Новий Шекспір

План.

Запровадження 3.

1. Життя невпинно й творчість Шекспіра 5.

1.1 П'єси Шекспіра 6.

1.2 Драми Шекспіра 8 2. Мистецтво Шекспіра 10.

2.1 Комедії Шекспіра 11.

2.2 Трагедії Шекспіра 12 Література 15.

Шекспір — одна з тих див світу, якою перестає дивувати: історія рухається гігантськими кроками, змінюється образ планети, а людям все ще потрібно те, що створив це поет, віддалений ми кількома столетиями.

Чим більше зрілим стає у духовному відношенні, тим більше відкриває воно глибин у творчості Шекспіра. Десятки, сотні життєвих положень, у яких виявляються люди, були точно уловлені й увічнені Шекспіром у його драмах. Ними можна міряти життя окремої людини і можна відзначати стадії розвитку всього народу. Усі драматичне, що відбувається з різними людьми і буде із суспільством загалом, було зображено Шекспіром з тим ступенем типізації і мистецького узагальнення, яка дозволяє у різні час і в, начебто, змінених умовах впізнавати себе і свій жизнь.

Так, найбільше, найсильніше враження, оставляемое Шекспіром, — життєвість його мистецтва. Воно не визначається точністю деталей, збігом подробиць про те, що безпосередньо знайоме всім. Побут, звичаї, обставини, зображені у його драмах, часом далекі від, і тим щонайменше у цьому, що він зобразив, відчувається та вища щоправда, яка доступна лише найбільшому мистецтву. Вона залежить від схожості з життям кожного людей. Можна же не бути тоді, у яких виявилися Ромео і Джульєтта, Віола чи Розалинда, Брут і Гамлет, король Лір чи Макбет, та за їх долі й переживання про наш власний досвід стає багатшими. Шекспір розширює наш духовний обрій. Ми пізнаємо життя як драматично напружену, чому наш повсякденне буття, виходимо далеко за межі свого світу і потрапляємо у великий світ. Завдяки цим та близьким витворам ми починаємо розуміти, що таке справжня жизнь.

Історик, філософ, мораліст і психолог знаходять у Шекспіра підтвердження відкритих ними істин. Його, художник, не мудруючи і повчаючи, втілював ці істини як історію окремих людських доль. І робив це, що читач й глядач його драм прилучається до розуміння того, як рухається історія. переймається бажанням помізкувати над сутністю найважливіших життєвих явищ, краще осягає себе і окружающих.

1. Життя невпинно й творчість Шекспира.

Уродженець провінційного містечка Стратфорд-на-Ейвоні, син ремісника і торговця, який одержав лише початкова освіта, він у двадцять років залишив рідного міста і крізь п’ять років виявився актором лондонській театральної трупи. Спробувавши свої сили у драмі, він намагався здобути визнання як, видавши поеми «Венера і Адоніс» і «Лукреція». Поеми були й навіть мали успіх освічених читачів. Але для існування поезія не давала, окрім подачок меценатів. Шекспір повернувся до драматургії і писав для своєї трупи по одній-дві п'єси на рік. Втім, і писання для театру не приносили автору великого винагороди. Кошти для існування Шекспір отримував як актор і пайовик трупи, визнаної найкращою з-поміж лондонських акторських товариществ.

Ця трупа побудувала собі велике театральне будинок «Глобус», вона удостоїлася в 1603 року найменування королівської трупи. Актори грали зазвичай для різноманітної міської публіки, а свята їх запрошували грати при дворе.

Так жив Шекспір рік у рік, пишучи п'єси, беручи участь у виконанні їх (і навіть п'єс інших), збираючи гроші й вкладаючи в нерухомість рідному місті. Він мав небагатьом за понад сорок років, що він залишив акторську професію, і повернувся, в Стратфорд, де придбав собі найбільший кам’яний дім у містечку. Ось він прожив останні роки у сім'ї (дружина та дві дочки, син Гамлет помер одинадцяти років). У п’ятдесят двох років Шекспір помер і був похований у місцевому храмі як із самих поважних городян Стратфорда.

Є безсумнівну невідповідність між барвистої та повної драматизму життям героїв Шекспіра і буденним, монотонним існуванням їх творця. Скептики стали сумніватися: як могла цей обиватель, жалюгідний актор без університетської освіти написати драми, містять так багато незвичайних подій, таких грандіозних героїв і ті бурхливі пристрасті? Є обізнані, які важко вірить у це. Особливо бентежить, як могла недоучка вкласти у свої твори настільки глибокі думки, що й досі мудрейшие з мудрих захоплюються ними. Звісно, якщо ототожнювати розум і таланти з дипломами і вченими званнями, це видасться невероятным.

1. П'єси Шекспира.

Нам п'єси Шекспіра передусім велике явище книжкової літератури. Багато уявляють собі, що писав їх задля друку. Однак у тому й полягає особливість його п'єс, що вони писалися задля читання. Трагедії і побутової комедії Шекспіра були сценарієм і лібрето для театральних постановок. Саме такими створював свої п'єси Шекспір. Тому од навіть жадав тому, аби побачити їх напечатанными.

Шекспір писав свої п'єси для певної трупи. Кожна роль призначалася актору, дані якого враховувалися під час створення образу. Кількість головні персоналії чого залежало від складу трупи. Женщин-актрис в Англії тоді був, і жіночі ролі виконували навчені цьому хлопчикиактори. Свого часу в трупі Шекспіра таких хлопчиків було те більше, то менше, скільки саме, неважко підрахувати, узявши п'єси, написані Шекспіром у роки. Зазвичай в нього две-три-четыре жіночі ролі. Загалом у трупі було більше шістнадцяти людина, тому, створюючи п'єси з велику кількість дійових осіб, Шекспір робив те щоб і той ж актор міг зіграти дві ролі, одну на початку, а іншу у другій половині п'єси. Враховував він також, що актори, які відіграють великі ролі, втомлюються у час вистави. І він будував дію те щоб Гамлет, Фальстаф, Отелло, Лір, Макбет не з’являлися поспіль у кожної сцені. Він влаштовував перепочинку для виконавців головних ролей. Шекспір враховував також емоційний стан глядачів. Після сцен великого драматичного напруги він вводив веселі, кумедні епізоди, випускав на підмостки шутов.

Такі особливості п'єс Шекспіра могли виникнути лише через те, автора до дрібниць розумів театральну роботи й приспособлял свою творчу фантазію до конкретних умов сцени. Нічого не могло спасти на думку філософів, і аристократам, коли вони складали п'єси у тиші кабінету. П'єси Шекспіра народилися на сцені народного театру його часу. Вони здаються настільки зрослися із дикою природою цього театру, що тепер, коли техніка сцени XVI—XVII ст. маловідома, за п'єсами Шекспіра за значної мері відновити особливості тодішньої сцени, і акторського искусства.

Одержати смак до подібного роду п'єсам, навчитися писати в університетах на той час просто неможливо. Тодішня університетська наука зі зневагою ставилася до народного театру і беззастережно засуджувала п'єси, які йшли з його сцені. Тієї епоху в університетах вивчали у ролі зразків п'єси давньогрецьких і римських авторів, особливо останніх. Автори з університетським освітою, писали для освіченою публіки, пишучи трагедії, зазвичай, наслідували Сенеке, а комедіях — Плавту чи Теренцию. Коли ж таки молодих магістрів з Оксфорда і Кембриджа — Марло, Грін, Пиль та інші, поселившись у Лондоні, стали заробляти писанням п'єс для народних театрів, їм довелося забути правила драми, вивчені в університетах, і писати у цьому дусі, якого звикли глядачі з народу. Ці «університетські уми» оновили драму й не так через свою освіченості, як завдяки поетичному таланту. Вони збагатили мову драми, піднявши його за висоту справжньої поезії. Вони підготували грунт Шекспіра. Він скористався багатьма прийомами, уведеними ними на драму. Але головне, він ніс у собі поетичний дар, переважав таланти попередників, і такі гостре відчуття драматизму, яким жодного з них володів такий степени.

Драматургія Шекспіра не скута ніякими жорсткими рамками. П'єса зображує не одна подія, а ланцюг подій, глядач бачить зародження, розвиток, ускладнення і розв’язку з безліччю різноманітних подробиць. Нерідко проти нього проходить все життя людини. Поруч на долю головного героя і героїні показані та інших учасників событий.

Шекспір часто веде дві, або навіть три паралельні лінії дії. Деякі епізоди який завжди пов’язані з головним дією, але по-своєму — і вони необхідні створення клімату й у окреслення життєвих умов, в яких розвивається трагедійний чи комічний конфликт.

2. Драми Шекспира.

Порівнюючи два типу драми, німецький критик на початку ХІХ століття Август Вільгельм Шлегель влучно визначив, що антична трагедія скульптурна, а трагедія Шекспіра — живописна. І це дійсно, у античній драмі велична і незмінна постать героя чи героїні подібна прекрасної статуї, тоді як і п'єсах Шекспіра багато різних персонажів, й у цілому його драми подібні строкатим, багатоколірним картинам з безліччю цікавих деталей.

Шекспір приніс драму важливі нові художні принципи, яких перед ним взагалі був у мистецтві. Характери героїв в древньої драмі мали лише одним який-небудь важливою рисою. Шекспір створив героїв і героїнь, наділених рисами духовно багатою живої особистості. Разом із тим він показав характери своїх героїв у розвитку. Ці художні нововведення збагатили як мистецтво, а й розуміння природи человека.

Зробити подібні відкриття міг лише геній. Але і високообдарованих людей потрібні умови, щоб задатки, закладені у них природою, могли розвинутися. Шекспіру пощастило жити у епоху, у багатьох відносинах сприятливу для творчества.

Не скажеш, аби те був великий свободи. У Великобританії панувала деспотична королівська влада. У такому суспільстві існували кричущі різницю між багатством верхівки і нуждою народу. Але всюди відбувалися якісь зміни. Змінювалося становище різних верств суспільства. Зокрема, дедалі більшу силу набували багаті городяни. Втратила старе могутність церква. Духовний обрій розширився від того, що англійці дедалі більше кидалися в ризиковані морські подорожі у пошуках нових товарів хороших і нових земель. Відносна свобода виникла від того, що ніхто ні прив’язаний до свого середовища назавжди і безповоротно, як це було в феодальну епоху. Люди залишали насиджених місць у пошуках щастя багатства. Те була доба несподіваних удач, запаморочливих кар'єр. У той час як одні знаходили задоволення у придбанні матеріальних благ, інші присвячували себе культурної деятельности.

1. Мистецтво Шекспира.

Театр замінював народу книжки. Усі, що у давньої і нової літературі цікавого, инсценировалось драматургами. На сцені можна було уздріти і Троянську війну, і смерть римської республіки, і пригоди середньовічних лицарів, й історію англійських королів. Усе це зображувалося в дусі гуманістичного світогляду, що у епоху Возрождения.

Повністю розвинути у собі задатки, закладені природою, бути завжди діяльним, випробувати все, завоювати все блага, які є у життя, — така була та нова мораль, яку стверджували гуманісти. Створене ними мистецтво, у тому числі п'єси Шекспіра, зображують людей діяльних, могутніх, непокірних, які бояться ніяких небезпек. Усі вони хоче повністю проявити себе, виміряти всі можливості життя. У справжньому коханні, у науці, державною терені не знають меж своїм стремлениям.

Глядачі, які приходили до театру дивитися п'єси Шекспіра та її сучасників, не цікавилися повсякденним пересічним. Це був час великих пошуків і сміливих авантюр. Живучи серед неймовірних можливостей, несподівано відкритих, а то й всім, то тут для багатьох, бачачи злети і падіння сміливих сміливців, відвідувачі театру хотіли, щоб сцена відповідала їх схвильованому почуттю життя. І театр йшов назустріч цієї потребности.

Драматичне мистецтво Шекспіра істотно відрізняється від мистецтва тих майстрів драми, які мали у своєму розпорядженні сцену, багато оснащену декораціями та всілякими пристосуваннями у тому, щоб точно відтворювати час і важливе місце дії. Шекспір заповнював недостатність зовнішнього оздоблення сцени поетичними описами, які укладав у вуста персонажів. Шекспір володів магією слова. Одними лише короткими репліками вартою першої сцені «Гамлета» створює у читача і глядача відчуття тривожною ночі, а «Короля Лірі» промови старого короля в степу справляють враження бури.

Так само, як і історичної драмі, Шекспір й у комедії починав з оволодіння зовнішнім дією. Його початкові комедії «Комедія помилок» зв «Приборкання непокірної» ще близькі до фарсу. «Двома веронцами» починається серія романтичних комедій. Основу їх сюжету становить якась любовна історія романтичного характеру, з пригодами, перевдяганнями, непорозуміннями та кумедною плутаниною. Такі «Безплідні зусилля любові», «Сон в літню ніч», «Багато з нічого», «Дванадцята ніч», «Як ви це сподобається», «Кінець справі вінець», «Віндзорські насмешницы».

1. Комедії Шекспира.

Комедії Шекспіра майже вільні сатиричних елементів. Смішне в них пов’язані з осмеиванием пороків окремих осіб, або всього суспільства. Воно тут результат витівок або наслідок кумедних випадків, збігів чи непорозумінь. Гумор супроводжує в комедіях Шекспіра ліризмові, часом переплітається, з нею. Особливо це тонко проявляється у комедіях «Сон в літню ніч», «Дванадцята ніч» і «Як ви це понравятся».

Шекспіровим комедіям притаманний сміх, але з осміяння. Його комедії можна у сенсі слова назвати святковими, оскільки вони збуджують і веселощі. Вони є святковими й у іншому смысле.

Немає у минулому. Театральні уявлення Стародавню Грецію були частиною загальнонародних свят. Те ж саме згадати і народному театрі середньовічної Європи. Шекспір жив зламі. Його театр ще зберігав багато елементів народних свят, але вже певної міри ставав театром у цьому смысле.

Цілісність і сила характеру відрізняють молодих героїв і героїнь комедій. Особливо чарівні шекспірівські дівчини, віддані у коханні, стійкі в життєвої боротьбі, тонкі у національних почуттях і дотепні у розмовах. Поруч із цими героями романтичного плану Шекспір виводить цілу галерею комедійних персонажів — це її чудаки-простолюдины, педанти і констеблі, смішні та не сознающие свого комізму, тоді як шуты—потешники і гострослови по профессии.

Радісне, весняне відчуття життя ніде не проявилося у Шекспіра так повнокровно, як у його комедиях.

2. Трагедії Шекспира.

Але й інше Шекспір, той, хто серйозно замислювався над протиріччями життя, той, кого до глибини душі вражала ало, що він бачив у житті. Трагічні мотиви зустрічалися й у історичних п'єсах молодого Шекспіра, вони яскраво проявилися у першої досконалої трагедії «Ромео і Джульєтта», написаної приблизно на тридцять першому році життя. Трагічне стало основним змістом творчості Шекспіра, що він наблизилася сорока років. У тридцять сім років створює «Гамлета», в сорок — «Отелло», в сорок один — «Короля Ліра», потім «Макбет», «Антонія і Клеопатру», «Кориолана» й у сорок четыре—последнюю зі своїх трагедий—"Тимона Афинского".

Що ж спонукало Шекспіра звернутися до цього жанру? Можливо, суто художній інтерес, прагнення довести, що, досягнувши досконалості в комедії й історичною драмі, він у неменшою мері мав умінням писати трагедии?

Навіть коли припустити, що завдання суто мистецькі порушували творчий дух Шекспіра, все-таки, знайомлячись із його трагедіями, мушу відчути, що було у прагненні автора освоїти іще одна вид драмы.

У багатьох трагедій, написаних Шекспіром в зрілі роки, зло тріумфує. Зовні воно, щоправда, зазнає приголомшливої поразки у такому трагедії, як «Макбет». Тут злодій і загарбник трону наприкінці виявляється переможеним. Але істота трагедії зовсім не від у цьому, що відбувається боротьба між кривавим королем Макбетом та її противниками, суть у тому, що коли прекрасна й шляхетний людина, справжній герой за своїми особистим якостям, підпав під агресивний вплив поганий пристрасть і властолюбство штовхнуло його за безліч кривавих преступлений.

У трагедії Шекспіра завжди такі й значні соціальні мотиви: нерівність станів, громадська несправедливість, деспотизм влади — ці питання настільки ясно висвітлені у трагедії Шекспіра, що не потрібно зупинятися ними подробно.

Трагедії Шекспіра зображують як загибель і падіння особистості. Їх герої — незвичайні люди, наділені титанічними душевними силами. Вони помиляються, падають, роблять фатальних помилок, але що, якщо де вони завжди збуджують співчуття, то, безумовно, викликають інтерес. Вони є такі людські якості і сили, які можуть зацікавити ними хоча б почасти. І хоча трагедії розкривають нам недосконалості людей, їх помилки і економічні злочини, загальне враження, оставляемое ними, перестав бути похмурим. Це тим, що у самому падінні своєму вони зберігають гідність. Шекспір прагне спонукати й не так до моральному судженню своїх героїв, скільки наблизити нас до природи людини, незалежно від цього, чи дотримується глядач релігійної моралі чи є вільнодумним і скований ніякої системою догматичної моралі. І тоді можна знайти прихована віра у людини, що лежить основу навіть творів Шекспіра, дуже потрібні людям проявляються ні з кращої боку. Свідомість як мощі, а й краси людини пронизує все творчість Шекспира.

У цьому вся Шекспир—человек і мыслитель—черпал надію, що зло можна подолати. Думками звідси наповнені останні п'єси Шекспіра, де реалізм поступається місце казковості, утопічному рішенню життєвих протиріч, з якими зіштовхуються герої. «Цимбелин», «Зимова казка» і особливо «Буря» висловлюють віру Шекспіра в кінцеве торжество кращих почав жизни.

У Шекспірі поєднувалися два великих дару: здатність надзвичайно жваво відтворювати драматизм життя й уміння втілити своє бачення життя жінок у неповторну прекрасну поетичну форму. Без дієвості немає драм Шекспіра, але немає і його поэзии.

Молодий Шекспір захоплювався поэтизацией промови героїв іноді на шкоду дії п'єс. Зрілість його генія у тому органічному поєднанні драматизму і поетичності, яке характерне для комічних і трагічних шедеврів Шекспира.

Шекспір завжди любив розцвічувати думки знає своїх героїв поетичними образами. Монологи Гамлета, Отелло, Ліра, Макбет виробляють таке враження оскільки драматизм ситуації отримує рівноцінне вираження у промовах величезної поетичної выразительности.

Поетичним словом Шекспір як заповнював бідність оздоблення своєї сцени. Вона, до речі, була менш бідна, Чим здається нам, хто звик до декораціям. Театр на той час мав своїми прийомами до створення необхідної ілюзії реальності. Поезія служила Шекспіру вернейшим засобом зламати у глядача поверхове цікавість до того що, що буде в п'єсі, і, пробравшись у душу, порушити ту силу уяви, яка допомагає людині побачити світ краще, чому тоді, що він дивиться нею тільки з тверезо практичними целями.

Це властивість Шекспіра зберігається понині. Читаємо ми його п'єси, дивимося їх на сцені, наше сприйняття їх обмежується знайомством з подіями та героями. Ми виникає незрозуміле відчуття всієї повноти життя, ніби піднімаємося на висоту, з якою бачиться те що повсякденності ми скрыто.

Шекспір ширше і глибше поетичних образов.