Звичай «могоричу» в ярмарковій та повсякденній культурі українців ХІХ ст. (за матеріалами фонду О.Ф. Кістяківського)

Звичай «могоричу» в ярмарковій та повсякденній культурі українців ХІХ ст. (за матеріалами фонду О.Ф. Кістяківського)

Автором здійснено аналіз матеріалів особистого фонду відомого українського дослідника звичаєвого права Олександра Федоровича Кістяківського, що зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського Національної академії наук України. Проаналізовано, подані ученим, визначення термінів «могорич» та «могоричники», характеристику окремих структурних елементів і учасників процесу давання «могоричу» на українських ярмарках ХІХ ст. Визначено інформативний потенціал нотатків із особистого фонду О.Ф. Кістяківського для вивчення української ярмаркової торгівельної культури ХІХ ст. на територіях Поділля, Полтавщини і Слобожанщини.

Досить цікавим є процес трансформації звичаю давати могорич на ярмарках ХІХ — початку ХХ ст. та його адаптація до потреб позаярмаркового повсякденного життя українського соціуму середини ХХ — початку ХХІ ст. в окремих випадках у якості хабара чи при укладенні різного роду домовленостей.

У ХІХ — на початку ХХ ст. звичай давати могорич після купівлі чи продажу худоби мав місце і у ярмарковій торгівельній культурі.

Не мають однозначного наукового обґрунтування визначення термінів «могорич» і «могоричники», особливості процесу давання могоричу, умови та випадки, за яких надавався могорич, коло осіб, які могли давати, отримувати та розпивати його.

Після часткового занепаду, відродження і трансформації українських ярмарків Правобережжя, Лівобережжя і Слобожанщини звичай давання могоричу в українському соціумі можна було спостерігати переважно лише у сільській місцевості як плату чи подяку за виконані сільськогосподарські роботи, надану послугу, укладену усну або письмову домовленість торгівельного (Наприклад, купівля-продаж худоби, посуду, продуктів харчування, рухомого чи нерухомого майна та ін. — А. (С.) К.) або сімейного (Наприклад, сватання, заручини та ін. — А. (С.) К.) характеру.

Ці та інші аспекти і зумовлюють актуальність нашого наукового дослідження.

Метою проведення цієї наукової розвідки є аналіз поглядів О.Ф. Кістяківського на звичай давання, отримання і розпивання могоричу у матеріалах рукописного іменного фонду ученого, що міститься в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського Національної академії наук України. Поставлена мета вимагає вирішення наступних завдань: виокремлення основних векторів досліджень про «могорич» та «могоричників»; визначення місця і ролі звичаю давання та отримання могоричу в українській ярмарковій культурі ХІХ ст.; системний аналіз цих записів ученого як джерела для дослідження української ярмаркової культури ХІХ ст.

У сучасній науково-енциклопедичній та довідковій літературі під визначенням терміну «могорич» наведено найрізноманітніші тлумачення цього поняття. звичаєвий кістяківський могорич ярмарка Так, у виданні «Сучасний тлумачний словник української мови: 100 000 слів» під терміном «могорич» подано наступні визначення цього поняття: «… 1. Частування з приводу успішного завершення справи. 2. Плата за послугу, допомогу і т. ін."1.

Серед науково-енциклопедичних та довідкових видань, розміщених у Всесвітній мережі ІПете^ нами було виокремлено наступні визначення понять досліджуваного терміну: частування, зрив при укладенні угод і продажах, вид хабара, литки, особливо при проведенні торгівельних операцій із кіньми (За матеріалами словника, укладеного В. Далем. — А. (С.) К.); стародавній народний звичай частування у результаті успішного завершення якої-небудь справи, те, що розпивається під час цього частування, давній символ єднання (Жайворонок В. В. Знаки української культури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 373.).

Серед тлумачень визначення терміну «могоричники» у науково-енциклопедичних і довідкових виданнях, розміщених у Всесвітній мережі було виокремлено визначення понять із «Словника української мови: в 11 томах», «Великого тлумачного словника сучасної української мови» та «Словаря української мови», упорядником якого із додаванням власного матеріалу був Б. Грінченко. Так, у першому і другому виданнях під терміном «могоричники» автори мають на увазі ту особу (На нашу думку, кількість осіб, які брали участь у розпиванні могоричу, могла сягати не одного, а декількох чоловік. — А. (С.) К.), яка любить пити могоричі.

А ось уже Б. Грінченко пропонує наступне визначення поняття «могоричник»: «Свидетель сделки, получающій отъ обЪихъ договаривающихся сторонъугощеніе и потомъ, въ случаі недоразуміній, судья между ними». Тобто, ми бачимо, що це, останнє із наведених і проаналізованих, визначення потрібного нам терміну є найбільш науково обґрунтованим.

Таким чином, галузі сучасної гуманітарної науки, під поняттям «могорич» мають на увазі частування, що розпивалося у результаті успішної економічної операції, чи завершення будь-якої справи або як хабар.

На початку проведення нашої наукової розвідки, у результаті опрацювання матеріалів каталогу Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського Національної академії наук України, нами було виокремлено десять справ із особистого іменного фонду О.Ф. Кістяківського, вісім із яких присвячено проблемі звичаю давання, отримання та розпивання могоричу, що мав місце в українській ярмарковій культурі ХІХ ст.

Для проведення ґрунтовного наукового аналізу на основі матеріалів особистого іменного фонду О.Ф. Кістяківського, необхідно з’ясувати, що учений пропонував розуміти під визначенням терміну «могорич».

Так, у фонді № 61 «Архив Кистяковского» у справі № 250 «Могорич» ми знаходимо одне із визначень потрібного терміну: «Могорыч есть выкупный знак полюбовного соглашения между двумя или несколькими крестьянами…», записаного ученим. У справі № 251 «К вопросу о могориче» (70-е гг. ХІХ в.) визначення терміну «могорич» О.Ф. Кістяківським трактується уже як «угощение, которое дается одному или целому обществу, миру».

Таким чином, можна стверджувати, що на момент наукового аналізу О.Ф. Кістяківським проблеми звичаю давання, отримання та розпивання могоричу на українських ярмарках єдиного і вірно обґрунтованого визначення поняття «могорич» серед дослідників ХІХ ст. запропоновано не було. Тому учений і зібрав у своїх нотатках існуючі на той час тлумачення терміну «могорич» і, проаналізував, використавши у своїх наукових працях, де розглянув звичай могоричу на українських ярмарках ХІХ ст. як один із невід'ємних елементів тогочасного звичаєвого права українців, що став широко використовуватися у ярмарковій та побутовій культурі окресленого і пізнішого періодів.

Також учений наводить, як приклад, ще й інші визначення поняття «могорич», серед яких зустрічається «.угощения вином.», яке зобов’язана виплатити родина нареченого родичам нареченої. Термін «могорич» у нотатках О.Ф. Кістяківського вживається і у якості випивки між покупцем та продавцем за придбаного коня (Корову, волів, іншу велику рогату худобу. — А. (С.) К.), яку повинен придбати та дати розпити на «мир» покупець, а у деяких випадках.

і продавець, того чи іншого товару. Цікавим є зауваження, зроблене науковцем у його записах щодо перевищення вартості самого могоричу над ціною продаваного чи придбаного на ярмарку товару.

Отже, ми можемо констатувати, що звичай давання, отримання та розпивання могоричу набув широкого розповсюдження не лише на українських ярмарках ХІХ ст., але і у різних сферах побутового життя українців досліджуваної нами історичної епохи. Хоча досить складним і невирішеним питанням залишається питання першопоходження звичаю могоричу та місце його першопочаткового виникнення (Де та коли вперше з’являється і поширюється практика давання, отримання та розпивання могоричу на ярмарках, у середовищі ярмаркових торгівців та покупців, чи у побутовому житті українських селян. — А. (С.) К.).

Вартим уваги є підкреслений О.Ф. Кістяківським факт, що власне саме українське населення не завжди знало істинне походження та призначення звичаю давання, отримання і розпивання могоричу у різних життєвих ситуаціях, зауважуючи при цьому на запитання «що таке могорич і звідки він походить?» наступні відповіді: «так у нас ведеться з дида, прадида», «як же жить без могоричу?». Вченим було зроблено окреме припущення на сторінках своїх нотаток про те, що наявність «могоричників» (Свідків, у присутності, та інколи за участю яких, відбувалося розпивання могоричу. — А. (С.) К.) була своєрідним способом оприлюднення укладених угод чи оголошення про важливі події11.

Отже, О.Ф. Кістяківським у матеріалах його наукових нотаток достеменно не було встановлено ані дати появи звичаю давання, отримання і розпивання могоричу, ані чіткої його сутності та призначення у середовищі українських селян. Дослідником було лише висловлено окреме припущення про необхідність могоричу та присутності могоричників як способу оприлюднення укладених торгівельних угод чи проведення економічних операцій на ярмарках та у повсякденному житті українців.

Серед випадків застосування звичаю давання, отримання та розпивання «могоричу» О.Ф. Кістяківський визначав наступні: позика, купівля та продаж майна (переважно нерухомого), при відкритті нового шинка з дозволу громади певного населеного пункту (складав близько чотирьох відер горілки), у разі відмови від посади, на яку претендента обирала громада (наприклад, посада старости села).

Ми побачили, що звичай могоричу набув поширення не лише на ярмарках (Де вочевидь набув найбільшого поширення. — А. (С.) К.) та інших сферах життя і діяльності українців ХІХ ст., але і при розгляді судових спорів у волосних та інших судах. Так, наприклад, окрема справа № 252 у особистому фонді О.Ф. Кістяківського присвячена проблемі вживання могоричу у волосних судах. Могорич давався суддям після винесення вироку по закінченні розгляду судовоїсправи як вияв справедливо винесеного рішення судом. У якості прикладу учений приводить випадок застосування могоричу у разі завершення судових дебатів примиренням, тобто укладенням мирової угоди, описуючи судову справу про побиття двома селянами один одного серпом по голові, завдавши легких тілесних ушкоджень та виплативши при укладенні мирової угоди постраждалому «…10 рублей в пользу обиженного и 3 ведра водки на мир». При цьому слід акцентувати увагу, що під терміном «мир» учений має на увазі саме повнолітніх чоловіків — мешканців сільської громади, де фактично проживали позивач і відповідач.

Головною особливістю розпивання могоричу у середовищі покупців і продавців, а також свідків-могоричників на українських ярмарках ХІХ ст. (так званим «миром», тобто людом) було дозування кількості випитого могоричу кожним могоричником. Так, наприклад, зустрічаються дані про можливість випити однією людиною однієї чарки горілки.

Окремий дослідницький інтерес для сучасних науковців складає справа № 1090 «Сознание ввозного, который могорич пил и коня, през слугу пана Киевского купленного», оскільки вона є прикладом дослідження О.Ф. Кістяківським могоричу як вияву дачі хабара.

Прикладом цього є дослідження укладення торгівельної угоди між циганом та боярином Рудецьким, що ґрунтовно проаналізовано у справі № 1091, яка перебуває у особистому іменному фонді відомого українського дослідника звичаєвого права О.Ф. Кістяківського.

У справі № 248 «К вопросу о могориче» в Огульчинской волости Валковского уезда Харьковской губернии [70-е гг. ХІХ в.]" акцентується увага О.Ф. Кістяківським на спробах вирішити спір перед поданням справи до суду шляхом розгляду старцями через примирення та виставляння могоричу. Серед осередків прикладів вирішення таких справ шляхом випивання (Розпивання. — А. (С.) К.) могоричу у результаті проведення дослідження вчений виокремив деякі повіти Харківської і Полтавської губерній. Представник тогочасної влади в Ново-Авраміській волості пропонував розпочати практику таких судів, апелюючи до гіпотези про сприяння їх поширенню масовому пияцтву.

У справі № 249 «Ярмарочные обычаи». К вопросу о могориче. (70-е гг. ХІХ в.)" проаналізовано особливості торгу на українських ярмарках за худобу, обов’язковим елементом оприлюднення яких були рукобиття та вирішення питання з боку свідків «А за кым могорыч?» і власне розпивання самого могоричу. Варто зауважити, що могорич виставляв переважно у разі укладення торгівельних угод покупець, а рідше уже продавець худоби. Траплялися поодинокі випадки, коли суму на виставляння могоричу ділили і покупець, і продавець порівну.

У справі № 213 «О могориче». (Выписки из разных источников). (70-е гг. ХІХ в.)" зауважено про виставляння могоричу після оголошення судом вироку, могорич мав обов’язковий характер для учасників судових дебатів, а у Чорногорії міг набувати характеру так званого «кровного відкупу» у разі примирення між убивцею та родиною убитого, постраждалими. Вчений зауважує, що сума такого «кровного відкупу» була досить великою.

Кістяківський О.Ф. провів компаративний аналіз серед деяких обрядів, звичаїв, традицій в Російській імперії та у країнах Центрально-Східної Європи. Так, учений згадує і про так званий обряд «пропивання нареченої», суть якого полягала у розпиванні вина між родичами нареченого і нареченої на території Нижньогородської губернії.

Серед назв звичаю давання могоричу на території Архангельської губернії учений згадує наступні: «митки», а на терському березі — «куім».

Кістяківський О.Ф. зауважує про значення могоричу як своєрідної перестороги від придбання краденого майна, худоби чи ін., оскільки могоричники також несли відповідальність за продану чи придбану річ так само, як і покупець та продавець, засвідчуючи укладення торгівельної угоди розпиванням могоричу за їх присутності.

У справі № 214 «К вопросу о могоричниках» О.Ф. Кістяківський, досліджуючи проблему могоричників, зробив нотатки із «Обозренія Румянцевской Описи Малороссии.». Дослідник проаналізував тексти купчих записів, які містили згадки про могоричників. Так, наприклад, у справі є відомості про купчий запис 1671 року, де говориться про продажу ниви за «…таляръ и за четверть проса.», а також говориться про те, що ніхто із присутніх чи членів родини Хоми Реп’яшка, який подав відомості про проведення продажу цієї ниви Івану Ігнатьєву, не повинні втручатися у цю вже продану ниву.

На зворотній стороні аркуша № 1 містяться відомості та імена із прізвищами кожного із прибувших могоричників і зазначається, що ця продажа ниви проходила при людях-могоричниках.У тексті аркуша № 2 містяться відомості про інший купчий запис, де також по іменах і прізвищах, а також займаних ними посадах, називаються свідки укладення торгівельної угоди про продаж земельної ділянки разом із гаєм та двома перелісками.

Отже, можна стверджувати, що єдиного визначення поняття «могоричники» знайдено або запропоновано О.Ф. Кістяківським у матеріалах його особистого фонду, серед нотатків так і не було.

О.Ф. Кістяківський вбачав позитивні й негативні риси обряду «могоричу». Позитивні: прозорість операцій купівлі-продажу на ярмарках; превентивна функція могоричу у разі спорів; подяка усьому «миру», щось на кшталт «радіосела». Негативні: народ сам точно не знає походження обряду, акцентуючи у своїх відповідях при опитуванні вченим, що так було і має бути; культивація пияцтва шляхом розпивання могоричу.

Таким чином, серед пріоритетних напрямів досліджень звичаю «могоричу» в матеріалах особистого рукописного фонду відомого українського дослідника вітчизняного звичаєвого права О. Ф. Кістяківського були: з’ясування визначення термінів «могорич» та «могоричники»; виокремлення умов та випадків, за яких здійснювалося давання і отримання «могоричу»; науковий аналіз особливостей процесу дачі та прийняття могоричу.

Размещено на Аllbеst.ru.