Виклад основного матеріалу

Переклад став відігравати ключову роль у розвитку цивілізації, коли почався процес розділення людей на групи з різними мовами. Спочатку його роль полягала у декодуванні чужої мови.

Переклад поетичного тексту один з найважчих, оскільки є джерелом образної, емоційної та стилістичної інформації, яка породжена культурою певного народу і виникає у середовищі зі своїм світобаченням, образами, стилем. Поетичний текст розглядався такими вченими як О. О. Потебня, О. Н. Веселовський, В. М. Жирмунський, Б. В. Томашевський, В. В. Виноградов, В. А. Кухаренко, Н. Дюран, К. Перез та інші.

Особливості народів і культур, з мови яких здійснюється переклад, відіграє головну роль. Адже саме мова є носієм особливого етносу, його культури, що виділяє його з-поміж інших культур. Переклад — це не просто передача змісту, а є відображенням думок і почуттів автора першотвору за допомогою іншої мови, перевтіленням його образів у матеріал іншої мови. Неоціненний внесок в теорію перекладознавства було зроблено найавторитетнішим представником української перекладацької школи М. Т. Рильським. Він збагатив скарбницю світової літератури вражаючою кількістю перекладів літератури різноманітних жанрів. Теоретик та практик перекладу говорив про суспільно значущу роль перекладу та його специфічні особливості, що є невід'ємною складовою обміну між народами, культурами. На думку М. Рильського переклад — це історичне поняття і ґрунтується на здобутках словесності, розвитку національної мови та культури, прагненні пізнати вершини світової культури. Його перекладацькому таланту завдячують шедеври світової літератури таких авторів як Анрі де Феньє, Поля Верлена, Моріса Метерлінка, Адама Міцкевича, Гі де Мопасана, Густава Флобера, Вільяма Шекспіра, Роберта Л. Стівенсона, Фенімора Купера, Віктора Гюго та інших. М. Рильський щиро вірив у те, щоб збагнути культуру іншого народу, потрібно доторкнутись до джерел її літературних талантів. Його перекладацькі доробки свідчать про те, що він намагався досягти внутрішньої спорідненості між автором оригіналу та перекладачем і одночасно показати рідну мову у всьому її багатстві. Переклад творів художньої літератури сприяє духовному взаємозбагаченню, взаємовпливу, взаємозв'язку культур. Це мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює картину світу за законами краси, де у формі високих естетичних почуттів та переживань осмислюється сутність людського буття, відтворюється нова духовна дійсність. Кожне слово у художньому перекладі має бути виваженим з метою точної передачі думки та почуттів поета, що наближує переклад до оригіналу. Роботу над поетичними перекладами майстер вважав надзвичайно важливою і відповідальною. Для нього ця робота була такою ж творчою як і для автора першоджерела. М. Т. Рильський, як справжній практик і теоретик, знав і розумів труднощі різного характеру, які постають перед перекладачем. Він завжди приділяв увагу художнім деталям, які формують поетичний текст та його зміст. Не завжди можна знайти відповідні засоби відтворення оригіналу. Серед труднощів, які найчастіше постають перед перекладачем, він визначав такі як: багатозначність слів, рід іменників, переклад національних реалій та фразеологізмів. Навіть проста заміна слова синонімом чи інверсія може бути згубною для художньої значущості певного поняття.

Кожен перекладач повинен глибоко проникнути у зміст і форму твору, передати нюанси змісту, стиль першоджерела, передати національні та індивідуальні особливості, не порушивши картини світу, баченої автором, залишити емоційне забарвлення твору, щоб не втратити змістовноемоційного навантаження. Як стверджує Л. С. Бархударов переклад — це «процес заміни мовного твору (тексту) однією мовою, мовним твором (текстом) іншою мовою при збереженні незмінного плану змісту» [1, с.3]. Таким чином, перед перекладачем постають труднощі лінгвістичного та соціолінгвістичного характеру, а саме: вірування, цінності, звичаї, традиції, музика, мистецтво, артефакти, флора, фауна, погода та інше. Існує думка, що чим давніше написаний твір, тим важче його перекладати, оскільки окрім особистих переживань автора присутні також історичні особливості. Проте майстерні переклади «Слова о полку Ігоревім», авторів античності та Середньовіччя, творів епохи Відродження та сучасних авторів довели, що плідна праця корифея знайшла шанувальників високого художнього слова в особі М. Т. Рильського.

Свої теоретичні засади щодо перекладу М. Т. Рильський виклав у теоретичних працях, які можна об'єднати в основні практичні принципи перекладача і які перегукуються з вимогами до перекладу інших теоретиків перекладознавства [2, с.71]. М. Рильський постійно наголошував, що переклад має носити творчий характер; має бути передано зміст оригіналу; безсумнівною має бути єдність форми та змісту твору; не потрібно боятись творення нових слів через брак таких у рідній мові; стан мови має бути відображено у тій епосі, коли написано твір. Сам теоретик і практик вище згадані принципи виклав у сонеті «Іде стрілець на незнайомий луг …»:

… треба, щоб слова З багатих не зробилися убогі,.

Щоб залишилась думка в них жива.

І щоб душі поетової вияв На нас, як рідний, з чужини повіяв.

У всіх його перекладах присутнє захоплення творами талановитих письменників та поетів. М. Т. Рильський намагався наблизити прекрасне до своїх співвітчизників, допомогти усвідомити те, що ми є часткою світових цінностей.