Дієслово як частина мови

Дієслово (рос. глагол) — самостійна частина мови, що означає дію, стан істоти чи предмета як процес і виражає це значення за допомогою граматичних категорій виду, стану, способу, часу й особи, а також в окремих формах — роду й числа. Відповідає на питання що робити? що зробити?

У систему дієслова входять такі форми:

• а) неозначена форма (інфінітив): прочитати, написати, затвердити, виконати;
• б) форми в дійсному, умовному та наказовому способах: підписав, прочитав, підписав би, прочитав би, підпиши, прочитай;
• в) дієприкметник: правлячий, прогнозуючий, працюючий, мобілізуючий, створений;
• г) дієприслівник: читаючи, прочитавши, виробляючи, відпочиваючи;
• д) безособові форми на -ното: прочитано, підписано, виконано, відкрито, збито, перекрито.

Усі дієслівні форми мають доконаний (писати, друкувати, складати) або недоконаний вид (написати, надрукувати, скласти), є перехідними (побудувати завод, написати лист) чи неперехідними (ходити, дякувати).

Основна синтаксична функція дієслова — присудок.

Особливості використання форм дієслова у документах

Використовуючи в документах дієслова, слід враховувати такі особливості:

У документах використовуються тільки книжні дієслова та їх форми: домінувати, активізувати, регламентувати, пропонувати.

Для ділових паперів характерне використання нейтральної форми інфінітива на —ти (виступати, вимагати, погоджувати, складати). Варіанти форми інфінітива на —ть (писать, виступать, забезпечувать) вживаються лише в усному мовленні та художній літературі. Для ділових паперів вона не прийнятна.

Неозначена форма дієслова в адміністративному й законодавчому різновидах найчастіше виступає на означення неминучості, обов’язковості дії: Обов’язок кожного громадянина України — поважати національну гідність інших громадян, зміцнювати дружбу націй у нашій багатонаціональній державі.

Найбільш поширеною дієслівною формою в офіційно-діловому стилі є дієслова теперішнього часу зі значенням позачасовості, які вживаються у першій або третій особі: ми вимагаємо, дирекція звертається, фірма пропонує, приймальна комісія працює.

Дієслова теперішнього часу вживаються на позначення майбутнього, коли підкреслюється обов’язковість виконання дії: Нарада розпочинається о 10 годині; Конференція завершує роботу завтра.

Помилковим є вживання форм давноминулого часу: проект узгодили були — проект узгодили.

Дієслова недоконаного виду у ділових паперах, як правило, позначаються складеними (аналітичними) формами: буде розпочинатися (замість розпочинатиметься), будемо перераховувати (замість перераховуватимемо), буде забезпечуватись (замість забезпечуватиметься). Проста (синтетична) форма недоконаного виду переважає у всіх стилях окрім офіційно-ділового та наукового.

Дієслова доконаного виду утворюють просту форму майбутнього часу: виконаємо, сплатимо, профінансуємо. Доконаний вид у ділових паперах твориться за рахунок префіксації: завідувати, запроектувати.

Форми наказового способу використовуються в ділових паперах дещо своєрідно. Форми власне наказові (іди, пиши, робіть) вживаються лише в усному мовленні. У писемному мовленні переважає інфінітив та описові лексичні засоби. Інфінітив, вживаний у наказах та розпорядженнях, надає висловлюванню категоричного характеру (доручити, звільнити, призначити). Менш категоричними є безособові форми на —но, —то. Вони констатують факт і застосовуються в різних інструкціях, статутах та ін. (заборонено, прийнято, недопустимо).

Для офіційно-ділового стилю характерні переважно прості форми першої особи множини наказового способу: проголосуймо, виконаймо, напишімо (складена: давайте проголосуємо, давайте виконаємо). У російській мові форми першої особи множини наказового способу можуть бути простими і складеними: бежим, встанем, летим. Складена утворюється за допомогою частки давайте: давайте смотреть, давайте писать, давайте прочитаем. Українській мові подібні форми невластиві.

Дієслово бути в усіх особах однини і множини вживається у формі є. Іноді, під впливом російської мови, замість форми є у ролі зв’язки використовуються особові форми дієслова являтися: Підприємство являється юридичною особою. Така заміна є порушенням норми. В українській мові дієслово являтися вживається зі значенням " з’являтися, примарюватися, снитися" .

Стилістично розрізняються форми із суфіксами -ува (-юва) і -а (-я): витискувати і витискати, витягувати і витягати, доповнювати і доповняти, замінювати і заміняти, затрачувати і затрачати. Перші варіанти використовуються в офіційно-діловому та науковому стилях, другі - частіше використовуються у розмовному і художньому стилях.

Помилковим є вживання слова пробачитися у першій особі. Не слід говорити пробачаюсь. Краще вжити дієслово у другій особі: пробачте, прошу пробачення, вибачте, прошу вибачення.

Порушенням норми є неправильне вживання особових закінчень: боряться (замість борються), сміяться (замість сміються), біжуть (замість біжать).

Чергування постфіксів -ся, -сь у дієсловах теперішнього, минулого й давноминулого часу підпорядковано правилам милозвучності. Перед наступним приголосним слід уживати форми на -ся: ознайомлюся з документацією. Перед голосним слід уживати форми на -сь: двері відчинились одразу.

Неприпустимим є використання у ділових документах короткої форми дієслова 3-ї особи однини: знає - зна, буває - бува, питає - пита, співає - співа, виглядає - вигляда. Перші варіанти є стилістично нейтральними, другі належать до розмовних форм, що вживаються у розмовному мовленні та художніх текстах. В усіх інших стилях вживається лише повна форма: повідомляє, доручає, зазначає, вимагає тощо.

Творення і вживання дієприкметників.

Особливості перекладу з російської на українську мову

Дієприкметник (рос. причастие) — дієслівна форма, що називає ознаку предмета, зумовлену дією самого предмета (активні дієприкметники) або ознаку, зумовлену дією іншого предмета (пасивні дієприкметники). Дієприкметник відповідає на питання який? яка? яке?

В українській мові дієприкметники поділяються на активні і пасивні.

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються (від незначної кількості дієслів) за допомогою суфіксів -учий (-ючий), -ачий (-ячий): виконуючий, мобілізуючий, працюючий, правлячий, зростаючий, прогнозуючий, організуючий. В офіційно-діловому стилі такі форми обмежені у вжитку порівняно з російською мовою. Зокрема, зовсім перестали вживатися активні дієприкметники теперішнього часу на вираження ознаки людини за дією. Замість них використовуються описові звороти: перевиконуючий план робітник — робітник, який перевиконує план, поважаюча себе людина — людина, яка себе поважає, витікаючі висновки — висновки, що з цього випливають.

У сучасній українській мові намітилася тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -учий (-ючий). Ці форми пропонують вживати з суфіксом -увальн (ий), -ювальн (ий): коригуючий — коригувальний, копіюючий — копіювальний, інтегруючий — інтегрувальний.

При перекладі з російської мови активні дієприкметники теперішнього часу відтворюються підрядними означальними реченнями; дієприкметники, що перейшли у прикметники та іменники, замінюються відповідними частинами мови, наприклад: вступающий — який (що) вступає, вступник; движущийся — який (що) рухається, рухомий; заведующий — який (що) завідує, завідувач; соответствующий — який (що) відповідає, дійсний; ведущий специалист — провідний спеціаліст.

При перекладі термінологічних зворотів із дієприкметниковим компонентом у діловому мовленні перевага надається українським зворотам дієприкметникового типу над розгорнутими синтаксичними конструкціями та калькованими формами, наприклад: выдерживаемый процесс — витримуваний процес (замість процес, що (який) витримується), а іноді їхнім іменниковим замінником: окружающая среда — довкілля (замість оточуюче середовище).

Активні дієприкметники минулого часу творяться за допомогою суфікса -л-: посивілий, застарілий, пожовклий, почорнілий, дозрілий, загорілий, осілий.

Російські активні дієприкметники минулого часу з суфіксами -ш-(-вш-) в українській мові не вживаються. Вони передаються переважно описовими конструкціями, наприклад: перервавший — який (що) перервав; приблизивший — який (що) наблизив; прикладавший — який (що) прикладав; усиливший — який (що) підсилив тощо.

Сфера використання активних дієприкметників — термінологічна лексика: тонізуючі речовини, працюючий двигун, лімітуючий режим, ріжучий диск, діючий вулкан.

Пасивні дієприкметники у сучасній українській мові мають форму тільки минулого часу, що утворюється за допомогою суфіксів -н-, -ен-, -ан-, -т-: записаний, завершений, написаний, відкритий, крадений, підрахований, зігрітий.

Дієслова з основами на -н-(-ну) і -о- можуть утворювати паралельні форми дієприкметників: колоти — колотий і колений; повернути — повернутий і повернений; стиснути — стиснутий і стиснений; кинути — кинутий і кинений; усунути — усунутий і усунений. При додаванні суфікса -ен- в корені можливі чергування приголосних: відобразити — відображений (з-ж), зберегти — збережений (г-ж), позбавити — позбавлений (в-вл).

Російські пасивні дієприкметники теперішнього часу при перекладі українською мовою замінюються описовими конструкціями або дієприкметниками минулого часу: записываемый — записуваний; освещаемый — освітлюваний; применяемый — застосовуваний; желаемый — бажаний; употребляемый — вживаний, який вживається.

• 4. Отже, при потребі перекладу російських дієприкметників українською мовою можемо використати:
  • а) іменники або описові звороти: исполняющий обязанности — виконавець обов’язків, заведующий — завідувач, движущийся — який (що) рухається, поступающий — вступник;
  • б) прикметники: вышестоящий орган — вищий орган, текущий счет — поточний рахунок, необозримый — неозорий;
  • в) пасивні дієприкметники: нижеподписавшийся — той, хто нижче підписався; нижчепідписаний; догрузившийся — довантажений; выполняющийся — виконуваний;
  • г) дієприкметники з іншими суфіксами: поседевший — посивілий, выполняемый — виконуваний, вытягивающий — витягувальний.

Детальніше про особливості перекладу дієприкметників дивись у книзі Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової та технічної мови. — К., 1997. — С.3−13.