Безличные пропозиції серед інших типів простого предложения

МІНІСТЕРСТВО СПІЛЬНОГО І ПРОФЕСІЙНОГО ОСВІТИ РФ.

ХАКАССКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ їм. Н.Ф. КАТАНОВА.

ІНСТИТУТ ФИЛОЛОГИИ.

КАФЕДРА РОСІЙСЬКОГО МОВИ спеціальність 21 700 — «Філологія «.

Безликі пропозиції серед інших типів простого предложения.

ДИПЛОМНА РАБОТА.

Студента 5 курсу грн. б.

Феськова К.В.

Науковий керівник к.ф.н., доцент.

Гончаров А.М.

Абакан, 2001.

СОДЕРЖАНИЕ Введение … 03−04 Глава 1. Питання односоставных пропозиціях в русичском синтаксисі … 05−31.

1.1. Розробка проблеми односоставных пропозицій у працях классиков-лингвистов … 05−18.

1.2. Питання выделении/не виділенні односоставных пропозицій у російській мові … 18−21.

1.3. Поняття безособових пропозиціях в современном російській мові … 21−24.

1.4. Різні класифікації безособових предложений в лінгвістичної літературі … 24−32 Глава 2. Місце безособових пропозицій у системі типів простого пропозиції … 32−51.

2.1. Структурно-семантические особливості безособових пропозицій у сучасному російській мові… 32−39.

2.2. ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЖИВАННЯ ЛИЧНОГО І БЕЗЛИЧ;

НОГО ПРЕДЛОЖЕНИя З ГЛАГОЛЬНЫМИ ПРИСУДКАМИ … 39−48.

2.3. Безлично-инфинитивные пропозиції, як переходные конструкції … 48−51 Укладання … 52−53 Список використаної літератури … 54−56.

Актуальність теми. Російське мовознавство дореволюційного періоду, особливо уже минулого століття, досягло значно більших успіхів у галузі вивчення морфології, ніж синтаксису, попри окремі праці видатних російських синтаксистов, серед яких першим має бути названо ім'я А.А. Потебні, та був учнів художника А. В. Попова, Д.Н. Овсянико-Куликовського. У цьому сенсі цілком закономірно підвищену увагу до синтаксису російського мови, притаманне сучасного періоду исследования.

Вивчення типів простого пропозиції — одну з найважливіших сторін роботи мовознавців у сфері синтаксису російської. Говорячи про окремих структурних типах з погляду широти проблематики, поставили б безособові пропозиції одне з чільних місць. Чисельність проблем, які виникають за вивченні безособових конструкцій, пов’язана, переважно, з тим, що це особливий тип односоставных пропозицій технічно нескладне собою єдності ні з структурі, ні з функціональному призначенню окремих членів. Разом про те безперечно наявність загальних мовних ознак, які ще століття тому змусили А.X. Востокова об'єднати ряд різновидів пропозицій під загальним назвою «безособові пропозиції «, вивчення їх семантичної структури стало особливо актуальним два останніх десятиліття. Безликі пропозиції завжди, були до поля зору сучасних русистів. Проте вивчення семантики цих пропозицій не виходило далеко за межі відділення їх общеграмматического значення. Такі аспекти дослідження даних пропозицій, як виділення семантичних компонентів, взаємодія лексичного, морфологічного рівнів для формування складних пропозицій з соотносительными висловлюваннями, не знайшли поки лінгвістичної літературі повного отражения.

Предметом нашого дослідження є найчисельніша частина дієслівних односоставных пропозицій — безличные.

Основна мета даної праці полягає у тому, щоб у відповідність до сучасними науковими принципами дати всебічний аналіз семантики безособових предложений.

Конкретні завдання, які з основний мети работы:

1. розглянути історію розробки односоставных безособових пропозицій у російської лингвистике;

2. виявити семантичні розряди безособових предложений;

3. охарактеризувати семантичну структуру аналізованих предложений;

4. визначити функції і сферу їх применения;

5. встановити характер співвідносності між особистими і безособовими пропозиціями з кількома сказуемыми.

Методи дослідження. Основним робочого методу використовується структурно-семантический. Смисловиє елементи описуються ми з допомогою дифференционных семантичних ознак. Діяльність застосовується також прийом спостереження та цифровий підрахунок елемент статистичного метода.

Матеріалом для спостереження та аналізу послужили тексти художніх творів класичну і сучасну літератури. Зібраний матеріал становить понад 800 примеров.

Теоретична і практична значимість роботи у тому, що його результати можна використовувати в описах синтаксичної семантики російської мови й під час вирішення проблем, що з аналізом формальної влаштованості і відсутність сенсу значної частини пропозицій російської. Матеріали дипломної роботи може вишукати застосування й у практиці викладання російської у неповній середній й усієї вищої школе.

Апробація. Результати дипломного твори викладалися на Катановских читаннях і лінгвістичному спецсеминаре по російській мові (квітень 2001 г.).

ГЛАВА 1. ПИТАННЯ ПРО ОДНОСОСТАВНЫХ ПРЕДЛОЖЕНИЯХ.

У РОСІЙСЬКОМУ СИНТАКСИСЕ.

1.1. РОЗРОБКА ПРОБЛЕМИ ОДНОСОСТАВНЫХ ПРЕДЛОЖЕНИЙ.

У ПРАЦЯХ КЛАССИКОВ-ЛИНГВИСТОВ.

Різнорідність синтаксичного типу безособових пропозицій призводить до з того що проблематика вивчення може бути обмежена лише питаннями специфіки синтаксичних категорій в доти чисто мовному плані чи їх ставлення до логічним категоріям. Виникає проблема приватного й загального, що ускладнює питання критерії виділення досліджуваного об'єкту і створює велику кількість додаткових аспектів дослідження. Тож природно, що вивчення безособових пропозицій російської йшло різноманітні линиям.

Найбільш актуальним відразу ж потрапляє виявився питання розуміння самої категорії безособовості і базі — пошуки теоретичних підстав щодо класифікації безособових предложений.

Дослідженням безособових пропозицій займалися мовознавці різних направлений.

Лінгвістами психологічного напрями була досить виявлено специфіка односоставных пропозицій, вони визнавали основою пропозиції присудок (А.А. Потебня, Д.Н. Овсянико-Куликовский).

Спроби встановлення критерію класифікації було здійснено Д.Н. Овсянико-Куликовским у спеціальній статті, присвяченої цьому вопросу[1]. Поклавши основою визначення безособових (бессубъектных, за висловом автора) пропозицій відсутність що підлягає, тобто. синтаксичний ознака, не вичерпний їх істоти. Д.Н. Овсянико-Куликовский виявився перед необхідністю класифікації дуже кола синтаксичних явлений.

Без присудка пропозицію вважалося немислимим, бо тільки присудок здатне висловити «особливе рух думки, відоме під назвою «предицирования «» [2]. Природно тому, що, наприклад, односоставные пропозиції, які мають у ролі головного члена форму називного падежу іменника (номінативні пропозиції), зізнавалися неповними. А. М. Пешковский, пов’язуючи категорію сказуемости, як категорію, яка створює пропозицію, з формами дієслова чи словами, пов’язані з цими формами, також звужував коло семантико-структурных типів предложений[3]. Так, номінативні пропозиції він кваліфікував як що мають у собі присудок — називний падіж существительного[4].

Представники логічного напрями (А.X. Востоков, Ф.И. Буслаев) розглядали односоставные пропозиції неповні, що у пропозиції як синтаксичної одиниці вбачалась обов’язкова двучленность структури, що з побудовою логічного судження, яке планували лише як двучленное.

Виходячи з розуміння, що «без присудка може бути судження », Ф. И. Буслаев категорично стверджує: " …Але ні жодної пропозиції, яке полягала тільки б з що підлягає «[5].

Представники историко-психологического і формально-грамматического напрямів — як і, як й видних представників логіко-граматичного напрями, вважали, що найважливішої частиною пропозиції є присудок, що він вся сила висловлювання, що присудка може бути предложения.

Там, коли єдиний головний член односоставного пропозиції виражається називним падежом, він, незалежно від виконуваної їм функції, розглядався представниками цих напрямів як присудка, а пропозицію до цілому визнавалося неповним пропозицією, де підлягає опущено.

Ф.Ф. Фортунатов, підходячи до характеристиці односоставного пропозиції з психологічної погляду, розглядає підлягає і присудок ні з погляду висловлювання на мові взаємозв'язку явищ реальної дійсності, і з погляду поєднання безпосереднього сприйняття явища з словесним позначенням їх у мові (пропозиції). Він, встановлюючи односторонню предикативну зв’язок між конкретними подразниками дійсності та його словесними заступниками у мові, які власними силами можуть викликати самі реакції, як і замінні ними конкретні подразники, сутнісно це не дає ставлення до специфіці номинативных пропозицій, як однієї з граматичних коштів спілкування людей між собою, реального прояви думки в языке.

Подальші етапи розробки загальних питань категорії безособовості і класифікації безособових пропозицій пов’язані насамперед із іменами авторів відомих капітальних праць із російському синтаксису А. А. Шахматова і А. М. Пешковского.

Тлумачення безособовості на роботах А. А. Шахматова перебуває у повному відповідність до його розумінням односоставности пропозиції вообще.

Називаючи одночленные пропозиції односоставными, А. А. Шахматов дає нове визначення пропозиції з однією головним членом: «Член пропозиції, відповідний за своїм значенням поєднання суб'єкта з предикатом, ми назвемо головним членом, головним членом односоставного пропозиції; в односоставных пропозиціях, в такий спосіб, не знайшло собі словесного висловлювання то розчленовування, що з переконливістю знаходять у самої комунікації «[6]. Визнання двусоставного пропозиції як зразковою моделі пропозиції наводить А. А. Шахматова до визначення односоставной структури за аналогією з двусоставным пропозицією, тобто до зближення її головного члена те з підлягає, те із присудком. У цьому учений помічає: «Головний член бесподлежащных пропозицій з формі відповідає сказуемому двусоставного пропозиції. Але, звісно, це присудок, точно як і в односоставных подлежащных пропозиціях не можна казати про підметі «[7]. Звідси й непослідовність в шахматовской класифікації односоставных пропозицій: подлежащные, бесподлежащные, вокативные і безособові, причому до подлежащным належить і генитивно-именные, і предложно-именные предложения.

Недостатньо чітко виявивши сутність односоставности, А. А. Шахматов дуже чимало зробив описання окремих видів односоставных пропозицій, в частковості, безличных.

А.А. Шахматов шукає відмітний ознака безособових пропозицій у психологічному сприйнятті найголовнішого члена, беручи до уваги можливим казати про якомусь невыраженном поданні поза ним. Особливістю безособових пропозицій у своїй виявляється виражене в головному члені поєднання ставлення до ознаці з наданням про бутті, існуванні. Отже, безособові пропозиції А. А. Шахматов визнає пропозиціями экзистенциальными[8]. Природно, що не різновиду безособових пропозицій укладаються у рамки такого розуміння. Нерідко дослідник враховує це, виводячи, наприклад, инфинитивные пропозиції з императивным значенням межі групи безособових инфинитивных. Залишаючись послідовно на даної точки зору, потрібно було б виділення з складу безособових та інших модальні різновиду речень із незалежним инфинитивом.

У злагоді із ідеєю «уявлення », викликаний головним членом (чи головними членами), і погляд А. А. Шахматова на структури типу «безособовий дієслово + інфінітив «чи «предикативное наріччя + інфінітив «як на пропозиції двусоставные. Проте послідовність цього принципу і тут мусила призвести до визнанню двусоставности інших пропозицій, які розглядають у ролі безличных.

Спробою примирити ідею психологічного «уявлення «з граматичної стороною пропозиції можна пояснити та введення А. А. Шахматовым поняття «двухчленные безособові пропозиції «(тип дієслово + Р.п.), саме граматична структура Демшевського не дозволяє казати про двусоставности.

За основу класифікації безособових пропозицій А. А. Шахматов взяв граматичний спосіб висловлювання головного члена, тобто. принцип, що у подальшому поширення переважають у всіх працях з даному питанню. Щоправда, з цим принципом А. А. Шахматов був знайомий за першим виданню згаданої роботи А. М. Пешковского.

Граматичний аспект класифікації безособових пропозицій детально представлено роботі А. М. Пешковского, що його безсумнівною заслугою. Якщо розумінні А. М. Пешковским понятійної боку безособового пропозиції такого позначилися деякі ідеї А.А. Потебні, в частковості, ідея про «усуненні що підлягає «з думки, то подальші синтаксичні питання даний дослідник вирішує із властивою йому увагою до формально-грамматической боці справи. Характерно, що класифікацію безособових пропозицій А. М. Пешковскии будує з граматичної форми як головного члена (присудка), а й інших члени, обов’язкових чи необов’язкових у цій конструкції. Цим належить плідне початок синтаксичного аналізу структури самого безособового предложения.

Проте схема А. М. Пешковского, зрозуміло, не могла не відбити у собі недоліки його загальної теоретичної концепції Приміром, формальноморфологічна думка проявилася при штучному і необгрунтованому поділі речень із формою напро, співзвучною прикметником середнього роду (і семантично їм відповідної) і тієї ж конструкцій з «безформним словом », куди автор зараховує як форми типу «шкода », «не можна », а й форми напро, які мають у системі мови звукового чи семантичного відповідності прикметником середнього роду (мОжно, дОлжно, пОлно і т.п.).

Однак у найбільшою мірою слабкість теоретичної позиції А. М. Пешковского проявляється під час вирішення їм питань, що з співвідношенням граматичної і понятійної боку безособового пропозиції. Відповідно до його поглядам, безособовість пропозиції залежить від того, що присудок не має форм погодження з підлягає, отже, неспроможна давати «натяку на підлягає «, оскільки останній робиться саме за допомоги форм согласования[9]. Отже, відсутність у безособових дієслів змінності в особах, числам й у минулому за родами (явище, сформоване у певному логічного ситуації та саме у готових синтаксичних умовах) перетворюється у А. М. Пешковского в вихідний пункт безособового характеру предложения[10].

А.М. Пешковский тонко помітив відмінність між безособовими пропозиціями і неповними з опущеним підлягає: «Річ у тім тут, очевидно, в тому, зізнаються обличчя і кількість даного дієслова як категорії узгодження присудка з підлягає чи ні, бо безособове пропозицію є колись всього не согласуемый ні із чим дієслово «[11]. Але це висловлювання неспроможна бути прийняте інакше, чому тільки як практичного критерия.

Розглядаючи взаємовідносини головних членів пропозиції з позиції А. А. Шахматова і А. М. Пешковского, ми встановили, що підлягає без присудка і присудок без що підлягає в двусоставных пропозиціях не дають кожен в окремішності закінченого висловлювання висловлювання. Підлягає без присудка залишається простим назвою предмета. Причому назвою умовним, оскільки словесне позначення предмета не зумовлено природою, і властивостями цього предмета.

Тільки пропозиції, контексті чи відповідної обстановці між організуючими центрами (підлягає і присудком) виникають предикативные відносини, і присудок виконує свою предикативну функцію. «Предикативная функція, — пише В. В. Виноградов, — не в пожвавленні чи поєднанні ізольованих слів і понять, а мовному розкритті реального змісту, зв’язки та взаємодія предметів і явищ дійсності «[12].

Причому мовленнєвий розкриття реального змісту, зв’язки та взаємодія предметів і явищ неминучого у пропозиції приймає тільки в випадках словесне вираз, а інших випадках інтонаційне выражение.

Чи можна інтонацію вважати граматичним засобом висловлювання граматичної категорії? У цьому вся ні А. М. Пешковский, ні А. А. Шахматов не сумнівалися. На думку А. М. Пешковского, те, що ми називаємо предикативной функцією, може бути висловлене тільки в випадках лише за допомогою інтонації, в інших випадках — з допомогою жесту і інтонації й у третіх — за умов і інтонацією, але з допомогою подразумеваемого предиката[13]. «Отже, ми, — пише А. М. Пешковский, — відкриваємо новий спосіб висловлювання категорії сказуемости: інтонацію… завдяки якому слово перестає бути словом лише, а робиться фразою «[14].

Що стосується інтонації А. А. Шахматов писав: " …Ту або ту інтонацію можна вважати способом виявлення граматичної категорії «[15].

Односоставные пропозиції є два великих типу пропозицій у відповідність до морфологічним вираженням головного члена предложения:

1) номінативні, тобто. такі, де є очевидна підлягає як носій ознаки, а присудок словесно не виражено й відновити його з контексту чи обстановки нельзя;

2) бесподлежащные пропозиції (термін А.А. Шахматова), які характеризуються відсутністю що підлягає і неможливістю його відновити з обстановки чи контексту речи.

Основна група бесподлежащных — це безособові пропозиції, які мають що підлягає і навіть вказівок нею і де підлягає не відновлюється з контексту мові чи обстановки. У цьому полягає їх на відміну від неповних двусоставных речень із опущеними подлежащими.

Питання умовах і часу виникнення безособових пропозицій, про розвитку їх, про співвідношенні особистих і безособових пропозицій, про їхнє значеннєвих функціях давно привертає мою увагу лингвистов.

Окремі вважали, що безособові пропозиції сталися з особистих. Цією погляду дотримувалися В. А. Богородицкий, Д.Н. ОвсяникоКуликовский, А. М. Пешковский.

Термінами «безособові «, «неопределенно-личные », «определенно-личные «користувався ще А.А. Потебня[16].

В.А. Богородицкий вважає, що безособові пропозиції виникли грунті подразумеваемости. Наприклад, пропозицію Морозить, на думку В. А. Богородицкого, виникло грунті пропозицій, хто перебував з однокореневих существительного-подлежащего і глагола-сказуемого, тобто. Мороз морозить. У пропозиції ж Мрячить, передбачає В. А. Богородицкий, підлягає могло опускатися оскільки дієслово мрячить може вживатися тільки у поєднанні лише з словом дощ, чого, наприклад, немає в пропозиції Дощ идет[17].

А.М. Пешковский з цього приводу заявляє: «Безликі пропозиції виникли з особистих, а чи не навпаки «[18].

Це, на думку А. М. Пешковского, підтверджується як морфологічним аналізом, і історично: " …Вдумуючись в значення безособових дієслів, ми ж відкриємо у яких сліди 3-го особи… До того ж призводить і суто морфологічний аналіз цієї форми: дніє у кожному даному випадку скоріше може асоціюватися з працює, пише, читає, ніж із працюю, працюєш, працюємо тощо. Зрозуміло, що позаяк особа повинна мислитися в дієслові, воно мислиться тут як третє. Але мыслится-то вона з мінімальної ясністю «[19].

Переходячи історичного обгрунтуванню власного погляду на безособове пропозицію, А. М. Пешковский пише: «Насамперед доязыковая думку заснована на асоціації двох уявлень, і завжди двучленна. Було дуже дивно, якби нею відразу обрана була одночленная форма «[20].

А.М. Пешковский вважає, такі висловлювання, як вийшов світить, грім гримить тощо., «легше приписати найдавнішого періоду мови, оскільки вони свідчить про початкову, міфічну причину явища, на міфічного діяча, що виробляє його. Усунення це-те які підлягають Могло створити безособове пропозицію «[21].

Теорія походження безособових пропозицій з особистих піддалася критики з боку А. А. Шахматова, на думку котрого, «безособові обертів неможливо знайти пояснити з особистих, бо якщо це формально можливо для оборотів, що пропагують явища природи, то тут для інших оборотів безособову форму не вивести ринок із особистої «[22]. У цьому А. А. Шахматов виходив речей, що, крім явищ природи, безособові форми дієслова вживалися у глибокій давнини й у висловлювання внутрішніх переживань людини, фізичних і нравственных[23].

Більшість лінгвістів дотримувався думки, що безособові пропозиції є спадщина тієї епохи, коли первісних людей, які мають уявлення про законах зовнішнього світу, про будову свого тіла, почувалися цілком безпорадними боротьби з природними стихіями і хворобами. Через незнання істинних причин природних і громадських явищ виникають спотворені, фантастичні уявлення дикунів про оточуючої їх дійсності, переконання, що хвороби насилає і погоду робить невідома, непізнана сила. Звільняючи безособові пропозиції властивих їм значеннєвих функцій, відповідні лінгвісти тут ж наповнювали їх іншим змістом, довільно примышленным.

На етапі дослідження проблеми виникнення безособових пропозицій ми маємо жодних підстав ототожнювати історію походження релігійних вірувань і безособових предложений.

Безликі пропозиції як і, як будь-яка інша граматична категорія, не несуть у собі друку будь-якого класу, є породженням ідеології будь-якого суспільства, оскільки мову створювався в протягом століть усіма поколіннями нашого суспільства та задоволення потреб усієї общества.

Питання класифікації безособових пропозицій, їх граматичної і семантичної характеристики отримали далі детальнішу розробку в спеціальної монографії О.М. Галкиной-Федорук. Перш чим зайнятися описом різних структурно-грамматических типів безособових пропозицій, дослідник намагається узагальнити їх семантичну бік, виділивши два типу «за значенням »: 1) предложения, які виражають інтелектуальне сприйняття дійсності і 2) предложения, які виражають волю і емоцію людини. Цю спробу не можна визнати вдалою, оскільки ця характеристика включає всі дороги пізнання людиною дійсності і може бути зарахована до пропозиції будь-якого складу. Таке тлумачення немає жодного ставлення до безличности.

Більше плідним з’явився метод приватної семантичної характеристики різновидів безособових пропозицій всередині певного грамматического типу, традиційно виділеного бази засобів висловлювання головного члена. Основне значення роботи О.М. Галкиной-Федорук, з погляду, таки залежить від багатстві спостережень за употребительностью різних семантичних різновидів безособових пропозицій у різних галузях російського мови, що з просторості зібраного автором матеріалу створює цілком переконливу картину. Слід зазначити, що у роботі О.М. Галкиной-Федорук спостерігається ряд невідповідностей. Цілеспрямованість аналізу матеріалу в різних розділах монографії різна, і той чи інший розділ на свій черга відповідає за своїм спрямуванням ввідна, теоретичної частини, що викладена у плані співвідношення пропозиції з судження. Відсутність єдиної концепції, пронизує роботу, справляє враження эмпиризма і заважає вважати цю велика й поважне дослідження особливим етапом в розробці безличности.

Другу лінію вивчення безособових пропозицій сучасного російського мови становлять спеціальні роботи з значно вужчим питанням. Такі численні статті, присвячені характеристиці якоїсь приватноїграматичної різновиду безособових пропозицій. Тут же сказати про монографічному дослідженні К.А. Тимофєєва «Инфинитивные пропозиції у російській », опублікованій у вигляді серії статей. Крапка зору К.А. Тимофєєва на конструкції з незалежним инфинитивом у ролі головного члена як особливий тип односоставных пропозицій, не входить у поняття безособових, перестав бути в лінгвістиці загальної. Виведення К. А. Тимофєєвим инфинитивных пропозицій межі безособового типу спочиває, переважно, двома різних підставах. По-перше, дослідник вважає безособовість поняттям «передусім морфологічним «(присутність безособової форми дієслова), чого немає у пропозиціях з незалежним инфинитивом, і, по-друге, «незалежний інфінітив позначає дію не безособово, та разом з непрямим субъектом[24]. Перше підставу суто граматичне, друге — логическое.

Багато спірні становища концепції К.А. Тимофєєва вдало розглянуті в замітці Є.І. Воиновой[25].

Наприкінці 40-х років помітно активізувалася робота радянських мовознавців у сфері диалектного синтаксису. На базі посиленого збирання матеріалу з’являється ряд публікацій зокрема і з окремим типам безособових пропозиції в говорах.

Інтенсивна робота над історичним синтаксисом почала розвиватися значно пізніше, ніж над синтаксисом сучасного російського літературної мови. До того безособові пропозиції давньоруського мови ще вимагали (а окремих випадках потребують і зараз) інвентаризації, описової роботи у цілях накопичення наукових даних про функціонуванні тих чи інших типів у визначені, періоди життя мови. Тому найбільше, увагу істориків мови, працювали над проблемою безособовості, починаючи з 40-х років, було на письмо речей та вивчення безособових пропозицій у пам’ятниках тієї чи іншої періоду, жанру чи території. Так, достатнє місце відведено цього питання у монографії В.І. Борковського «Синтаксис давньоруських грамот » .

Значення відповідного розділу книжки визначається двома моментами. По-перше, грамоти у певній своєї частини (особливо там, де обумовлюються якісь неповторювані, індивідуальні умови) близькі до живої мови не лише з лексиці, а й у синтаксичним оборотів. Тож у обраних пам’ятниках досліднику вдалося зафіксувати цікаві конструкції з безособовими дієсловами з поворотній формі, з дієсловом быти у поєднанні, з предикативными членами типу «буде (комусь), не дуже до чого «тощо. Узагальнення матеріалу що така зливається на загальне русло вивчення центральної лінії розвитку безособових пропозицій у російській мові. З іншого боку, як відомо, мову грамот багатий синтаксичними штампами, закріпленими традицією під час складання таких документів. Ці штампи в вона найчастіше теж мають своїм джерелом розмовну мову, але далі можуть уживаними й пам’ятниках певного стиля.

У 50-ті роки з’являється кілька статей і дисертацій, присвячених опису безособових пропозицій у пам’ятниках інших жанрів з більшим чи меншим хронологічним охопленням. Матеріал досить широкого відрізка часу, і навіть досить багатий, представлено дисертації М.М. Арват[26].

Останніми десятиліттями великий інтерес в учених викликають спостережувані в пам’ятниках безособові конструкції зі страдательными причастиями середнього рода.

Спеціально питанням синтаксичної характеристики безособових конструкцій зі страдательными причастиями в східнослов'янських мовами займалася В.Л. Матвєєнко, якій вдалося уточнити розуміння низки синтаксичних фактів, які стосуються цієї проблеми, завдяки ретельному дослідженню про територіальну належність різних явищ з наступним порівняльним анализом.

Набагато менше уваги дослідники приділили спеціальному вивченню історії власне дієслівних безособових пропозицій російського языка.

На етапі дослідження безособових пропозицій значний інтерес языковедов-русистов до питань походження безособових пропозицій. Саме з шляху з’ясування генези конкретних структурних різновидів безособових пропозицій йдуть мовознавці у историко-лингвистических дослідженнях, що стосуються даного синтаксичного явища у російському і інших слов’янських языках.

1.2. ПИТАННЯ ВЫДЕЛЕНИИ/НЕ ВЫДЕЛЕНИИ.

ОДНОСОСТАВНЫХ ПРЕДЛОЖЕНИЙ У РОСІЙСЬКОМУ ЯЗЫКЕ.

Зацікавленість проблемою «односоставность-двусоставность «- одного з «клятих питань мовознавства «(В. Г. Адмони) — пов’язаний як із специфічними завданнями класифікації, і з власне теоретичними проблемами синтаксиса.

Академік В. В. Виноградов, підбиваючи підсумки вивчення пропозиції в вітчизняної науці про мову, констатував, що «розмежування двох основних типів пропозиції - двусоставного і односоставного — міцно ввійшло в синтаксис російської «[27].

Однак у останнім часом у нашої синтаксичної науці стали наполегливо вживатися спроби переглянути вчення про російському односоставном пропозиції і підвести всі типи простих пропозицій у російській мові під єдину категорію двусоставности.

Так, за А. А. Потебнею, Г. А. Золотова, посилаючись на можливість те, що наш «речемыслительный акт, претворяющийся у пропозиції, залежить від предикативному (у плані модальності, темпоральности і персональности) віднесення ознаки до предмета, його носію », дійшов теоретичного висновку про «принципової двусоставности російського пропозиції «[28].

Синтаксичні ідеї Г. А. Золотовой «про принципової двусоставности пропозиції «знайшли собі яскраве свій відбиток у роботах її послідовників. Так, Г. П. Дручинина, виступаючи у захист семантичного синтаксису, зазначає, що в семантичному синтаксисі підлягає вважається «не ім'я в називному відмінку, а предметне ім'я, що означає носія предикативного ознаки, незалежно з його форми «[29]. З цього погляду, наприклад, у пропозиції Задушливо стало в саклі, яке надає про стан повітря, природно підлягає назвати форму прийменникового падежу — в сакле.

У зв’язку з цим виникає два взаємозалежних вопроса:

1) чи може підлягає у російській як граматична категорія бути виражено, крім форми І.п., ще й формами непрямих падежей;

2) двусоставными чи односоставными з їхньої граматичної формі можна вважати російські безособові предложения?

Г. П. Дручинина і М. К. Онипенко у статті «До питання про односоставном пропозиції «відзначають: «Об'єднуючи (без достатніх те що підстав) усе це розмаїття [синтаксичних конструкцій — прим. наше — К.Ф.] одним терміном — «безособовість «- просто закриваємо проблему, навіть не наблизившись до її рішенню «[30].

Теорія «номинативизма «що підлягає різко критикували у російській грамматите як науці ще у другій половині в XIX ст. — на роботах У. Новаковського, У. Классовского та інших. В. В. Виноградов, критично оцінюючи ту боротьбу, яку тоді проводили дані вчені з «номинативизмом «що підлягає у російському мові, зазначав, що «вона велася під впливом пекучого бажання примирити граматичне розмаїтість типів пропозицій, особливо односоставных, з логічним вченням про двучленной структурі судження «[31].

Поява у російській грамматике[32] розділу «Односоставные пропозиції «було закономірним етапом розвитку лінгвістичної думки. У ньому ми бачимо таке визначення що підлягає: «Підлягає - це головний член двусоставного пропозиції, граматично незалежний з інших членів пропозиції, що виражався зазвичай ім'ям іменником, займенником чи іншим склоняемым словом у вигляді називного падежу і що означає предмет (у сенсі цього терміну), ознака (дію, стан, властивість, якість) визначається в сказуемом «[33].

Через війну багаторічних досліджень з сравнительно-типологическому вивченню структури пропозиції в мовами різних систем академік І.І. Мещанинов довів, лише одна падіж що підлягає, саме називний, мають індоєвропейські, фінно-угорські та інших мови. Різні відмінки що підлягає використовують у иберийско-кавказских, ескімоських, чукотських, американських індіанських языках[34]. Отже, називний падіж що підлягає у російській, як та інших мовами індоєвропейській сім'ї, — це умовно прийнята, а історично сформована граматична категория.

Залишається визнати лише одна: форми непрямих відмінків у ролі що підлягає у російській виступати не могут.

Заперечити граматичну односоставность, наприклад, такого ультиматуму, як Не спиться їй у ліжку нової…, Тоді мені стало нудно… тощо. — це отже визнати їх структурно-семантическое тотожність з відповідними їм за значенням двусоставными конструкціями, саме: Вона неспроможна спати в ліжку нової, Він скучает.

Перед нами не структурно-семантическое тотожність, а явище семантичної синонімії, тобто. структурно-семантическое сходство.

Усі викладене вище дозволяє вважати, що немає жодних досить вагомих підстав щодо перегляду шахматовского грамматического вчення про односоставном пропозиції. А шахматовскую ідею синтаксичної опозиції: «односоставное пропозицію «/ «Двусоставное пропозицію «- можна припустити фундаментальним синтаксичним открытием.

1.3. ПОНЯТТЯ Про БЕЗОСОБОВИХ ПРЕДЛОЖЕНИЯХ.

У СУЧАСНОМУ РОСІЙСЬКОМУ ЯЗЫКЕ.

Як відомо, пропозиції, у яких предикативность[35] отримує вираження у одному головному члені, який одночасно називає той або інший предмет, явище, дію й встановлює його ставлення до дійсності, яка досягається як формами слів, і інтонаційними засобами дістали назву односоставных.

Слід зазначити, що у найпростішому вигляді односоставные пропозиції складаються вже з знаменного слова. Односоставные пропозиції є особливий структурний тип пропозиції, відмінний від двусоставных пропозицій, та наявність одного головного члена не служить показником неповноти предложения.

Граматичним центром односоставных пропозицій є один незалежний головний член, з допомогою якого виражається предикативность. Відмінність формі головного члена є основою виділення типів односоставных предложений.

У сучасному російській мові існують дві основні типу односоставных пропозицій — дієслівні і іменні. У дієслівних односоставных пропозиціях стверджується незалежний ознака (дію): У саду співали; Вам доведеться почекати; Бути грозі високої та т.п. У іменних (субстантивных) односоставных пропозиціях стверджується чи заперечується буття предмета: Північ; Знову зима; Зараз літо; Сніг-те!; Навколо ні деревця і т.п.

Незалежні позиції головного члена в дієслівних і іменних односоставных пропозиціях істотно різняться. Дієслівні форми по своєї морфологічній природі тяжіють до залежному становищу, для вираження ознаки, приписуваного суб'єкту. Тому постановка в незалежну позицію вимагає якихось особливих конструктивних умов: структуру пропозиції визначає незалежне становище дієслівної форми. Так, словоформа спали, узята окремо, представляється залежною і як визначає узгодження з пануючій (іменний) формою, однак у конструкції У своїй хаті вже спали цій формі займає незалежну позицію. Незалежна позиція іменний форми визначається або прямим падежом (називним), або відсутністю структурі пропозиції підпорядковуючого слова (незалежний родительный).

Спостереження лінгвістів показують, що у дієслівних односоставных пропозиціях у ролі головного члена можуть виступати все основні спрягаемые форми і інфінітив. У іменних пропозиціях в позиції головного члена вживається лише іменник (чи субстантивированное слово) в називному чи родовому падеже.

Головний член в дієслівних пропозиціях своїми морфологічними формами висловлює найважливіші граматичні категорії модальності, темпоральности, а також персональности. У іменних односоставных пропозиціях відсутня можливість безпосереднього морфологічного висловлювання предикативных категорій, і вони розкриваються з допомогою конструктивних і інтонаційних показників, тобто, прямо синтаксичними средствами.

У нашому дослідженні ми докладніше зупинимося на дієслівних односоставных пропозиціях, де різні дієслівні форми вживаються як незалежні. На думку фахівців, загальним властивістю всіх дієслівних односоставных пропозицій є безсуб'єктність. Співвідносність суб'єкта і ознаки не представлена; дію, позначене у головному члені, оформляється як незалежне (порівн.: У своїй хаті вже всі спали — У своїй хаті вже спали). Проте незалежне дію внутрішньо соотнесено з діячем. Так було в пропозиції У своїй хаті вже спали дієслово висловлює дію, яке мислиться як скоєне діячем (а чи не що відбувається саме собою), але діяч словесно не вказано, а граматично, у вигляді дієслівного головного члена, представлений як неопределенный.

Ставлення дії до діячеві слугує однією з підстав розподілу дієслівних односоставных пропозицій п’ять видів: определенно-личные, неопределенно-личные, обобщенно-личные, безособові, инфинитивные.

Безособовими називаються прості односоставные пропозиції з присудком, называющим це чи стан, представленого й без участі суб'єкта дії (подлежащего)[36]. Наприклад: До станції залишалося ще з версту; Сутеніло; на столі, блищачи, сичав вечірній самовар…

Семантичної основою безособових пропозицій є саме активного діяча (чи носія ознаки), оскільки вказування на діяча (чи носія ознаки) у пропозиції все-таки то, можливо, однак у такій формі, яка припускає грамматического подлежащего[37]. Порівняйте приклади: Я хотів усунути з посади і Хотілося мені усунути з посади звідти… У безособовому пропозиції Хотілося мені усунути з посади звідти… є вказівку на чинне обличчя (мені), проте форма глагола-сказуемого передбачає називного падежу, його не можна і з зв’язки з іншими словами, і дію подається як протекающее незалежно від діяча. Приблизно те саме в наступних пропозиціях: Поле темно і Однак у полі вже темно… У двусоставном пропозиції Поле темно вказано носій ознаки (полі), а безособовому Однак у полі вже темно… ознака постає як існуючий безвідносно для її носію, причому і признак-то кілька змінює своє якість: він перетворюється на состояние.

З сказаного випливає, що загальним значенням безособових пропозицій є затвердження незалежного ознаки (дії), не соотнесенного з діячем. Це значення передається головним членом пропозиції. Зміст головного члена безособових пропозицій становлять: а) позначення незалежного ознаки — дії, стану; б) вираз несоотносительности дії з діячем; в) вказівку на ставлення висловлювання на момент промови (синтаксичне час). Показник даних значень — форма безособовості: 3-тє обличчя однини, минулого часу, середнього рода.

1.4. РІЗНІ КЛАСИФІКАЦІЇ БЕЗОСОБОВИХ ПРЕДЛОЖЕНИЙ.

У СУЧАСНОМУ РОСІЙСЬКОМУ ЯЗЫКЕ.

У російському мовознавстві представлені різні класифікації безособових пропозицій. Классики-лингвисты, визначаючи природу даних пропозицій, походять від граматичної форми як головного члена (присудка), а й інших члени, обов’язкових чи необов’язкових у цій конструкции.

Пешковский А.М. виділяє такі семантичні групи безособових предложений[38], з граматичної форми як головного члена (присудка), а й інших члени, обов’язкових чи необов’язкових у цій конструкції. Цим належить плідне початок синтаксичного аналізу структури самого безособового пропозиції. 1. Позначення різних процесів, що відбуваються всередині людського тіла, у вигляді відповідного дієслова 3-го особи (а минулому середнього роду) і іменника в винительном відмінку чи різних відмінках з різними приводами; наприклад: Руку тягне, під серцем тисне. 2. Позначення стихійних явищ (природи й соціального життя) у вигляді відповідного дієслова у тих-таки форми і іменника в орудному відмінку; наприклад: Революцією пахне, рікою віднесло, дощем заллє. 3. Безособове складене присудок, що складається з безособової зв’язки (при дієслові было-будет у цьому часу нульової) і безособово предикативной форми на -про; наприклад: було весело, зробилося сумно. Як додаткові форми, необов’язкові, але характерні тих поєднань, Пешковский А. М. зазначає ще: а) давальний іменника; наприклад: мені було весело, дитині холодно; б) інфінітив; наприклад: весело кататися, пізно їхати. 4. «Безформне слово », за висловом Пешковского А. М., як безособового предикативного члена. Зазначимо такі що їх вживають види безформених слів: а) можна, має, потрібно, треба, потрібно й деяких інших; наприклад: Нам має жити!; б) шкода, час, час, не можна, полювання, неволя, ліньки, досада, сміх, гріх, дозвілля тощо; наприклад: Мені шкода бідного старика…

(Лермонтов); у колись, нікуди, нізвідки, нічого, ніде, нічого й таке інше; наприклад: У село тинятися нема чого. 5. Причетна безособове складене присудок (тобто безособова зв’язка булобуде) + страдательное стисле причастя на -про; наприклад: Про батарею Тушина було забуте. 6. Безособовий (чи особистий багатозначно безособового) дієслово + давальний іменника (який завжди) + інфінітив; наприклад: Саме такий день сталося мені бути на полюванні. 7. Негативні пропозиції з особистим перехідним дієсловом у ролі безособового і з керованим іменником в родовому відмінку; наприклад: Ні хмарини на небі не бродило. 8. Негативні пропозиції з страдательным безособовим складовим присудком і з керованим іменником в родовому відмінку; наприклад: А жіночої дурості заходи належить. 9. Особистий дієслово у ролі безособового чи безособове страдательное причетна складене присудок + кількісне наріччя (чи рівнозначне предложнопадежное поєднання); наприклад: Багато думок перебродило у його голове.

Класифікація А. М. Пешковского не могла не відбити у собі недоліки його загальної теоретичної концепції. Приміром, формально-морфологическая думка проявилася при штучному і необгрунтованому поділі речень із формою напро, співзвучною прикметником середнього роду (і семантично їм відповідної) і тієї ж конструкцій з «безформним словом », куди автор зараховує як форми типу «шкода », «не можна », а й форми напро, які мають у системі мови звукового чи семантичного відповідності прикметником середнього роду (мОжно, дОлжно, пОлно тощо. п.).

Однак у найбільшою мірою слабкість теоретичної позиції А. М. Пешковского проявляється під час вирішення їм питань, що з співвідношенням граматичної і понятійної боку безособового пропозиції. Відповідно до його поглядам, безособовість пропозиції залежить від того, що присудок не має форм погодження з підлягає, отже, неспроможна давати «натяку на підлягає «, оскільки останній робиться саме за допомоги форм согласования[39]. Отже, відсутність у безособових дієслів змінності в особах, числам й у минулому за родами (явище, сформоване у певному логічного ситуації та саме у готових синтаксичних умовах) перетворюється у А. М. Пешковского в вихідний пункт безособового характеру предложения.

А.М. Пешковский тонко помітив відмінність між безособовими пропозиціями і неповними з опущеним підлягає: «Річ у тім тут, очевидно, в тому, зізнаються обличчя і кількість даного дієслова як категорії узгодження присудка з підлягає чи ні, бо безособове пропозицію є колись всього не согласуемый ні із чим дієслово «[40]. Але це висловлювання неспроможна бути прийняте інакше, чому тільки як практичного критерия.

На відміну від А. М. Пешковского сучасні дослідники, наприклад, Лекант П. О. класифікує безособові пропозиції щодо способам висловлювання речовинного і грамматического значень. Він розповідає про синтетичному і аналітичному засобах выражения[41].

Для синтетичного способу характеризуєтся тим, що обидві значення виражаються лише у лексичній чи лексикализованной одиниці, має форму безособовості. До функцій головного члена виступають: 1. безособовий дієслово чи дієслівний фразеологізм; наприклад: Дідові не щастило, …від міста своєї братії на горіхи дістанеться…; 2. особистий дієслово чи дієслівний фразеологізм в безособової формі; наприклад: Калюжі у дворі морщило і рябіло од дощівки, Буває гірше, з рук зійде; 3. буттєвий дієслово бути із часткою над ролі співвідносної тимчасової форми безлично-неспрягаемого дієслівного слова немає — був; наприклад: Навколо було і не души.

При аналітичному способі речовинне і граматичне значення головного члена виражені роздільно, у двох лексичних чи лексикализованных одиницях. 1. Незалежний ознака названий на інфінітиві, а граматичні значення виражені в безособової дієслівної формі допоміжного компонента: або власне безособові дієслова з модальним значенням типу доведеться, або безособові форми фазисных дієслів; наприклад: Одного разу довелося спуститися глибоко вниз на круглу галявину, Краба не вдалося впіймати. 2. Незалежний ознака (стан) виражається іменним компонентом головного члена, а граматичні значення укладено у допоміжному связочном компоненте.

Зв’язковий компонент то, можливо представлений безособовими формами дієслівної зв’язки бути (було — буде; було б), зокрема нульової формою багатозначно нашого часу дійсного нахилення, і навіть безособовими формами інших дієслівних зв’язок (стати, зробитися та інші), включаючи власне безособову обстоять; наприклад: На степу було холодно, темно і мрачно.

Іменний компонент головного члена може бути виражений: а) словами категорії стану (предикативами), зокрема формами порівняльної ступеня; наприклад: На вулиці безлюдно. б) короткими страдательными причастиями у вигляді колишніх часів середнього роду (безособової формі); наприклад: У кімнатах старанно прибрано; в) фразеологічним поєднанням не дуже до багатозначно «до когочого »; наприклад: Мене хто б проводжав. 3. Головний член складається з трьох компонентів: незалежний ознака названий на інфінітиві, роль форми безособовості виконує зв’язковий компонент, модальні значення виражаються групою слів категорії стану, які спеціалізуються у цій функції (не можна, можна, треба, полювання, має, шкода, час, час, гріх та інші); наприклад: У залах не міг протискаться.

Отже, значення безособових пропозицій отримує різне структурне вираз. Однак у структурних варіантах є загальний елемент — форма безособовості з показниками. Це вищої ступеня типизированная форма, про що свідчить його присутність серед системі її показників нульового елемента — нульової форми зв’язки бути. Форма безособовості переважають у всіх структурних різновидах — основне засіб висловлювання безличности.

Незалежної позиції головного члена сприяють два чинника — морфологічний і синтаксичний. Морфологічним умовою незалежного вживання дієслівних форм був частиною їхнього безособовість, відсутність системи співвідносних особистих форм, а синтаксичним — становище головного члена щодо другорядних, зокрема словопорядок як граматичне средство.

Безликі дієслова не потребують підкресленні їх незалежного положення з допомогою порядку слов.

Послідовна у сенсі і класифікація Е. С. Скобликовой, в в основі якої покладено семантичні особливості безособових пропозицій. " …Різновиду безособових пропозицій характеризуються деякими загальними особливостями у натуральному вираженні головного члена, і загальними рисами граматичної семантики «[42].

По особливостям граматичної семантики безособові пропозиції діляться на: 1. пропозиції перехідними дієсловами, виражають активний вплив стихійних сил на будь-якої об'єкт; наприклад: …тієї ночі зірвало з якорів навіть плавучі маяки; 2. пропозиції з непереходными дієсловами, які позначають різноманітних природні процеси, найчастіше — зміни погоди, зміни, пов’язані з зміною дні й ночі; наприклад: Надворі зовсім прояснилося. 3. пропозиції з непереходными безособовими дієсловами на -ся, виражають мимовільну легкість, а при запереченні, навпаки, труднощі і навіть неможливість перебування у певному стані, зокрема може певної діяльності; наприклад: Мені сьогодні добре працюється. 4. пропозиції з непереходными і перехідними дієсловами, які позначають хворобливе стан живої істоти, найчастіше — особи; наприклад: Сашка затрясло; 5. характерні російського мови негативні пропозиції, які виражають виправдатись нібито відсутністю описуваної ситуації певного предмета чи явища; наприклад: Часу для роздумів й не залишалося; 6. пропозиції з присудком, вираженим категорією стану, які позначають: а) стан довкілля; наприклад: У павільйоні було прохолодно; б) стан живої істоти (частіше людини — особи); наприклад: Дівчині було й обтяжує; в) «стан справ »; наприклад: З продовольство взагалі важко було; 7. пропозиції з присудком, вираженим поєднанням безособового дієслова чи категорії стану з инфинитивом, які позначають: а) можливість-неможливість дії, желательность-нежелательность дії, необходимость-отсутствие необхідності дії; например:

Колись на Змлю можна буде потрапити глянути з Місяця; б) целесообразность-нецелесообразность дії; наприклад: Цікаво зупинитися однією питанні; в) легкість чи труднощі здійснення дії; наприклад: Несолодко працювати у пустелі; р) що з дією позитивне чи негативне емоційне чи фізична стан, полегшуюче чи затрудняющее реалізацію дії; наприклад: Великий сім'єю веселіше жити; буд) часові й просторові умови, що впливають реалізацію дії; наприклад: Однак заспокоюватися поки рано.

Выводы.

Проблема класифікації безособових пропозицій не знайшла єдиного рішення. Виникає проблема приватного й загального, що ускладнює питання критерії виділення досліджуваного об'єкту і створює велику кількість додаткових аспектів исследования.

У зв’язку з цим вивчення безособових пропозицій російської ведеться різноманітні лініях: психологічне напрям (А.А. Потебня, Д.Н. Овсянико-Куликовский); логічне напрям (А.Х. Востоков, Ф.И. Буслаев); історико-психологічне і формально-грамматическое напрями (Ф.Ф. Фортунатов). Подальше вивчення безособових пропозицій пов’язані з іменами А. А. Шахматова, А. М. Пешковского.

Не існує єдиної класифікації безособових пропозицій: А. М. Пешковский будує свою класифікацію з граматичної форми не лише головного члена (присудка), а й інших члени, обов’язкових і необов’язкових у цій конструкції; П. О. Лекант класифікує такі пропозиції щодо способам висловлювання речовинного і грамматического значень, кажучи про синтетичному і аналітичному засобах вираження; Е. С. Скобликова основою своєї класифікації поклала семантичні особливості безособових предложений.

Глава 2. Місце безособових пропозицій у системі типів простого предложения.

2.1. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧЕСКИЕ ОСОБЛИВОСТІ безособових пропозицій у сучасному російському ЛІТЕРАТУРНОМУ языке.

У сучасному російській мові немає простий полярності особистих і безособових пропозицій. Між цими двома граматичними типами пропозицій перебувають проміжні типи, які утворюються з різноманітні причини. Знову виникаючі безособові пропозиції ще більше збагачують складний та багаті малюнок конструкцій російського синтаксису, даючи численні можливості висловлювання тонких відтінків значений.

А, аби зрозуміти генезис безособових пропозицій, необхідно виявити, що таке безособові пропозиції в сучасному російській мові, встановити їх типи за значенням і з структуре.

Аналіз мовного матеріалу дає змогу стверджувати, що у аналізованих конструкціях лад пропозиції полишає ладу двучленного судження, так як і себе не мають відповідності членів пропозиції членам суждения.

Нами виділено такі основні типи безособових предложений[43].

1. Пропозиції, які виражають інтелектуальне сприйняття дійсності (стану природи й середовища, фізичне стан живого світу, психологическо-эмоциональное стан людини). Семантика цих пропозицій обумовлює й їх будова. Вони виражається стан, а чи не діяльність суб'єкта, де вони пов’язані з діячем, у себе не мають що підлягає, а є лише присудок. Присудок ж у російській мові виражається як формами дієслова, а й іншими частинами промови: неповернуті дієслова 3-му особі справжнього, майбутнього колишніх часів (дме, розвиднюється, надуло); поворотні дієслова (ввижається, разненастилось); дієслово буття й Р.п. Іменника (немає світла, вистачає усім хліба); коротка форма страдательных дієприкметників (сказано — зроблено); зв’язка і слово категорії стану (і сумно, було тривожно і боязко); іменник з залежним инфинитивом (сором сказати, гріх мовчати). Приклади: Сутеніло; на столі, блищачи // Сичав вечірній самовар…; - Що, Таня, що з тобою? — «Мені нудно, // Поговоримо про давнини «(А. Пушкін. Євґєній Онєґін). Такі факти склали 29,48% з підібраних нами для анализа.

2. Безликі пропозиції, які виражають волю людини або його прагнення, бажання і несучі функцію на іншим людям. У цьому вся типі безособових пропозицій присудок може виражатися: безособовий дієслово і інфінітив (слід було сказати, слід написати); слова категорії стану напро з инфинитивом (йти, потрібно працювати); іменник з залежним инфинитивом (час йти, час наступати); інфінітив з інтонацією должествования, императивности, бажання, необхідності Приклади: Стріляти вже прямою наводкою! Дізнатися би мені про все! Такі пропозиції склали 24,35% з підібраних нами для анализа.

Семантико-стилистические можливості безособових пропозицій надзвичайно широкі; особливо вони поширені у мистецькій літературі, яка постійно збагачується фактами розмовної мови. З допомогою безособових конструкцій можливо описати такі стану, які характеризуються неусвідомленістю, немотивированностью (порівн.: не сплю — усвідомлене; Не спиться їй у ліжку нової… (Пушкін) — неусвідомлене). Крім того, з допомогою їх можна надати дії особливого відтінку легкості (порівн.: мені легко говорити — мені говориться), і, нарешті, безособові пропозиції незамінні за необхідності виділити саме дію та її результат (порівн.: Град побив посіви — Градом побило посіви). Тонкі відтінки значення, передані безособовими конструкціями, сприяють їх широкому поширенню в розмовної мови й у мові красного письменства. Художні контексти мало обмежують письменника, у освіті безособових пропозицій, лексичні обмеження у виборі форм присудка тут знімаються, й у безособовому значенні вживаються дієслова, звичайно мають його. Наприклад: Ревіло з чорним висоти і приносило сніг (А. Блок); Блиснуло у власних очах. Метнулося в мрії. Прильнуло до тремтячому серцю (А. Блок).

Як власне індивідуальні сприймаються і ті пропозиції з словами категорії стану: Останніми роками стало мусорно у тому лісі (У. Солоухин).

Деякі різновиду безособових пропозицій знаходять застосування й у ділового мовлення, наприклад, в офіційних оголошеннях, постановах: Забороняється виносити книжки, із залу бібліотеки; у мові наукової: При виборі технічних характеристик … пропонується виходити … із міркувань максимальної простоти абонентських приймачів (М. Чистяков).

3. Безликі пропозиції, які виражають фізичні і атмосфернометеорологічні явища природи нечисленні у російській. Це пояснюється лише тим, що у російській мові немає добротного лексичного позначення окремих моментів часу дня: дніє, меркне та інших. Відповідна група дієслів взагалі непродуктивна у російській. У мові красного письменства, зазвичай, у мові дійових осіб, вживаються і пояснюються деякі діалектні безособові дієслова цього, наприклад: З ночівлею коли, то провалюй, доки затемнело (Ряховский). Сюди ж можна віднести нечисленні безособові пропозиції, у яких ідеться про атмосферно-метеорологических явищах, наприклад: дощать, сніжить, крапає, ширяє, мжить. Зірки тьмяніють і гаснуть. (Нікітін); О, в насправді розвиднілося. (Грибоєдов. Горі з розуму); На небі трохи замайоріло. (Чехов. Три року). Такі пропозиції становлять 6,41% з підібраних нами для анализа.

4. Також нечисленна група безособових пропозицій, виражають психо-физическое стан живої істоти. До цій групі безособових пропозицій ставляться такі, у яких безособові дієслова висловлюють стан, що у результаті дії якійсь невідомій причини, наприклад: нудить — Сказав і знудило мене (Салтиков-Щедрін). До того ж: болить і похідні з приставками; знобить, накипит, пучить, зводить та інших. Іноді ці дієслова вживаються з предметним суб'єктом: Що в кого болить, той про те і гомонить (Даль). У літературному мові дієслова такого типу вживаються по більшу частину безособово, наприклад: Вещуньина з похвал закрутилась голова. Від радості в зобу дихання сперло (Крилов); Як молотком торкає вухах закидом, і всі нудить, і це паморочиться (Пушкін). За цих дієсловах часто вказується арена, що сприяє переходу дієслова в безособовий. Такі пропозиції становлять 2,56% з підібраних нами для анализа.

5. Особливою за значенням групою безособових пропозицій є група, якою виражено модальное значення должествования. Ця група дуже бідна лексично. Деякі з безособових слів з цим значенням застаріли, наприклад: слід, личить та інших. Найчастіше ці безособові дієслова вживаються з инфинитивами: Нам мало спускатися ще верст п’ять по обмерзлим скелях і багнистому снігу, щоб досягти станції Кобі (Лермонтов). Такі дієслова, як достоїть, личить, явно архаїчні, вживаються лише з метою стилізації. У сучасному російській мові для висловлювання должествования частіше вживається дієслово слід, слід було, який, певне, поширився з канцелярського мови. Дуже уживаний цей оборот мовою, наприклад: розпитай його як слід, відпочив як слід. Такі пропозиції становлять 8,97% з підібраних нами для анализа.

Поруч із зазначеними вище собственно-безличными дієсловами, які може мати форм 1-го і другого особи, у тих-таки розрядах безособових пропозицій часто-густо трапляються й дещо особисті дієслова в безособовому вживанні, наприклад: Вітер виє в трубі - пропозицію особисте, подлежащное. У трубі виє - пропозицію стало безособовим, хоча лексичне значення дієслова залишилося тим же.

6. Дуже багата група дієслів особистих, однак утворювати безособові конструкції, у яких виражаються стану або процеси оточуючої природи й середовища, чи прояви якийсь стихійної сили, неназваної і найчастіше невідомої. Безособовість у тих дієсловах ще закріпилася цілком як морфологічна риса, але він активно поширюється в сучасному мові, охоплюючи дедалі більше дієслів. Можна навести такі приклади, як: б'є, тарабанить, тхне, виє, гримить, душить, дере та інших. Відмінність значеннєвих відтінках й у способі прояви стану або дії якийсь ненадеванной стихійної сили залежить від перехідності і непереходности дієслова. Наприклад: Хоч як би приведи Господи, чого не спалило (Чехов); За комір текло, по спинах гуляла дрож… (Шолохов). Дуже багатий мову устно-былинного, народної творчості подібними конструкціями. У загадки безособові пропозиції побудовано з навмисною метою без суб'єкта: Не пышит, не дихає, в сухому дереві лежить (збірник Садовникова). У народних піснях та сказаннях дію невідомої сили виражається такими безособовими конструкціями: Мураву траву всю размуравило, жовтий пісок весь поразнесло, в пенье-колодье разворчало, а железни грати розсунуло… (збірник пісень Истомина); Продзвеніло в померкшем луці, прокотилося над гаєм густий, засвітилося у тому березі (Фет); Ні сон, ні ява. Вдалині, вдалині дзвеніло, гасли, зникало й відмежовувалася від Землі… І померло (Блок). Такі пропозиції склали 12,82% з підібраних нами для анализа.

7. Є у російській мові дуже невелика група безособових дієслів, виражають дію якийсь сили, з визначенням року, долі. Сюди ж можна віднести безособові конструкції, які виражають непередбачену випадковість. Такі дієслова поодинокі, не бажаючи пропозиції мало уживані, безпідставні: водить, носить, вабить, приспічить та інших. Деякі з цих дієслів вибувають зі російської. Сюди прилягають пропозиції грамматически-личные, але логічно безособові, наприклад: Проживши спокійно до 62 років, нелегке надоумило її зібратися заміж (Радищев). Звідси з’явилася зустрічна пропозиція безособове: Надоумило мене вирушити до нього. Ця група відрізняється від попередньої тим, що там діяла просто невідома сила, а тут — міфічна, непізнавана, таємнича. Такі пропозиції склали 2,56% з підібраних нами для анализа.

8. Більше продуктивної групою безособових пропозицій є пропозиції, які висловлюють дію внутрішньої імпульсивної сили у людини чи іншого якогось живої істоти. Але сила ця не названа, хоча вона діє і чинить ті чи інші фізичні відчуття. У безособовому вживанні ці дієслова змінюють своє значення. Вони мислиться прояв активної діяльності без діяча, наприклад: стукає, мерехтить, кипить та інших. часто одні й самі дієслова висловлюють і дії якийсь сили у природі, наприклад: нестерпно палило в липневий полудень, і дії невідомої сили у людини: пече в роті. Нерідко безособові пропозиції цього ускладнені зазначенням причини дії. Зазвичай ця причина виражена Р.п. з приводом від: Від радості в зобу дихання сперло (Крилов). Такі пропозиції склали 8,97% з підібраних нами для анализа.

Безликі пропозиції, які виражають дію невідомої сили, нерідко стосуються й психічної сфері людини. Ті самі дієслова, якими виражалося фізичне стан, в переносному значенні висловлюють стан психіки людини. Наприклад: Перехоплювало дух у грудях (Григорович) — про фізичному стані рибалок при холоді й вогкості; інше значення в одного ж безособового висловлювання на такому тексті: Проспівай нам краще щось рідне, національне, таке, щоб захоплювало, знаєш, прямо за серце, дух захоплювало (Аксаков І.). Дієслів, здатних передати психічне стан, дуже мало: тягне, підмиває, тягне, хилить, вабить та інших., наприклад: Так, за серце й вистачає (Островський); Мене волочило на Волгу, до музиці, трудовий життя (Горький).

9. У російській мові є також велике пласт безособових пропозицій, виражають дія також невідомої, незбагненної сили, здійснюване у вигляді гармати. Вони з особистих дієслів, вживаних безособово разом із творительным падежом гармати. Дійова особа в таких пропозиціях усунуто, але позначений знаряддя, яким діє якийто невідомий діяч. Замість грім вбив людину кажуть: громом вбило чоловіки й т.п. Значення цих пропозицій різноманітні: дії стихійної сили у вигляді гармати; внутрішнє психо-физическое відчуття, виникає під впливом дії будь-якого об'єкта на орган сприйняття. У російському мові такі пропозиції постійно зростають. У сучасному російській мові ці пропозиції висловлюють лише знаряддя, спосіб чи причину явища, замовчуючи про действователе. Нині ці конструкції настільки продуктивні, що починають конкурувати з порожніми власними оборотами і навіть витісняти їх. В багатьох письменників конструкція з дієслова, ужитого безособово разом із творительным об'єкта, — улюблений прийом. То в Вересаєва у своєму оповіданні «Без дороги «можна знайти близько 14 такого ультиматуму, наприклад: З саду потягнуло росою і запахом запашного поля. Такі пропозиції склали 3,84% з підібраних нами для анализа.

В усіх випадках, коли вибір вихоплює безособові конструкції при наявність синонимичных особистих, його можна пояснити необхідністю за тими або іншим суб'єктам причин усунути з промови позначення виробника дії і носія признака.

Кількість безособових пропозицій зростає у в зв’язку зі дедалі більше що розвиваються і уточняющимися формами мислення, з розширенням коштів зображальності, а й у зв’язку різними граматичними процесами, які у остаточному підсумку обумовлені також ускладненням змісту речи.

2.2. ЗАКОНОМІРНОСТІ ВЖИВАННЯ ЛИЧНОГО І БЕЗОСОБОВОГО ПРОПОЗИЦІЇ С.

ГЛАГОЛЬНЫМИ СКАЗУЕМЫМИ.

У сучасному російському літературному мові паралельні (тобто існуючі самостійно й більше до того ж час перебувають у тісних граматичних зв’язках) конструкции[44] з глагольными присудками типу хочу — хочеться, вірю — віриться, плачу — бідкається утворюють однорідний по особливостям вживання і дуже багата кількісно ряд співвідношень. Вочевидь, зростання цього самого ряду визначається можливістю виникнення безособових дієслів від особистих з допомогою аффиксася (сь), здатного надавати дієсловам безособове значення (одне з багатьох окремих значень і відтінків, внесених в дієслова цим аффиксом).

" Нині категорія ця вже всеобща, тобто форму цю можна утворити від кожної дієслова (мені читається, говориться, працюється, лежати, чихается тощо. тощо., до будь-якого, хоча ще й незвичного, але завжди можливого новоутворення), крім дієслів зворотних «[45].

Лексичне значення деяких особистих і парних, освічених з допомогою аффиксась, безособових дієслів часто зовсім близько; у тямущих словниках, де безособовий дієслово поміщається після особистого (хотітися після хотіти, петься після співати та т.д.), — значення безособового дієслова іноді трактується шляхом посилання відповідні — вказується які — значення особистого. Якщо ж безособовий дієслово розвиває своє самостійного значення, кілька або значно відмінне від значення (чи однієї з значень) особистого, тоді словнику немає поноси — безособовий до такому-то личному.

Але якщо значення особистого та безособового дієслова розійшлися, все-таки дієслова хто продовжує жити у свідомості як парні освіти (наприклад, гадаю — здається, дрімаю — дремлется).

Ось ця здатність особистого дієслова з'єднуватися з аффиксомсь і утворювати безособові дієслова в кінцевому підсумку основою синтаксичного паралелізму: якщо є особисте й болюче відповідний безособовий дієслово, отже, може бути побудовано особисте і безособове пропозиції. Паралельні особисте і безособове пропозиції у складі рядів співвідношень утворюють ланки низки. Особливістю рядів співвідношень з дієсловами хочу — хочеться, працюю — працюється, танцюю — танцюється тощо. є рівна активність обох ланок — тобто й особисте, і безособове пропозиції зустрічаються часто, немає тенденції витіснення приховує жодної ланки другим.

Майже найпоширенішими (часто зустрічаються) в аналізованому ряду співвідношень є паралельні конструкції з модальними дієсловами хотіти — хотітися. Використання особистої й безособової конструкцій дуже чітко розмежовано, і це дозволяє казати про цілком певних сформованих і створених закономірності їх употребления.

До безособової конструкції з дієсловом хочется—(хотелось) автори звертаються до наступних случаях:

1. Коли слід наголосити неможливість виконання тієї, що здається людині майже реальним, близьким, доступним, здійсненним. Але цього бажаному із якихось причин не судилося збутися (причина зазвичай вказується наступного пропозиції — частини складного предложения).

Безособовий дієслово хочеться (хотілося) виступає тут переважно у значенні — мати намір — і узгоджується з инфинитивом іншого глагола.

Безособова конструкція замість особистої часто використовується авторами там, де причиною, котра перешкоджає здійсненню бажання, буває почуття такту, ввічливості, розуміння людиною недоречности вчинку. Це з наступних пропозицій: Тані хотілося крикнути, що немає, нічого вона буде ушивать і нічого будь-коли надіне, але він боялася образити її і мовчала. (До. Симонов. Солдатами не народжуються); Але хоч би як хотілося запитати звідси, Серпилін дуже добре знав риску, якої має права перейти навіть найбільш безмежна дружба… І про що хотілося запитати, запитав лише: «Часто доповідати ходиш? «(Саме там); Йому хотілося розпитати Вана, як потрапила нутрія з Аргентини у ці місця, але він стримався (До. Паустовський. Колхіда. Глава «Доповідь Кахиани »).

Можна спостерігати вживання безособової конструкції де він, де причиною, що заважає збутися наміру, є якась об'єктивна необхідність, що змушує людини підпорядкувати своє бажання розумного вимозі, доводу: Німці були вже третю тиждень оточені в Сталінграді, здавалося, близький кінець, і дуже хотілося довоевать перед ним, командуючи своїм батальйоном. Хотілося, але з довелося (До. Симонов. Солдатами не народжуються); Йому захотілося піти тому й напитися, хоча напитися було неможливо і нічим, і якщо б і це, однаково не напився б: не вмів раніше й не навчився в війну. (Саме там); Не хотілося, щоб ранок. Але ранок прийшло своєю чергою. (А. Солженіцин. Один день Івана Денисовича).

Уявімо в усіх цих прикладах дома безособової конструкції з дієсловом хотілося особисту (хотіла крикнути…, але боялася образити її; хотів запитати…, але знав риску… тощо.), і став ясно, чому даних випадках автори вдалося уникнути особистої конструкції: у ній бажання виражено менш сильно, людина заявляє про неї спокійно, і тому особисте пропозицію не може підкреслити силу прагнення і те вольове зусилля, яким людина придушує своє стремление.

2. Безособову конструкцію замість особистої бачимо там, де автору потрібно передати бажання, що виник незалежно від розуму людини, продиктоване організмом (в пропозиціях виражається схильність до фізичним діям (О.М. Галкина-Федорук)).

Безособовий дієслово хотілося виступає де вже й інші своєму значенні — прагнути, полювання, відчувати потреба у чем-нибудь.

Наведемо приклади: Серпилін потягнувся і із недовірою перед самим собою відчув, що він нарешті хочеться спати. (До. Симонов. Солдатами не народжуються); Пити хотілося, знобило, напевно, рукою. (Саме там); Є хотілося, але було приємно, що м’ясо гаряче… Перш ніж, як передати банку Ільїну, захотілося сьорбнути бульйону. (Саме там); Є не хотілося, лише пити…, хоча також дуже. (Л. Леонов. Російський ліс); У коечку лікарняну лягти б сьогодні. І нічого нема охоти. (А. Солженіцин. Один день Івана Денисовича).

При вираженні бажання, продиктованого організмом, безособова конструкція зустрічається частіше особистої й витісняє їх у вживанні. Дуже близькі за значенням до цих пропозицій і ті безособові, які передають настрій, що у людині стихійно, іноді під впливом почуття великого горя чи великий радості, О.М. Галкина-Федорук пише про такі пропозиції, що вони «висловлюють схильність до психічним діям і станам; взагалі ж відмежувати повністю фізичні стану від психічних дуже важко зберегти й часом неможливо, оскільки вони сумісні «. Наприклад: І всі набридло на смерть, і хвилину не захотілося жити. (До. Симонов. Солдатами не народжуються); …вона стала без царя у голові — щаслива, нерозважлива і довірлива до всіх своїх. Навіть стрибати хотілося, коли йшла лісом; хотілося, голову закинувши, дивитися небо; хотілося стати близько берізки і тертися про неї щокою. (Там же).

3. Безособова конструкція з дієсловом хочется—(хотелось) здатна дуже добре передавати як бажання, що виник мимоволі, незалежно від людини (як у минулому разі), але цілком усвідомлене, що виник з участю волі і потрібна розуму людини бажання, стремление.

Дієслово виступає тут переважно у значенні — йти до чомунибудь, домагатися здійснення чогось, в тому числі у значенні — мати намір. Безликі конструкції з цим значенням трапляються вкрай часто: Від досади Ричардс майже плакав: скласти і дванадцяти років і жахливо хотілося виступати міжнародною рингу. (В. Монастирі Мужність Ричардса Тамулиса); …мені жахливо захотілося, щоб професор Лихарев написав мою книжку про то, чого. (Л. Леонов. Кінець дрібного людини); Хотілося ще писати, примусити сміятися, любити, робити дурниць і блукати країні (До. Паустовський. Романтики); Певне, жінці захотілося хльоснути когось з очей своєї розквітлої принадністю (Л. Леонов. Evgenia Ivanovna); Чи, можливо, і притерпілася б, та вже боляче мені людиною стати захотілося. Іван. (Л. Леонов. Російський лес).

4. Безособова конструкція має місце де він, в якому людина говорить про своє заповітне бажанні, про дорогому у мріях: І хочеться жити сотні років, щоб оцінювати цю бліду, як польова ромашка, північну красу (До. Паустовський. Передмова до творів 1957 р.); І коли переді мною проходить усе це, мені хочеться, щоб після війни усе було точно оскільки було… (До. Симонов. Солдатами не народжуються); За все життя, мабуть, нікуди так пристрасно хотілося Євгенії Іванівні, як і Англію тепер, в загадкову, туманну Англію якомога швидше… (Л. Леонов. Evgenia Ivanovna).

На вибір конструкції — особистої чи безособової — з дієсловом хотіти істотно впливає побудова пропозиції цілого: тоді як пропозиції є низка однорідних сказуемых і з них виражено дієсловом у власній (чи безособової) формі, це неспроможна не вплинути на особисте (чи безособове) вживання дієслова хотіти, яким автори має наміру висловити інше присудок (зрозуміло у своїй, що стилістично особисте й болюче безособовий дієслова — хотіти — хотітися приблизно рівноцінні у цьому контексті): Серпилину … у самому справі здавалося, що Захаров знає, навіщо його у Москві, але з хоче казати. (До. Симонов. Солдатами не народжуються); До того ж все й хочу запитати і забуваю, чи правильно, нібице жахливе нещастя сталося з містером Пикерингом десь чи то Каїрі, не то Бомбеї (Л. Леонов. Evgenia Ivanovna); Він просто хотів заспокоїти її й брехав, що рука болить менше (До. Паустовський. Колхіда, глава «Фен »); …під кінець шляху Поля перейнялася щодо нього довірою та сама взялася розповідати про госпітальні зустрічі, найбільше про Володю Анкудинова, якому так хотілося, але з вдалося подивитися хвалене московське метро… (Л. Леонов. Російський лес).

У пропозиції, заключающем у собі відповідь (зазвичай, у діалозі) безособова чи особиста конструкція то, можливо визначена формою (особистої чи безособової) питання: Що, сам-один хочеш залишитися "? — згадалися Серпилину останнє слово сина. Ні, ом як як хотів, але й міг залишитися сам-один (До. Симонов. Солдатами не рождаются).

Отже, є підстави казати про тонкої стилістичній диференціації особистої й безособової конструкцій з дієсловами хотеть—хотеться. Набагато рідше конструкції є стилістичними дублетами, — найчастіше їх вживання мотивовано, і заміна виявляється неможливою без шкоди утримання й правничого характеру висловлювання. Це ряд співвідношень з однаково активними ланками, і тоді як деяких творах можна спостерігати кількісний перевага безособової конструкції (наприклад, в повісті Л. Леонова «Evgenia Ivanovna «два особистих пропозиції з дієсловом хотіти і могти чотирнадцять безособових з дієсловом хотітися, це пояснюється тільки тим, що безособова конструкція більше відповідала завданням автора у цьому зображенні действительности.

Своєрідність паралельних конструкцій з глагольными присудками хотеть—хотеться, з одного боку, на вельми розвиненою спеціалізації особистих протиборств і безособового вживання і, з іншого боку, в багатстві відтінків, які здатні передати безособова конструкция.

Для інших паралельних пар типу я мріяв — мені мріялося, працював — мені працювалося характерні деякі загальні закономірності вживання. Безособова конструкція здатна передати такі значення й оттенки:

1. Відтінок легкості дії, про яку писав А. М. Пешковский. Конструкція з безособовим дієсловом допомагає автору показати, що «дія протікає хіба що звісно ж, без особливих зусиль людини: Сіялось привільно, навіть радісно, точно ярових хотіли заступити від пам’яті тяжкий гріх осені. (Л. Леонов. Барсуки); З іншого боку, батько пише, що працюється йому, як ніколи. (Л. Леонов. Російський лес).

2. Безособова конструкція добре висловлює такий стан, з яким людина нездатна впоратися, яке підкоряє повністю його організм: Вирішив: нехай посплять. а тут не спиться. (До. Симонов. Солдатами не народжуються); Можливість порятунку через окуляри розвеселила стару бабу. Їй нема сиділося дома. (Л. Леонов. Темна вода); «І чого тобі, право, не лежати? «(Л. Леонов. Бурыга); Кутафье занеможется — дитинча в зимову пору і поза дровами і поза город сходить… (Там же).

3. Безособова конструкція передає раптовість вчинку — людина ніби й сам він не очікував, що це надійде: Ось до них йду… Лісі хочу попросити для капітального ремонту, — саме собою позначилося у Брыкина… (Л. Леонов. Барсуки).

4. Дія відбувається негаразд, як хотілося б людині: якісь причини (часом неясні — тому й безособова форма висловлювання) зупиняють людини, змушують його вступити інакше: А ви могли попросити у товариша Сталіна, щоб самого дружини пустили з'їздити? — запитала Таня… — Якось не попросилось, — сказав Гусаров. (До. Симонов. Солдатами не народжуються); Чи ж варто тобі, хлопець, дружина в тебе наділу військову форму і поїхала на фронт, в західний бік, а ти з діточками — сходові і сховався тут, вони позаду… — хотілося запитати Малинину. Хотілося, але з спросилось, оскільки обличчя Таниного чоловіка … стало іншим: спокійним і замкнутим. (Там же).

5. Про роботу пам’яті, її проясненні та інших особливостях говориться часто й у безособової формі: Несподівано голова запрацювала з божевільної чіткістю. Згадалося: їхав по що прилягав до Злодіям полю. Там бур’янистий горб… (Л. Леонов. Барсуки). Часто зустрічається вступне безособове речення з дієсловом помниться (за значенням приблизно рівним модальному слову здається): Ви у нашій скиту, пам’ятається, коня звели. (Л. Леонов. Петушихинский пролам); Ти ж, пам’ятається, доброволица. (Л. Леонов. Російський лес).

6. Про душевних процесах, що з діяльністю уяви, кажуть, використовуючи часто безособову конструкцію: Бачилося мені надысь, ніби з мною уві сні хлопчик кучерявий, і може, і баранчик. (Л. Леонов. Темна вода); Нехай це і буде чарівний сон, про яку тобі мечта-лось (Л. Леонов. Російський ліс); Тепер уявляється: занедужати б недельки на дві, втричі, не до смерті, і операції, але щоб у лікареньку поклали. (А. Солженіцин. Один день Івана Денисовича).

7. Безликі пропозиції вживають, коли не потрібно сказати про таку вірі людини в щось, яка має під собою реальних підстав — людина вірить, бо їм хочеться, щоб це збулося: Вірилося чомуте, що до фронту доберуться до тижня і і ще встигне, а то й загартуватися, то накопичити у це головне. (Л. Леонов. Російський ліс); …тридцять вісім років надійшло віриться Быхалову — для цього домом — схід. (Л. Леонов. Барсуки).

І, навпаки, безособові пропозиції з цим дієсловом висловлюють невіра, також необгрунтоване: є дані вірити, а людина не довіряє їм: Так, просто більше не віриться такому щастю. (До. Симонов. Солдатами не народжуються), — (тобто щастя вже настав, є, але неспроможна повірити цьому); Далеко забралися. Навіть віриться, що у тридцяти верст Москва. (До. Паустовський. Блистающие облака).

8. Безликі пропозиції показують роботу думки, совершающуюся незалежно від цього, хоче людина размышылять, думати скоріш про даному предметі чи немає; зазвичай є якийсь поштовх, привид роздумів: І ще подумалося, що тепер, втретє рік війни, все поняття у тому, що таке горі… вже сплуталося, порушилося, полетіло під три чорти. (До. Симонов. Солдатами не народжуються); Про Артемьеве якось думалося й не думалося. (Там ж); Нині ж, побачивши ліс, полі, снігові простору, з знемогою відчув нетривкість усе те, що надумалось під задушливим стелею його зимницы. (Л. Леонов. Барсуки).

Іноді дієслово здається виступає у значенні, близький до значенням слова здається: Мені здається, зробив б вдесятеро більше для таких людей, якби ви стали дружиною. (Л. Леонов. Російський лес).

9. Кілька відтінків здатні донести безособові пропозиції з дієсловом живеться {жилося). По-перше, вони, як рівнозначні особистої конструкції, вживаються в дружньому, неофіційному зверненні, питанні (в листі, у розмові): Але як живеться, воюется як? (Л. Леонов. Російський лес).

По-друге, безособову конструкцію можна зустріти при вираженні побажання добре жити: Вони випили за синів і нащадків, щоб кращою їм жилося на чистої землі. (Саме там). По-третє, безособова конструкція допомагає повідомити, що людина добре живе у протягом вже великого проміжку часу й що це життя нічим не затьмарюється: …і взагалі попри мої неминучі вікові нездужання, мені живеться зовсім непогано. (Л. Леонов. Російський ліс); Добре жилося Бурыге в зеленому привілля лісу. (Л. Леонов. Бурыга).

У розглянутий великому ряду співвідношень обидва ланки — і особисте і безособове пропозицію — одно активні, стилістично чітко розмежовані й у вона найчастіше не допускають змішання, взаимозамены, — їх вживання у творах письменників зазначено суворим выбором.

2.3. Безлично-инфинитивные предложения,.

як перехідні конструкции.

Як зазначалося, проблема класифікації безособових пропозицій, їх місця серед інших типів простого пропозиції ще зберігає свою дискуссионность і гостроту. Зокрема, цю проблему актуальна при виділенні безлично-инфинитивных пропозицій, які вченими ставляться до перехідним конструкциям[46].

У безлично-инфинитивных пропозиціях, з одного боку, використовується незалежний інфінітив, з другого — при інфінітиві вживається дієсловозв'язка бути, у безособової форме[47].

У цих пропозиціях проявляється об'єктивна модальності реальності чи ірреальності. об'єктивна модальності реальності знаходять у оповідальних пропозиціях, а ірреальності - в питальних, в яких може бути питальні частки хіба, невже тощо., соціальній та оповідальних безлично-инфинитивных пропозиціях, у яких при головному члені є частка б: Сховатися од дощівки ніде було; Хіба сховатися од дощівки ніде було?; Сховатися од дощівки було б негде.

У безособових пропозиціях і безлично-инфинитивных виявляються приватні модальні значення предположительности, доцільності, недоцільність та інших., зумовлені речовинним значенням конкретного пропозиції, способом морфологічного висловлювання головного члена, інтонацією, частинками. Наприклад: Хіба йому не було куди поїхати? — приватне модальное значення предположительности чи сомнения.

За наявності пропозиціях вводно-модальных слів чи модальних частинок у яких легко проявляється суб'єктивна модальності (значення впевненості, невпевненості, сумніви, можливості, неможливості та інших). Приклад: Захисту, звісно, в кого було шукати (Лєсков) — і натомість об'єктивної модальності реальності виражається субъективно-модальное значення уверенности.

Безликі пропозиції, як і безлично-инфинитивные, мають повну тимчасову парадигму, основним способом висловлювання синтаксичного часу у них морфолого-синтаксический, що з наявністю дієслівної зв’язки бути, у безособової формі, яка може вживатися у минулому, сьогодення та майбутнє часу. Приклад: Тут з чого подумати; Тут з чого подумати; Тут буде з чого подумать.

Безликі пропозиції у принципі є бессубъектными. Суб'єкт граматичний розуміється нами як «словоформа з предметним значенням, граматично панівна стосовно словоформе, що називає ознака предмета: Дівчинка весела, Олень біжить; Який Біжить олень «[48].

Компонентний аналіз безлично-инфинитивных пропозицій виявив, що у даних пропозиціях найбільш типовими є двухкомпонентные, трикомпонентні і четырехкомпонентные семантичні структури, у своїй семантичний предикат представлено них головним членом — инфинитивом дієслова і зв’язкою бути, у безособової формі, а семантичний суб'єкт може бути виражений чи словесно (окремої словоформой), чи имплицитно[49].

Двухкомпонентная семантична структура є за складом семантичний предикат і семантичний суб'єкт «відсутній ». Семантика схеми — «нездійснення дії, обумовлене відсутністю суб'єкта », який виражений негативними займенниками нікому, нічому і подібними в формі давального відмінку. Приклад: Нікому було працювати; Нічому було завидовать.

Трехкомпонентная семантична структура може складатися у своїй складі з семантичного предиката, семантичного суб'єкта (імпліцитного) і семантичного «відсутнього «об'єкта. Семантика схеми — «нездійснення чогось, обумовлене відсутністю об'єкта », який виражений негативним займенником в непрямому відмінку. Приклад: Не кого було; Не що було спорить.

Але може бути і той, включаючи до свого складу семантичний предикат, семантичний суб'єкт (имплицитный) і семантичний конкретизатор, який би на відсутність місця, часу, чи цілі й виражений негативним местоименным нарєчієм. Приклад: Нікуди було йти; Ніде було жити; Ніколи було спілкуватися; Немає потреби було оставаться.

Четырехкомпонентная семантична структура постає як ціле, у тому числі до свого складу семантичний предмет, семантичний суб'єкт (имплицитный), семантичний об'єкт, виражений іменником чи займенником в непрямому відмінку, і семантичний конкретизатор, який би на відсутність місця, часу, чи цілі й виражений негативним нарєчієм. Приклад: Допомоги чекати не було звідки; Нікуди було посилати листи; Обмірковувати дії не було коли; Гуляти з дитиною не було коли; Обговорювати вчинок було нема чого; Залишатися з нею було незачем.

Ми привели деякі, найпродуктивніші з конструкцій безособовоинфинитивных предложений.

У комунікативному чи актуальному аспекті досліджуються закономірності використання пропозиції як одиниця повідомлення, комунікації. Цей аспект проявляється у виділення пропозиції головною, більшості повідомлення, що містить нове, невідоме співрозмовнику. Ця частина повідомлення, зазвичай, виділяється щодо інший, що містить вже відоме. Членування пропозиції у такий спосіб називається в мовознавстві актуальним, чи комунікативним членением.

Розчленовані безлично-инфинитивные пропозиції мають різні актуально-синтаксические типи. Наприклад, безлично-инфинитивные пропозиції Сховатися було // ніде; Розмірковувати було // колись відповідають частковий диктальный питання створення та ставляться до частноинформативному типу. У цих висловлюваннях головний член — тема передує негативному компоненту — реме.

Дослідження безлично-инфинитивных пропозицій у двох основних аспектах: структурному і семантичному виявило розбіжність у їх типології. Безлично-инфинитивные пропозиції є односоставными глагольными пропозиціями проміжного типу між безособовими і инфинитивными в структурному аспекті, проте вони мають, очевидно, визначати як двусоставные пропозиції в семантичному аспекте.

Висновки. Отже, нами розглянуті структурно-семантические особливості безособових пропозицій, зазначено відсутність чіткої протиставлення особистих і безособових конструкцій, бо між цими двома граматичними типами пропозицій перебувають проміжні типы.

Нами виявлено основні проміжні типи безособових речень із зазначенням відсоткового співвідношення підібраних нами своєю практикою прикладів — пропозицій з текстів художньої литературы.

Відзначено основні закономірності вживання особистих і безособових речень із глагольными присудками. Майже найпоширенішими в аналізованому ряду співвідношень є паралельні конструкції з модальними дієсловами хотіти — хотітися. Використання особистої й безособової конструкцій дуже чітко розмежовано, і це дозволяє казати про цілком певних сформованих і створених закономірності їх употребления.

Виявлено існування безлично-инфинитивных пропозицій як перехідних конструкций.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Підходячи до вивчення безособових пропозицій потрібно завжди пам’ятати, що лише вивчення граматичної і стилістичній сторін мовних явищ в їх органічному єдності можна буде вивчити не формально, а глибоко, свідомо, розкрити у кожному окремому явище його справжнє зміст, побачити їх у рух і функціонуванні у різних мовних і функционально-языковых стилях. Грамотність — це вміння правильно писати, а й уміння правильно, доречно вживати мовні кошти на різних контекстах, обставин, ситуаціях та цілях. Тільки така вивчення граматичних явищ, зокрема і безособових пропозицій, забезпечить високу мовну культуру.

У своїй роботі ми розглянули різні класифікації безособових пропозицій: Леканта П. О., Пешковского А. М. і Скобликовой Е. С., що дозволило вивчити всі аспекти функціонування безособових пропозицій у сучасному російському языке.

Таке різноманітних точок зору проблему безособових пропозицій викликано тим, що ді цього часу вчені не дійшли єдиного думці щодо безособових пропозицій, також фактично немає єдиної класифікації цих пропозицій. Проте існування такого розмаїття підходів дозволяє розглядати безособові пропозиції із різних точок зору: з граматичної форми як головного члена (присудка), а й інших членів, обов’язкових у цій конструкції; зі способів висловлювання речовинного і грамматического значень; з семантичних особливостей таких предложений.

Безликі пропозиції нами розглянуті з погляду визначення безособовості, ні з різних точок зору: структурної, семантической.

Переважна частина вчених дотримується думки, що безособові пропозиції є спадщина тієї епохи, коли первісних людей, які мають уявлення про законах зовнішнього світу, про будову свого тіла, почувалися цілком безпорадними боротьби з природними стихіями і хворобами. Через незнання істинних причин природних і громадських організацій явищ виникають спотворені, фантастичні уявлення дикунів про оточуючої їх дійсності, переконання, що хвороби насилає і погоду робить невідома сила.

У сучасному російському літературному мові в переважну більшість випадків, коли вибір вихоплює безособові конструкції при наявність синонимичных особистих, його можна пояснити необхідністю за тими або іншим суб'єктам причин усунути з промови позначення виробника дії і носія ознаки. Нами зазначено, такі конструкції існують паралельно, що дозволяє носіям мови урізноманітнити свою речь.

Основна, сама частотна, частина безособових пропозицій висловлює інтелектуальне сприйняття дійсності (стан природи й середовища, фізичне стан живого світу, психо-эмоциональное стан людини), і навіть волю людини або його прагнення, бажання (функція на інших людей).

Необхідно як і відзначити гідність вивчення безособових пропозицій з урахуванням художніх текстів. Це дозволяє вчителю наочно продемонструвати учням способи функціонування безособових пропозицій у реальному мовної ситуації, показати їм усе розмаїття таких пропозицій. І здійснити інтеграцію уроків російської мови й литературы.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ.

1. Арват М. М. Безликі пропозиції в давньоруському мові (за матеріалами новгородській писемності XI-XV ст.): Автореф. дисс. … кфилн. — Одеса, 1955. 2. Бабайцева В. В. Вивчення односоставных пропозицій у VII классе//Русский язик у школі. — 1973. — № 5. 3. Бабайцева В. В. Односоставные пропозиції в сучасному російській мові. — М., 1968. 4. Бабайцева В. В., Максимов Л. Ю. Сучасний російську мову. У три частинах. Частина 3. Синтаксис. Пунктуацію. — М.: Просвітництво, 1987. 5. Белошапкова В. А. Сучасний російську мову: Синтаксис. — М.: Вищу школу, 1977. 6. Богородицкий В. А. Загальний курс російської граматики. — М.-Л., 1935. 7. Будаков Р. А. Письменники про мову і естонську мови письменників. — М.: Видавництво Московського університету, 1984. 8. Буслаев Н. Ф. Досвід історичної граматики російської. ч.11. — М., 1958. — § 110 9. Валгина М. С. Синтаксис сучасного російської. — М.: Вищу школу, 1991. 10. Величко А. В., Туманова Ю. О., Чагина О. В. Просте пропозицію: Досвід семантичного описи. — М.: Видавництво Московського університету, 1986. 11. Виноградов В. В. З вивчення російського синтаксису. — М., 1958. 12. Воїнова Є.І. Про співвідношення инфинитивных і безособових предложений//Русский язик у школі. — 1958. — № 2. 13. Питання граматики і лексики російського языка//Уч. зап. ЛГПИ їм. Герцина. — Л., 1968. 14. Питання синтаксису сучасного російської. — М.: Учпедгиз, 1950. 15. Галкина-Федорук О.М. Безликі пропозиції в сучасному російському языке//Вопросы синтаксису сучасного російського языка/Под ред. Виноградова В. В. — М., 1950. 16. Гвоздьов О. Н. Сучасний російську мову. У 2 частинах. Частина 2. Синтаксис. — М.: Просвітництво, 1973. 17. Граматика російської. — М., 1954. — Т.2. — Ч.1. 18. Дручинина Г. П. Який синтаксис потрібен школе?//Русский язик у СНД. — 1992. — № 10−12. 19. Дручинина Г. П., Онипенко М. К. До питання про односоставном предложении//Русский язик у школі. — 1993. — № 1. 20. Золотова Г. А. Про патентування деяких теоретичних результатах роботи над «Синтаксичним словником російської «//Питання мовознавства. — 1986. — № 1. 21. Калінін А.Ф. Безлично-инфинитивные пропозиції серед інших типів простого предложения//РЯШ. — 2000. — № 4. 22. Кириченко Г. С. До вивчення односоставных пропозицій у VII классе//Русский язик у школі. — № 5. — 1972. 23. Короткий довідник сучасним російському языку/Под ред. П. О. Леканта. — М., 1995. 24. Лекант П. О. Синтаксис простого пропозиції в сучасному російській мові: Навчальний посібник для вузів. — М.: Вищу школу, 1986. 25. Лотман Ю. М. Аналіз поетичного тексту. — Л.: Просвітництво, 1972. 26. Мещанинов І.І. Структура пропозиції. — М.-Л., 1963. 27. Овсянико-Куликовский Д. Н. Синтаксис російської. 28. Пешковский А. М. Російський синтаксис у науковому висвітленні. — М., 1938. 29. Подгаецкая І.М. Проблемний аналіз літератури з сучасному російській мові. — М.: Просвітництво, 1987. 30. Покусаенко В. К. Деякі випадки визначення типу предложения//Русский язик у школі. — 1979. — № 6. 31. Розенталь Д. Э. Довідник з правопису і літературному виправленню. — М.: Айріс Рольф, 1997. 32. Розенталь Д. Э., Голуб І.Б., Теленкова М. А. Сучасний російську мову. — М.: Айрис-пресс, 1998. 33. Руднєв О. Г. Синтаксис сучасного російської. — М.: Вищу школу, 1963. 34. Російську мову: Энциклопедия/Под ред. Филина Ф. П. — М.: Радянська енциклопедія, 1979. 35. Скобликова Е. С. Сучасний російську мову: Синтаксис простого пропозиції. — М.: Просвітництво, 1979. 36. Тимофєєв К. А. Инфинитивные пропозиції у російській. Автореф. докт. дисс. — Благовещенск-на-Амуре, 1951. 37. Шанский М. М. Лінгвістичний аналіз художнього тексту. — Л.: Просвітництво, 1990. 38. Шанский М. М. Художній текст під лінгвістичним мікроскопом. — М.: Просвітництво, 1986. 39. Шахматов А. А. Синтаксис російської. — Л., 1941. ———————————- [1]Овсянико-Куликовский Д.Н. З синтаксичних спостережень. До питання класифікації бессубъектных пропозицій. Вісті ОРЯС, т. V, кн.I. — СПб., 1900, С.1146—1186. Цит. по кн.: Питання граматики і лексики російського языка//Уч. зап. ЛГПИ їм. Герцина. — Л., 1968. [2]Овсянико-Куликовский Д. Н. Синтаксис російської. — С.50. [3]Пешковский А.М. Російський синтаксис у науковому висвітленні. — М., 1938. — С.166—167. [4]Там ж. — С.181. [5]Буслаев Н.Ф. Досвід історичної граматики російської. ч.11. — М., 1958. — § 110, С. 8. [6]Шахматов А. А. Синтаксис російської. — Л., 1941. — С.30. [7]Шахматов А. А. Синтаксис російської. — Л., 1941. — С.61. [8]Там ж. — С.87. [9]Пешковский А.М. Російський синтаксис у науковому висвітленні. — М.: Державне учебно-педагогическое видавництво, 1938. — С.342. [10]Там ж. — С.342. [11]Там ж. — С.348. [12]Вопросы синтаксису сучасного російської. — М.: Учпедгиз, 1950. — С.50. [13]Пешковский А.М. Російський синтаксис у науковому висвітленні. — М.: Державне учебно-педагогическое видавництво, 1938. — С.183. [14]Там ж. — С.175. [15]Шахматов А. А. Синтаксис російської. — Л., 1941. — С.434. [16]Потебня А.А. З записок з російської граматиці. — Харків, 1888. — С.219. Цит. по кн.: Руднєв О. Г. Синтаксис сучасного російської. — М.: Вищу школу, 1963. [17]Богородицкий В. А. Загальний курс російської граматики. — М.-Л., 1935. — С.218. [18]Пешковский А.М. Російський синтаксис у науковому висвітленні. — М., 1938. — С.317. [19]Там ж. — С.317. [20]Там ж. — С.317. [21]Там ж. — С.318. [22]Шахматов А. А. Синтаксис російської. — Л., 1941. — С.89. [23]Там ж. — С.88. [24]Тимофеев К. А. Инфинитивные пропозиції у російській. Автореф. докт. дисс. — Благовещенск-на-Амуре, 1951. — С.13. [25]Воинова Є.І. Про співвідношення инфинитивных і безособових предложений//Русский язик у школі. — 1958. — № 2. — С.12−15. [26]Арват М.М. Безликі пропозиції в давньоруському мові (за матеріалами новгородській писемності XI-XV ст.). Автореф. канд. дисс. — Одеса, 1955. [27]Грамматика російської. — М., 1954. — Т.2. — Ч.1. — С.73−74. [28]Золотова Г. А. Про патентування деяких теоретичних результатах роботи над «Синтаксичним словником російської «//Питання мовознавства. — 1986. — № 1. — С.33−32. [29]Дручинина Г. П. Який синтаксис потрібен школе?//Русский язик у СНД. — 1992. — № 10−12. [30]Дручинина Г. П., Онипенко М. К. До питання про односоставном предложении//Русский язик у школі. — 1993. — № 1. — С.25. [31]Виноградов В.В. З вивчення російського синтаксису. — М., 1958. — С.271. [32]Грамматика російської. — 1954. [33]Там ж. — Т.2. — С.370. [34]Мещанинов І.І. Структура пропозиції. — М.-Л., 1963. — С.92−93. [35]О понятті «предикативность «див.: Бабайцева В. В. Односоставные пропозиції в сучасному російській мові. — М., 1968. [36]Филин Ф.П. Російську мову: Енциклопедія. — М.: Радянська енциклопедія, 1979. — С.29. [37]Валгина М. С. Синтаксис сучасного російської. — М.: Вищу школу, 1978. — С.173. [38]Пешковский А.М. Російський синтаксис у науковому висвітленні. — М., 1938. — С.315−337. [39]Пешковский А.М. Російський синтаксис у науковому висвітленні. — М., 1938. — С.342. [40]Там ж. — С.348. [41]Лекант П. О. Синтаксис простого пропозиції в сучасному російській мові: Навчальний посібник для вузів. — М.: Вищу школу, 1986. — С.86. [42]Скобликова Е. С. Сучасний російську мову: Синтаксис простого пропозиції. — М.: Просвітництво, 1979. — С.114. [43]См., наприклад: Галкина-Федорук О.М. Безликі пропозиції в сучасному російському языке//Вопросы синтаксису сучасного російського языка/Под ред. Виноградова В. В. — М., 1950. — С.308. [44]Слово конструкція рівнозначно терміну пропозицію. Слово конструкція прийнято вживати при висвітленні питання про співвідносних паралельних лавах у мові. [45]Пешковский A.M. Російський синтаксис у науковому висвітленні. — М., 1938, З. 346. [46]Например: Калінін А.Ф. Безлично-инфинитивные пропозиції серед інших типів простого предложения//РЯШ. — 2000. — № 4. [47]См.: Лекант П. О. Синтаксис простого пропозиції в сучасному російській мові. — М., 1986. — С.95. [48]Краткий довідник сучасним російському языку/Под ред. П. О. Леканта. — М., 1995. — С.353. [49]Калинин А.Ф. Безлично-инфинитивные пропозиції серед інших типів простого предложения//РЯШ. — 2000. — № 4.