Тексти з Підляшшя як джерело діалектологічних досліджень

Анотація

Статтю присвячено характеристиці збірників та окремих записів текстів народного мовлення з Підляшшя, які вийшли з кінця ХІХ ст. і до сьогодні, з огляду на їх діалектологічну інформативність.

Ключові слова: діалектологія, текстографія, українські говірки поза межами України, підляські говірки.

Постановка проблеми. На початку ХХІ століття, зважаючи на загальносвітові процеси глобалізації та урбанізації, які сприяють взаємодії і взаємовпливу культур різних народів та етнічних груп і одночасно спричиняються до відриву людини від її коріння, до розриву зв’язків між поколіннями, — українська гуманітарна наука посилила увагу до фіксації та опису усних і писемних зв’язних текстів як до специфічного свідчення когнітивного досвіду носіїв культури, як до скарбниці колективної народної і родової пам’яті та як до джерела так званої «мовленої історії». Така загальна тенденція не могла не вплинути й на українську діалектологію, яка із самого початку свого зародження спиралася на зібрані в експедиціях тексти різного характеру. Діалектологи й етнографи завжди розуміли значимість зв’язних текстів, які супроводжували наукові описи, з одного боку, ілюструючи аналіз явищ матеріальної і духовної культури, а з іншого — виступаючи свідченням їхньої наукової достовірності [Див. напр., 1, с. 5−6]. Розуміння діалектологами емпіричної цінності текстів висловив Григорій Аркушин, який підкреслив, що тексти — це не лише «особливим чином зафіксоване і збережене мовлення діалектоносіїв, з яким кожен бажаючий може знайомитися і проаналізувати будь-якого часу. Записані розповіді - це ще й факти живих свідків різних подій, які у своїх дослідженнях можуть використати не тільки діалектологи, а й соціолінгвісти, фольклористи, етнографи, історики та ін.» [2, с. 3].

Усвідомлення вченими значного пізнавального потенціалу діалектного тексту сприяло тому, що в останні десятиліття українська діалектна текстографія значно поповнилася, що, в свою чергу, викликає необхідність огляду наявних текстографічних праць, як з метою узагальнення і оцінки досягнутого, так і для того, щоб окреслити завдання подальших досліджень. Особливо актуальним видається перегляд текстів з тих територій, де з різних причин відбувається значна редукція діалектного простору. До таких теренів належать і етнічні українські землі поза межами України, зокрема, на північно-західному українсько-польському пограниччі. Важливість такого дослідження підкреслюється ще й тим, що, як відзначає Михайло Лесів, «мова корінного населення Підляшшя та Холмщини, народна культура якого основана на культурі й мовленні найдавніших східнослов'янських племен — волинян і бужан, що від самого початку нашої писаної всторії входили до складу Київсько-Руської держави, належать до найстаріших українських діалектів» [3, с. 86]. Характеристика текстографії з території Підляшшя з’являлась у різних працях: в обґрунтуванні актуальності дослідницької проблеми у згаданих нижче розвідках В. Шимановського [4, с. 7−11 ], В. Курашкевича [5], М. Лесіва [3, 6]; С. Вархола та Ф. Чижевського [7, с. XXIV], Г Аркушина; в окремій статті про завдання української текстографії Г. Аркушина [2, с. 3−4]; у праці Ю. Бідношиї, який розглядав тексти з Підляшшя з погляду їх етнографічної інформативності [8, с. 119−123]; у рецензіях Г. Гримашевич [9, с. І87−189] та Ю. Бідношиї [10, с. 43] збірників текстів Г. Аркушина [11]. Однак огляду текстів з Підляшшя з метою визначення їхньої придатності до діалектологічних досліджень ще зроблено не було.

Мета статті - опис доступних для науковців сьогодні текстових матеріалів з огляду на їх діалектологічну інформативність.

Виклад основного матеріалу. Різночасові праці, що містять зв’язні тексти, які було записано на Підляшші, за їх змістовно-стилістичними ознаками можна поділити на кілька груп: 1. Фольклорно-етнографічні джерела, тобто праці; автори яких ставили за мету здійснення етнографічного опису населення Підляшшя, залучаючи до цього опису усну народну творчість як вияв самобутності етнічної групи; 2. Етнографічно-лінгвістичні джерела, автори яких у етнографічній характеристиці підляшуків спирались, зокрема, на мовні особливості населення цього терену; 3. Лінгвістично-діалектологічні праці, метою яких був насамперед опис говірок Підляшшя і суміжних земель; 4. Публіцистичні тексти, написані або виголошені підляською говіркою; 5. Художні тексти, написані говіркою; 6. Аудіоі відеозаписи говіркового мовлення.

У цій статті ми зосередимось лише на перших трьох групах праць, коротко зазначивши місце в джерельній базі й характер інших матеріалів, які можуть стати підставою наукових досліджень.

Фольклорно-етнографічні описи ХІХ ст. з території Польщі містили як записи фольклорних текстів, здебільшого пісень, так і власне діалектні тексти. Фольклорні матеріали знаходимо в працях: «Малорусская свадьба въ Корницкомъ приході Констант. у Сідлец.губ.» Миколи Янчука (в «Трудахъ этногр. Отд. Москов. Общ. Любит. Естествозн. Т. Ш, с. 74−114); «Образцы народныхъ говоровъ малорусскаго нарічія. Сідлецкьія разнорічьія уЪздовъ Більскаго, Константиновскаго и Радинскаго» в праці «Очеркъ звуковой исторіи малорусскаго нарічія» П. Житецького (пісні); «Приложение к материалам для этнографии Царства Польского. Губернии Люблинская и Августовская, 1864» А. Риттих (нарис народної культури та тексти пісень); зразки фольклору в «Трудах этнографическо-статистической экспедицш въ Зап. Русскій край» Чубинського, тт. 2, 5, 7); «Бытовыя черты Русинки Холмскаго края по пЪснямъ» К. Яроцького (Живая старина 1892, вип. IV, с. 125−134); а також «Zarysy domowe» К.В. Войціцького (Warszawa, 1842, t.3, s. 265−353); «О Подляской Руси» А. Каменського в «Опытахъ въ русской словесности воспитанниковъ Варшавскаго учеб. Округа» (с. 35−51); «Люблинская Русь» Л. Албертова (с. 27−34) та «Obrz^dy weselne na Rusi (o dwe mile od Buga)», підписаних криптонімом М.І. в праці «Ksi^ga. Swiata» (ч. 2, с. 113−120).

Назви останніх трьох наукових розвідок знаходимо у передмові до праці В. Шимановського «Звуковыя и формальныя особенности народныхъ говоровъ Холмской Руси. Обзоръ, съ приложениемъ образцовъ народныхъ говоровъ» 1897 р., де використано матеріали, записані у колишніх Красноставському, Білгорайському, Холмському та Грубешівському повітах Люблінської губернії та Більському і Володавському повітах колишньої Сідлецької губернії, і де, крім записів пісень, знаходимо також зв’язні тексти — зразки народного мовлення.

Сам Шимановський, характеризуючи джерела своєї праці, наводить слова Янчука, який зазначав, що «по пісням не всегда можно составить вірное представлені о містном говорі. Не говоря уже о том, что пісни не исчерпывают всей полноты отличительніхь чертъ говора, даже и в томъ матеріалі, который оні даютъ, очень много формъ и самыхъ словъ, чисто пісенныхъ, неупотребительныхъ въ современной обыденной речи». Шимановський так коментує цю цитату: «Неоспоримо, какъ и вообще нельзя сомневаться въ томъ, что при составлены сужденія о живомъ народномъ говорі на основаны одного рода или вида источниковъ односторонность и неполнота свідіній являются необходимымъ сл^ствымъ такого положенія діла. … Но съ другой стороны, безспорно также и то, что нельзя пренебрегать и п^еннымъ матершомъ — уже по тому одному, что пісни — проізведенія того же народа, и употребляющіяся въ нихъ слова и формы — все же элементы его річи живой, а не мертвой» [4, с. 1−2; 12, с. 71).

В. Шимановський зазначає також, що не всі пісні мають однакову вартість для філологічних досліджень, однак є пісні, мова яких мало відрізняється від розмовної мови: пісні жартівливі, ігрові, про кохання [4, с. 2]. Придатність для використання матеріалів в описах говірок визначається для вченого їх точністю, тобто відповідністю звучанню, а також наявністю паспортизації. Так, він відзначає точність записів (особливо казок) в «Трудах этнографическо-статистической экспедицы въ Зап. Русскій край» Чубинського (в т. 2, 3, 4, 5, 7, вип. 3, с. 552−556) [4, с. 8−9], застерігає від спирання на малопридатні для філологічних потреб матеріали зі статей Войціцького, Альбертова, а також зауважує, що в деяких якісних матеріалах, як, зокрема, кілька пісень у праці Яроцького, вміщених у «Живій старині», не зазначено місцевості, де ці пісні було записано, хоча «за змістом і формою пісень, можна сказати, що вони записані дуже близько від Холма» [4, с. 9].

У праці Шимановського представлено тексти з 16 населених пунктів Холмщини: з Холмського повіту (Руда, Скородів, Гнішув, Павлове, Депультичі, Волковяни), Грубешівського повіту (Степанковичі, Сагрин, Сліпче, Підгірці), Білгорайського повіту (Тарногрод, Біща) та з Томашівського повіту (Потирин, Шлятин, Типін, Переспа).

Тексти мають різний характер. Так, із села Депултичі і сел. Павлове, Подгірці, Сліпче маємо записи пісень, переважно обрядових, із сіл Степанковіце, Сагринь Грубешівського повіту — приповідки і приказки, з сіл Волковяни (Укувани) — казка «Хумек Приступа і дурней», з Тарногрода — казка про господаря і циганського сина, з Гнишева — казка про загублений перстень. Цікавим для мовного аналізу є запис із с. Персена — розповідь про бабу і москалів, які видурили в неї полотно. Тут наведено діалог старої жінки й москалів з передачею особливостей їхнього мовлення.

Тексти передано спрощеною транскрипцією на основі гражданки. Як зауважує автор праці, записувач дотримувався правил передачі наголошених і ненаголошених [е], [и], де чітку вимову він передає літерами ы та э, а наближену вимову — «гді слышится звукъ неопределенный, тамъ для обозначены звука, средняго между э та е, пишется е, а для обозначены звука, средняго между ы та и, пишется и; для обозначены же мягких звуков и и (употребляются: для перваго — і, для последняго — іе (за исключешемъ техъ случаевъ, гді «по требованію грамматики», нужно писать і, которое пишется для обозначены мягкаго е и въ вьіговорі нисколько не отличается от іе) [4, с. 31].

Таким чином, фольклорно-етнографічні праці, у яких вміщено матеріали з Підляшшя, мають різну пізнавальну цінність для діалектологічних досліджень. Записи пісень необхідно сприймати за зразки живого мовлення із застереженнями не лише тому, що мова фольклору має свою специфіку, що серед пісень є твори власне регіональні й загальнонаціональні, але ще й тому, що записувачі користувались різними графічними записами текстів, часто без пояснень, а також наближали мову пісень до відомого їм зразка. На увагу дослідників-діалектологів безперечно заслуговують матеріали з Підляшшя, уміщені в названих вище працях М. Янчука, П. Житецького, П. Чубинського і, особливо, праця В. Шимановського, яка найбільше відповідає потребам сучасного діалектографічного дослідження.

Час зацікавлень учених говірками Підляшшя і Холмщини Михайло Лесів поділяє на три періоди: перед Першою Світовою війною, між двома війнами та після Другої Світової війни [3, с. 86−100]. До першого періоду належать праці Івана Бессараби — етнографа, фольклориста і мовознавця, якому належать етнографічні описи населення Підляшшя та колишньої Херсонської губернії («Матеріали для етнографії Седлецької губернії», 1903; «Матеріали для етнографії Херсонської губернії», 1916; обидві праці написано російською мовою).

У «Материалах для этнографы Седлецкой губернии» (1903) І. Бессараби подано опис українських підляських говірок з околиць с. Ломази [13, с. 1−40; 259−299], поміщено зразки мови, паремії й тексти пісень із сіл Любенка й Докудів [13, с. 41−119; 239−259], а в кінці книги — словник діалектних слів [13, с. 300−319].

У розділі «Образцы Ломазскаго говора. Народные разсказы» автор наводить розповіді різного жанру на 16 різних тем «О происхожденіи волка», «О происхожденіи аиста», «Чорт», «Мертвецы (упыри)», «Чародіи и в^ьмы», «Волколаки (оборотни)», «Кладь», «Какъ церковь провалилась въ землю и отчего въ Кіеві много церквей», «Панъ и мужикъ», «Польша», «Козаки-мародёры въ 1812 году», «Панщина», «Повстанье въ 1863 году», «Панъ Борковский и пани Борковская», «Радзивиллъ», «Жиды». Як бачимо з наведеної тематики, це переважно легенди, розповіді-перекази, анекдоти, які належать до фольклорних творів і мають часто усталену форму, що необхідно враховувати під час як класифікації текстів, так і їх використання у дослідженнях. Автор записів намагається якнайточніше передати звучання слів, зокрема дифтонгів. Інтонацію він передає за допомогою розділових знаків — ком, двокрапок, тире, знак оклику, Чи віете чули, що в Ломазахъ было въ бужнйци? — Шэ, не чули. А щожъ было? Ой вай! Що было. То нэх Буогъ боронитъ. [13, с. 76]. Як зазначає Бесараба, всі эти народные разсказы я слышал въ деревні Любенкі, Ломазскаго прихода во времена пребьіванія на родині въ 70-хъ годахъ и позже въ 80-хъ, когда мні приходилось посіщать эту містность. Многіе изъ разсказовъ записаны мною дословно, а иные составлены изъ отдельныхъ мніній и отзывовъ самихъ крестьян" [13, с. 77].

У розділі «Пословицы, загадки, прибаутки, поговорки, сравненія, перебранки» [13, с. 77−85] Бессараба наводить 130 зразків паремій, серед яких 5 записано у Білій (4 польською мовою). Інші - з Ломаз і Докудова. У розділі «Народныя пісни» представлено різні жанри пісень, серед яких, за свідченням збирача, «н^оторыя пісни, очевидно, містного происхожденія, такъ какъ по складу народной річи и особенностямъ ея формъ весьма близки къ подляшскимъ говорамъ. Звуковыя особенности Ломазскаго говора въ большинстве случаевъ соблюдаются во всехъ малорусскихъ п^няхъ какого бы оні ни были происхожденія» [13, с. 85]. Для порівняння автор праці наводить зразки текстів пісень і розмовного мовлення, зазначаючи тотожні чи подібні форми, а також відмінності між ними [13, с. 86−87]. Важливо також, що Бессараба відзначає місце обрядових пісень у відповідних обрядах.

Таким чином, праця Івана Бессараби поєднує етнографічний, фольклористичний та діалектологічний аналізи зібраного ним на Підляшші фактичного матеріалу. Окрім того, що частина праці присвячена узагальнювальному опису говіркового мовлення, усі тексти, наведені тут, незалежно від жанрової належності, записано прозорою, читабельною транскрипцією, а також паспортизовано.

Паспортизовано також записи зразків місцевого мовлення в відомих етнографічних працях Оскара Кольберга та Павла Чубинського. У праці О. Кольберга в розділі «Chelmskie^, у 2 томі уміщено тексти з Савіна, Ганська, Орхувка, записані спрощеною транскрипцією на основі латинки М. Гемпель, яка походила з Савіна [14]. В томах 1−7 «Трудів» П. Чубинського знаходимо записи з території колишніх Костянтинівського, Більського, Радзинського, Володавського і Любартовського повітів [15].

Іван Зілинський у праці «Проба упорядкування українських говорів» [16, с. 333−375] пише, що дізнався про українські говірки Холмщини і Люблінщини, їдучи в поїзді і розмовляючи з залізничниками. Автор наводить оригінальний текст, записаний у с. Любень під Володавою. Це казка про сина-злодія, у фонетичному записі якої простежуються такі риси, як звуження [а] до [е] після м’яких приголосних — Єк уни пудрослі, самі зарублєйте, укання — русказує, оглушення дзвінких — русказує, клупків, монофтонги і дифтонги у новозакритому складі - вун, і вуен, снупок, пушов, втюек, с куеньми, принюес, синку муей, твуей, луей, віете, діевчиною, чоловіека, глядіелі та ін., ствердіння ц — на лавци; морфологічні і морфонологічні особливості - тиї, лихії, з їми, постелів, сталі; деякі синтаксичні риси — бардзо лихії, пушов шукати за дівчиною, нєх оддасць та ін. Однак, у текстах немає наголосів, що применшує можливості їх використання.

Таким чином, розглянуті коротко особливості представлення зв’язних текстів у етнографічно-лінгвістичних джерелах, автори яких пов’язують етнічну своєрідність населення регіону насамперед з його мовою, показують, що ці праці дають значно більше матеріалів як для узагальнення знань про поширення та специфіку підляських та суміжних говірок станом на кінець ХІХпочаток ХХ ст., так і для розгляду питань динаміки і розвитку говіркових систем.

Власне лінгвістичні праці з текстами у вигляді додатків та збірники текстів почали з’являтися ще у міжвоєнний період. Так, два тексти з Білгорайського повіту умістила в своїй монографії про надсянські говірки М. Пшепюрська (1938) [17]. Матеріали, зібрані В. Курашкевичем перед Другою Світовою війною, послужили фактичною базою для його розвідок, опублікованих вже після війни. У праці «Zarys dialektologii wschodnioslowianskiej» вчений подав тексти з 4 н.п. Південного Підляшшя (Любень, Острувки, Кобиляни, Сицина), 5 н.п. Північного Підляшшя (Цецелі, Малеші, Лосинка, Ожешкове, Огродники), які він записав у 1937 та улітку 1938 року [5].

До матеріалів, виданих вже в повоєнні роки, належить праця Я. Токарського, присвячена говірці с. Серпелиці біля Янова Підляського, яка містить кілька текстів [18]. Трохи пізніше виходить колективна праця «Teksty gwarowe z Bialostoczczyzny z komentarzem jзzykowym» (Варшава 1972) за редакцією А. Обрембської-Яблонської, до якої увійшли різнодіалектні тексти, записані різними дослідниками на території воєводства, зокрема тут знайдемо тексти з Грабовець Більського повіту, Дубини і Суховольці Гайнівського повіту та Рогавки Семятицького повіту [19].

Найбільш повною працею, яка фіксує південнопідляські говірки, є хрестоматія «Polskie i ukrainskie teksty gwarowe ze wschodniej Lubelszczyzny» (Lublin 1998) Стефана Вархола і Фелікса Чижевського. Тут вміщено тексти з 12 населених пунктів, записані від двомовних автохтонів — польською і українською говіркою у населених пунктах колишнього Білопідляського воєводства (з центром у Білій Підляській).

Текстам кожного населеного пункту передує коротка історично-етнографічна характеристика, дані про релігійну належність громади, зазначено наявність церкви чи костелу, представлено дані про освітні заклади та міграційні рухи на цій території. народне мовлення підляшшя Щодо інформаторів, подано особисті дані, вік, віросповідання, деякі дані з лінгвістичної біографії та про специфіку мовлення. Напр.: Nosow — Informatorka — autochtonka. Marianna Komorowska, lat 74, prawoslawna, dwujзzyczna; na co dzien rozmawia po polsku i po ukrainsku. Opowiada szybko, ale wyraznie; z charakterystycznym silnym akcentem wydechowym. Wywiad «w cztery oczy» przeprowadzony zostal w lutym 1990 roku [7, c. 19]. Kobylany: Informatorzy — autochtoni: malzenstwo Eugenia Nowicka, lat 63 i Tadeusz Nowicki, lat 71, prawoslawni, dwujзzyczni, prymarny jзzyk ukrainski; w latach 80. rozmawiali w obu jзzykach w rodzinie i w sqsiedztwie. E. Nowicka opowiada szybko, ze zroznicowanq wysokosciq glosu; T. Nowicki — wolno i wyraznie. W wymowie informatorow charakterystyczny jest silny akcent wydechowy [7, c. 24].

Як зазначають укладачі хрестоматії, їхнім завданням було записати тексти від двомовних інформантів найстаршого покоління, при цьому рівень володіння мовами міг бути різним. Записи виконували під час експедиції, це були магнітофонні записи, які проводили і або 2 особи. Тематика текстів, як зазначено у пояснювальній частині, пов’язана з давньою матеріальною і духовною культурою мешканців сіл: з годівлею худоби, вирощуванням сільськогосподарських рослин, транспорту, традиційних ремесел, зокрема вирощування льону, коноплі, обробці волокна [7, с. XLI].

Укладачі хрестоматії для транскрибування використовують фонетичний запис на основі латиниці, де використовуються знаки, що передбачають розрізнення артикуляції голосних за ознаками вузьке / широке відкриття рота, участь ротової / носової порожнини, рух язика по горизонталі /ступінь підняття частини язика по вертикалі, ступінь лабіалізації, висхідна і низхідна артикуляція дифтонгів, часокількість — довгі і короткі голосні. Так само детально враховуються особливості артикуляції та звучання приголосних.

Окрім цього, укладачі врахували позначення надсегментних характеристик тексту: позначаються синтагматичні паузи, інтонація речення, емфатичні паузи. Також вирізняється у записах введення чужої мови, а також іншомовних уривків тексту. Важливо також, що записувачі відзначають мовленнєву поведінку інформаторів. Тексти супроводжуються виносками із поясненнями значень слів, граматичними поясненнями, подаються відповідники спорадично вживаних форм тощо.

Видатним явищем у діалектній текстографії стало видання у 2007 році в Луцьку праці Григорія Аркушина «Голоси з Підляшшя», де знайшли місце тексти з 35 населених пунктів, серед яких 7 н. п. з Люблінського воєводства — Воля-Угруська, Семятицький повіт, Влодава, — та 28 н.п. із Підляського воєводства Семятицький. Більсько-Підляський, Гайнівський та Білостоцький повіти. Фонетична транскрипція, яку використовує автор видання, враховує особливості вимови голосних (укання та наближення [е] та [и], дифтонги, спорадична поява звуків [ьі] ть та [у], палаталізованість та ніпівпалаталізованість приголосного, оглушення повне і часткове, подовження приголосних і голосних). Тексти різної тривалості і різнотематичні. Детально паспортизовані: є дата запису, дані про інформанта з його короткою лінгвістичною біографією, назви населених пунктів (офіційні та місцеві), із зазначенням умов здійснення запису (в студентській експедиції, наодинці з експлоратором, у присутності знайомого дослідника тощо).

Важливою ознакою праці є наявність аудіозаписів, що дає можливість порівняти вимову з аудитивним записом, здійсненим дослідником. Праця Г. Аркушина належить до тих праць, укладачі яких прагнули поширити коло читачів, і тому поєднує запис, здійснений транскрипцією, та орфографічний запис. Оскільки збірник текстів Г. Аркушина вже детально аналізували [8; 9; 10], відзначимо лише, що тексти зібрано діалектологом із глибоким знанням говірок Підляшшя і представлено з усією необхідною супровідною інформацією про час, місце, обставини запису, а також про носія говірки.

До найновіших належить праця Івана Ігнатюка, «Українські говірки Південного Підляшшя [опис, тексти і словничок]», яка з’явилася у 2013. Тут вміщено 86 текстів, які було записано в період від 1970 до 2004 року. Важливо є те, що Іван Ігнатюк — місцевий житель і веде розмову з інформантами їхньою говіркою, тобто немає умов для переключення коду. Усі тексти — це зв’язні розповіді різної тематики: про пережите (Я пам’ятаю, як тиї коробки батько робив. І я од батька научився. Ще їдна батькова коробка стоїть. Тамтих коробок нема, бо перша робота завжди за плу^Аот [20, с. 56]), про звичаї, обряди, традиційний одяг (Давній хвартухи ткали баби з гориню в паси. Горинь то такиї купчиї червониї нитки. [20, с. 59]), традиційні способи господарювання (Як ми годе приїхали з села на хутор то Руденці горали сохою [20, с. 59] тощо. Є також приклади фольклорних творів, але ворни містяться в текстах розповідей про обряди чи звичаї, напр., розповідь про коровай містить і 4 «приспєвки до коровая» [20, с. 76−77].

Тексти записано адаптованим українським алфавітом із зазначенням наголосу, дифтонгів. Усі тексти паспортизовано. Подано дані про час запису, локалізацію та дані по інформанта. напр., говорив Владислав Ігнатюк. Рік нар, 1924. Сусід, село Данці. Ґм.Ганна, пов. Влодава. Записано в серпні 1970 року; Анна Ігнатюк. Дівоче прізвище Онищук, рік нар. 1911, родом з села Жуки, ґм. Тучна. пов. Біла Підляська, моя дядина. Записано в серпні 1970 року в селі Данці. Тут з’являються такі означення інформанта: мій двоюрідний брат, моя двоюрідня братова, муж моєї родички Ґандзі. Подано також варіанти назв населених пунктів, напр., Довгоброди — Дубогроди, варіанти імен — Говорив Микола (Миколай) Семенюк.

Словник містить 133 слова. Слова записано спрощеною транскрипцією з наголосами. Важливо, що враховано синонімію і варіантність: бараболя, — і - картопель, загально виступає картохель, -я. картоплі. -ів і уАов; боцян, -а, бдцьон, -а, бусьон, -а і бусюн, -а — лелека, чорногуз, бусел (переважно говорять — бусьон і бусюн, а боцян в хвацькій говірці) [20, с. 91]. Значення слів І. Ігнатюк пояснює через наведення загальномовних відповідників або лексичного значення: бурка, -і - вовняна спідниця, а також чоловічий плащ із сукна [Там же].

Як бачимо, остання праця знавця і невтомного збирача текстів підляських говірок Івана Ігнатюка заслуговує на її повну характеристику в діалектологічній література. Вона є зразком своєрідного сприйняття говірки її носієм, але з висоти загально діалектологічних знань. Такі праці надзвичайно інформативні й можуть бути використані у вивченні говіркового мовлення в когнітивному аспекті.

До важливих джерел діалектологічних досліджень належать також аудіозаписи говірок, зокрема, удоступнені редакцією «Над Бугом і Нарвою» та ті, що ще чекають опрацювання, зокрема і фонотеці Закладу української філології УМКС.

На особливу увагу заслуговують писемні матеріали, серед яких і публіцистичні тексти, написані підляською говіркою або зі вставленням текстів говіркових на ламах часопису «Над Бугом і Нарвою». Чекають на свого дослідника й художні твори, написані підляською говіркою, — вірші Івана Киризюка. Юрія Гаврилюка, Софії Сачко, Юрія Трачука та ін., які ставлять перед мовознавцями багато питань щодо діалекту та стилізації в публіцистичному стилі й художній літературі, про т.зв. «малі мови», про належність підляських говірок до української чи білоруської мови, про самоідентифікацію підляшуків та щодо інших не менш важливих проблем.

Висновки. Короткий огляд текстів з Підляшшя виявив кілька типів текстів з цього регіону, які було записано в різні часи — з кінця ХІХ і до початку ХХІ ст.: фольклорно-етнографічні джерела, де представлено тексти творів усної народної творчості на фоні етнографічного опису населення Підляшшя; етнографічно-лінгвістичні джерела, де етнографічна характеристика підляшуків поєднується з описом місцевих говірок; лінгвістично-діалектологічні праці, предметом яких був насамперед опис говірок Підляшшя і суміжних земель; публіцистичні тексти, написані або виголошені підляською говіркою; художні тексти, написані говіркою; аудіоі відеозаписи говіркового мовлення. Кожен тип текстів вимагає від дослідника-діалектолога розуміння специфіки запису текстів і наукового підходу записувача, уваги до критичної літератури того періоду, коли вийшла та чи інша праця, а також до загальної наукової діяльності укладача текстів. Незважаючи на різночасовість і різний характер аналізованих праць, вони обов’язково повинні увійти до корпусу текстів з Підляшшя, який міг би служити надійним джерелом діалектологічних досліджень. Перегляд сучасних збірників текстів також сигналізує про необхідність упорядкування та уніфікації вимог до форми представлення та змісту наступних видань.

Література

• 1. Maryniakowa I., Grek-Pabiszowa I., Zielinska. A. Polskie teksty gwarowe z obszaru dawnych Kresow polnocno-wschodnich / Maryniakowa, I. Grek-Pabiszowa, A. Zielinska. — Warszawa: Instytut Slawistyki PAN, 1996. — S. 5−6.
• 2. Аркушин Г. Л. Українські діалектні тексти до питання методології / Г. Аркушин // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Філологічні науки. Мовознавство. — № 1. — 2011. — С. 3−8.
• 3. Лесів Михайло. Особливості говору українців Холмщини та Підляшшя / М. Лесів // Холмщина і Підляшшя. — Київ: Родовід, 1997. — С. 86−100.
• 4. Шимановській В. Звуковыя и формальныя особенности народныхъ говоровъ Холмской Руси. Обзоръ, съ приложениемъ образцовъ народныхъ говорові / В. Шимановскій. — Варшава 1897. — 106 с. + Прилож. — 32 с.
• 5. Kuraszkiewicz W. Zarys dialektologii wschodnioslowianskiej z wyborem tekstow gwarowych / W. Kuraszkiewicz. — Warszawa, 1963. — 168 s.
• 6. Лесів Михайло. Українські говірки в Польщі / М. Лесів. — Варшава: Український архів, 1997. — 495 с.
• 7. Czyzewski F., Warchol S. Polskie i ukrainskie teksty gwarowe ze wschodniej Lubelszczyzny / F. Czyzewski, S. Warchol. — Lublin, 1998. — 497 s.
• 8. Бідношия Юрій. Діалектні тексти закордонних українців як джерельна база етнографічних студій / Ю. Бідношия // Народна творчість та етнологія. — № 2. — 2013. — С. 112−125.
• 9. Гримашевич Г алина. «То такі подобни єзик бил до українського…» / Г. Гримашевич // Волинь-Житомирщина. — Вип. 17. — С. 186−189.
• 10. Бідношия Юрій. Слухаймо Підляшшя / Ю. Бідношия // Над Бугом і Нарвою. — № 2(90) березень-квітень (marzec — kwiecien). — 2007. — С.45.
• 11. Аркушин Г. Голоси з Підляшшя / Григорій Аркушин. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. — 535 с.
• 12. Янчук Н. Некоторые особенности Корницкого говора / Н. Янчук // Труды Этнографического Отдела Императорского Общества Любителей Естествознания, Антропологии и Этнографии при Московском университете. — Кн. 7. — Москва 1885. — С. 60−72.
• 13. Матеріальї для этнографы Сідлецкой губерніи. Собралъ И. В. Бессараба / И. Бессараба. — Санктпетербургъ: Типографія Императорской Академіи Наукъ, 1903. — 324 с.
• 14. Kolberg O. Chelmskie, cz. I/ Dziela wszystkie. — t.33. — Poznan: Polskie Towarzystwo Ludoznawcze, 1964. — 370 s. ;Kolberg O. Chelmskie, cz. II. Dziela wszystkie, t. 34. Z materialow posmiertnych wydal I. Kopernicki, Wroclaw-Poznan 1964. Ss. X, 268, ilustr. Reedycja fotooffsetowa, pierwodruk: Krakow 1891.
• 15. Teksty gwarowe z Bialostocczyzny z komentarzem j^zykowym. — Warszawa, 1972. — 225 s.
• 16. Труды этнографическо-статистической экпедицш въ Западно-Русскій край, снаряженной Императорскимъ русскимъ географичекимъ обществомъ. Юго-Западный Отділ. Матершлы и изслідованія. Собранныя д.чл. П. П. Чубинскимъ / П. Чубинский. — Т. 1−7. — 1872−1878.
• 17. Зілинський Іван. Проба упорядкування українських говорів / І. Зілинський // Записки НТШ. — rCXVII-CXVIII. — Львів, 1913. — С. 364.
• 18. Пшепюрська-Овчаренко М. Надсянський говір / М. Пшепюрська-Овчаренко // Мова українців Надсяння. — Перемишль: [б. в.], 2007. — С.
• 19. Tokarski Jan. Gwata Serpelic: fonetyka, fleksja / J. Tokarski. — Wroclaw.
• 20. Teksty gwarowe z Bialostoczczyzny z komentarzem j^zykowym /

A. Obr^bska-Jablonska. — Warszawa, 1972. — 224 s.

21. Ігнатюк Іван. Укрїнські говірки Південного Підляшшя [опис, тексти і словничок] / І. Ігнатюк. — Люблін: Episteme, 2013. — 108 c.