Розділ ІІ. Львів — як центр українського склоробства. 
Перші мистецькі акції в Україні — Міжнародні симпозіуми з гутного скла

З 8 до 17 жовтня 1992 року у Львові проходив Міжнародний симпозіум з гутного скла. Це перша мистецька акція в Україні, в якій взяли участь найвідоміші художники скла, мистецькі критики та колекціонери з 18 країн світу: України, Бельгії, Білорусії, Вірменії, Естонії, Латвії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Польщі, Росії, Словаччини, США, Угорщини, Фінляндії, Франції, Чехії, Японії.

Впродовж 10 днів мистці намагалися глибше проникнути в таємниці мистецтва скла, реалізуючи свої творчі задуми за допомогою майстрів Львівської експериментальної кераміко-скульптурної фабрики, на базі якої і проходила робота симпозіуму. Організатори симпозіуму: Львівська Спілка художників (голова правління і голова оргкомітету симпозіуму Андрій Бокотей), Асоціація художників скла (США, президент Асоціації Стефан Ді Едвардс), творчо-виробниче об'єднання «Ґердан» (директор Орест Шейка), Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва (ректор Емануїл Мнсько). [17;28].

До програми симпозіуму входив ряд поважних акцій, які доповнювали сам симпозіум. В цей час вперше відбувся Міжнародний студентський симпозіум з гутного скла, за участю студентів України, Литви, Латвії, Естонії, Росії, Чехії, Польщі та Франції. Студенти працювали біля печей кафедри скла ЛДІПДМ. У Музеї етнографії та художнього промислу проходила виставка скла з фондів від найдавніших часів до наших днів. Учасники симпозіуму стали слухачами теоретичної конференції, що знайомила з історією української гути, переглянули фільм «Українська гута» («Галфільм»). Відкриття унікального в Україні «Музею сучасного скла», де представлені твори учасників Міжнародного симпозіуму 1989 року (Львів) стало важливою подією в мистецтві. Львів'яни та гості мали чудову нагоду бачити, як народжуються форми: робота біля печі Їржі Шугаєка переросла у акт перформансу, що практично змінило усталені норми підходу до акту творчості, ї. Шугаєк творив медодію пластики із дроту та розпечених склони-ток, зав’язував їх у вузлики, перемотував, наліплював на каркас, відтинав ножицями та граціозно будував просторовий об'єкт (Додаток № 5), [5;14,17;28].

Твори А. Бокотея, Л. Кічура, К. Павлака (Польща), Я. Зорічака (Словаччина), Дж. Сімпсона (США), H. Моріна та К. Сінтез (Франція), В. Моно (Франція), Ф. Ібрагімова (Росія), А. Вілберга (Латвія) — вражають віртуозністю виконання і складають «класику» сучасної гути. Основним завданням процесу творення протягом 10 днів симпозіуму було максимальне розкриття різних аспектів творчості та широких можливостей гути у плані пошуку форм просторових об'єктів із використанням акцидентних закономірностей у кожному окремому випадку. Акції і безперервна робота біля скло-печей. Були конкуренція і вирізнення, і прикрощі, та підсумок — показова експозиція творів у Національному музеї у Львові, що в сумі дала багатий матеріал для осмислення і дискусій. А Львів і Україна отримали в дар твори, виконані художниками за час проведення симпозіуму, колекцію, рівної якій немає в Східній Європі.

Проведення міжнародних симпозіумів з гутного скла у Львові стало традицією. Місто з глибоким корінням мистецтва гути чекає художників. Це стимулює розвиток гути: розмаїттям ідей, технічних засобів, силою таланту та фантазії кожного майстра, що, очевидно, є головним важелем усієї справи. [17;41].

Рух «нового склярства», скло-рух розпочався в кінці 50-х років минулого століття, хоча провісницькі симптоми непромислового використання матеріалу з’явилося на 30 років раніше. Культурне довкілля тих часів поступово переймало тенденцію індустріалізації і наближалося до інформаційної революції та постмодернізму. Вжиткова сфера, наповнена тиражованими виробами із скла, почала символізувати не тільки пересічні добропорядні смаки споживачів, а й експериментальну площину для нової естетики. Симпозіум представляє оригінальні фрагменти широкого культурного окреслення, обмеженого ментальністю та територією. Мистці, які декілька років відвідують львівські симпозіуми гутного скла, напевно вже знайомі з певними константами довкілля. Новизна — в їх черговому виборі саме цієї акції, засвідченні поваги і дружби саме до такого Автора, як Андрій Бокотей. [6;92−93].

Мистецтво гути — найкрихкіше у всіх сенсах. Цю аксіому П’ятий симпозіум довів ще раз. Бо подібні масштабні заходи мимоволі провокують проблеми та риторичні питання, що існують в українському мистецтві взагалі та мистецтві скла зокрема. Вони виявляються набагато ширшими, складнішими і вагомішими, ніж може видатися на перший погляд.

Давнє мистецтво гути сучасне і актуальне протягом уже шести тисячоліть, відколи речі, створені майстрами з розплавленої маси скла, прикрашають життя і побут людей з різним матеріальним достатком. В середині ж двадцятого століття гутним склом зацікавилися авангардні художники. Тоді його нібито винайшли знову — воно перестало бути лише матеріалом для виготовлення суто ужиткових речей. Жоден справжній художник не в змозі проігнорувати специфічних особливостей унікального матеріалу. Вони дозволяють митцям проводити будь-які експерименти з формою, технологією, кольором, втілювати найвибагливіші фантазії та творчі задуми. Одним із засновників руху «нового склярства є професор Мюнхенської академії мистецтва, «жива» легенда світового мистецтва скла пан Ервін Ейш. На Третьому симпозіумі він, окрім праці біля гутної печі, організував виставку власних графічних творів, присвячених симпозіуму. А після завершення виставки подарував колекцію графіки львівському Музею скла, яку й досі там зберігають (деякі витвори скляного мистецтва було привезено до Києва, щоби урочисто відкрити П’ятий симпозіум). Пан Ейш — не єдина культова фігура скляного Олімпу. Як ветеранів симпозіумного руху можна назвати чеха Іржі Шугаєка та американця Марвіна Ліпофські. Вони обидва найкращі у своїх країнах і добре знані в усьому світі, де цікавляться мистецтвом скла. А цього року на симпозіумі працював і читав лекції відомий художник, Віце-президент Міжнародної асоціації художників скла, професор Майкл Роджерс (Японія). [1;50].

У цьому контексті цілком доречно розвіяти міф, який існує, на жаль, не лише у колах пересічних глядачів і споживачів, але й володіє думкою деяких професіоналів. Це міф про другорядність мистецтва, що апелює до тканини, дерева, скла чи кераміки. Це міф про те, що речі, виконані в цих матеріалах, мають суто ужиткове, прикрашально-прикладне значення. Слід зазначити, що проблема існування багатьох абсурдних міфів стосується лише України, а за її межами тане як торішній сніг. Насправді ж, у часи тотального панування соціалістичного реалізму тільки художники так званого декоративно-прикладного мистецтва могли собі дозволити вільні формальні пошуки та експерименти. Що вони й робили, і на рівних виставлялися на престижних міжнародних форумах та навіть неодноразово перемагали. Мабуть, саме цей факт зіграв не останню роль у складному процесі визрівання ідеї створення симпозіуму гутного шкла на базі Львівської експериментальної ке-раміко-скульптурної фабрики. Саме Львів здобув авторитет одного з лідерів серед художніх центрів Східної Європи, розвиваючи прогресивні тенденції у мистецтві скла, закладені професійною школою Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівської академії мистецтв).

Засновник і постійний президент уже п’яти симпозіумів гутного шкла — художник, єдиний з українських шклярів член Міжнародної асоціації скла, професор, академік, нині ректор ЛАМ пан Андрій Бокотей. Власне, завдяки його зусиллям і авторитету, починаючи з 1989 року, і стало можливим проведення симпозіуму. Але цього року Бокотей-старший, з невідомих причин, переклав майже всі повноваження на Бокотея-молодшого. Пан Михайло в минулому — випускник кафедри скла львівської академії, нині — співробітник Міністерства іноземних справ. Треба зазначити, що організатори Симпозіуму подібні до камікадзе, бо від розкоші проведення подібних форумів відмовилися навіть заможні американці, не кажучи про словаків — традиційних лідерів мистецтва скла. І все ж це не знімає з них — організаторів — відповідальності. [1;51].

Але те, що близько п’ятдесяти художників протягом десяти днів мають виняткову можливість, попри всі негаразди, працювати і спілкуватися, варте уваги, поваги, допомоги та підтримки.

Львова всі п’ять симпозіумів — подія року. Заключна виставка з іще «теплими» роботами збирає, без перебільшення, весь мистецький загал 7 міста у Національному музеї, де цього ' року відбулося урочисте закриття та виставка. Всім цікаво побачити, чого понавитворювали найкращі художники Іди й я усього світу.