Наукові підходи до визначення поняття «міграція» та «міграційна політика»

Наукові підходи до визначення поняття «міграція» та «міграційна політика»

Формування цілісної державної міграційної політики та створення ефективної системи її реалізації є одним із головних завдань на сучасному етапі. Розв’язання питань щодо політико-адміністративного та організаційно-правового регулювання міграційними процесами обумовлює необхідність чіткого формулювання таких понять, як «міграція» та «міграційна політика». Розрізненість поглядів, методів дослідження цих понять залишили прогалини у теоретичній базі і тому потребують окремого наукового дослідження. Мета роботи — розглянути та проаналізувати існуючі трактування понять «міграція» та «міграційна політика», які дають сучасні вчені світової та вітчизняної наукової еліти, обґрунтувати та дати своє визначення терміну «міграція» та «міграційна політика» з урахуванням особливостей функціонування інституціональної системи.

Значний вклад у розв’язанні проблем визначення понять «міграція» та «міграційна політика» внесли вітчизняні учені: Ю. Римаренко, О. Малиновська, О. Бандурка, С. Масьондз, В. Олефір, Н. Тиндик, В. Шаповал, О. Хомра та інші.

Досліджувана проблема привертає увагу багатьох вітчизняних та зарубіжних учених — політологів, істориків, соціологів, державних службовців, юристів та інших. Перші висловлення про міграцію населення відносяться до епохи античності. Геродот, Цезар, Птолемей, Тацит у своїх працях торкалися питань переселення народів. У Середні віки дане питання розглядалось у контексті описової географії. У Новий час зародилася теорія, що пояснює міграційні процеси надмірним тиском «надлишкового» населення. У науковій літературі розвиток терміну «міграція» припадає на ХУІІІ ст. Першим, хто звернув увагу на міграційні процеси, був російський науковець М. Ломоносов, який обґрунтував першу державну демографічну програму та виділив пари демографічних процесів, що протилежно діють на розвиток населення: «народження-імміграції» та «смерть-еміграції». У ХІХХХ століттях набули розповсюдження нові методи аналізу міграції: економічний, демографічний та географічний. Поштовхом до цього було те, що певна група науковців міграцію сприймали як похідну характеристику географічного простору, інші вчені розглядали міграцію як свідому діяльність людини. Слід зазначити, що К. Маркс та Ф. Енгельс бачили сутність міграції населення в соціально-економічних протиріччях, у реалізації класової боротьби. У межах СРСР з 30-х рр. до кінця 1980;х рр. термін «міграція» майже зник з літератури. Відродження міграційних досліджень набуло нової сили у період «Хрущовської відлиги», де міграцію розглядають, як багато змістовне явище, мобільність, рухливість, переміщення, переселення, перерозподіл тощо.

У сучасній науковій літературі відсутнє єдине розуміння міграції як поняття. Термін «міграція» (лат. ш^гаґіо — переселення), на думку української дослідниці Л. Угрин, — це процеси просторового переміщення, переселення людей, трудових ресурсів, пов’язаних зі зміною ними місця проживання на постійно чи на певний час [18, с. 389]. До міграції не належать переїзди, які не спричиняють жодних змін у соціальних зв’язках особи і майже не впливають ні на саму особу, ні на її суспільне оточення, тому туристичні, рекреаційні поїздки, паломництво, виїзди в гості чи на відпочинок не є міграцією [16, с. 450]. До неї віднесені лише ті, що пов’язанні з перетином певних кордонів (адміністративних, державних) [7, с. 429]. Міграція — процес переміщення населення як через міжнародні кордони, так і всередині держави. Це переміщення незалежно від тривалості, складу та причин і включає поняття міграція біженців, переміщення осіб, які зазнали виселення, та економічних мігрантів [15, с. 257]. Є. Садовська вважає, що міграція — це пересування населення через державні кордони, пов’язане зі зміною місця проживання і вимагає внутрішньодержавного і міждержавного регулювання залежно від виду політичних процесів [21, с. 20]. Білоруський учений Л. Васильєва вважає міграцію складним транснаціональним явищем і одним з найважливіших індикаторів відображення етнополітичних і соціально-економічних процесів, як різновидів політичних процесів, що відбуваються в суспільстві [3, с. 1] Заслуговує на увагу визначення терміну у енциклопедичному словнику: міграція — це безповоротне переміщення людей з одного регіону до іншого. Характер міграції визначається регіональними відмінностями рівня та якості життя, змінами у розміщенні виробництва й робочих місць, масштабами, характером і регіональними відмінностями відтворення трудових ресурсів тощо [23, с. 361].

На думку українського вченого Ю. Римаренка, міграція — це переміщення людей, етносів, їх частин або окремих представників, пов’язане зі зміною постійного місця проживання або з поверненням до нього. Це складний соціально-демографічний процес, який впливає на всі сторони соціально-економічного життя суспільства. Уже на ранніх етапах розвитку людства міграція відіграла винятково важливу роль у заселенні континентів, формуванні нових етнічних спільнот і держав. Учені розглядають міграцію населення як прогресивне явище в історичному процесі, як фактор, що сприяє підвищенню соціальної мобільності населення. Територіальну рухливість населення є однією з необхідних умов розвитку суспільства, його виробничої сфери й ефективного використання трудового потенціалу [17, с. 341]. Термін «міграція» вживається у напрацюваннях ученого О. Хомри, який розглядає міграцію населення як демографічне явище, що має власну внутрішню логіку. Міграція населення, на його думку, представляє одну з форм прояву територіального відтворення населення [24, с. 51]. Однодумцями О. Хомри були О. Пуригіна та С. Сардак, які зазначали, що міграція — це просторова активність індивіда або груп людей, спрямована на оволодіння ресурсами нових територій і пов’язана зі зміною місця проживання [19, с. 118].

Цікавим є підхід В. Моісєєнко, який розглядає міграцію населення не тільки в якості процесу розвитку населення, але й процесу, що впливає на придбання населенням нової якості. Поряд з рухливістю населення нею аналізується поняття «стабільність», під яким розуміється здатність населення до розвитку в умовах динамічної чисельності й структури населення. В. Моісєєнко надає таке визначення міграції - одна з форм руху населення, при якій зміна місця проживання на більш-менш значну відстань і час супроводжується суспільно значними економічними, соціальними, демографічними та іншими наслідками [12]. О. Піскун стверджує, що міграція нерідко пов’язана з різкою зміною не тільки географічного, територіального місця проживання, але й відповідного соціуму, соціального та політико-правового оточення. Особливість цього явища, на його думку, полягає в його міжтериторіальному характері політичних процесів [14, с. 40]. За словами О. Малиновської, міграція є процесом, тобто сукупністю подій, а саме — фактів вибуття, прибуття чи переселення. Він має три стадії: початкову, коли формується готовність до зміни місця проживання, основну — власне переїзд, завершальну, впродовж якої відбувається адаптація та інтеграція мігранта за новим місцем проживання [16, с. 450].

Розрізняють внутрішню міграцію, тобто переміщення людей у межах однієї країни (наприклад, із села до міста), і зовнішню, що передбачає рух населення через державні кордони. За часовими ознаками розрізнять міграцію постійну (безповоротну), тимчасову, сезонну, маятникову та епізодичну.

Постійна міграція зв’язана з остаточною зміною місця постійного проживання. Тимчасова міграція передбачає переселення на тривалий, але визначений, обмежений, часто заздалегідь обумовлений строк (від 1 до 6 років). Сезонна — включає щорічне переміщення людей у певні періоди року, сезонні роботи; маятникова — це регулярні поїзди людей до місця роботи чи навчання за межі свого населеного пункту чи району проживання [26, с. 642]. Епізодична міграція являє собою ділові, культурно-побутові, рекреаційні та інші поїздки, які здійснюють не тільки нерегулярно як у часі, так і в просторі, а також необов’язково у тих самих напрямках (напр., внутрішньодержавні та транскордонні переміщення, відвідання родичів або знайомих, лікування, паломництво) [13, с. 11−12]. За формами реалізації міграція поділяється на організовану та неорганізовану. Залежно від того, чи переміщення людей відбувається за їх бажанням, чи ні, міграція буває добровільною або примусовою. З погляду правової оцінки розрізняють легальну (офіційну) і нелегальну міграцію.

Міграційні процеси зумовлюються різноманітними причинами, хоча головну роль відіграють економічні та соціальні фактори. У той же час вони можуть зумовлюватись політичними причинами — переслідуваннями, расовою, етнічною або релігійною дискримінацією, утисками. Міграція може спричинитись війною (переміщення населення з району воєнних дій), а також стихійним лихом. Переміщення населення з одних місць у інші може відбуватись або в плановому порядку, тобто з ініціативи державних органів, які займаються переселенням, або стихійно, в індивід, порядку. Ці два види міграції перебувають у певній взаємозалежності. Суспільно організовані міграція обумовлюються державними потребами, плануються відповідними органами і організаціями й забезпечуються економічними заходами. Індивідуальна міграція має в своїй основі суб'єктивне бажання, потребу самих переселенців у зміні місця проживання [17, с. 341].

Осмислення сутності та визначення науковцями поняття «міграція» мають як спільні позиції, так і свої відмінності. Зокрема є загальна позиція дослідників, що основа змісту «міграції» — це процес: переміщення, переселення, пересування, рух потоків. В окремих випадках міграційний процес розуміється як факти вибуття, прибуття чи переселення. Найбільш влучне визначення процесу, на нашу думку, є «переміщення», загальний зміст якого передбачає певний рух з одного місця в інше, включаючи поняття «пересування» і «переселення». У вищенаведених визначеннях немає єдиного підходу щодо суб'єкту міграційного процесу. В одних випадках це «переміщення людей» в інших — «переміщення особи», «населення», «етносу» або «представників етносу». Всі ці трактування мають право на існування тому що суб'єктом міграційних процесів може бути як окремо взята людина, так і окремі етнічні групи. Найбільш універсальним визначенням очевидно залишається «особи» без деталізації етнічної чи іншої приналежності. Наступне, що потребує уточнення у визначенні поняття «міграція» це просторова координація переміщення та формально-юридична причина цього переміщення. Зокрема, в деяких визначеннях вказано, що міграція — це «переміщення людей як через міжнародні кордони, так і всередині держави»; або «через державні кордони»; або «з одного регіону до іншого» тощо. На нашу думку більш точним визначенням є перше, яке сформульоване в довіднику Інституту законодавства Верховної Ради України. Що стосується формально-юридичної зміни міграції, то більшість науковців в цьому питанні одностайні; міграція пов’язана «зі зміною місця проживання».

Враховуючи особливості вже існуючих визначень поняття «міграція» дамо авторське трактування цього поняття: міграція — це процес в результаті якого особи в наслідок соціально-економічних, політичних та інших обставин, примусово або добровільно, здійснюють внутрішнє або зовнішнє переміщення як через міжнародні кордони, так і всередині держави для задоволення чи збереження власних потреб. Зміст дане визначення, на нашу думку, включає вже загальноприйняті положення про міграцію та розширено основними причинами цього процесу.

Розуміючи розгалуженість думок науковців щодо визначення поняття «міграція» доцільним, на думку автора, є також дослідження і такого поняття як «міграційна політика», оскільки поняття «міграція» є визначальним для формування визначення «міграційна політика». Так, російський науковець В. Іонцев у процесі дослідження міжнародної міграції сформулював вичерпний список наукових підходів, що застосовуються до надання визначення терміну «міграційна політика» та охарактеризував її як систему політичних заходів, постанов, законодавчих актів і угод (як двосторонніх, так і багатосторонніх) між державами в процесі регулювання міграційних потоків [9]. С. Денисюк наголошує на тому, що «міграційна політика — це комплекс заходів, які належать до сфери державного управління і включають процес прийняття рішень, врегульований правовими нормами, контрольований представницькою владою і спрямований на впорядкування міграційних процесів» [5]. О. Кокорєва стверджує, що міграційна політика — це не що інше, як «концептуально-обґрунтована сукупність заходів державних і недержавних установ щодо регулювання й контролювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічного розвитку приймаючого регіону, національної сумісності, специфіки психології мігрантів і кліматичних особливостей місць розселення з дотриманням принципів захисту економічної безпеки національної економіки, а також подолання наслідків процесів міграції, що розвиваються стихійно» [10, с. 5]. На думку М. Бублій, «міграційна політика держави є сукупністю теоретичних положень, цілей і завдань, засобів і методів щодо регулювання внутрішніх і міждержавних процесів переміщення населення, її характер і спрямованість визначаються соціальноекономічною стратегією держави, а також змістом зовнішньої політики на певному етапі розвитку» [2].

Б. Горрансон під міграційною політикою розуміє політику держави, що здійснює реагування на переміщення людей з однієї країни в іншу. Тобто, на думку вищезазначеного автора, вона регулює як міграційні процеси, пов’язані з виїздом осіб з країн народження, так і їх в'їздом у країну призначення [4]. У свою чергу Л. Мармор вважає, що міграційна політика — «це перш за все взаємовідносини та поєднання інтересів держави, суспільства і людини у вирішенні проблем, пов’язаних з перетином кордонів (внутрішніх і зовнішніх) та співвідношенням прав мігрантів і корінного населення» [11, с. 37]. Український науковець Д. Баланюк досліджуючи концептуальні основи терміну «міграційна політика» зазначає, що це частина внутрішньої та зовнішньої політики держави; у вузькому змісті - міграційна політика розуміється як державний вплив на регулювання міграційних процесів, у широкому змісті - міграційна політика, як частина соціальної політики держави, торкається питань демографічної політики, сфери праці й виробництва, забезпечення й захисти прав людини й громадянина [1]. Л. Рибаковський вважає міграційну політику системою загальноприйнятих на рівні управління ідей і концептуально об' єднаних засобів, за допомогою яких перш за все держава, а також інші суспільні інститути, дотримуючись певних принципів, припускають досягнення поставлених цілей [20, с. 36]. На думку О. Хомри, міграційна політика — це комплекс розробок і заходів, спрямованих на формування необхідних потоків і необхідної інтенсивності міграції населення [24, с. 50]. Б. Хорев визначає міграційну політику як систему умов, заходів управління міграційним рухом населення [25, с. 43]. В. Моїсєєнко розглядає міграційну політику у вузькому і широкому значенні як дії держави, пов' язані з упорядкуванням міграційних процесів [12]. І. Івахнюк дає таке визначення: міграційна політика — система засобів, за допомогою яких держава регулює потоки мігрантів для досягнення цілей, що відповідають інтересам розвитку суспільства [10].

Міграційна політика ґрунтується на чотирьох підставах: законодавстві, організаційному (інституціональному) її супроводі, інструментах реалізації та фінансуванні. Український політолог І. Варзар зазначає, що міграційна політика — це частина соціально-економічної та етнонаціональної політики, спрямована на регулювання переміщення населення в межах країни, та частково і за її межі, а також на формування раціональної статево-вікової структури регіонів та більш доцільне збалансування трудових ресурсів. Виходячи з цього, міграційна політика в сучасних умовах повинна враховувати етнічні аспекти. Потрібен глибокий аналіз міграційних потоків, вдосконалення механізму їх регулювання на основі принципу правильного поєднання загальних і специфічних національно-регіональних інтересів у розподілі трудових ресурсів.

Міграційна політика є самостійним напрямом державної політики, що тісно пов' язана з її складовими як внутрішнього, так і зовнішнього характеру. Вона є елементом політики народонаселення та одним із засобів проектування чисельності та структури населення й трудових ресурсів, частиною соціальноекономічної політики, інструментом досягнення її цілей. Міграційна політика, спрямована на планування руху населення, виконує функції контролю за ним і є реакцією держави на стихійні переміщення людей. О. Пуригіна та С. Сардак визначають державну міграційну політику як систему правових, адміністративних, організаційно-фінансових заходів та інформаційне забезпечення державними і неурядовими організаціями упорядкування міграційного простору, регулювання трудового міграційного руху населення з позицій національних пріоритетів, кількісного і якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структур [19, с. 118]. Від проведеної державою міграційної політики залежить, чи стане міграція позитивним і стабілізуючим фактором, або навпаки, буде чинником загострення соціальноекономічних проблем суспільства. міграція політика сезонний Наукові підходи щодо визначення терміну «міграційна політика» вказують на загальноприйняті характеристики даного поняття та його складові. Переважна більшість науковців розглядають зміст поняття «міграційна політика» як сукупність заходів. В окремих роботах наводиться деталізація цих заходів: правові, політичні, адміністративні, організаційнофінансові, інформаційні. Частина науковців міграційну політику розглядає як сукупність теоретичних положень, цілей і завдань; взаємовідносини та поєднання інтересів держави, суспільства і людини; частина соціально-економічної та етнонаціональної політики. Щодо мети міграційної політики, то в цьому питанні спостерігається одностайна позиція науковців. Зокрема метою міграційної політики є управління державою міграційним рухом населення; регулювання й контролювання міграційних процесів; політика держави, що здійснює реагування на переміщення людей з однієї країни в іншу або в межах однієї країни. Крім того у даних визначеннях практичне не розглядається інституційне забезпечення міграційної політики або вказується тільки на те, що міграційна політика це сукупність заходів державних і недержавних установ. Тобто сучасна наукова думка розглядає поняття «міграційна політика» як сукупність відповідних заходів з метою регулювання міграційних процесів. В цьому контексті потрібно розставити акценти для авторського визначення даного поняття.

Не піддається сумніву і дискусії, що міграційні процеси це суспільне явище, які залежать від економічних, політичних, соціальних, демографічних та інших факторів. В той же час формування концептуальних засад міграційної політики це результат політико-адміністративних рішень які приймаються в певних інституціях. Політичні рішення потрібні для формування міграційної політки, а адміністративні рішення — для реалізації цієї політики. Основною метою міграційної політики є врегулювання внутрішніх та зовнішніх переміщень осіб як через міжнародні кордони, так і всередині держави. В цьому процесі інституціональна система є безпосереднім його учасником. До інституціональної системи потрібно віднести органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інститути громадянського суспільства, які повинні формувати концептуальні засади міграційної політики та в межах своїх повноважень реалізовувати її на практиці. Таким чином, враховуючи основні характеристики та складові поняття «міграційна політика»: політико-адміністративні рішення, сукупність заходів, інституціональна система та регулююча функція міграційних процесів можна дати авторське визначення: міграційна політика це сукупність політикоадміністративних рішень та заходів інституціональної системи, що спрямовані на врегулювання міграційних процесів.

Таке визначення терміну «міграційна політика» враховує в першу чергу особливості функціонування інституціональної системи, в основі яких лежить політико-адміністративні рішення. Незважаючи на відсутність єдиного закріпленого терміну «міграція» та «міграційна політика» в сучасних суспільно-політичних галузях знань, це питання до цього часу є достатньо дискусійним серед дослідників. Відсутність чітко уніфікованих понять «міграція» та «міграційна політика» ускладнює вибір пріоритетів і визначення цілей, які повинна ставити перед собою держава при формуванні державної міграційної політики та інституційного забезпечення її реалізації.

Список використаних джерел

Баланюк Д. М. Стратегія міграційної політики в період національно-державного будівництва: автореф. дис … канд. політ. наук: 25.00.03 / Д. М. Баланюк. — Одеса: Б.в., 2009. — 17 с.

Бублій М. Методологічні засади формування міграційної.

політики в Україні / М. Бублій. — Режим доступу:

rchive.nbuv.gov.ua/portal/SOC_ Gum/apdu/2009₂/doc/2/03.pdf.

Васильева Л. А. Состояние и перспективы развития теоретико-правовых аспектов проблемы миграции / Л. А. Васильева // Вестник Академии МВД Республики Беларусь. — 2001. — № 1. — С. 10−15.

Горрансон Б. Составные элементы национальной миграционной политики // Б. Горрансон / Миграция и миграционная политика: матер. семинара, 13−17 июля 2007 г., Москва. — М.: МОМ, 2007. — С. 42−46.

Денисенко М. Б., Фурса Е. В., Хараева О. А., Чудиновских О. С. Миграционная политика в зарубежных странах и Российской Федерации: опыт сравнительного анализа // Институт экономики и переходного периода. — М., 2003. — 103 с.

Денисюк С. Напрямки розвитку міграційної політики в Україні / С. Денисюк. — Режим доступу: www. nbuv. gov. ua/ejournals/FP/2008;3/08Dsfpvu.Pdf.

Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред. Ю. В. Ковбаська, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. — К.: НАДУ, 2010. — 820 с.

Ивахнюк И. В. Международная трудовая миграция: [учебное пособие] / И. В. Ивахнюк. — М.: ТЕИС, 2005. — 288 с.

Ионцев В. А. Международная миграция населения: теория и история изучения / В. А. Ионцев. — К.: Диалог, 2005. — 254 с.

Кокорєва О. Міграційна політика в системі економічної безпеки національної економіки / О. Кокорєва // Вісн. Донец. Нац. ун-ту. Сер.: «Економіка і право». — 2010. — Вип. 2. — Т.1.

Мармор Л. Миграция в контексте социальноэкономической политики / Л. Мармор // Миграция й миграционная политика: материалы семинара, Москва, 13−17 июля 2007 г. — М.: MOM, 2007. — С. 37−41.

Моисеенко В. М. Некоторые вопросы управления миграционными процессами населения / В. М. Моисеенко // Вопросы теории и политики народонаселения. — М.: Статистика, 1970. — С. 130−140.

Мосьондз С. О. Адміністративно-правові основи державної міграційної політики в Україні / С. Мосьондз: Навч. посіб. — К.: Магістр — ХХІ сторіччя, 2005. — 208 с.

Піскун О. Основи міграційного права / О. Піскун. — Київ: Леся, 1998. — 360 с.

Парламентаризм: реєстр термінів і понять: довідк. вид. / авт.-упоряд.: О. Л. Копиленко та ін.; Ін-т законодавства Верховної Ради. — К.: К.І.С., 2012. — 512 с.

Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2012. — 808 с.

Політологічний енциклопедичний словник / Упорядник В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. — 2-е вид., доп. і перероб. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.

Політологія: навчальний енциклопедичний словник довідник для студентів ВНЗ І-ІУ рівнів акредитації / За наук. ред. д-ра політ. н. Н. М. Хоми [В. М. Денисенко, О. М. Сорба, Л. Я. Угрин та ін.]. — Львів: «Новий Світ — 2000», 2014. — 779 с.

Пуригіна О. Г., Сардак С. Е. Міжнародна міграція: Навч. посіб. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — 312 с.

Рыбаковский Л. Л. Миграционная политика России: теория и практика / Л. Л. Рыбаковский // Современные проблемы миграции в России: матер. общерос. науч. конф., 11−13 ноября 2008 г. — М., 2008. — 90 с.

Садовская Е. Ю. Миграция в Казахстане на рубеже XXI века: основные тенденции и перспективы / Е. Ю. Садовская. — Алма-Ата, 2001. — 112 с.

Скакун О. Ф. Теория права и государства / О. Скакун, Н. Подберезский. — Харьков, 1997. — С. 257−258.

Філософія політики: Короткий енцикл. словник / Авт.- упоряд.: Андрущенко В. П. та ін. — К.: Знання України, 2002. — 670 с.

Хомра О. Міграція населення: питання теорії, методики дослідження / О. Хомра. — К.: Наук. думка, 1999. — 146 с.

Хорев Б. С. Региональная политика в СССР: экономически-географический подход / Б. С. Хорев. — М.: Мысль, 1989. — 283 с.

Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: «Українська енциклопедія», 2001. — Т.3: К-М. — 792 с.