Особливості наративної макроструктури повісті Г. Пагутяк «Захід сонця в Урожі»

Анотація Стаття присвячена розгляду питання наративної макроструктури прозового тексту і її специфіки (на прикладі повісті Г. Пагутяк «Захід сонця в Урожі) через призму теорії фікційних світів. Досліджуються світи станів зі статичними об'єктами, сили природи, людини, аналізуються психічні й фізичні дії героя та його світ фантазій.

Ключові слова: теорія текстових світів, мотиваційна модель героя, №сили, психічні дії, фізичні дії, сновидіння, візії.

Постановка проблеми Вивчення художнього світу твору як феномена є об'єктом дослідження літературознавчої науки протягом усього її розвитку. Вагомою для сучасного літературознавства є тенденція міждисциплінарного підходу до інтерпретації літературного процесу. Такий вимір сприйняття й пізнання тексту забезпечує всеохопний аналіз літературного твору. Теорія фікціоналізму (70-ті роки ХХ ст.) розглядає текст як автономну реальність, яка не наслідує дійсність, на противагу теорії мімезису, а творить власний структурований фікційний світ, до складу якого входять світи текстуальної реальності та приватні світи персонажів. наративний макроструктура фікційний світ Теорія фікційних світів представлена працями Л. Долежела [4], Р. Ронена [5], М.-Л. Раян [6], П. Стоквелла [7] й ін. На думку зазначених учених, аналізувати текст варто на інтенсіональному (поетика) та екстенсіональному рівнях (наративна макроструктура). Остання складова щодо творчості Г. Пагутяк не застосовувалась, хоча такий аспект аналізу передбачає дослідження тріади «автор-текст-читач», зокрема ролі реципієнта у відтворенні фікційної дійсності, моделювання текстових світів персонажів.

Мета дослідження — проаналізувати наративну макроструктуру повісті Г. Пагутяк «Захід сонця в Урожі» крізь призму теорії фікційних світів.

Виклад основного матеріалу дослідження. До складу наративної макроструктури фікційного світу, за Л. Долежелом [4], входять світ станів зі статичними об'єктами, сили природи, людина. Сили природи номінуються дослідником як форми законів природи, що здатні впливати на світ станів і людину. Факт такої зміни — природна подія. За визначенням дослідника, події можна розмежувати на інтенційні та неінтенційні. Серед останніх учений звертає увагу на випадок, спричинений не силами природи, а певним збігом обставин.

Навколишнє середовище у творі належить, безперечно, до сил природи наративного світу. У повісті «Захід сонця в Урожі» їх репрезентує село Уріж — топос розгортання подій. Так, він здатен впливати на фізичний і психічний стан персонажів. Маючи сильну ауру, село притягує до себе. Для головної героїні це сакральний простір, асоціативно — райське місце: «Я живу в цьому яйці […] і живлюся тим, чим воно мене годує: тишею і снами» [2, с. 7]. Чоловік (автор навмисне не називає своїх персонажів) означує топос негативно: «підступна планетка» [2, с. 43]; «Уріж поховав мене, як у могилі» [2, с. 43]. Утеча від містичної інтервенції в його випадку можлива тільки через смерть. Як бачимо, персонажі взаємодіють із Урожем на різних рівнях комунікації. Проте дія аури Урожа погано впливає й на психічний стан героїні: «Це село само як опир. Воно переслідує до кінця життя. Але тепер його треба покинути. Тоді я стану здорова» [2, с. 47].

Негативне втручання сил природи зумовлює пригнічений стан персонажів: «Пес скрутився у буді й не хоче навіть їсти» [2, с. 7], спричинює смерть чоловіка. Загалом події, подані на початку повісті, зближуються за семантикою з есхатологічними: потоки брудної води згноїли землю, стерлися межі днем і ніччю, життя Жінки нагадує їй ембріональний період (образ яйця, що плаває серед води). Гори і ліс героїні видаються «гидкими та мертвими» [2, с. 10]. Схожий опис інтервенції сил природи постає в таких уривках: «Через мряку з горба не було видно ріки. Дощ шелестів по капюшону і заплутував усі довколишні звуки» [2, с. 49]; «Ріка ковтала шматки глини і каміння […]. Місток заливала вода і через годину мала б геть його покрити […]. Я стояла, причарована винахідливістю і впертою роботою води, яка випробовувала кілька варіантів, перш ніж відшукати найслабше місце для руйнування» [2, с. 50]; «…легені набрякли водою, і я важко дихала» [2, с. 50]. Інтенції й настрої персонажів змінюються, коли погода покращується.

Ключовою природною подією для Жінки є захід сонця: «Напевно, він означає початок часу, коли я належу собі після усіх буденних справ» [2, с. 19−20]. Його споглядання стає для неї своєрідним ритуалом, особливою психічною дією. У наративній макроструктурі тексту стрижневі події (зустріч Чоловіка та Жінки, смерть Чоловіка) відбуваються в період заходу сонця.

Вплив фатуму як неінтенційної дії виявляється в тексті в раптовій з’яві Моряка, сварці між Чоловіком і його коханкою, загадковій появі каменя на столі та в кишені. Смерть Чоловіка в цьому ракурсі можна трактувати по-різному. З одного боку, це закономірне явище, бо так Уріж «мститься» йому за кривду, заподіяну Жінці (Уріж проектує ситуацію, тобто здійснює інтенційну дію); з іншого — це дивний збіг обставин, фатум.

Поділ наративу на розповіді Жінки та Чоловіка і, як завершення, Моряка дає змогу заглибитися в мотивацію дій персонажів. Л. Долежел способи передання фізичних дій ділить на раціональні, ірраціональні (імпульсивні, акратичні) і божевільні. За теорією М.-Л. Раян [6], кожен персонаж у наративній структурі тексту володіє своїм віртуальним світом, який може стати реальним чи ні. Науковець поділила його на такі елементи: світ знань, світ обов’язків, світ бажань, світ намірів і світ фантазій.

У повісті подана історія взаємин Чоловіка та Жінки, руйнування їхньої сім'ї через зради. Персонажам властиве активне ментальне життя, вони розмірковують над своїми вчинками, споглядають, заглиблюються в екзистенційні проблеми. На початку й упродовж розгортання наративу обох героїв переслідує екзистенційна безвихідь. Жінку переслідує ідея втечі, урешті-решт, її не тішить поява Моряка, домінантним залишається світ бажань (порятунок). Дії Чоловіка послідовно ведуть його до загибелі: небажання змін, зневажання Жінки, недовіра, невмотивовані ревнощі, наявність коханки в місті призводять до звільнення через смерть, що є втіленням його прихованого бажання. Моряк діє чітко, послідовно, хоча на перший погляд його вчинки здаються ірраціональними. У нього є чітка мета — завоювати Жінку (світ намірів), що досягається завдяки імпульсивним і акратичним діям. Виокремлені персонажі відрізняються світом знань порівняно з мешканцями Урожа. У повісті представлене нівелювання світу обов’язків (Чоловік зраджує Жінку, а вона картає себе за акратичну дію — втечу).

Світ фантазій поданий міфологічно наповненими сновидіннями персонажів, що мають символічне значення та формують власну фікційну дійсність.

Сни Жінки («Захід сонця в Урожі») мають різне символічне значення. У одному зі сновидь вона бореться з потворою: «На потилиці я виразно чула дотик чогось колючого: я ніколи не почувала такої відрази і ненависті, кусала його пальці, і мої зуби проходили через щось безкосте й пружне. Боротьба тривала дуже довго. Я вся була мокра. А воно не відпускало. […] Хто мені повірить, що я кілька годин боролась з нічною примарою і ніхто з нас не переміг?» [2, с. 7]. У сновидінні реалізується, по-перше, страх героїні, по-друге, боротьба з Тінню, ініціативна боротьба, до якої Жінка не була готовою, оскільки у двобої вона не перемогла. Сновидіння повторюється: «Цієї ночі щось колюче і бридке тулилось до мене. Я спитала: „Хто ти?“. І почула здалеку глухий голос, але не розібрала нічого. Гнів охопив мене. Хто сміє до мене торкатись?» [2, с. 24]. Отже, страх не зникає, тому героїні потрібно змінити внутрішній стан і зовнішні обставини. Невипадковим є факт появи Моряка в житті героїні.

Наступне сновидіння розтлумачує сама героїня: «Мені приснилась моя хата, яка стояла у воді. „Вона плаче за тобою“, — сказав хтось, і я побачила незнайомого чоловіка у барвистому лахмітті з очима, як жаринки. Але я не повірила. Схоже було на те, що, коли я копала на городі, викопала джерело, і воно заливає хату. „Попробуй воду“, — сказав той чоловік і подав мені склянку. Вода була солона. „То морське джерело“, — сказала я. „Я з'їм тебе, — заявив чоловік у барвистому лахмітті. — Бо я опир. Я з'їм тебе, коли наздожену. Тікай“. І я побігла до церкви, але виявилось, що її немає, лише порожнє місце. „Певно, пішла під землю“, — подумала я і побігла до панського дому, бо звідти можна вибігти на терасу, а з тераси зістрибнути вниз. Там є порожня і смердюча силосна яма. Опир не відчує запаху моєї крові» [2, с. 41]. Сон утілює страхи жінки перед своїм чоловіком (опир), барвисте лахміття якого — прикрашення поганого життя з ним. Вода, по-перше, символ несвідомого, по-друге, лоно матері, де героїня прагне захиститися. Солена вода із джерела — натяк на Моряка, якого Жінка зустріла біля криниці. Важливо підкреслити те, що чоловік уві сні намагається догнати героїню. Він, на її думку, бажає за неї поборотися з Моряком. Оскільки Жінка згрішила, церква для неї зачинена. Із тераси панського дому видно захід сонця, проте у сновидді там яма. Отож героїня не може досягти гармонії.

У наступному сновидінні Жінка перебуває в розрідженому просторі, де до неї наближається велика куля, яка має її поглинути. Причину давнього сну героїня вбачає в «ембріональному спогаді» [2, с. 52]. Тут проглядається втілення страхів і відчуття небезпеки, лиха, що супроводжувало її протягом життя. Сновидіння як ритуальне дійство [3, с. 60] сниться героїні перед смертю Чоловіка: «Я беру в руки гребінь і проводжу ним по волоссі.

Пасмо за пасмом падає мені на коліна, біля корінців темне, а на кінчиках золотавого кольору. Ось уже нічого нема на голові. Зуби легко виймаються з рота. Я їх кладу на коліна, не викидаю, наче вони ще знадобляться. Шкіра злазить клаптями. Я здираю її наосліп" [2, с. 60].

Сновидіння Чоловіка («Захід сонця в Урожі») варто інтерпретувати крізь призму юнгіанського трактування. Він побачив маму, схилену над колискою. «Там лежить гола дитина і вираз у неї відразливий, наче у диявола. Я зразу усвідомлюю, що це нечиста сила і її треба позбутися. Хапаю дитину за ноги й б’ю нею об стінку, незважаючи на крик і плач матері» [2, с. 12]. Дитина — утілення, без сумніву, архетипу Дитини, що є ретрансляцією майбутнього. Оскільки Чоловік убиває дитину, його очікують неприємні події. Ідеться також і про страждання персонажа, конфліктні ситуації в сім'ї. В образі немовляти герой міг побачити себе, диявольська сутність — ні що інше, як негативні риси. Чоловік не визнає власних недоліків, тому інсценує вбивство, адже легше знищити, аніж краще роздивитися. У сні Чоловік плаче та скрикує, що свідчить про визнання своєї помилки щодо прийнятого рішення (вбивства). Після остаточного розриву стосунків йому сниться дружина: «[…] Хтось гладить мене по голові. Дивлюся, моя жінка. Сльози течуть у неї по лиці. «Що з тобою? — питаю. — Чого ти плачеш? — «Я не плачу. Я цілу ніч простояла під дощем. То вода. — Чого ж ти не зайшла до хати?» — «Ти замкнув двері. Я стукала, ти не чув». Вона лягає до мене в ліжко. «Я трохи зігріюся і знову піду» — «Куди?» — «Під дощ. Хіба ти не знаєш, що я мушу пильнувати, аби дощ не завалив неба?» [2, с. 49]. Сновидіння містить нереалізоване бажання героя повернути жінку до себе. Він хоче, щоб вона шкодувала за тим, що вчинила. Зачинена хата свідчить про закритість Чоловіка для неї. Водночас він усе-таки прийняв би її до себе «божевільною, хворою або мертвою» [2, с. 49]. «Пильнувати, аби дощ не завалив неба» — вияв неадекватності з його точки зору.

Висновки

Теорія фікційних світів дає змогу широко проаналізувати наративну макроструктуру тексту, дослідити інтервенцію сил природи у творі, ментальне життя персонажів (фізичні, психічні дії). У повісті Г. Пагутяк «Захід сонця в Урожі» простежується активне втручання сил природи у стан персонажів, їхні фізичні (меншою мірою) та психічні дії (інтервенція значна, оскільки герої ведуть активне ментальне життя, споглядають, роздумують). Сновидіння, візії відіграють важливу роль, розмиваючи дійсність між фікційним і оніричним світами, підкреслюють міфопоетичну основу тексту, утілюють уявлення про сон як тимчасову смерть на період ночі, межовий стан душі. В оніричних елементах реалізуються символічні образи, архетипи, персональні страхи, неусвідомлені бажання, перестороги. Перспектива подальших наукових досліджень полягає в розширенні об'єкта дослідження, залученні до аналізу всього творчого доробку письменниці.

Література

• 1. Єфименко В.А. Сучасні когнітивно-поетологічні підходи до інтерпретації літературних текстів / В.А. Єфименко // Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи. — К.: Логос, 2012. — С. 98−103.
• 2. Пагутяк Г. Захід сонця в Урожі: Романи, повісті, оповідання, новели / Г Пагутяк. — 2-ге вид., переробл. і доп. — Львів: ЛА «Піраміда», 2007. — 368 с.
• 3. Ткачик Н. Міфологічна парадигма внутрішнього світу повісті Галини Пагутяк «Захід сонця в Урожі» / Н. Ткачик // Антропологія літератури: комунікація, мова, тілесність // Studia methodologica. -

Вип. 25. — Тернопіль: Редакційно-видавничий відділ ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. — С. 188−192.

• 4. Dolezel L. Heterocosmica: Fiction and Possible Worlds / L. Dolezel. — Baltimore: The Johns Hopkins University Press, 2000. — 339 p.
• 5. Ronen R. Possible Worlds in Literary Theory / R. Ronen. — Cambridge: University Press, 1994. — 224 p.
• 6. Ryan M.-L. Possible Worlds / M.-L. Ryan // The Living Handbook of Narratology [Electronic resource]. — Available at: http://hup.sub. unihamburg. de/lhn/index.php/Possible_Worlds.
• 7. Stockwell P. Cognitive Poetics: An Introduction / P Stockwell. — London: Routledge, 2002. — 193 p.