Візитна картка. 
Професійне спілкування науково-технічних працівників і студентів інженерних спеціальностей

Французи стверджують, що перші візитні картки були створені у Франції в ХVІІ ст. одним із вельмож Людовика ХІV. Вони поширилися за часів правління цього короля. У ХVІІІ столітті кожен французький дворянин мав по кілька різних видів візиток. Китайці доводять, що до візиток додумалися саме їхні пращури й перші візитні картки з’явилися в Китаї в ІІІ ст. н. е. Форма, колір, формат китайської візитної картки свідчили про соціальний стан її власника.

Згідно з іншою теорією, візитки спочатку не були атрибутом панівного класу. Ними користувалися переважно прихильники азартних ігор. Той, хто програвав, писав на зворотній стороні карти свої ім'я й адресу, щоб наступного дня переможець міг прийти до боржника за виграшем. Перше документальне підтвердження — зразок друкованої візитної картки — було знайдено у Німеччині, вона датується 1786-им роком.

На території України та Росії візитні картки з’явилися у ХVІІІ ст. за часів імператриці Катерини ІІ і стали важливим атрибутом, що представляв свого власника в усій його величі. Поступово візитки перетворилися на справжні шедеври графічного мистецтва з гравійованим орнаментом, вигадливими гербами власників. Однак значного розповсюдження візитні картки набули лише в ХІХ столітті. Тоді й сформувалася певна культура оформлення візиток і правила користування ними.

На жаль, після революції 1917 року візитки повністю викорінили, оголосивши їх буржуазним пережитком. У Радянському Союзі мати візитку могли або високопоставлені чиновники і громадські (політичні) діячі, або представники творчої інтелігенції, яким дозволялися маленькі слабкості. Право на візитку мали співробітники обкомів, райкомів, дипломати, космонавти, «виїзні» діячі культури. Візитки чиновників були оформлені скупо, одноманітно. Актори, режисери, художники дозволяли собі набагато більше, створюючи часом справжні шедеври. Від радянських часів у сучасну практику перейшла манера писати прізвище перед іменем — дотепер так роблять лише в Україні й Росії.

Наприкінці ХХ ст. візитки знову набули масового поширення. З бурхливим розвитком економіки, політики й бізнесу невелика картка стала символом нових ділових стосунків.

У ХХІ столітті візитки вийшли за рамки офіціозу й стали активно використовуватися у різних сферах ділового життя. Діапазон їхнього застосування широкий: підтримка зв’язків між офіційними й неофіційними особами, діловими партнерами, бізнесменами. У ряді випадків, наприклад, у Японії, Кореї, візитка може слугувати посвідченням особи, тобто виконувати ідентифікаційну функцію.

Візитна картка — це картка для вручення під час знайомства чи візиту.

Візитна картка друкується на цупкому папері розміром 5? 9 см, при цьому жінки (як дружини, а не як офіційні особи) повинні мати візитки розміром 4? 8 см. Вищі посадові особи інколи використовують візитні картки розміром 6? 9 см, 5? 10 см, 6? 10 см.

Реквізити візитної картки:

• 1. Назва установи, організації.
• 2. Ім'я та прізвище (у вітчизняній практиці - прізвище, ім'я, по батькові) власника картки.
• 3. Посада.
• 4. Адреса установи, організації.
• 5. Номери телефонів, факсу, електронна адреса.

На візитній картці офіційної особи, дипломатичного працівника друкуються лише ім'я, прізвище та посада її власника.

Світова практика має досвід використання різних видів візитних карток, що різняться функціональним призначенням. Найпоширеніші такі з них:

1. Візитна картка фірми, установи чи організації. Містить повну назву організації, адресу, телефон, факс. Використовується із представницькою метою і для привітання від імені фірми.

ДП ДАК «Хліб України».

Новоукраїнський комбінат хлібопродуктів вул. Кірова, 28, м. Новоукраїнка Кіровоградської обл., 1 010.

2. Стандартна картка. Зазвичай використовується під час знайомства, що передбачає подальші стосунки. Вона містить назву установи, прізвище, ім'я, по батькові (друкуються великими літерами), посаду, службову адресу, службовий телефон (інколи й домашній).

ТОВ «Підприємство Іван Богданович.

«АВІС» Тищук Генеральний директор вул. Пирогова, 150,.

м. Вінниця, 21 037, Україна.

3. Картка, що використовується із спеціальною та представ-ницькою метою. На картці зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, посада та назва організації, але немає адреси та телефону. Вона використовується для спеціальних та представницьких цілей. Якщо вам пропонують таку візитку, не слід просити написати координати: адже такий вид картки для того й існує, щоб дотримуватися правил ґречності і при цьому уникнути, по можливості, майбутніх контактів. Цей вид картки можна використовувати і при надсиланні, наприклад, сувеніру добре знайомій людині, якій ваші координати відомі.

Центр соціально-психологічної адаптації «Інсайт».

Лариса Володимирівна Ткач Директор — розпорядник.

• 4. Картка для неофіційних намірів. Вона скупа на інформацію й містить лише прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання: служить, наприклад, для вручення дамам.
• 5. Сімейна (спільна) візитка. На ній вказується прізвище (у множині), ім'я та по батькові кожного з членів подружжя (або лише імена та прізвище. Ці картки можуть містити номер телефону.

Правила оформлення та використання візитних карток. Візитка — це важлива складова ділового етикету, оскільки є першим атрибутом знайомства. Виготовленню візитної картки слід приділити особливу увагу, ретельно продумати ескіз, вибрати папір, розмір і спосіб виготовлення. Саме цей невеликий прямокутний шматочок цупкого паперу може вас вигідно представити або, навпаки, назавжди зіпсувати враження. Важливо знати не лише те, що повинна містити візитка, але і як нею потрібно користуватися.

За нормами ділового європейського етикету текст візитної картки повинен бути написаний темними буквами на світлому тлі (білому, рожевому або блакитному). Текст друкують темно-коричневим, синім або чорним кольором. Шрифт повинен бути простим і легким для читання. Важливо правильно вибрати папір, він мусить бути високоякісним. Не слід використовувати глянцевий папір, пластмасу або шкіру. Зворотна сторона візитки повинна бути чистою, щоб людина могла залишати на ній позначки й записи. Якщо ви співпрацюєте не лише з вітчизняними бізнес-партнерами, але й з іноземними, потрібно мати комплект візиток англійською мовою. Робити двосторонні візитки, де одна сторона оформлена рідною мовою власника картки, а інша — англійською, є ознакою поганого тону. Цим ви позбавляєте можливості вашого партнера або клієнта занотувати щось на візитці.

Ділові візитки працівників магазинів і підприємств сфери послуг можуть оформлятися з порушенням окремих норм етикету, оскільки вони є не тільки інформаційною, а й рекламною продукцією. У цьому разі на зворотній стороні візитки можна розмістити схему проїзду до підприємства, календар, гасло фірми або фотографію працівника.

Варто пам’ятати: ділова візитка не повинна сяяти усіма барвами веселки, досить одного — двох кольорів. Це ж правило оформлення стосується і шрифтів. Візитка не повинна містити зайвої інформації. Тому краще, коли вона витримана в класичній традиції: вгорі посередині - назва організації, нижче (теж посередині) — ім'я, по батькові та прізвище людини, ще нижче — посада, а в нижньому правому кутку — адреса, телефон, факс, адреса електронної пошти, адреса сайту. Доречно додати логотип компанії біля її назви. Важливим елементом іміджу є традиційно використовувана колірна гама на всіх візитних картках співробітників однієї фірми.

Візитки державних чиновників мають деякі відмінності. На них необов’язково вказувати адресу, а замість логотипу наносять зображення герба і прапора. Відсутність адреси на інших ділових візитках є неприпустимою.

Виготовлення особистих візиток не підпорядковується суворим правилам щодо колірної гами і змісту. Зазвичай на візитній картці вказують адресу фірми, в якій працює власник картки, і номери телефонів, зокрема домашнього. Різновидом особистих візиток є так звані сімейні візитки. У них ім'я дружини стоїть перед ім'ям чоловіка.

Візитну картку вручають, коли виникає зацікавленість у продовженні ділових контактів. А це не завжди відбувається під час знайомства. Що робити, якщо вам вручили візитну картку? Обов’язково вручіть у відповідь свою. Проте, якщо не бажаєте продовжувати контакти, скористайтеся не звичайною робочою візиткою, а представницькою. На представницькій картці немає адреси, телефонів та інших даних для продовження контактів. Така візитка необхідна, насамперед, тим, хто часто вимушений спілкуватися з публікою: артистам, представникам модельного бізнесу, політикам. Представницьку візитку також можна використовувати для реєстрації на конференціях і з'їздах, на виставках.

Запам’ятайте: обмін візитками — церемонія, що має свій сценарій, де кожному відведена певна роль. Візитними картками обмінюються одразу після того, як особи були представлені одна одній. Вручається візитна картка так, щоб новий знайомий міг прочитати текст: це свідчить про чемність і увагу до одержувача. Партнерам з Азії (наприклад, Японії, Сінгапуру, Тайваню) візитку подають двома руками з поклоном. Чим важливіша персона, тим нижчий уклін. Представникам Середньої Азії візитку (як і подарунки, їжу) вручають лише правою рукою. Церемоніальне вручення візитної картки виправдане тим, що на картці написано не лише ім'я власника, а й назва його фірми.

Не прийнято вручати візитки під час застілля (винятком, мабуть, є ділова зустріч у ресторані). Одержувач на знак пошани повинен уважно розглянути картку й обов’язково вимовити прізвище, ім'я або посаду її власника. Це може бути фраза ввічливості: «Дякую вам, пане Кононов», «Дуже приємно, Маргарито Олексіївно». Або просто: «Пане віце-президенте!» Коли вручають візитку іноземцеві, зазвичай називають себе — чітко, неспішно.

Візитна картка — не тільки поширений атрибут церемонії знайомства, а й спосіб спілкування: привітання, висловлювання подяки, співчуття.

Візитні картки прийнято використовувати у таких випадках:

1. Привітання. Надсилаючи візитну картку з поздоровленнями, необхідно в її лівому нижньому куті зробити напис чорнилом чи простим олівцем (що більш узвичаєно). За традицією, цей напис є скороченням відповідних французьких слів і має таке значення:

p.f. (pour feliciter — щоб привітати);

p.f.n.a. (pour felicite le Nouvel an — новорічні вітання).

Якщо ваші партнери надіслали вітання з Новим роком, слід, по-перше, подякувати їм, по-друге, у свою чергу поздоровити їх із цим святом. Це можна зробити як p.r.f.n.a. (pour remersier et pour felicite le Nouvel fn — дякую та вітаю з Новим роком).

2. Вираз співчуття. У разі смерті знайомої особи, ділового партнера або під час національного трауру в країні, з представниками якої ви тісно спілкуєтесь, надсилається візитна картка з таким написом: р.с. (pour condoleances — для співчуття).

Вираз вдячності. На ознаку вдячності за привітання чи вираз співчуття, за надсилання подарунків чи за надання послуг упродовж 24 годин надсилається у відповідь візитна картка, в лівому нижньому кутку якої робиться напис: p.r. (pour remersier — щоб подякувати).

Від'їзд із країни. Візитна картка з написом: р.р.с. (pour prendre conge — щоб попрощатися) — надасть вам можливість передати останнє привітання друзям чи партнерам, якщо ви не мали нагоди особисто зустрітися з ними перед від'їздом.

Представлення. Для того, щоб бути представленим особі, з якою в подальшому ви плануєте встановити ділові (дружні) стосунки, можна вашу візитку надіслати разом з візитною карткою іншої особи, яка вже добре знайома з тим, кому вас представляють. На цій візитці пишеться: p.p. (pour presenter — щоб представити). Відповідь дається візитною карткою без написів, що надсилається на адресу представленої особи.

• 6. Запрошення на прийом. З цією метою вгорі на візитці пишеться ім'я та прізвище того, кого запрошують: а знизу вказується вид прийому (сніданок, коктейль тощо), місце проведення, дата й час. Через те, що ця інформація не завжди вміщується на візитці, можна використати або готове запрошення, або листівку, до якої слід прикріпити свою візитну картку.
• 7. У разі зміни адреси обов’язково разом зі старою візиткою надсилається нова, на якій повідомляються нові реквізити.

Візитки ніколи не підписуються, і дата на них не ставиться.

Візитна картка надсилається поштою або кур'єром у спеціальному конверті, на якому друкується чи від руки чорнилом зазначається ім'я, прізвище та посада адресата. До одного конверта на ім'я однієї особи можуть бути покладені кілька візиток від різних осіб. Якщо в одному конверті надсилаються візитні картки одразу кільком особам, тоді у верхньому лівому кутку кожної візитки ставиться прізвище особи, якій вона адресована.

Візитні картки не загинаються, якщо вони надсилаються в конверті. Рекомендується написати декілька слів на візитці, щоб уникнути її використання пізніше третьою особою з сумнівною метою.

Візитки, які подають адресату особисто, згинають залежно від традицій країни. У деяких країнах загинають верхній правий чи лівий кут, в інших — усю праву або ліву сторону картки. У нашій практиці під час візиту загинають правий верхній кут чи праву сторону по всій її ширині. Якщо ви завозите візитку особисто, це свідчить про особливу повагу до адресата. Прізвище особи, якій залишається візитка, не зазначають.

Якщо зігнуту картку доставляє кур'єр, водій або вона надходить поштою, це вважається грубим порушенням етикету. На отримані чи завезені візитні картки необхідно дати відповідь упродовж 24 годин. Особисто вручати адресату свою візитну картку з виразом вдячності чи інших почуттів адресату не прийнято.

Слід дотримуватися правил європейського етикету:

• 1. Після знайомства першим залишає свою візитку той, чия посада (ранг) нижча. За інших рівних умов до уваги береться вік: молодший за віком залишає свою візитну картку першим.
• 2. Жінки ніколи не залишають свої візитні картки в оселі неодруженого чоловіка.
• 3. Після представлення жінці чоловік повинен якомога швидше, але не пізніше, ніж упродовж тижня, надіслати їй свою візитку, а також візитну картку для її чоловіка, навіть якщо він не був йому представлений.
• 4. Усім гостям, які були присутні на будь-якому прийомі (крім прийому типу «чай»), слід, якщо вони не надсилали листів із виразом вдячності, залишити впродовж дня свою візитну картку в домі господині.