Символізм як вид інтуїтивного пізнання за І. Кантом

Анотація

Представлено аналіз символізму у естетичній теорії І.Канта як виду інтуїтивного пізнання. Дослідження ґрунтується на застосуванні таких методів як аналітичний та компаративістський до філософського доробку І. Канта.

Метою дослідження є розгляд рефлексивної здатності до символічного формотворення як основи для розширення когнітивних меж людського сприйняття та розуміння. В межах дослідження виявлено, що німецький філософ розрізнює два види представлення (гіпотипоз) — схематичний та символічний. Перший є основою класичного пізнання у філософії І.Канта та ґрунтується на прямому та безпосередньому формотворенні, а останній — слугує вираженню ідей розуму через опосередкований образ — символ. Дослідження ролі та значення символу в естетичній теорії І.Канта дозволяє по-новому поглянути на когнітивний потенціал людини та довести можливість рефлексії у випадках когнітивного ліміту людської здатності до пізнання.

Ключові слова: естетика, символізм, когніція, естетична ідея, поняття.

Естетичні погляди І.Канта обумовлені науковим контекстом XVII століття. Саме у той час перед науковцями поставали питання комунікативних аспектів мистецтва, і естетична теорія І.Канта не стала виключенням. Проте погляди німецького вченого значно відрізнялися від точки зору більшості його сучасників.

Так, на той час в мистецтві поставало питання природи естетичного знаку. Такі наукові діячі як Бодмер та Брайтінгер розподіляли всі знаки на два типи. З одного боку, були природні знаки, що мали місце в сфері естетичного вираження та ґрунтувалися саме на міметичній основі, а з іншого — конвенційні знаки, які інтерпретували як недовершені. Подібна точка зору, по суті, зводить сутність мистецтва лише до мімезису, відмовляючи у творчій основі.

Наступною визначною рисою наукових поглядів на естетику XVII століття було заперечення її символічного характеру. Символічне традиційно ототожнювали із знаками абстрактного дискурсивного пізнання.

Естетична теорія І.Канта також слугувала дослідженням актуальних питань свого часу. Саме німецький вчений надав основу для розуміння естетичного як вираження творчого потенціалу генія, вказав на недескурсивний характер символічного та заклав підґрунтя для розуміння метафоричного характеру мистецтва.

Саме цей внесок І. Канта у розвиток естетичної теорії, а саме її символічний характер, стане предметом дослідження даної статті.

Важливо показати, що естетичні засоби можуть слугувати альтернативним джерелом артикуляції та вираження не лише естетичних, але й моральних смислів у випадках, коли понятійна дискурсивна артикуляція виявляється недостатньою.

Дослідження даної теми можливе шляхом експлікації:

• 1. когнітивного потенціалу естетики;
• 2. ролі та значення символу як основи метафоричного вираження;
• 3. обґрунтованості застосування такого типу метафоричного вираження не лише в межах естетики, але й для артикуляції моральних смислів.

Адже це можливість неконцептуального типу артикуляції у випадках, коли відповідного поняття для вираження нового типу досвіду бракує. «Понятійна комунікація не завжди можлива, і має бути доповненою неконцептуальним видом комунікації - через почуття чи опосередковану експресію завдяки символу» [3, с. 123].

І.Кант зазначає, що формування людського досвіду відбувається шляхом синтезу даних чуттєвої інтуїції із категоріями розуміння. Умовою такого синтезу є темпоральне правило — схема, завдяки якій споглядання підводяться під логічні форми розсудку.

Особливістю синтезу є відношення домінування, а саме логічної форми категорій над схопленим чуттєвим матеріалом. І.Кант визначає процес пізнання як синтетичну активність людської свідомості.

Проте в сфері естетики відношення категорій розуміння та здатності схоплювання характеризується відношенням гармонії. Особливістю такого відношення є його несентетичний характер. Схоплена форма перебуває у відношенні гармонії до категорій розуміння завдяки вільній грі уяви.

Тому Критика здатності судження є ілюстрацією зміни зацікавленості автора від дослідження когнітивного ліміту людської здатності до пізнання до вивчення особливостей рефлексивного сприйняття. Саме естетична здатність до рефлексії дає змогу розширити межі людського розуміння, адже уява в межах рефлексивного судження функціонує по зовсім іншому принципу, ніж у логічних судженнях.

Рефлексивне судження:

• 1. претендує на універсальність без залучення понять;
• 2. ґрунтується на формі суб'єктивної доцільності предмету;
• 3. вимагає від інших згоди, що є суб' єктивно необхідною.

В межах рефлексивного судження діяльність уяви не підпорядковується категоріям розуміння, перебуваючи у стані «вільної гри». Уява набуває певного самостійного характеру, перебуваючи у згоді із категоріями, і це відношення І.Кант називає гармонією. Саме відношення гармонії дарує відчуття естетичного задоволення.

Предикат задоволення додається до форми сприйнятого об' єкта завдяки вільній грі уяви. При цьому, до об'єкту не додаються певні якісні характеристики, але з’являється внутрішнє відчуття суб'єкту, що споглядає прекрасне. Це відчуття у поєднанні із сприйнятою формою прекрасного предмету є не просто задоволенням, але відчуттям суб'єктивної доцільності прекрасного.

«Естетичне судження не послуговується об'єктивним синтезом, ґрунтуючись на синтезі суб'єктивного характеру. З цієї точки зору, естетичне схоплювання розуміється як суб'єктивний синтез уяви» [6, с. 49].

Важливо зазначити, що наведена вище цитата наголошує на ключовій відмінності рефлексії та когніції. Мова йде про характер відношення між сприйняттям та категоріями розуміння. Об'єктивний синтез є когнітивним відношенням субординації, якому протиставляється суб' єктивний синтез уяви в межах естетичної теорії. Останній не є синтезом у класичному розумінні, але артикулює рівноправне відношення категорій розуміння та здатності схоплення в межах естетичного сприйняття.

«Синтез уточнює об'єкти дійсності, роблячи їх сприйняття більш конкретним» [6, с. 70]. Якщо об'єктивний синтез якісно розширює людський досвід, то естетичне сприйняття не додає до якісних характеристик предмету, але апелює до його форми як невизначеної цілісності.

Оскільки основою пізнання є синтез, то більшість дослідників творчості І. Канта вважають естетичне сприйняття таким, що не здатне доповнювати та розширювати людський досвід.

Дійсно, естетична свідомість не здатна доповнювати досвід концептуально — за допомогою поняття, але може специфікувати категорії розуміння та слугувати інтерпретації наявного знання як цілісної системи. І.Кант називає цю здатність специфікацією. Саме специфікація категорій розуміння є яскравим доказом когнітивного потенціалу естетики, хоч і неконцептуального характеру.

Рефлексивний принцип специфікації дозволяє скоординувати все різноманіття емпіричних законів у певну систему. Саме завдяки здатності уяви до специфікації, знання має певну структуру: органічна та неорганічна природа, розподіл наук на хімію, біологію, фізику тощо.

Це все є приклади специфікації категорії каузальності та, як наслідок, структурування емпіричних законів у певну скоординовану систему. Подібне структурування дозволяє розширити межі розуміння на основі інтерпретації вже наявного знання. «Відповідно до принципу детермінативного судження всі чуттєві даності схожі, оскільки можуть бути субординовані категоріям розуміння. Рефлексивне судження вказує на різницю між предметами дійсності, класифікуючи їх у різні роди, що можуть бути скоординовані у єдину систему» [3, с. 54]. символізм пізнання кант когнітивний Надалі важливо показати, що подібний тип рефлексивної специфікації можливий не лише щодо категорій розуміння, але й ідей розуму.

Реальність будь-якого поняття за І.Кантом забезпечує емпіричний матеріал споглядання. Поєднання даних споглядання із відповідним поняттям є умовою можливості знання. У Критиці чистого розуму процес такого поєднання уможливлює схема — темпоральне правило, за яким дані споглядання підводяться під логічні форми, тобто категорії розуміння.

За умови ж відсутності відповідного споглядання представлення можливе завдяки символу. У Критиці чистого розуму ідеї є прикладом трансцендентного, для якого неможливо знайти відповідне споглядання. У Критиці здатності судження І.Кант зазначає можливість виразити поняття або ідеї розуму за допомогою естетичного символу.

«Будь-який гіпотипозис (зображення, subiectio sub adspectum) як чуттєве уявлення (Versinnlichung) має два види: або схематичний, тоді поняттю, яке утримає розсудок, a priori надається відповідне споглядання; або ж символічний, тоді поняттям, які мисляться тільки розумом, і яким не може бути співмірним ніяке чуттєве споглядання, відповідає таке споглядання, чому лише аналогічні ті процедури здатності судження, які спостерігаються в створенні схем, тобто у нього тільки правило цих процедур, а не саме споглядання, воно йому підходить тільки за формою рефлексії, а не за змістом.

Перевернуте, неправильне, хоча і прийняте у нових логіків, слововживання слова символічне, коли його протиставляють інтуїтивному способу представлення; бо символічне є тільки вид інтуїтивного. Останнє (інтуїтивне) може бути розділене саме на схематичний і символічний способи. Обидва суть гіпотипози, тобто зображення (exibitions): не просто знаки, тобто позначення поняття через супроводжуючі чуттєві знаки, які не містять нічого стосовного до споглядання об'єкта, але тільки за законом асоціації служать засобом відтворення; слова або ж видимі (алгебраїчні, мімічні) знаки як чисті вирази поняття… Отже, усі споглядання, що a priori підставляють під поняття, суть схеми або символи, з яких перші містять прямі, а другі - непрямі зображення поняття" [3, с. 373].

Символ є вираженням певної метафоричності або опосередкованим образом трансцендентного. Важливо зауважити, що подібний тип представлення ідей розуму видається можливим саме у Критиці здатності судження завдяки зміні темпорального правила.

У першій Критиці І. Кант вказував, що темпоральне правило, тобто схема, має лінеарну форму часу. Відповідно, спроба відшукати споглядання для ідей розуму вимагає лінеарного часового слідування, що веде лише до апорій в межах космологічного регресу.

Кажучи про рефлексивне споглядання, І. Кант зазначає можливість специфікації досвіду не лише лінеарно, але й за іншими часовими формами. Рефлексивний принцип специфікації не є повноцінно аплікативним за лінеарного часового слідування, оскільки вимагає одночасного схоплення форм рівноправних частин єдиного цілого. Наприклад, людина здатна одночасно сприймати класифікацію природи як єдиного цілого на органічну та неорганічну, а не в межах суто темпорального лінеарного слідування.

Тому артикулюючи виразимість ідей розуму за допомогою опосередкованого образу, тобто символу, І.Кант каже не про класичний процес пізнання, але про рефлексію, за якої лінеарна форма часу не є аплікативною. Отже, спроба символічного вираження ідеї розуму не веде до апорій, але ґрунтується на непрямому образі як аналогії до ідеї розуму — аналогії по формі представлення.

Далі І.Кант зазначає, що прекрасне є вираженням морального. В межах даної статті спробуємо доповнити це твердження: прекрасне є символічним представленням морального.

Німецький філософ зазначає у Критиці здатності судження, що головною задачею генія є вираження естетичних ідей. Естетична ідея — це споглядання, для якого відсутнє відповідне поняття. Як надалі буде видно, саме естетична ідея є головною пов’язуючою ланкою між ідеями розуму та їх символічним представленням. Естетична ідея і виступає тією самою опосередкуючою ланкою в процесі символічного формотворення.

Естетична ідея є образом, продукованим уявою, що поєднаний із раціональною ідеєю розуму. І саме вираження естетичної ідеї, що під силу генію, є символом, що слугує емпіричним аналогом для представлення відповідної ідеї розуму. «Це мистецтво поета, що дозволяє продемонструвати всю могутність естетичної ідеї» [5, с. 157].

У якості такого символу може слугувати як витвір образотворчого мистецтва, так і мовний аналог. При цьому, мова матиме відтінок метафоричності. Адже І.Кант вказує, що мовні знаки за умов дискурсивного пізнання є пустими та асоціативними. Значущість символу як мовному вираженню надає саме метафоричність як формальна аналогія із відповідною ідеєю розуму.

Так, прикладом символічного представлення ідеї Бога може слугувати зображення на іконі. А метафоричність мовного вираження ідеї надприродного доводить слово «субстанція». Етимологічно дане слово позначає «знаходитися під», але символічно дозволяє артикулювати відношення залежності.

Виходить, що в межах естетики виявляється можливим опосередковано представити ідеї розуму за допомогою символу. «Якщо ж споглядання підводяться під поняття (або ідеї) розуму, яким не може відповідати ніяке чуттєве споглядання, то ці споглядання суть символи. У ролі символів виступають образи речей (або споглядання), зображення предметів, до яких можуть бути застосовані поняття розуму. Тому символи, на відміну від знаків, самі значать, вони — суть засоби представлення через поняття. А поняття, що вони символізують, отримують значення побічно, через аналогію з даними спогляданнями» [1, с. 243].

Оскільки І.Кант стверджує, що прекрасне є вираженням та представленням, у сенсі символічного формотворення, морального, то відкривається можливість неконцептуально виразити моральні смисли естетичними засобами.

Висновки

Отже, здатність уяви до рефлексивної специфікації може бути застосована не лише до категорій розуміння, але й ідей розуму. Єдиною різницею є спосіб даної специфікації. Специфікація категорій розсудку відбувається безпосередньо, а ідей розуму — шляхом символічного представлення.

У цьому сенсі символічний спосіб представлення може бути названим видом інтуїтивного пізнання. Символізм дозволяє розширити наявне знання та досвід без апеляції до понять, тобто неконцептуально. А оскільки естетичні ідеї слугують вираженню прекрасного як образу морального, то вони здатні виражати й моральні смисли.

Таким чином, в межах даної статті продемонстровано, що наявний досвід та знання можуть бути визначеними не лише в межах лінеарної форми часу, але підлягають інтерпретації на основі рефлексивного принципу специфікації.

Це принцип, згідно із яким наявне знання можна розширити та структурувати в цілісну систему рефлексивно — без залучення понять. Здатність до специфікації не додає якісно нового знання, але дозволяє рефлексивно осмислити його відповідно до іншої форми.

У цьому сенсі з’являється можливість не просто осягнути навколишній світ в межах доступних когнітивних здатностей, але суб'єктивно структурувати знання про світ у цілісну систему, де частини цілого не слідують один за одним, але одночасно співіснують у відповідності з якісно іншим темпоральним правилом у порівнянні із лінеарною часовою формою.

Здатність уяви до рефлексивної специфікації категорій, як було доведено у статті, може бути застосована не лише до категорій розуміння, але й ідей розуму. Символічне представлення ідей розуму дозволяє в межах естетичної теорії І.Канта оминути когнітивні апорії Критики чистого розуму. Рефлексивне застосування символу як вираження естетичної ідеї дозволяє виразити на основі аналогії за формою відповідну ідею розуму.

А оскільки естетичні ідеї є продукованим уявою зв’язком між наявним спогляданням та ідеями розуму, то цілком логічно, що естетичними засобами можна експлікувати й моральні смисли. Просто ці смисли будуть виражені опосередковано через символ і слугуватимуть суб'єктивним баченням та відчуттям генія.

Список використаних джерел

• 1. Басин Е. Я. Искусство и коммуникация. — М.: МОНФ, 1999.
• 2. Кант И. Первое введение в Критику способности суждения // Собр. соч.: в 6 т. — М., 1966. — Т.5. — С.99−159.
• 3. Кант И. Критика способности суждения. — М., 1994.
• 4. Кант И. Критика чистого разума. — М., 1994.
• 5. Kant I. The Critique of Judgment // Collected works: 5th part. — Moscow, 1963;1966. — 528 p.
• 6. Markeel R.A. Imagination and Interpretation in Kant. — University of Chicago Press, 1995. — 195 p.
• 7. Young I.M. Asymmetrical reciprocity: on moral respect, wonder and enlarged thought // Judgment, imagination, and politics: themes from Kant and Arendt. Edited by Ronald Beiner and Jennifer Nedelsky. — Rowman & Littlefield, 2001. — Р.205−228.