Москва! Який величезний дивний будинок!

«Москва! Який величезний странноприимный дом!»

В чудовому граді цьому,.

В мирному граді цьому,.

Где і мертвої мені.

Будет радісно…

М. Цвєтаєва.

Родившись і провівши дитинство у Москві тихою підмосковній Тарусі, Марина Іванівна Цвєтаєва протягом усього життя зберегла вдячність і теплоту до рідних місцях. Хоч би як було важко й гірко в окремі роки життя, вона із теплотою згадувала затишну професорську квартиру, бурхливі пасажі матері на роялі, безтурботний і щасливе дитинство, й у пам’яті спливав рідного міста.

Облака — навколо,.

Купола — навколо.

Надо всієї Москвою —.

Сколько вистачить рук! —.

Возношу тебе, тягар краще,.

Деревцо моє Невагоме!

Где б не жила Цвєтаєва згодом, вона могла забути Росію, своєму рідному місті, став нею дороговказної зіркою, куди зрештою сподівалася вернуться.

З рук моїх — нерукотворний град.

Прими, мій дивний, мій прекрасний брат.

По церковке — все сорок сороків.

И ширяючих над ними голубків…

Надо було мати мужністю і виділення величезної волею, щоб, опинившись у еміграції, закинутій і забутою, зберігати у душі тепле почуття до батьківщини, не озлобитися, не проклясти всіх. У Цвєтаєвої спромігся залишитися самої собою, не переносити образи, несправедливо завдані людьми, на рідного міста, здавалося, отторгнувший її. Марина Іванівна розуміла, що «людці творять її долю», а любов до Росії та в Москві — вічна, переживе десятиліття, коли восторжествує справедливість.

Настанет день — сумний, кажуть! —.

Отцарствуют, отплачут, отгорят, —.

Остужены чужими п’ятаками, —.

Мои очі, рухливі, як полум’я.

И — двійника нащупавший двійник — Крізь легке.

лицо проступить — образ.

О, нарешті тебе я удостоюся,.

Благообразия прекрасний пояс!

Горечью віє від цих рядків, котрі опинилися пророчими. Поет часто може передбачити події та долю. І хоч би як була рішуча смілива Марина Іванівна, важке життя, розлука з батьківщиною налаштовували в сумний лад. Вона всією душею прагнула в Росію, будь-коли вважала себе емігранткою (виїхала із Росії чоловіком — білим офіцером), не писала хулу про переваги радянської країні, займалася творчістю, всієї душею було з батьківщиною. І вірші про Росію та в Москві підтримували дух автора, змушували зберігати ту лінію, яку Марина Іванівна вибрала спочатку: ніякої злоби проти країни, взрастившей її.

Цветаева не прийняла революцію. Усілякі зміни й криваві чвари були далекі їй. Однак минали роки, і пильніше вона вдивлялася у далеку і жадану батьківщину, раділа її успіхам. Ніякі краси світу могли замінити Марині Іванівні Росію, вона був і залишилася істинної патріоткою. До Ейфелевої — рукою Подать! Подай і лізь. Але кожен із нас — таке Визрівав, дивиться, кажу, і днесь, Що скушным і негарним Нам здається ваш Париж. «Росія моя, Росія, Навіщо так яскраво гориш?».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.