Лекція № 1. Граматика української мови як учення про її морфологічну та синтаксичну будову. 
Основні граматичні поняття. (2 години)

1. Розділи граматики

Термін граматика (грец. від літера, написання) у лінгвістичній літературі вживається у значеннях: 1) будова мови; 2) розділ мовознавства, що вивчає граматичну будову мови — систему морфологічних категорій і форм слів різних частин мови, синтаксичних категорій, словосполучень і речень та способи словотворення.

Граматика як наука сформувалася в еллінську епоху (III—І ст. до н. е.), хоча відомо, що вже шумери й вавилонці (III—І тис. до н. е.) у «силабаріях» двомовних філософських посібниках — виділяли списки граматичного змісту (парадигми словозміни дієслова, займенників тощо). У граматиці Паніні (V ст. до н. є.) було описано «граматичний словотвір» давньоіндоарійської мови (санскриту), зроблено спробу класифікації слів на частини мови, визначено функції основних відмінків тощо. Погляди давньоіндійських граматистів знайшли подальший розвиток в античній теорії у філософських працях Протагора, Платона, Арістотеля, граматиках Олександрійської граматичної школи та ін. Від учення про звуки, пов’язаного з навчанням ритміки і метрики вірша, правильного читання, зумовленого потребами ораторського мистецтва, дослідження слова та його етимології граматика поступово переходить до таких об'єктів аналізу, як граматичні форми слів, частини мови, словозміна різних класів слів тощо. В античних граматиках уперше було введено термін синтаксис, власне, було закладено основи виокремлення двох головних розділів граматики — морфол огії і синтаксису.

Морфологія (грец. форма; слово, вчення) — розділ граматики, який вивчає слово як граматичну одиницю мови з погляду притаманних йому граматичних значень і форм та лексико-граматичні класи слів — частини мови — їх граматичні категорії, систему словозміни і формотворення.

Синтаксис (грец. побудова, поєднання, порядок) — розділ граматики, що вивчає способи організації слів у словосполученнях і реченнях, будову і правила творення та функціонування словосполучень і речень.

З ученням про частини мови тісно пов’язане питання про способи творення слів, що є предметом словотвору, або дериватології. Оскільки лексичні, словотвірні і граматичні значення у слові виражаються переважно морфемами, то традиційно в граматиці як предмет вивчення розглядається також морфемна будова слів різних частин мови.

Граматика оперує науковими абстракціями, що відображають узагальнені лінгвістичні сутності її семантики. Граматичними одиницями є морфема, слово, словоформа, синтаксична конструкція (словосполучення, речення). За ступенем абстракції та характером вияву парадигматичних і синтагматичних відношень одиниці граматичного рівня неоднакові. Вираженням різного ступеня абстрактності є морфема і морф як конкретний вияв морфеми в слові або слово в сукупності його словоформ і конкретна презентація словоформою певної функції на синтаксичному рівні. Найвищий ступінь абстрактності властивий синтаксичній конструкції як інваріантній моделі (схемі) побудови словосполучення, простого чи складного речення.

Структурна модель реалізується в конкретних синтаксичних конструкціях.

Слово в граматиці, з одного боку, розглядається як морфологічна одиниця, що входить до певної частини мови із властивою цьому класові системою словоформ, граматичних значень і засобів їх вираження. З другого боку, словоформа, як і незмінюване повнозначне слово, є синтаксичною одиницею, що виступає членом речення або виконує в ньому функцію звертання чи службову роль у вираженні семантики речення. Слово пов’язане з усіма структурними елементами мови, але саме його категорійне значення визначає функції в реченні. Словник конкретної мови пов’язаний з її граматикою. Зміст висловлення (речення) складається з лексичних значень слів і їх структурних значень, або граматичних смислів, які здатні виражати частини мови за правилами відповідної граматики. Тому центральним у граматиці є вчення про граматичні значення, способи та засоби їх вираження, граматичні форми і граматичні категорії.

Сучасна теорія граматики розвиває традиційні фундаментальні ідеї мисленнєвої і мовної категоризації у напрямі поглибленого вивчення змістово-функціонального аспекту багаторівневої структури мови. Зокрема, категорійний підхід до вивчення граматичної будови мови зумовив виділення у функціональній граматиці як різновиду її категорійної граматики, основним завданням якої є функціональна кваліфікація граматичних одиниць і категорій.

У категорійній граматиці виокремлюють три підсистеми: 1) категорійний синтаксис, присвячений вивченню функцій мінімальної синтаксичної одиниці (як компонента речення або словосполучення) та синтаксичних одиниць-конструкцій — речення і словосполучення у комунікативному, семантичному і формальному аспектах; 2) категорійна морфологія, об'єктом вивчення якої є мінімальна морфологічна одиниця — морфема, морфологічне слово та частини мови; 3) категорійний словотвір, присвячений розглядові словотвірних категорій в аспекті зумовленості їх семантико-синтаксичними категоріями речення (щодо сучасної української мови такий варіант «роздільної» функціональної граматики пропонує І. Вихованець у статті: Категорійна граматика як різновид функціональної граматики Граматичні категорії української мови: Тези Всеукр. наук. конф. Вінниця, 2000. — С. 22—25. Див. також: Городенська К. Синтаксичні засади категорійного словотвору Там само. — С. 25—27.).

категорія іменник прикметниковий граматичний.

2. Граматичне значення й граматична форма

Смислова структура повнозначного слова — це поєднання лексичного значення (індивідуального) і тих абстрактних значень, які характеризують видозміни його у зв’язках з іншими словами. Ці абстрактні значення, що супроводжують лексичне значення повнозначного слова в конкретному випадку його вживання, називаються граматичними значеннями.

Граматичне значення, або грамема (за М. В. Леоновою: Грамема — термін від «граматика» з «емічним» суфіксом, що вказує на абстрактну одиницю мовної системи (грамемою є кожне із протиставлюваних значень у межах граматичної категорії однина й множина, чоловічий, жіночий, середній рід, доконаний і недоконаний вид і т, д.)), або граматична сема (за Безпояско, Городенською, Русанівським), не є належністю одного слова, воно об'єднує граматично цілі групи або й класи слів. Наприклад, різні за лексичним значенням іменники стіл, дуб, килим, солдат, герой мають однакові граматичні значення: називного відмінка, числа однини, виражають належність до чоловічого роду. Ці й усі інші іменники об'єднуються також в одному класі слів із загальним значенням предметності. Отже, граматичне значення відноситься до лексичного як загальне до окремого.

Граматика оперує тільки загальними граматичними значеннями, що формуються в кожному класі слів на основі можливих функцій слова в конкретних умовах уживання його в реченні.

Слова, що не виконують номінативної функції, або так звані службові слова, є носіями граматичних значень. Наприклад, частка би (б) виражає значення умовного способу, зв’язка бути виступає для вираження особи і числа в дієсловах недоконаного виду майбутнього часу (буду робити, будеш робити, буде робити, будемо робити, будете робити, будуть робити).

Граматичні значення слова формально виражаються афіксами, службовими словами, зміною наголосу та іншими засобами.

Граматична форма слова — це єдність граматичного значення і відповідного засобу вираження його у конкретному випадку вживання слова. Слово в різних формах може виражати одне або кілька граматичних значень, в останньому випадку — за допомогою якогось одного формального показника. априклад, у слові легкий формальний показникий. виражає значення роду, числа й відмінка, але для кожного граматичного значення в слові може бути окремий формальний показник. Наприклад, у дієслівній формі принесли значення минулого часу виражається суфіксомл-; значення множини — закінченнями; видове значення завершеності дії— префіксом.

Граматичні форми є морфологічні і синтаксичні. Морфологічні форми — це видозміни повнозначного слова для вираження властивих певному класу слів відношень до інших повнозначних слів або для вираження різних абстракцій (завершеності/незавершеності дії, інтенсивності виявлення ознаки та ін.). У синтаксичних формах виражаються різні типи поєднунаності слів.

Часткові граматичні значення слів, що знаходять свій вияв у відповідних формальних показниках, об'єднуються у граматичні категорії.

3. Основні способи вираження граматичних значень слова в українській мові

В українській мові є три способи вираження граматичних значень, а отже, і творення граматичної форми слова: синтетичний, аналітичний та аналітично-синтетичний.

За синтетичним способом граматичні значення виражаються в єдності з лексичним значенням у межах того самого слова афіксальними засобами, наприклад, в іменнику хатою значення роду, числа і відмінка виражається флексією. Крім афіксів, граматичні значення можуть виражатися також у межах того самого слова чергуванням звуків і перенесенням наголосу. Порівняйте, наприклад: забрати — забирати, весни. — весни. Граматична форма, утворена синтетичним способом, називається синтетичною.

Аналітичний спосіб вираження граматичних значень виступає тоді, коли формальним показником є службове слово, наприклад: співав би, співала б, співало б, співали б; вдалий — більш вдалий, найбільш вдалий.

Граматична форма, в якій граматичне значення знаходить своє вираження поза основним словом у формалізованому службовому слові, називається аналітичною.

Аналітичні форми майбутнього часу (буду читати, будеш читати …) так само, як і наказового способу (хай пише, хай пишуть), виступають поряд із синтетичними в єдиній, послідовно витриманій системі дієслівних форм. Хоча формальні показники винесені поза основне слово, граматичне значення в аналітичній формі сприймається невід'ємно від лексичного, як і в синтетичній формі слова (пор.: завзятіший і більш завзятий; найуважніший і найбільш уважний).

Службове слово в аналітичній формі настільки формалізується, що прирівнюється за своїм призначенням до стандартизованого (формалізованого) афікса (пор.: частки хай, нехай та інші службові слова в аналітичних формах з формотворчими суфіксамиїй-, -ішу формах ступенів порівняння прикметників і прислівників).

Граматичні значення можуть також виражатися аналітично — синтетичним способом. Наприклад, у сучасній українській літературній мові значення місцевого відмінка виражається флексією і прийменником. Без прийменника форма місцевого відмінка не вживається, а формальний показник його збігається з показником давального відмінка (у класі, при дорозі, по полю).

4. Основні засоби вираження граматичних значень слова в українській мові

Засоби вираження граматичних значень — це матеріальні ресурси граматичної системи мови, за допомогою яких виражаються граматичні значення, а отже, і оформляються слова, витворюються формальні різновиди слова.

• 1. Флексія — найбільш типовий і активний засіб вираження граматичних значень в українській мові, як і в інших слов’янських та багатьох неслов’янських мовах: вод-а, вод-и, вод-1, вод-ою…, біл-ий, біл-ого, біл-ому…, сім, сем-и, сім-ох…, раді-ю, раді-єиі, раді-є…. За допомогою флексій виражаються граматичні значення роду, числа та відмінка Іменників, прикметників, дієприкметників, багатьох числівників та займенників, граматичні значення особи, числа, теперішнього та майбутнього часів, дійсного та наказового способів дієслів, граматичні значення роду та числа у формах минулого часу дієслів. Часом флексія виражає граматичні значення у поєднанні з іншими граматичними засобами (наголосом, службовими словами, чергуванням, словопорядком).
• 2. Формотворчі суфікси, префікси, постфікс. Суфікс виражає граматичне значення вищого ступеня прикметників: зелений — зеленіший (-ІШ-), деяких відмінків: курча —курчати (-аг-), подекуди множини: небо — небеса (-ес-), недоконаного виду: перечитати — перечитувати *ува-); префікс виражає значення доконаного виду: писати — написатина-); постфікс-ся є виразником зворотного значення (скерування дії на суб'єкт): взувати — взуватися.
• 3. Наголос як самостійний засіб вираження граматичних значень використовується в окремих словах: руки — руки, сестри — сестри, висипав висипав, виносив — винбсив. Ширше він виконує свою функцію в поєднанні з флексією: поле — поля, земля — землі.
• 4. Службові слова уточнюють значення флексії: підійшов до будинку вийшов з будинку; пішов додому — пішов би додому.
• 5. Чергування голосних у коренях слів діє рідко, як правило, для вираження значень доконаного і недоконаного видів: витерти — витирати, допомогти — допомагати, вибрати — вибирати, винести — виносити.
• 6. Чергування приголосних є засобом, додатковим до флексії: рука — руці — ручний, вага — вазі — важкий, ходити — ходжу, мастити — мащу, любити — люблю.
• 7. Суплетивізм як засіб вираження граматичних значень виступає в окремих граматичних формах: ловити — піймати, поганий — гірший, дитина діти.
• 8. Словопорядок є допоміжним засобом для вираження граматичних значень слів при омонімії флексій (зокрема, називного і знахідноговідмінків). Наприклад: Інтерес викликає необхідність — Необхідність викликає інтерес; у першому випадку слово інтерес виконує функцію підмета (займає перше місце в реченні), через те вжите в називному відмінкуг у другому — функцію додатка (стоїть після підмета), тому виступає у знахідному відмінку.
• 9. Редуплікація виражає значення посилення: День ясний-ясний; Літак піднявся високо-високо.
• 10. Інтонація несе інформацію про різний зміст повідомлення при однаковому оформленні слів (на письмі функцію інтонації виконують розділові знаки): Зустрів брата художника — Зустрів брата — художника.
• 11. Синтаксичний зв’язок—засіб вираження граматичних значень невідмінюваних слів за допомогою формальних ознак інших слів, наприклад: Холодне солов'їне соло, І розсипались по панелі мої рондо, # б, напевно, помер, якби не було кіно. (І. Др.). Граматичні значення роду, числа та відмінка невідмінюваних слів «соло», «рондо», «кіно» виражають узгоджені з ними прикметники та дієслова.

Значення, які не одержали граматичного вираження, не набувають і ознак окремого граматичного поняття, а є лише частковими у межах певних граматичних значень. Наприклад, частковими є значення родового відмінка: присвійності — хустка матері; кількості — пляшка молока: об'єкта — наберги води; часу — події воєнних часів та ін.

Граматичні значення як уже говорилось, знаходяться у прямій залежності від лексичного. Проте лексичних значень набагато більше, ніж граматичних. Кількість лексичних значень навіть неможливо встановити, адже жоден словник не фіксує вичерпної кількості слів. Кількість граматичних здачень і засобів вираження їх визначена. У наявності невеликої кількості граматичних значень і засобів вираження їх, властивих значній кількості слів, виявляється абстрагуючий, узагальнюючий характер граматичної системи мови, здатність її підводити численні і різноманітні відношення під спільний тип і виражати його формальним засобом.

Таким чином, граматичне значення — це значення, що відображає відношення між фактами дійсності, які подаються в мові як зв’язки між словами і виражаються в слові формальними засобами.

Граматична форма. Граматичне значення і засіб вираження тісно зв’язані між собою. Граматичне значення не існує відокремлено від засобу вираження і без нього не може бути виявлене, а засіб вираження засвідчує наявність граматичного значення. Зв’язок граматичного значення Із засобом вираження становить граматичну форму слова, яка визначає слово як функціональну одиницю. Граматична форма зберігає формальну і змістову єдність слова та забезпечує виконання словом комунікативних завдань і тоді, коли один граматичний засіб (у тому ж звуковому складі) виражає різні граматичні значення, і тоді, коли одне граматичне значення виражається різними граматичними засобами (З різним звуковим складом). Наприклад, у реченні Я люблю працю, що світ звеселяє (М. Р.) слова люблю та працю з однаковою флексієюу (орфографічнею) є словами в різній формі, оскільки флексії виражають різні граматичні значення: у слові люблю — граматичне значення 1-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу недоконаного виду, а в слові працю — граматичне значення знахідного відмінка однини жіночого роду.

5. Граматична категорія

Граматична категорія (грец. судження, визначення) — це одна з мовних категорій найвищого ступеня абстракції, що трактується як система взаємопротиставлених рядів граматичних форм слова, об'єднаних однорідними значеннями.

Граматична категорія є поняттям родовим щодо однорідних граматичних значень: вона узагальнює однорідні граматичні значення конкретних граматичних форм на основі опозиційних відношень. Наприклад, за значенням граматичної категорії числа іменники утворюють ряди взаємопротиставлених форм однини і множини (день — дні, горобець — горобці, село — села, юнак — юнаки). Граматична категорія особи дієслова відображає протиставлення: 1-ша особа — мовець, 2-га — адресат і 3-тя — та, що не бере участі у мовленнєвому акті чи є предметом мовлення, повідомлення).

Якщо граматична категорія знаходить вияв у протиставлених одна одній морфологічних формах, вона належить до морфологічних категорій. У сучасній українській мові наявна система таких морфологічних категорій: роду, числа, відмінка, ступенів порівняння ознак в іменних частинах мови; виду, способу, часу, стану, особи, валентності у дієслові.

І. І. Мєщанінов, розглядаючи проблему взаємовідношення категорій мови і мислення, висунув ідею про тісний зв’язок граматичних категорій із поняттєвими (аспектуальності, темпоральності, квантитативності, компаративності, персональності, статі, посесивності та ін.). Услід за ним теоретична граматика трактує поняттєву категорію як замкнену систему значень певної універсальної семантичної ознаки або окреме значення цієї ознаки безвідносно до ступеня їх граматикалізації та способу вираження («прихованого» чи «наявного») (за Лингвистический энциклопедический словарь. — М., 1990. — С. 216).

Поняттєві (мисленнєві, семантичні, філософські) категорії характеризуються «польовою» структурою, у центрі якої перебуває морфологічна категорія, а периферія може обслуговуватися різними засобами інших рівнів мови. За концепцією О. В. Бондарка, смислові компоненти поняттєвих категорій можуть реалізуватися як у мовному змісті морфологічних категорій, так і в структурі функціонально-семантичного поля (Бондарко А. В. Теория морфологических категорий. — Л., 1976. — С. 204—223).

Морфологічні категорії ґрунтуються на номінативних або на синтаксичних елементах значення. Одні з них пов’язані з відображенням відношень реальної дійсності, виконуючи класифікаційну функцію (наприклад, категорія роду іменників), а інші відображають синтаксичні відношення в реченні. Перші позначаються терміном кваліфікаційні (іноді — лексико — граматичні) категорії (роду, виду, стану), другі мають назву словозмінни х (відмінка, особи), хоча в деяких категоріях ці дві функції поєднуються (наприклад, у категорії числа іменників, часу дієслів).

Словозмінні морфологічні категорії представлені рядами словоформ однієї лексеми, що різняться тільки конкретним значенням цієї категорії. Цей компонент граматичної категорії позначають терміном г р, а м е м, а — як поняття видове щодо значення родового (за М. Я. Плющ, 2005). У категоріях, що поєднують словозмінну функцію з класифікаційною, крім протиставлених форм за значенням, наявні форми, що відображають класифікаційні ознаки номінованих сутностей. Наприклад, категорія числа у більшості іменників представлена формами однини і множини (один — більш як один), але наявні також форми однини, формально не протиставленої множині (singularia tantum), та множини, не протиставленої однині (pluralia tantum).

У системі дієслів наявні форми парного виду і форми однонидових дієслів.

Кваліфікація синтаксичних категорій викликає дискусії, зокрема з приводу того, чи треба до синтаксичних зараховувати граматичні смисли синтаксичного часу, способу, особи тощо, чи насамперед категорії речення — предикативність, модальність, особовість/безособовість, активність/пасивність.

Не всі граматичні категорії можна поставити в один ряд: деякі з них ширші, а деякі вужчі і об'єднуються ширшими. Так, наприклад, категорія числа ширша від категорії однини або множини; категорія відмінка, що об'єднує всі відповідні граматичні значення, ширша в порівнянні з категорією називного, родового чи якогось іншого окремого відмінка, що об'єднує сукупність граматичних значень, властивих йому; категорія часу ширша від категорії минулого часу, а категорія особи ширша від категорії першої чи другої особи і т. д.

У мовознавчій літературі «граматична категорія» має ширший зміст. Так, О. О. Потебня, вперше вживши цей термін, використовував його і щодо кваліфікації лексико-граматичних класів слів — частин мови, які нині розглядаються як сфера функціональної морфології з її морфологічними категоріями в межах кожної частини мови. За своїм змістом граматичні категорії відрізняються від семантико-граматичних розрядів слів у межах частин мови (наприклад, власні і загальні, конкретні й абстрактні іменники; якісні, відносні і присвійні прикметники; кількісні і порядкові числівники; зворотні дієслова та ін.).

Термін «граматична категорія» і тепер іноді вживають також для позначення великих розрядів слів, що характеризуються певними лексичними і граматичними ознаками, тобто в значенні «частина мови» (напр., категорія іменника, прикметника, дієслова і т. д.).

Доп.: Розподіл навчального часу.

ПРАКТИЧНІ МОДУЛІ.

• 1. Граматика української мови як учення про її морфологічну та синтаксичну будову. Основні граматичні поняття. Морфологія. Частини мови та принципи їх виділення в українській мові. (2 години)
• 2. Іменник як частина мови. Лексико-граматичні розряди іменників. Перехід іменників з одного лексико-граматичного розряду до іншого. (2 години)
• 3. Граматичні категорії іменника. (2 години)

МОДУЛІ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ Морфологія як граматичне вчення про систему форм слова та засоби їх вираження.

Синтаксис як розділ науки про мову, що вивчає будову словосполучень і речень.

Взаємозв'язок між словом і словоформою.

Повнозначні /самостійні/ та неповнозначні /службові/ частини мови.

Словотвір іменників.