою, що основана на синтезі зору, слуху і моторики. Дія цієї системи здійснюється при активній участі уваги, волі, пам’яті, інтуїції, а також творчої уяви виконавця. На початковому етапі роботи по читанню нот з листа не треба занадто захоплюватися швидкістю виконання, силою звуку. Невеликі темпові затримки дають можливість осмислити деякі особливості твору.

Спробуємо проаналізувати основні моменти, з яких складається навик гри з листа. Існує дві вихідні умови вільної гри по нотах. Це прискорене читання нотного запису, його стрімке сприйняття; впевнене знання мови нот, системи нотних позначень.

При грі з листа у помірному темпі музикант не має можливості побачити й усвідомити кожний нотний знак. На допомогу йому приходять різні засоби прискореного читання. Одна з них — так зване «відносне» читання, що здійснюється на основі чіткої уяви просторових дистанцій між нотними знаками: одна нота сприймається в абсолютному відношенні на нотному стані, останні - по відстані між нею та сусідніми нотами. Швидкому сприйняттю нотної картини допомагає високорозвинене, доведене до автоматизму вміння миттєво розпізнавати найбільш розповсюджені ритмо-інтонаційні комплекси, типові мелодійні та гармонічні звороти: відрізки звукоряду, гами, арпеджіо, акорди, послідовності акордів, елементи супроводу мелодії тощо.

На наступному, більш розвиненому рівні знаходиться вміння швидко аналізувати і синтезувати музичний текст, визначаючи його структурно-смислову логіку. Основна методична проблема полягає у поступовому збільшенні одиниці сприйняття нотного тексту, що, власне кажучи, означає удосконалення мислення музиканта, розвиток такої складної форми аналітико-синтетичної діяльності, як швидке охоплення все більших за розмірами фрагментів тексту.

При розширенні виконавського досвіду у свідомості музиканта відбуваються узагальнення, ідеологія музичної «лексики». Мозок відзначає й узагальнює типові зав’язки та співвідношення елементів:

• — різні ладові структури;
• — типи мелодичного руху;
• — ритмічні звороти, що часто зустрічаються;
• — принципи об'єднання тонів в акорди та їх взаємодія;
• — форми організації музичної тканини, типи фактури;
• — принципи синтактичного членування і схема побудови творів.

Отже, ефективність занять великою мірою залежить від того, чи вдається педагогу викликати в учня живий інтерес до гри по нотах. Результатом цих занять повинно виявитись виховання потреби пізнання нового, регулярного музикування та ознайомлення з новою музичною літературою.

Робота над твором без тексту (гра напам’ять).

У процесі виконання твору напам’ять відбувається подальше зміцнення його в пам’яті - слухової, рухової, логічної. Велику допомогу в запам’ятовуванні надають і асоціації, до яких вдається виконавець для знаходження більшої виразності виконання.

Безсумнівно, твір, вивчений таким методом, при якому зміст музики ув’язується з широким спектром асоціацій, буде не тільки більш виразно виконано, але і більш міцно засвоєно.

Коли твір уже вивчено напам’ять, він потребує регулярних повторень для закріплення в пам’яті. Точно так само, як лісова дорога, коли по ній довго не їздять, заростає бур’яном і чагарником, так і нейронні сліди, своєрідні доріжки пам’яті, розмиваються і забуваються під впливом нових життєвих вражень. «За інших рівних умовах, — вказував Занков Л. В. [63], — збільшення кількості повторень призводить до кращого запам’ятовування». Але «за відомими межами збільшення кількості повторень не покращує запам’ятовування. Менша кількість повторень, може дати кращий результат, ніж набагато більшу їх кількість в інших умовах «. Повторення матеріалу незліченну кількість разів для кращого запам’ятовування за своїм характером нагадує «зубріння», яка беззастережно засуджується сучасною дидактикою, як у загальній, так і в музичній педагогіці.

Як показують дослідження вітчизняних і зарубіжних психологів, повторення вивченого матеріалу виявляється ефективним тоді, коли воно включає в себе щось нове, а не просте відновлення того, що вже було. У кожне повторення необхідно завжди вносити хоч якийсь елемент новизни — або у відчуттях, або в асоціаціях, або в технічних прийомах.

В.І. Муцмахер у своїй роботі рекомендує при повторенні встановлювати нові, не помічені раніше зв’язки, залежності між частинами твору, мелодією і акомпонементом, різними характерними елементами фактури, гармонії[66]. Для цього необхідно розвивати вміння самостійно, без допомоги педагога застосовувати наявні музично-теоретичні знання на практиці. Різноманітність вражень і виконуваних дій в процесі повторень музичного матеріалу, допомагає утримувати увагу протягом тривалого часу. Швидкість і міцність заучування виявляються пов’язаними і з раціональним розподілом повторень у часі.Тому повторення краще розподілити на кілька днів. Найбільш ефективним є нерівний розподіл повторень, коли на перший прийом вивчення або повторення відводиться більше часу і повторень, ніж у наступні прийоми вивчення навчального матеріалу. Найкращі результати запам’ятовування виявляються, як показують дослідження, при повторенні матеріалу через день. Не рекомендується робити занадто великі перерви при заучуванні - в цьому випадку воно може перетворитися на нове вивчання напам’ять.

При заучуванні напам’ять добре зарекомендували себе прийоми пасивного та активного повторення, при яких матеріал спочатку грається по нотах, а потім робиться спроба відтворення його по пам’яті. «Пробне» програвання напам’ять у багатьох випадках супроводжується неточностями і помилками, які, як цілком вірно підкреслює В.І. Муцмахер «вимагають від учня підвищеного слухового контролю, зосередженої уваги, зібраної волі. Все це необхідно для фіксування допущених помилок. Особливої ??уваги потребують місця «стикування» окремих уривків і епізодів. Практика показує, що часто учень не може зіграти напам’ять весь твір, в той час як кожну його частину окремо він знає на пам’ять досить добре «.

Величезну користь для запам’ятовування твори приносить гра в повільному темпі, якої не повинні нехтувати навіть учні з гарною пам’яттю. Це допомагає, як вказує болгарський методист А. Стоянов, «освіжити музичні вистави, усвідомити все, що могло з плином часу вислизнути від контролю свідомості». [69].