Рецензия на розповідь А. Солженіцина На изломах

Рецензия на розповідь А. Солженіцина «На вітрах».

Подошло до кінця 20-ті століття, що було зазначено трагічними подіями, повлиявшими життя країни й на долі що у ній. Вік революцій, війн, зламів, катаклізмів, як за праву можна охарактеризувати століття ХХ-ый. Чимало письменників напористо брали літературу наприкінці 70-х — початку 80-х, але не хто залишився. Хоча є договір досі живі сучасні письменники, ввійшли до історію вітчизняної словесності другої половини ХХ століття. Їх присутність у літературі як і відчутно, навіть якщо їх твори нечасто є сторінках періодики і ні часто виходять окремими виданнями. Ці письменники пережили випробування нинішнього соціального зламу без шкоди творчої воли.

Ситуація у світі початку й стан умів сьогодні такі, що й А. Солженіцин виявився оттеснённым другого план. У 1994 року він повернувся Росію з вимушеної еміграції. Його шлях — особливо у жанрі публіцистики — триває. Тепер він явно дуже багато уточнює на своєму шляху самопізнання, роздумів про прийдешньому облаштуванні Росії. Письменник інакше наближається до трактуванні доль знає своїх героїв. Час руйнації історичних устоїв Росії під якими завгодно гаслами прошло.

Солженицын ніколи було просто письменником, він був ще й громадянином, і філософом, і істориком, і «пророком-проповедником» (як він себе завжди називав). Всі його твори нерозривно пов’язані на долю країни, з болями неї і негараздами; все пронизані громадянської тривогою. І ми чекаємо від цього гостросюжетного детективу чи любовного роману, а чекаємо солженіцинського углублённого і пильної аналізу, куди неразъёмно вплавлено роздумі, що, безсумнівно, важливіше прямої відповіді про всяк вопрос.

Моё увагу прихилив «двочастинний» розповідь Солженіцина «На вітрах», надрукований журналі «Новий світ» 1996 року. У ньому автор зумів з відповіддю на питання читачів про сенс буття, вдершись в нервовий епіцентр дійсності, реально оцінивши происходящее.

Солженицын називає розповідь «На вітрах», що отже, у момент найкрутіших соціально-історичних зрушень, в критичні хвилини особистого й суспільного існування. Так, несподівано, однією з героїв оповідання стає талановитий діяч вітчизняного ВПК, промисловий заправила, зумівши встояти лише у часи колишні, а й у часи не дати загинути свого дітища — заводу.

Другой герой, молодший, який сягнув висот фінансового Олімпу. Він глава великого провінційного банку, який хочуть повалити конкуренти, використовуючи всіх можливих кошти, до замаху життя Олексія. У минулому цей різнобічно одарённый Толковянов «вздорил» із державою, тепер мусиш іти в нього захисту. Знайде ли?

Оба персонажа для Солженіцина — втілення національної талановитості і затятості, непоказної любові до країни, що вони могла б і залишити, бо ніде не зникли б, і тільки не лежить серце до «закордону». Хочеться, щоб тут добре, та й честолюбства досить, щоб не миритися приниження втечі. Обидва не бажають поступатися навіть у важких умовах, у яких змушені - з одвічною російської нескладицы — самореализовываться. Тому й нині тримаються друг за друга.

Похоже, ними і Солженіцин, з цього еліту, плоть від плоті народної. І типові, на минуле свого «вэпэкашника» він заплющує очі: не впустив національної гордості, не поступився нікому первенства.

Но і новоиспечённого банкіра не звинувачує у цьому, що у банку народні, що багатіє той, коли зубожіє. Солженіцин розуміє одне: хоч би як було, а без талантів що така, і їх хазяйської разворотливости замало. Його надія — у цьому, що все нормалізується, обретёт цивілізовані форми, і обретёт їх саме працями й снагою ось таких хлопців і літніх старателів, котрим почуття свободи нерозривно пов’язане з почуттям самоповаги і бажанням самореалізуватися у рідній стране.

Надежды На оновлення і відновлення Росії звучать українські й в інших сучасних письменників. У творах У. Астафьєва, У. Распутіна. Але, безумовно те, що «На вітрах» стоїть, вирішуючи цієї проблеми будь-якому іншому ключе.

Рассказ сучасним є і досить лёгок до. У ньому Солженіцин у доступній формі зумів висловити складну ідею відродження країни, відродження шанування людської личности.

Будет Росія домом для що у ній? У цьому вся, на мою думку, нерв роздумів всіх сучасних письменників. Це вже їхній головна тривога. Однак ми часто замислюємося про долю своєї батьківщини, а відповіді шукаємо великі світу цього.