Участь вітчизняних кооператорів у проведенні політики українізації: досвід 1920-х рр

УЧАСТЬ ВІТЧИЗНЯНИХ КООПЕРАТОРІВ У ПРОВЕДЕННІ ПОЛІТИКИ УКРАЇНІЗАЦІЇ: ДОСВІД 1920;х рр.

T. В. Оніпко Однією з найбільш масштабних кампаній, зініційованих у середині 1920;х рр. політичною верхівкою СРСР, стала так звана політика коренізації партійного, радянського, господарського апаратів національних республік. В УСРР вона дістала назву «українізації» та мала забезпечити максимальне залучення до керівних органів українців і перехід на українську мову діловодства та спілкування в офіційних установах. Метою цієї розвідки є спроба аналізу основних напрямів і результатів роботи щодо українізації керівного складу споживчої кооперації УСРР у 20-х рр. ХХ ст., оскільки ця проблема дотепер не була предметом дослідження. Відтак, стаття більшою мірою базується на архівній джерельній базі.

Пленум ЦК КП (б)У як одне з найактуальнішиих висунув завдання українізації ще у жовтні 1922 р. [1, 81−82], а в квітні 1923 р. ХІІ з'їзд РКП (б) офіційно проголосив політику коренізації [2, 87−88]. Керівництво правлячої партії закликало добиватися, щоб у партійному та державному апараті на місцях усі службовці національних окраїн знали й повсюдно користувалися мовою автохтонного населення, підтримували культурний і соціальний розвиток інших народів.

Офіційного значення політика українізації в УСРР набула в другій половині 1923 р., після постанови ВУЦВК та РНК УСРР від 1 серпня 1923 р. «Про заходи забезпечення рівноправності мов і сприяння розвитку української мови», в якій визначались основні напрями здійснення в Україні політики «коренізації» — українізації [З, 3].

Від початку її офіційного проголошення, Вукопспілка (Всеукраїнська центральна спілка споживчих товариств, ВУКС) та її місцеві організації розпочали відповідну роботу. З цією метою, влітку 192З р. було створено державну комісію з українізації кооперативної системи. Її очолив голова правління Вукопспілки О. Шліхтер. 29 червня 192З р. з’явилася окрема постанова правління ВУКС про перехід апарату центральної спілки з 1 серпня та місцевих спілок з 10 жовтня 192З р. на українську мову діловодства.

У зв’язку з цим, керівництво Вукопспілки зобов’язалося терміново відкрити курси з вивчення української мови і зобов’язало місцеві споживспілки організувати курси українознавства та діловодства.

Прикметно, що республіканські лідери споживчої кооперації УСРР, що підтверджують архівні документи, вже незабаром поспішили доповісти партійним керманичам про перші успіхи українізації на кооперативній ниві.

Так, 4 липня 1923 р., лише через п’ять днів після прийняття вищезазначеної постанови, правління ВУКС, міжкооперативна більшовицька фракція при Всеукраїнській кооперативній раді (Вукораді) направила до ЦК КП (б)У доповідну записку, де запевняла, що українізація апарату споживчої кооперації, зокрема Вукопспілки, відбувається задовільно від початку впровадження цієї політики.

У самій ВУКС рахівництво, листування з держустановами, а також зі спілками, наголошувалося у доповідній записці, здійснюється українською мовою. З контор Вукопспілки, за твердженнями авторів доповідної, на той час вже були українізовані: Правобережна, Чернігівська та Ростовська повністю, а Чорноморська — розпочала цей процес [4, 26]. Однак подібні заяви не відповідали дійсності, а в низці випадків дані були завищені.

Зрештою, здійснення політики українізації стало невід'ємною складовою культурно-просвітницької діяльності кооперативних організацій як у північних, так і в південних округах республіки. Наприклад, рішенням розширеного пленуму Чернігівського губвиконкому про початок українізації на Чернігівщині кооперативні організації зобов’язувалися визначити строки переходу до спілкування українською мовою та діловодства в термін до 1 січня 1924 р.

У пояснювальній записці до кошторису Чернігівського губвідділу народної освіти на утримання курсів українознавства від 29 вересня 1923 р. підкреслювалося, що для українізації необхідно організувати короткотермінові курси, головною метою яких мало бути практичне вивчення мови [5, 81].

Програма курсів українознавства, які відбувалися в організаціях споживчої кооперації Чернігівщини, включала не лише заняття з української мови, але й історії та географії України. Зокрема вказана програма, розрахована на 85 год., передбачала вивчення української мови (70 год.) та українознавства (історії України, економічної географії - 15 год.). Заняття на курсах проводилися тричі на тиждень, упродовж трьох місяців.

Загальне керівництво справою українізації покладалося на апарат губвідділу народної світи, де діяло бюро з трьох членів, яким доручалася педагогічно-інструкторська робота.

Водночас Чернігівська губнаросвіта забезпечувала кооперативні організації навчальними посібниками для вивчення кооператорами української мови. Щодо оплати курсів потрібно зазначити, що, крім державного фінансування курсів, частина видатків безпосередньо покладалася на кооперативні організації.

Загалом за одне заняття (45 хв.) платня становила 1 крб., завідувачу курсів українознавства платили 20 крб., діловоду — 12 крб. щомісяця. Крім цього, кожен слухач курсів з українознавства забезпечувався читанкою для дорослих, творами одного з українських класиків, граматикою та словником на чотирьох осіб. Згідно з кошторисом, витрати на одну книжку для слухачів курсів становили в середньому 50−60 коп., а на словник — 75 коп. [6, 69−70].

Політика українізації все більше набирала темпів і в південних регіонах України, де переважно вживалася російська мова. Одна з перших у південному регіоні республіки — Мелітопольська райспоживспілка 1924 р. влаштувала для працівників курси української мови, розраховані на 50 слухачів. Як зазначалось у тодішньому кооперативному виданні ВУКС «Бюллетени Вукопспилки», заняття проходили успішно [7, 44].

Таким чином, упродовж 1923;1925 рр. були досягнуті певні успіхи в справі українізації споживчої кооперації, передусім це стосувалося Вукопспілки, що підтверджується архівними документами. Комісія РНК УСРР, перевіривши у листопаді 1925 р. хід українізації центрального апарату ВУКС, відзначила зусилля її керівництва та констатувала, що спеціально було організовано курси для співробітників апарату ВУКС з вивчення української мови. українізація вукопспілка діловодство кооперативний Для цього підібрали висококваліфікований штат викладачів. Усього на курсах з української мови навчалися 300 осіб. Усі співробітники центрального апарату ВУКС поділялися на групи, залежно від знання мови. Заняття відбувалися і вранці, й після роботи. Для слухачів курсів керівництво ВУКС закупило підручники з української мови. Результати перевірки знання української мови співробітниками центрального апарату Вукопспілки урядова комісія 11 листопада 1925 р. передала правлінню ВУКС, про що свідчать дані таблиці 1.

Табл. 1.

Володіння українською мовою працівниками апарату Вукопспілки станом на 11 листопада 1925 р.

Як бачимо, 98 осіб управлінського апарату ВУКС могли писати українською мовою і трохи менше — 90 осіб — спілкуватися [8, 26]. Відтак, проблема українізації управлінського апарату ВУКС була остаточно не розв’язана.

Тому урядова комісія рекомендувала правлінню Вукопспілки у термін з 15 до 30 листопада 1925 р. організувати власну перевірку своїх співробітників, на предмет знання української мови і тим самим виявити, наскільки апарат готовий до повного переходу на українську мову діловодства.

Виконуючи рекомендації урядової комісії, правління ВУКС прийняло у листопаді 1925 р. постанову «У справі українізації апарату Вукопспілки», де попередило співробітників про можливі звільнення з роботи 1 січня 1926 р., у зв’язку з незнанням української мови. Завідувачі відділів мали звернути увагу на регулярне відвідування їх працівниками мовних курсів. Правління ВУКС ухвалило рішення про видання «Бюлетеня Вукопспілки» українською мовою. Було вирішено з кінця листопада 1925 р. листування відділів ВУКС із периферією здійснювати винятково українською мовою. Вся документація, бланки, книги, оголошення, стінгазети підлягали до 15 грудня 1925 р. перекладу українською.

Організаційному відділу доручили поповнити бібліотеку ВУКС творами українських класиків та новою літературою. Господарський відділ був зобов’язаний до кінця листопада 1925 р. підготувати українською мовою печатки і вивіски ВУКС тощо. Вирішили зараховувати до складу співробітників центральної спілки лише осіб, які знали українську мову. Ті, хто не бажав вивчати українську мову, ставали першими кандидатами на звільнення з роботи.

Систематично стан українізації в місцевих державних установах, радянських і громадських структурах перевірявся керівництвом УСРР. Це стосувалося й місцевих організацій споживчої кооперації. Питання про прискорення українізації в споживчій кооперації стояло настільки гостро, що практично щомісяця це питання розглядалося і на засіданнях місцевих органів влади, і в самих кооперативних організаціях [9, 19].

Зокрема 26 листопада 1926 р. Чернігівська комісія РСІ, за підсумками перевірки знання української мови, показала таке. Всіх службовців Чернігівської райспоживспілки було розподілено на 3 категорії: до першої увійшли ті, хто достатньо володів українською мовою, до другої - ті, хто потребували її вдосконалення, до третьої - ті, хто зовсім не знали мови.

Перевірка показала, що фахівці райспоживспілки прихильно ставилися до українізації, що дало можливість 5 службовцям з другої категорії, після проходження курсів, перейти до першої, а частина фахівців, які взагалі не знали української мови, почали її вивчати, відвідуючи курси.

Щодо управлінського складу райспоживспілки комісія відзначала, що засідання правління проводилося «мішаною мовою», доповіді, здебільшого, виголошувалися російською. Діловодство і документація бухгалтерії на 97% велися українською мовою, хоча головна книга й бланки балансів були надруковані російською.

Виходячи із результатів перевірки, Чернігівська комісія РСІ зробила такі висновки і пропозиції:

• а) негайно відрядити на курси української мови всіх службовців другої й третьої категорій і активно стежити за відвідуванням курсів слухачами, про що кожних два тижні повідомляти інспектуру окрнаросвіти;
• б) комісія звернула увагу на слабку українізацію членів більшовицької партії;
• в) від кооперативних організацій вимагалось асигнувати необхідні кошти на оплату курсів, організацію української бібліотеки, а також на передплату українських газет та журналів;
• г) пропонувалося засідання правління Чернігівської райспоживспілки проводити українською мовою і робити на ній доповіді на всіх нарадах;
• д) усі службовці, віднесені до першої та другої категорій, зобов’язувалися спілкуватися як один з одним, так і з керівництвом тільки українською мовою [10, 21−21зв.].

Потрібно зазначити, що тодішня влада все більше намагалася залучати кооперативні організації до фінансування курсів з української мови. Однак не кожне товариство мало таку можливість, а тому навчання української мови провідних фахівців споживчої кооперації мало здійснюватися за власний рахунок.

У постанові правління ВУКС від 31 серпня 1927 р. «По доповіді про стан українізації Вукопспілки» наголошувалося на тому, що в роботі з українізації апарату ВУКС помітні значні досягнення.

Так, за результатами перевірки на знання української мови, співробітники ВУКС поділялися таким чином: до першої категорії (добре знання мови) належало 62%, до другої (посереднє) — 30%, до третьої (незнання) — 8%. Водночас у постанові зазначалося, що не всі співробітники, які володіли українською мовою достатньою мірою та мали свідоцтва, використовували її під час роботи в установі. Секретаріатові правління ВУКС запропонували враховувати знання української мови, під час прийому на посаду нових співробітників [11, 4].

У вищеназваній постанові рекомендувалося вжити низку заходів щодо пожвавлення українізації:

• а) категорично запропонувати всім співробітникам, зокрема керівникам відділів та відповідальним працівникам, що склали іспит із української мови на першу та другу категорії, під час роботи в установі вживати виключно українську мову;
• б) відрядити до Державних курсів українізації всіх співробітників, що їх за рівнем знання української мови віднесено до другої категорії, а також тих, хто мали відстрочку, для остаточного вивчення мови в обсязі першої категорії; організувати мережу гуртків при установі за програмою Державних курсів для вдосконалення української мови, за рахунок самих слухачів;
• в) порушити перед профспілковим комітетом питання про розгортання освітньої роботи, з огляду на сприяння українізації, зокрема провести загальні збори ВУКС з обговоренням доповідей про національну політику радянської влади та українізацію.

Також у постанові наголошувалося на важливості сприяння розвитку української культури. Було заплановано порушити перед профспілкою питання про потребу розгорнути мережу гуртків із вивчення української мови для обслуговуючого персоналу ВУКС кількістю 159 осіб (до цих гуртків мали ввійти візники, прибиральниці та ін.) [12, 8].

2−3 липня 1928 р. правління Вукопспілки знову слухало питання про хід українізації. З цього приводу виступив член правління ВУКС Т. Макаренко. Обговоривши питання про стан українізації апарату ВУКС, правління відзначило помітне послаблення у справі практичного вжитку української мови під час роботи в установі, зокрема проведення засідань і нарад.

Наголошувалося, що значна частина співробітників, які закінчили курси української мови й отримали посвідчення, не спілкувалися українською мовою в процесі роботи.

Правління ВУКС ухвалило зобов’язати всіх співробітників апарату послуговуватися тільки українською мовою у листуванні, розмовах та під час нарад. Також ухвалили: співробітників, які не спілкуватимуться та не виступатимуть із доповідями українською, негайно звільняти з роботи. Комісія РНК УСРР мала продовжувати уважно стежити за ходом українізації в центральному апараті Вукопспілки та її місцевих організацій, а про випадки порушення процесу українізації негайно повідомляти правління ВУКС [13, 43].

Отже, в умовах непу, культурологічні проблеми розпочиналися з широкої політичної кампанії, пов’язаної з коренізацією національних окраїн, український різновид якої називався українізацією.

Вивчення проблеми українізації в кооперативних товариствах та їх спілках УСРР дає підстави стверджувати, що це був важливий напрям культурно-просвітницької діяльності системи споживчої кооперації. Українізація вимагала поліпшення справи щодо якості мови в листуванні установ і діловодстві, посилення забезпечення українськими книжками всіх книгозбірень та українізації кооперативного апарату, якому рекомендувалося не тільки на нарадах, але й у побуті спілкуватися винятково українською мовою.

Запроваджуючи українську до своєї діяльності, фахівці системи споживчої кооперації тим самим подавали приклад для пайовиків. Відповідно, члени споживчих кооперативів також поступово переходили на українську мову спілкування з членами правлінь, продавцями, заготівельниками, членами крамничних комісій. Тим пайовикам, яких обрали на керівні посади, належало не лише навчитися української розмовної мови, але й добре оволодіти її граматикою, з метою ведення документації.

Для тих пайовиків, які взагалі до цього були неписьменні, політика українізації дала унікальну можливість навчитися читати і писати. До речі, навіть із неписьменної категорії членів споживчих товариств у подальшому виростали кваліфіковані кадри кооперації, бо після цього, вони відразу прагнули навчатися на кооперативних курсах або ж у кооперативних школах.

Разом із тим, потрібно визнати, що українізація навіть центрального апарату Вукопспілки відбувалася непросто. При її здійсненні допускались як перебільшення успіхів, так і недооцінка значення для кооперативних організацій упровадження у практику спілкування й діловодства української мови. Ще складніше цей процес відбувався на місцях, де часто не вистачало ні матеріальних, ні відповідних кадрових ресурсів.

Проте, у цьому випадку важливіше констатувати інше — спрямованість апарату організацій споживчої кооперації на реалізацію партійних завдань та державних програм не лише у виробничій, а й ідеологічній сферах. На межі 1920;30-х рр. політика українізації зазнала обмеження, а потім і згортання. Відповідно, політика на згортання процесів українізації торкнулася й споживчої кооперації.

Джерела

• 1. Із директив пленуму ЦК КП (б)У з національного питання 16—17 жовтня 1922 р. // Україна в ХХст. (1900— 2000): Зб. док. і мат. / Упор.: А. Слюсаренко та ін. — К., 2000.
• 2. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. — Т. 3. — М, 1984.
• 3. Українізація на Чернігівщині 20−30-ті рр. (Добірка документів) / Упор.: Н. Полетун, Л. Сурабко. — Чернігів, 1996.
• 4. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі — ЦДАВО України), ф. 296, оп. 6, спр. 4.
• 5. Держархів Чернігівської обл. (далі — ДАЧО), ф. Р-15, оп. 1, спр. 220.
• 6. ДАЧО, ф. Р-593, оп. 1, спр. 1378.
• 7. Кооперативная хроника. Просветительная работа // Бюллетень Вукопспилки. — 1924. — № 26.
• 8. ЦДАВО України, ф. 296, оп. 6, спр. 4.
• 9. ДАЧО, ф. Р-319, оп. 1, спр. 48.
• 10. ДАЧО, Ф. Р-319, оп. 1, спр. 46.
• 11. ЦДАВО України, ф. 296, оп. 6, спр. 23.
• 12. ЦДАВО України, ф. 296, оп. 6, спр. 11.
• 13. ХІІІ сесія Ради Вукопспілки. Постанови та резолюції // Кооперативне будівництво. — 1928. — № 11—12.