Антисемітизм як офіційна політична лінія уряду нацистської Німеччини
Масові вбивства євреїв, у супереч поширеному думці, почалися не у Росії після 22 червня 1941 р., а набагато раніше у Польщі 1939;1940 роках та у Сербії навесні 1941 року. У Польщі проходила масована підготовка як до майбутньої «блискавичної війні» проти СРСР, так і до фізичної ліквідації груп населення, названих «ворожими в расовому відношенні». На початку 1939 р. влада почала пошук шляхів для… Читати ще >
Антисемітизм як офіційна політична лінія уряду нацистської Німеччини (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Становище єврейського населення у Німеччины у кінці 30-х — початку 40-х ХХ століття.
1 квітня 1933 року нацисти провели бойкот єврейських крамниць та товарів, який приніс свої результати. У 1934 — 1935 роках Гітлер реалізував одне зі своїх основних програмних положень: переслідування євреїв має носити не стихійний характер, а засновуватись на законодавчій базі. Спочатку євреї набули статусу «неарійців» і були вигнані з державної служби. Один з головних напрямів переслідувань єврейського населення в той час торкнулося їх особистих прав. Були спочатку обмежені, а після і категорично заборонені не тільки шлюби, а й особисті стосунки євреїв з «арійцями». Знамениті антиєврейські закони було прийнято в 1935 році у Нюрнберзі на з'їзді нацистської партії. Було дане офіційне визначення, що євреєм є онук, принаймні, 3-х єврейських дідусів і бабусь з 4-х. Евреем вважався і онук 2-х предків з 4-х, якщо він був одружений з євреєм (єврейкою); сповідував іудаїзм; мав яскраво виражену єврейську зовнішність. Євреї позбавлялися громадянства рейху[21]. Антиеврейская пропаганда вщухла під час проведення Берліні в 1936 р. Олімпійських ігор.
У 1938 р. було прийнято рішення про депортацію 17 000 людей, котрі в'їхали до Німеччини після 1918 р. Син однієї з депортованих застрелив німецького дипломата у Парижі. Через декілька днів у ніч із 9 на 10 листопада 1938 року у всій Німеччині та Австрії прокотилися антиєврейські погроми. Після так званої «Кришталевої ночі» [8] почалася примусова «ариїзация» єврейських підприємств: вона була замаскована під «добровільну» передачу євреями своєї власності німецьким підприємцям.
На початку 1939 р. влада почала пошук шляхів для насильницької депортації євреїв з рейху. В умовах диктатури і терору, які панували у гітлерівській Німеччині, будь-які протести були безрезультатні. На початку 1939 р. Гітлер доручив «відповідальному за 4-річний план» Герману Герингу підготувати заходи до виселенню євреїв з Німеччини[18].
Початок Другої світової війни не збільшив їхню кількість (після приєднання до Німеччини західної Польщі), а й ускладнив шляхи до легальної еміграції. До 1938 р. антиєврейські заходи не торкалися права на власність. Держава заохочувала діяльність сіоністських організацій і формально не перешкоджала еміграції, у Палестину. У 1940 — початку 1941 року нацисти розробляють кілька варіантів розв’язання єврейського питання: пропонують Кремлю прийняти євреїв рейху у СРСР, ініціюють плани «Мадагаскар» (переселення всіх євреїв на острів біля берегів південно-східної Африки) і «Люблін» (створення єврейської резервації в окупованій нацистами частини Польщі, що отримала назву «Генерал-губернаторство»). Отже, керівники Німеччини не планували фізично знищити весь єврейський народ, а поспішно шукали шляху «звільнення від євреїв». Проте, всі ці проекти не були реалізовані.
Масові вбивства євреїв, у супереч поширеному думці, почалися не у Росії після 22 червня 1941 р., а набагато раніше у Польщі 1939;1940 роках та у Сербії навесні 1941 року. У Польщі проходила масована підготовка як до майбутньої «блискавичної війні» проти СРСР, так і до фізичної ліквідації груп населення, названих «ворожими в расовому відношенні» .
Саме на території Польщі, а не Радянського Союзу, як прийнято було вважати раніше, почалося здійснення німецької політики фізичного винищення населення, звернення людей у рабство, абсолютної зневаги до людської гідності і міжнародного права.
20 січня 1942 року у передмісті Берліна минуло одне з самих відомих нарад періоду Другої світової війни. Воно повністю присвячувався знищенню цілого народу — «остаточного розв’язання єврейського питання». Згодом це засідання одержало назву «Ванзейська конференція». Протокол наради фігурував на Нюрнберзькому процесі як один з найважливіших доказів у розділі «Переслідування євреїв» [22].
Нацисти використовували у своїй термінології поняття «загальне» і «остаточне вирішення єврейського питання». Під першим усвідомлювали повне вигнання євреїв в Німеччині. У протоколі наради міститься посилання на «попередню згоду фюрера» здійснити «евакуацію» євреїв Європи на східо (тобто переміщення їх у табори знищення)[9]. Під другим поняттям передбачалося поголовне знищення єврейського народу.