Тема природи в поезії З. А. Єсеніна

Тема природи в поезії З. А. Есенина

Сергея Олександровича Єсеніна часто називають співаком російської природи. Немає такої стану навколишнього світу, якого але ненав’язливо та поетично не оспівав художник. Своєрідно і піднесено відкриває таємниці природи його поезія, то, можливо, від того її улюбленою художнім прийомом було уособлення. У віршах поета дерева, трави, тихі води — все живе і дихає своєю неповторною й гарною принадністю.

Там, де капустяні грядки.

Красной водою поливає схід,.

Клененочек маленький матці.

Зеленое вим’я смокче.

Такому погляду поширювати на світ не можна навчитися, з цим можна тільки народитися, вважаючи себе складовою частиною великої матері-природи. Саме такий погляд Єсеніна на навколишнє. Він захоплений існуючим і квапиться передати своє захоплення, висловити радість буття.

Сохнет стаявшая глина,.

На сугоръях гниль опеньок.

Пляшет вітер по рівнинам,.

Рыжий ласкавий осля.

Пахнет вербою і смолою.

Синь то дрімає, то зітхає.

У лісового аналоя.

Воробей псалтир читає.

Мир, створений творцем, сприймається поетом як ідеальний, позбавлений будь-яких вад. У ранньої ліриці Єсенін часто вживає церковно-слов'янську лексику. Він ніби об'єднує землі і небо, а природа — вінець твори. Своє стан душі поет передає через картини природи. На початку творчості світ довкола себе сповнений гармонії і водно-дисперсійних фарб.

Топи так болота,.

Синий плат небес.

Хвойной позолотою.

Взвенивает ліс.

Тенькает синиця.

Меж лісових кудрей,.

Темным ялинам сниться.

Гомон косарів.

Но згодом виникають проблеми, життя показує поету і зворотний бік. Безтурботна юність канула в Лету. На зміну яскравого й безтурботному пейзажу приходять картини раннього прив’ядання. Поет любить порівнювати зрілість людини з осінньої часом року. Ще не поблякнули фарби, вони просто стали яскравіше: багряні, золоті, помаранчеві, але це остання спалах перед довгої взимку — старістю. Єсенін часто-густо застосовує цю метафору у своїх віршах.

Отговорила гай золота.

Березовым, веселим мовою,.

И журавлі, сумно пролітаючи,.

Уж не шкодують більше, ані кого.

В пізньої ліриці картини природи сповнені драматизму, фатального передчуття. У навколишньому світі поет бачить передбачення своєї ранньої загибелі. Це не красиві і трагипоэту цього дано, й у віршах звучить легка смуток, світла туга по втраченої молодості. Снігова рівнина, біла місяць, Саваном покрита наша сторона. І берези на білому плачуть лісами: Хто загинув тут? Помер? Не я чи сам?

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.